16 травня 2024 рокуСправа №160/5857/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Олійника В. М.
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії,-
01 березня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 розглянути рапорт військовослужбовця - ОСОБА_1 про звільнення з Лав ЗСУ за станом здоров'я;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 за наслідком розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби з Лав ЗСУ, посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, видати наказ по особовому складу про звільнення з військової служби та надіслати мою особову справу до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана така справа у місті Дніпро.
В обґрунтування позову позивачем зазначено, що згідно довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 від 24 січня 2024 року ОСОБА_1 згідно статті 23-в графи 2 Розкладу хвороб графи 10 ТДВ "Б" визнаний непридатним до служби в ДШВ.
27 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив:
- прийняти надісланий рапорт та зареєструвати згідно до законодавства України;
- за наслідком розгляду рапорту ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби з Лав ЗСУ, посадові особи, які мають право на моє звільнення з військової служби, зобов'язати видати наказ по особовому складу про звільнення з військової служби та надіслати особову справу ОСОБА_1 до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у АДРЕСА_2 .
З цим підстав ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою оформленою 27 лютого 2024 року.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 березня 2024 року для розгляду адміністративної справи №160/5857/24 визначено суддю ОСОБА_2 .
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06 березня 2024 року, провадження в справі відкрито за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
22 березня 2024 року на адресу суду через систему "Електронний суд" від представника військової частини НОМЕР_1 надійшов відзив на позовну заяву вх.№11010/24, в якому представник відповідача заперечує проти задоволення позовних вимог, з урахуванням наступного.
Рапорт ОСОБА_1 від 29.01.2024 року про звільнення з військової служби «з Лав ЗСУ» відповідачем отримано 20.02.2024 року за вх.№1666.
Рапорт ОСОБА_1 розглянуто, йому надано письмову відповідь за вих.№691/2301 від 04.03.2024 про відсутність підстав в задоволенні рапорту, оскільки позивач визнаний придатним до військової служби з обмеженням щодо непридатності до військової служби у Десантно-штурмових військах.
Відповідно до підпункту "б" пункту 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військовослужбовці за контрактом під час воєнного стану підлягають звільненню на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців.
Відтак, підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , -немає, оскільки рапорт командиром військової частини НОМЕР_1 належним чином розглянуто.
Представник відповідача додатково зазначив, що рапорт позивача від 27.02.2024 року є підробленим, оскільки, по-перше, на адресу військової частини НОМЕР_1 надходив лише рапорт від 29.01.2024, який є аналогічним за змістом долученому рапорту, по-друге, долучений до позовної заяви рапорт датований тією ж датою, що й позовна заява, по-третє позивач в якості доказів його відправлення долучив квитанцію АТ «Укрпошта» від 09.02.2024 року, тобто рапорт складено пізніше, ніж його відправлено.
З урахуванням викладеного, представник відповідача просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Дослідивши письмові докази, наявні в матеріалах справи в їх сукупності, проаналізувавши норми чинного законодавства України, суд встановив наступні обставини
ОСОБА_1 - позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_3 .
Судом встановлено, що відповідно до військового квитка серії НОМЕР_4 від 29 січня 2021 року, ОСОБА_1 з 23 жовтня 2020 року на підставі контракту прийнятий на військову службу за контрактом до військової частина НОМЕР_1 , на посаду "бойовий медик" ВОС 878035.
ОСОБА_1 отримав 10 січня 2024 року направлення №74 на медичний огляд військово-лікарською комісією з метою визначення придатності до ДШВ.
Відповідно до довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 24 січня 2024 року:
- молодший сержант ОСОБА_1 , 1992 р.н., НОМЕР_1 , Нікопольським РВК, Дніпропетровської області у ЗСУ з 10.2020 року.
Проведено медичний огляд у військово-лікарській комісії в/ч НОМЕР_2 24 січня 2024 року.
Діагноз та постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва).
Хронічний дискогенний попереково-крижовий радикуліт з лівостороннім ураженням L5 корінця з больовим та м'язово-тонічним синдромами з незначним порушенням функції. Хронічний простатит. Зміцнілі шкіряні рубці внаслідок оперативного лікування (10.06.2023) з приводу ногноєвої пілонідальної кістки куприку.
Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби.
На підставі ст.23-в графи ІІ Розкладу хвороб графи 10 ТДВ "Б".
Непридатний до служби в десантно-штурмових військах.
Придатний до військової служби.
27 лютого 2024 року ОСОБА_1 звернувся до командира військової частини НОМЕР_1 з рапортом, в якому просив:
- прийняти надісланий рапорт та зареєструвати згідно до законодавства України;
- за наслідком розгляду рапорту ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби з Лав ЗСУ, посадові особи, які мають право на моє звільнення з військової служби, зобов'язати видати наказ по особовому складу про звільнення з військової служби та надіслати особову справу ОСОБА_1 до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у АДРЕСА_2 .
