21 травня 2024 рокуСправа №160/6969/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Лозицької І.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Дніпрі адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.09.2023 р. № 046350006570 про відмову у переведенні на пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до заяви №6429 від 06.09.2023 р.;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перевести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на пенсію по втраті годувальника померлого чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до заяви № 6429 від 06.09.2023 р.
В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначає, що 06.09.2023 р. ОСОБА_1 письмово звернувся до відповідача-1 із заявою №6429 про призначення пенсії у зв?язку з втратою годувальника за померлого чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та надала акт про фактичне проживання.
Розгляд вищезазначеної заяви позивача № 6429 від 06.09.2023 р. та винесення по ній рішення здійснювало Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності, відповідно до п. 4.2 Порядку №22-1. На заяву позивача відповідач-1 листом від 25.09.2023 р. за № 0400-010226-8/148171 надіслав рішення про відмову у призначенні пенсії від 13.09.2023 року № 046350006570, прийняте відповідачем-2. Рішення про відмову відповідач-2 обгрунтував, посилаючись на те, що право на пенсію у зв?язку з втратою годувальника, відповідно до Закону України «Про загальнообов?язкове державне пенсійне страхування» мають право непрацездатні члени сім?ї померлого годувальника, які були на його утриманні, а довідка про спільне проживання з померлим годувальником видана філією «УК ОПТІМУС», яка не є органом місцевого самоврядування.
23.02.2024 року позивач звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком та надав усі необхідні документи разом з трудовою книжкою на підтвердження трудового та страхового стажу. Листом від 04.03.2024р. за № 0400-010228-8/42927 відповідач повідомив позивача про те, що за результатом розгляду його заяви від 23.02.2024 р., про призначення пенсії прийнято відповідне рішення, яке додається до вказаного листа. Згідно з рішенням відповідача від 01.03.2024 р. за №047350006741 позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'явку з відсутністю у нього необхідного страхового стажу - 31 рік, оскільки його загальний страховий стаж складає 16 років 1 місяць та 20 днів. Також у вказаному рішенні відповідач зазначив, що до страхового стажу позивача не зараховано періоди його роботи, згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки на титульній сторінці відсутній підпис відповідальної особи. На зворотній сторінці вказаного рішення відповідача роздрукована форма РС-право станом на 01.03.2024 р., згідно з якою до трудового та страхового стажу позивача тривалістю 16 років 1 місяць 20 днів зараховано лише службу в армії з 26.04.1982 р. по 04.06.1984 р., а також періоди роботи позивача, починаючи з 01.01.1999 року по 31.12.2023 року включно.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, а також встановлено відповідачам строк для надання відзивів на позов та докази на його обґрунтування, а також встановлено строк відповідачам для надання належним чином завіреної копії пенсійної справи позивача.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області було подано до суду відзив на позовну заяву, в тексті якого останній просить суд відмовити у задоволенні пред'явлених позовних вимог, із зазначенням, що для підтвердження факту перебування на утриманні померлого чоловіка ОСОБА_2 , позивач надала акт про спільне проживання з померлим годувальником, ОСОБА_2 , виданий філією УК “Оптімус”, що не є органом місцевого самоврядування. Вищезазначений акт не є документом, що підтверджує факт перебування на утриманні померлого годувальника. З огляду на не підтвердження факту перебування на утриманні померлого годувальника, відсутні законні підстави для переведення позивача з пенсії за віком на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області було направлено на адресу суду відзив на позовну заяву, в тексті якого останній просить суд відмовити у задоволенні пред'явлених позовних вимог, із зазначенням, що довідка про спільне проживання з померлим годувальником, ОСОБА_2 , видана філією УК "Оптімус", яка не є органом місцевого самоврядування.
Позивачем було направлено на адресу суду відповідь на відзив, в тексті якого зазначено, що на підставі пункту 2.11 Порядку №22-1 за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім?ї, приймаються відомості про місце проживання (разом з годувальником за однією адресою), зазначені у пункті 2.22 (витяг з реєстру територіальної громади щодо реєстрації місця проживання), або документи, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання особи, зокрема органом місцевого самоврядування, що підтверджують такий факт.
????Отже, пункт 2.11 Порядку №22-1 не містить імперативної норми щодо видання документу із зазначенням відомостей про місце проживання разом з годувальником за однією адресою лише органом місцевого самоврядування.
