17 травня 2024 рокуСправа №160/5167/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-3: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішень №045750017254 від 14.11.2023р., №045750017254 від 23.01.2024р. та зобов'язання вчинити певні дії, -
26.02.2024р. ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-3: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області та просить:
- визнати дії відповідача-1 протиправними у відмові в призначенні пенсії за віком позивачеві, скасувавши рішення про відмову в призначенні пенсії №045750017254 від 14.11.2023р.;
- визнати дії відповідача-2 протиправними у відмові в призначенні пенсії за віком позивачеві, скасувавши рішення про відмову в призначенні пенсії №045750017254 від 23.01.2024р.
- зобов'язати відповідача-3 призначити та виплатити пенсію за віком позивачеві з дати набуття права на отримання пенсії, а саме: з 02.12.2023р. зарахувавши до загального страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 29.11.2009.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 09.11.2023р. він звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі - Закон №1058) та надав всі необхідні для цього документи, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії №045750017254 від 14.11.2023р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу роботи, при цьому, у рішенні вказано про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи на території Російської Федерації з 01.01.1992 по 31.12.2003, оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. москві; починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двохсторонніх угод/договорів; на сьогодні така угода в галузі пенсійного забезпечення з російською федерацією відсутня. В подальшому, 17.01.2024р. позивач повторно звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, проте, рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії №045750017254 від 23.01.2024р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та у рішенні зазначено про те, що стаж роботи з 11.08.1986 по 29.11.2009, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , зараховано частково з 11.08.1986 по 31.12.1991, оскільки це робота в російській федерації, а з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РСФСР по 31 грудня 1991 року. Позивач вважає такі дії пенсійного органу протиправними, оскільки спірний період його роботи повністю підтверджується відомостями трудової книжки позивача та наданими довідками. В обґрунтування своєї правової позиції позивач посилається на рішення Європейського Суду з прав людини, рішення Конституційного Суду України та постанови Верховного Суду. У відповіді на відзив від 08.04.2024р. позивач посилається на ті ж самі обставини, що і у позові (а.с.138-143).
Ухвалою суду від 18.03.2024р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано відповідачів-1, 2, 3, зокрема, надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України (а.с.115).
03.04.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача-1 (Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області) на адресу суду надійшов письмовий відзив на позовну заяву, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 від 09.11.2023 про призначення пенсії, 14.11.2023 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Чернівецькій області прийнято рішення за №045750017254 про відмову у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу - 30 років; при опрацюванні наявних документів ОСОБА_1 його страховий стаж становить 25 років 0 місяців 24 дні, пільговий стаж становить 10 місяців 29 днів, до страхового стажу не зараховано період роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 31.12.2003, оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, вчиненої в м. москві, починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього СРСР, а в подальшому незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двохсторонніх угод/договорів, разом з тим, на сьогодні така двостороння угода в галузі пенсійного забезпечення з російською федерацією відсутня (а.с.124-130).
24.04.2024р. через систему «Електронний суд», на виконання вимог вищевказаної ухвали суду, від відповідача-3 (Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області) на адресу суду надійшов письмовий відзив на адміністративний позов, в якому останній просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити в повному обсязі посилаючись на те, що розглянувши заяву від 09.11.2023р. та додані до неї документи, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області 14.11.2023 прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за № 045750017254 у зв'язку з тим, що у ОСОБА_1 на дату звернення відсутній необхідний страховий стаж, передбачений статтею 26 Закону №1058-ІV; до страхового стажу ОСОБА_1 не враховано періоди роботи на території російської федерації з 01.01.1992 по 31.12.2003, оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в москві, починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних державах, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двохсторонніх угод/договорів, на сьогодні така двохстороння угода в галузі пенсійного забезпечення з російською федерацією відсутня, тому загальний страховий стаж позивача, за наслідками розгляду поданих документів, склав 25 років 00 місяців 24 дні, пільговий стаж - 10 місяців 29 днів, що є недостатнім для призначення пенсії; 17.01.2024 ОСОБА_1 повторно звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України із пакетом документів щодо призначення пенсії за віком відповідно до статті 26 Закону №1058-ІV, розглянувши в сукупності надані до якої документи, відділом призначення пенсій управління пенсійного забезпечення, надання страхових виплат, соціальних послуг, житлових субсидій та пільг Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області 23.01.2024 було прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за №045750017254 з аналогічних підстав. З огляду на викладене вище, Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області погоджується із висновками, наведеними в оскаржуваних рішеннях, вважає їх законними та обґрунтованими, складеними у відповідності до норм чинного законодавства. Окрім того, відповідач-3 посилається на свої дискреційні повноваження у спірних правовідносинах (а.с.176-181).