Листом командира військової частини НОМЕР_1 від 04 березня 2024 року №691/2301 рапорт від 29 січня 2024 року, який надійшов на адресу військової частини НОМЕР_1 за вх.№1666 від 20 лютого 2024 року стосовно звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас, розглянутий командуванням частини, позитивного рішення не було прийнято у зв'язку із відсутністю підстав для звільнення.
Згідно довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 від 24 січня 2024 року ОСОБА_1 визнаний непридатним до служби в ДШВ, придатним до військової служби та згідно цього права на звільнення не має.
Судом встановлено, що саме з підстав не розгляду командуванням військової частини НОМЕР_1 рапорту ОСОБА_1 від 27 лютого 2024 року, останній звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначається Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24.03.1999 №551-XIV «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» .
Відповідно до статей 1, 2 Дисциплінарного статуту ЗСУ, військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених військовими статутами та іншим законодавством України.
Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов'язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі.
Відповідно до підпунктів 110, 111, 112 Дисциплінарного статуту ЗСУ, всі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі: прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод; незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності. Заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подаються в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції. Військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають право: особисто викласти свої аргументи особі, яка перевіряє заяву чи скаргу, звернутися з вимогою залучити до розгляду свідків; подати додаткові матеріали, що стосуються справи, або клопотати, щоб їх вимагав командир (начальник) або орган, який розглядає заяву чи скаргу; бути присутнім під час розгляду заяви чи скарги; одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги; ознайомитися з матеріалами перевірки заяви чи скарги; оскаржити прийняте за їх заявою чи скаргою рішення в суді; вимагати відшкодування завданих їм збитків у встановленому законом порядку.
За приписами статті 117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Слід зазначити, що досліджувані питання спірних правовідносин також регулює Закон України від 02.10.1996 № 393/96-ВР «Про звернення громадян», оскільки він визначає аспекти практичної реалізації громадянами України наданого їм Конституцією України права вносити в органи державної влади, об'єднання громадян відповідно до їх статуту пропозиції про поліпшення їх діяльності, викривати недоліки в роботі, оскаржувати дії посадових осіб, державних і громадських органів.
Закон забезпечує громадянам України можливості для участі в управлінні державними і громадськими справами, для впливу на поліпшення роботи органів державної влади і місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, для відстоювання своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушення.
Відповідно до статті 1 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР, громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
За приписами статті 3 Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР, під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги.
Заява (клопотання) це звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності.
Клопотання це письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Відповідно до статті 4 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР, до рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать такі у сфері управлінської діяльності, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина які-небудь обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
За приписами статті 14 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, посадові особи зобов'язані розглянути пропозиції (зауваження) та повідомити громадянина про результати розгляду.
Статтею 15 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР, визначено, що органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов'язковому порядку дається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов'язки.
Рішення про відмову в задоволенні вимог, викладених у заяві (клопотанні), доводиться до відома громадянина в письмовій формі з посиланням на Закон і викладенням мотивів відмови, а також із роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до статті 19 Закону України від 02.10.1996 року №393/96-ВР, органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані: об'єктивно, всебічно і вчасно перевіряти заяви чи скарги; у разі прийняття рішення про обмеження доступу громадянина до відповідної інформації при розгляді заяви чи скарги скласти про це мотивовану постанову; на прохання громадянина запрошувати його на засідання відповідного органу, що розглядає його заяву чи скаргу; скасовувати або змінювати оскаржувані рішення у випадках, передбачених законодавством України, якщо вони не відповідають закону або іншим нормативним актам, невідкладно вживати заходів до припинення неправомірних дій, виявляти, усувати причини та умови, які сприяли порушенням; забезпечувати поновлення порушених прав, реальне виконання прийнятих у зв'язку з заявою чи скаргою рішень; письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення; вживати заходів щодо відшкодування у встановленому законом порядку матеріальних збитків, якщо їх було завдано громадянину в результаті ущемлення його прав чи законних інтересів, вирішувати питання про відповідальність осіб, з вини яких було допущено порушення, а також на прохання громадянина не пізніш як у місячний термін довести прийняте рішення до відома органу місцевого самоврядування, трудового колективу чи об'єднання громадян за місцем проживання громадянина; у разі визнання заяви чи скарги необґрунтованою роз'яснити порядок оскарження прийнятого за нею рішення; не допускати безпідставної передачі розгляду заяв чи скарг іншим органам; особисто організовувати та перевіряти стан розгляду заяв чи скарг громадян, вживати заходів до усунення причин, що їх породжують, систематично аналізувати та інформувати населення про хід цієї роботи.
Судом встановлено, що відповідно до довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 від 24 січня 2024 року:
- молодший сержант ОСОБА_1 , 1992 р.н., НОМЕР_1 , Нікопольським РВК, Дніпропетровської області у ЗСУ з 10.2020 року.
Проведено медичний огляд у військово-лікарській комісії в/ч НОМЕР_2 24 січня 2024 року.