????Так, у пункті 2.11 Порядку № 22-1 вказано, що відповідні документи можуть бути видані, зокрема, органом місцевого самоврядування.
????Таким чином, наданий позивачем разом із заявою про переведення на пенсію по втраті годувальника акт про фактичне проживання з померлим годувальником, складений та виданий філією «УК ОПТІМУС», може бути визнаний документом, що підтверджує факт сумісного проживання з померлим чоловіком позивача на момент його смерті.
????Отже, дії Відповідача - 2 є наслідком неправильного тлумачення Закону № 1058-IV.
Дослідивши докази, наявні в матеріалах справи, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позовна заява, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
В матеріалах справи міститься копія свідоцтва про шлюб від 26.06.2009 р. Серія НОМЕР_2 , з тексту якого судом встановлено, що між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 зареєстровано шлюб. Прізвище після державної реєстрації шлюбу ОСОБА_3 зазначено, як - ОСОБА_4 .
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_2 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть від 08.09.2020 р. серія НОМЕР_3 , копія якого міститься в матеріалах справи.
Відповідно до акта про фактичне проживання, складений та виданий філією «УК ОПТІМУС», копія якої міститься в матеріалах справи, судом встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 , мешкала, без реєстрації, ОСОБА_1 разом з ОСОБА_2 , 1946 р.н. до дня його смерті.
06.09.2023 р. ОСОБА_1 звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про перехід на пенсію у зв'язку з втратою годувальника. Заява позивача та додані до неї документи розглядалися Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області. Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Подтавській області за№046350006570 від 13.09.2023 р. ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на інший вид пенсії, із зазначенням, що акт про спільне проживання з померлим годувальником, ОСОБА_2 , виданий філією УК “Оптімус”, що не є органом місцевого самоврядування.
Вважаючи відмову протиправною, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, з яким кореспондується обов'язок держави щодо його забезпечення. Реалізація цього обов'язку здійснюється органами державної влади відповідно до їх повноважень.
У відповідності до п. 23 ч. 1 Європейської Соціальної Хартії (переглянутої) та ч.3 ст.46 Конституції України, кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. ст. 21, 22 Конституції України - усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними та непорушними. Конституційні права і свободи людини і громадянина, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема: основи соціального захисту.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
У відповідності до вимог статті 8 Кодексу адміністративного судочинства України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Враховуючи загальні принципи міжнародного права, викладені у наведених вище рішеннях Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку, що у спірних правовідносинах позивач не може бути позбавленим права на отримання пенсії у зв'язку з отриманням певної інформації від відповідних органів влади.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам регулює Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV, прийнятий 9 липня 2003 року (далі Закон №1058-IV).
Відповідно до ч.3 ст.4 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються види пенсійного забезпечення, умови, норми та порядок пенсійного забезпечення.
Відповідно до змісту ст. 5 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», цей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються: види пенсійних виплат; умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат.
Приписами статті 8 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», передбачене право громадян на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року №1788-XII (далі Закон №1788-XII) зокрема, гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
Частиною 1 ст. 7 Закону №1788-ХІІ встановлено, що звернення за призначенням пенсії може здійснюватися у будь-який час після виникнення права на пенсію.
Відповідно до ч.1 ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті особи, яка виконала функцію донора анатомічних матеріалів людини, пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, а також у разі смерті (загибелі) особи внаслідок поранення, каліцтва, контузії чи інших ушкоджень здоров'я, одержаних під час участі у масових акціях громадського протесту в Україні з 21 листопада 2013 року по 21 лютого 2014 року за євроінтеграцію та проти режиму Януковича (Революції Гідності), - незалежно від тривалості страхового стажу. При цьому дітям пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається незалежно від того, чи були вони на утриманні годувальника.
Згідно з п.1 ч.2 ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними членами сім'ї вважаються чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є особами з інвалідністю або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
Відповідно ч.3 ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», до членів сім'ї, які вважаються такими, що були на утриманні померлого годувальника, відносяться особи, зазначені в частині другій цієї статті, якщо вони: 1) були на повному утриманні померлого годувальника; 2) одержували від померлого годувальника допомогу, що була для них постійним і основним джерелом засобів до існування.
Члени сім'ї померлого годувальника, для яких його допомога була постійним і основним джерелом засобів до існування, але які й самі одержували пенсію, мають право, за бажанням, перейти на пенсію у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до ч.1 ст.37 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається в розмірі: на одного непрацездатного члена сім'ї - 50 відсотків пенсії за віком померлого годувальника; на двох та більше непрацездатних членів сім'ї - 100 відсотків пенсії за віком померлого годувальника, що розподіляється між ними рівними частками.
Відповідно до ч.1 ст.38 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається на весь період, протягом якого член сім'ї померлого годувальника вважається непрацездатним згідно із частиною другою статті 36 цього Закону, а членам сім'ї, які досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону, - довічно.
Відповідно до ч.2 ст.9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Здійснивши системний аналіз як зазначених вище норм чинного пенсійного законодавства, так і доводів як позивача, викладених в позовній заяві, так і представника відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву, суд зазначає наступне.
Необхідні умови для призначення особам, які втратили годувальника, пенсії, визначені ст. 36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Так, ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що пенсія у зв'язку з втратою годувальника призначається непрацездатним членам сім'ї померлого годувальника, які були на його утриманні, за наявності в годувальника на день смерті страхового стажу, який був би необхідний йому для призначення пенсії по III групі інвалідності, а в разі смерті пенсіонера або осіб, зазначених у частині другій статті 32 цього Закону, - незалежно від тривалості страхового стажу.
Відповідно до ч. 2 ст.36 ЗУ «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», непрацездатними членами сім'ї вважаються, зокрема, чоловік (дружина), батько, мати, якщо вони є інвалідами або досягли пенсійного віку, передбаченого статтею 26 цього Закону.
На підставі викладеного вище, суд зазначає, що, необхідною умовою для призначення зазначеним особам пенсії у зв'язку з втратою годувальника або переведення на такий вид пенсії є встановлення їм інвалідності або досягнення ними пенсійного віку, передбаченого зазначеною статтею.
Документи, які надаються для призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, визначені п. 2.3 Порядку № 22-1.
Так, до заяви про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника подаються документи померлого годувальника, перелічені в пп. пп. 2, 3 п. 2.1 цього розділу, а саме: документи про стаж та документи про заробітну плату.
Також надаються такі документи:
1) документ, що підтверджує реєстраційний номер облікової картки платника податків, або свідоцтво про загальнообов'язкове державне соціальне страхування особи, якій призначається пенсія, та померлого годувальника (подається у разі, якщо особа, яка звернулася із заявою про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника, має такі документи);
2) свідоцтво про народження або паспорт особи, якій призначається пенсія;
3) документи, що засвідчують родинні стосунки члена сім'ї з померлим годувальником;
4) свідоцтво про смерть годувальника, або рішення суду про визнання його безвісно відсутнім чи оголошення його померлим, або витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань, що засвідчує факт внесення до цього реєстру інформації про безвісне зникнення особи, або інформація з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин, отримана в порядку, передбаченому ст. 15 Закону № 2505;
5) документи про вік померлого годувальника сім'ї за відсутності таких даних у свідоцтві про смерть чи рішенні суду про визнання годувальника безвісно відсутнім або оголошення його померлим;
[…]
8) документи про місце проживання (реєстрації);
9) документ про перебування членів сім'ї (крім дітей) на утриманні померлого годувальника;
[…]
11) документи про стаж особи, якій призначається пенсія, визначені пп. 2 п. 2.1 цього розділу (для визначення пенсійного віку осіб, зазначених у п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону).
П. 2.8 Порядку № 22-1 визначає, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюються за документами, що є в пенсійній справі та відповідають вимогам законодавства, що діяло на дату призначення пенсії.
П. 2.11 Порядку № 22-1 передбачено, що за документ, що засвідчує факт перебування на утриманні непрацездатних членів сім'ї, приймаються довідки або інші документи про склад сім'ї, видані відповідно до чинного законодавства за місцем проживання (реєстрації) особи, зокрема органом місцевого самоврядування, або документ про реєстрацію місця проживання (разом з годувальником за однією адресою), виданий згідно із вимогами ст. 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні».
У разі неможливості надати такі документи факт перебування на утриманні померлого годувальника встановлюється у судовому порядку.
Судом встановлено, що позивач - ОСОБА_1 , перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та з 02.09.2023р. отримує пенсію за віком, що підтвердується матеріалами пенсійної справи, копія якої міститься в матеріалах справи.