Діагноз та постанова військово-лікарської комісії про причинний зв'язок захворювання (травми, поранення, контузії, каліцтва).
Хронічний дискогенний попереково-крижовий радикуліт з лівостороннім ураженням L5 корінця з больовим та м'язово-тонічним синдромами з незначним порушенням функції. Хронічний простатит. Зміцнілі шкіряні рубці внаслідок оперативного лікування (10.06.2023) з приводу ногноєвої пілонідальної кістки куприку.
Захворювання, ТАК, пов'язані з проходженням військової служби.
На підставі ст.23-в графи ІІ Розкладу хвороб графи 10 ТДВ "Б".
Непридатний до служби в десантно-штурмових військах.
Придатний до військової служби.
З аналізу приписів Закону України від 02.10.1996 №393/96-ВР вбачається, що у разі надходження до органу звернення чи скарги такий орган повинен об'єктивно, всебічно і вчасно перевірити викладені в цьому зверненні чи скарзі обставини, за результатом проведеної перевірки прийняти відповідне рішення, яке забезпечить поновлення порушених прав заявника, та письмово повідомити громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Аналогічний правовий висновок викладений Касаційним адміністративним судом у складі Верхового Суду, зокрема, у постановах від 30.11.2020 по справі №280/4698/19, від 01.10.2020 по справі №815/1178/17.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З відзиву відповідача судом встановлено, що листом командира військової частини НОМЕР_1 від 04 березня 2024 року №691/2301 рапорт позивача від 29 січня 2024 року, який надійшов на адресу військової частини НОМЕР_1 за вх.№1666 від 20 лютого 2024 року стосовно звільнення ОСОБА_1 з військової служби у запас, розглянутий командуванням частини, позитивного рішення не було прийнято у зв'язку із відсутністю підстав для звільнення.
Згідно довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 від 24 січня 2024 року ОСОБА_1 визнаний непридатним до служби в ДШВ, придатним до військової служби та згідно цього права на звільнення не має.
Таким чином, за наслідком розгляду вказаного питання командиром військової частина НОМЕР_1 ОСОБА_1 надано відповідь на поданий рапорт від 29 січня 2024 року.
До позовної заяви позивачем долучено копію рапорту від 27 лютого 2024 року до командира військової частини НОМЕР_1 , в якому позивач просить:
- прийняти надісланий рапорт та зареєструвати згідно до законодавства України;
- за наслідком розгляду рапорту ОСОБА_1 про його звільнення з військової служби з Лав ЗСУ, посадові особи, які мають право на моє звільнення з військової служби, зобов'язати видати наказ по особовому складу про звільнення з військової служби та надіслати особову справу ОСОБА_1 до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки у АДРЕСА_2 .
Підтвердження надіслання вказаного рапорту на адресу командування військової частини не надано.
Долучене рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення №6112104755393 оформлене 09 лютого 2024 року, крім того скероване на адресу Міністерства оборони України, а не на адресу відповідача.
При прийнятті рішення по справі в частині належного розгляду рапорту від 27 лютого 2024 року, суд враховує, що позовну заяву до адміністративного суду також підписано 27 лютого 2024 року, тобто в цей же день.
Відповідно до частини 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому.
Станом на дату подання позовної заяви, позовні вимоги позивача є передчасними та такими, що суперечать статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки судовий захист може надаватися лише порушеним правам.
Таким чином, суд приходить до висновку, що позовні вимоги в частині нерозгляду рапорту від 27 лютого 2024 року задоволенню не підлягають.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання командира військової частини НОМЕР_1 видати наказ про звільнення в запас ОСОБА_1 з військової служби, суд зазначає наступне.
Задоволення даної позовної вимоги призведе до втручання у дискреційні повноваження відповідача.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Відповідно до пункту 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 року №1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Видача наказу про звільнення з військової служби чи відмова у звільненні є дискреційними повноваженнями керівництва військової частини.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
З урахуванням обставин, встановлених під час надання правової оцінки розгляду відповідачем рапорту позивача від 29 січня 2024 року, судом встановлено, що згідно довідки військово-лікарської комісії військової частини НОМЕР_2 АДРЕСА_1 від 24 січня 2024 року ОСОБА_1 визнаний непридатним лише до служби в ДШВ, однак визнаний придатним до військової служби.
Саме з цієї підстави позивачеві було відмовлено в звільненні в запас з лав Збройних Сил України.
З урахуванням викладеного, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог щодо видачі наказу по особовому складу про звільнення позивача з військової служби та надіслання його особової справи до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд виходить з наступного.
Згідно з частиною 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до частини 1 статті 143 Кодексу адміністративного судочинства України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.
Судом встановлено, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 13 частини 1 статті 5 Закону України "Про судовий збір", як учасник бойових дій, що документально підтверджується посвідченням серії НОМЕР_5 від 22 червня 2022 року, у зв'язку з чим розподіл судових витрат судом не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 241-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про зобов'язання вчинити певні дії - відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України, до Третього апеляційного адміністративного суду.
Суддя В.М. Олійник