Підставою для відмови у переведенні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на пенсію по втраті годувальника померлого чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , котрий помер ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до заяви №6429 від 06.09.2023 р. слугувало те, що довідка про спільне проживання з померлим годувальником, ОСОБА_2 , видана філією УК "Оптімус", яка не є органом місцевого самоврядування.
Водночас, суд зазначає, що пункт 2.11 Порядку №22-1 не містить імперативної норми щодо видання документу із зазначенням відомостей про місце проживання разом з годувальником за однією адресою лише органом місцевого самоврядування.
Так, у пункті 2.11 Порядку № 22-1 вказано, що відповідні документи можуть бути видані, зокрема, органом місцевого самоврядування.
Таким чином, наданий позивачем до пенсійного органу разом із заявою про переведення з пенсії за віком на пенсію по втраті годувальника акт про фактичне проживання з померлим годувальником, складений та виданий філією «УК ОПТІМУС», є документом, що підтверджує факт проживання ОСОБА_1 за однією адресою з померлим чоловіком - ОСОБА_2 .
Відтак, встановивши та підтвердивши матеріалами справи протиправний характер оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області винесеного без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття зазначених рішень; недобросовісно; нерозсудливо; непропорційно, зокрема без дотримання необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямовані ці рішення, що мають наслідком порушення прав та законних інтересів позивача в публічно-правових відносинах з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, а також встановивши, що в даному випадку мають місце саме дії відповідача, як активна форма поведінки останнього, спрямовані шляхом винесення оскаржуваного рішення та порушення прав та охоронюваних законом інтересів позивача, суд приходить до висновку, що належним та допустимим засобом щодо поновлення порушеного права буде визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.09.2023 р. №046350006570.
Стосовно позовної вимоги про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області перевести ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на пенсію по втраті годувальника померлого чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до заяви № 6429 від 06.09.2023 р., суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону №1058-IV, пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
В той же час, згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
Згідно Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин
Аналіз норм Кодексу адміністративного судочинства України свідчить про те, що завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, означена позовна вимога задоволенню не підлягає, та є дискреційними повноваженнями Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Водночас, суд зазначає, що за результатами автоматичного розподілу справ у електронній підсистемі за принципом екстериторіальності розгляд заяви позивача від 06.09.2023 року було розподілено на відділ пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області.
Тобто, розгляд заяв позивача від 06.09.2023 року та прийняття відповідного рішення здійснювалось саме Головним управлінням Пенсійного фонду України в Полтавській області, а Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області здійснювалось лише направлення на адресу позивача оскаржуваного рішення від 13.09.2023 року №046350006570.
Однак, враховуючи те, що в ході розгляду справи суд прийшов до висновку щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.09.2023 року №046350006570, з метою захисту прав позивача слід зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву про переведення ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 на пенсію по втраті годувальника померлого чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , відповідно до заяви № 6429 від 06.09.2023 р., та прийняти обгрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Як передбачено ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі "Чуйкіна проти України" констатував: " 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює "право на суд", в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі "Голдер проти Сполученого Королівства" (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати "вирішення" спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до п. 2 ч. 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частини першої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Приймаючи до уваги вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
З приводу розподілу судових витрат суд зазначає, що відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому, суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Таким чином, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, стягненню з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області підлягає сума 605,60 грн., сплата яких підтверджується квитанцією 0032810264 від 11.03.2024 р., яка міститься в матеріалах справи.
Керуючись ст. ст. 9, 72-77, 139, 241-243, 245-246, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області області про визнання протиправним та скасування рішення та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області від 13.09.2023 р. № 046350006570 про відмову у переведенні на пенсію по втраті годувальника ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідно до заяви №6429 від 06.09.2023 р.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Полтавській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про переведення на пенсію по втраті годувальника померлого чоловіка - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 відповідно до заяви № 6429 від 06.09.2023 р. та прийняти обґрунтоване рішення, з урахуванням висновків суду.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_4 ) з Головного управління Пенсійного фонду України в Полтавській області (вул. Гоголя, 34, м.Полтава, 36014, код ЄДРПОУ 13967927) за рахунок бюджетних асигнувань судовий збір за подачу позовної заяви до суду в сумі 605,60 грн. (шістсот п'ять гривень, 60 копійок).
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя І.О. Лозицька