Відповідач-2 (Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області) на виконання вимог ухвали суду від 18.03.2024р. відзиву на позов у встановлений ухвалою строк суду не надав, ухвалу від 18.03.2024р. та позов з додатками відповідач-2 отримав 19.03.2024р. та 27.02.2024р. відповідно в свій електронний кабінет згідно до вимог ст.ст. 18, 124, 126, 251 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому останній вважається повідомленим належним чином з урахуванням наведених норм Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними в матеріалах справи (а.с.120,121).
У відповідності до положень ч.6 ст.162 Кодексу адміністративного судочинства України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
У відповідності до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи викладене, дана справа вирішується 17.05.2024р., тобто у межах строку визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до ст.229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі розгляду адміністративної справи за відсутності учасників справи, фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
09.11.2023р. ОСОБА_1 звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування”, до якої надав, зокрема, трудову книжку, довідки підтверджуючі стаж роботи позивача з 01.01.1992р. по 29.11.2009р. та отримання заробітної плати у наведений період, що підтверджується копією оскаржуваного рішення №045750017254 від 14.11.2023р., наявною у справі (а.с.42,159) та не заперечується учасниками справи.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області про відмову у призначенні пенсії №045750017254 від 14.11.2023р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу роботи, при цьому, у рішенні вказано про те, що за доданими документами до страхового стажу не зараховано період роботи на території Російської Федерації з 01.01.1992 по 31.12.2003, оскільки припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. москві; починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двохсторонніх угод/договорів; на сьогодні така угода в галузі пенсійного забезпечення з російською федерацією відсутня, що підтверджується змістом копії відповідного рішення, наявної у справі (а.с.42,159).
В подальшому, 17.01.2024р. позивач повторно звернувся до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, що підтверджується змістом копії відповідної заяви та розписки-повідомлення, наявними у справі (а.с.166-167).
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про відмову у призначенні пенсії №045750017254 від 23.01.2024р. позивачеві було відмовлено у призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», та у рішенні зазначено про те, що стаж роботи з 11.08.1986 по 29.11.2009, згідно трудової книжки НОМЕР_1 , зараховано частково з 11.08.1986 по 31.12.1991, оскільки це робота в російській федерації, а з 01.01.2023 року російська федерація припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року, пенсії громадянам, які проживали/працювали на території російської федерації, призначаються на умовах, визначених Законом України від 09 липня 2003 року №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», при цьому, до страхового стажу зараховуються періоди роботи (служби) на території РСФСР по 31 грудня 1991 року, що підтверджується змістом копії відповідного рішення (а.с.92,156).
Вказаний спір виник у зв'язку із незгодою позивача з діями відповідачів-1,2 у відмові в призначенні пенсії за віком позивачеві, у зв'язку з чим позивач просить відновити його права шляхом визнання таких дій протиправними, скасування рішень відповідача-1 про відмову в призначенні пенсії №045750017254 від 14.11.2023р., відповідача-2 про відмову в призначенні пенсії №045750017254 від 23.01.2024р. та зобов'язання відповідача-3 призначити та виплатити пенсію за віком позивачеві з дати набуття права на отримання пенсії, а саме: з 02.12.2023р. зарахувавши до загального страхового стажу період роботи з 01.01.1992 по 29.11.2009.
З аналізу вище встановлених обставин у цій справі, суд приходить до висновку, що, в даному випадку, підлягають розгляду судом саме правомірність прийнятих рішень про відмову в призначенні пенсії за віком відповідача-1 №045750017254 від 14.11.2023р., відповідача-2 №045750017254 від 23.01.2024р., виходячи з вимог ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Статтею 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058) передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку.
Статтею 1 Закону №1058 визначено, що страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески.
Страхові внески - це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування.
Страхувальники - це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону.
Згідно ч.1 ст.24 Закону №1058, страховий стаж - це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
У відповідності до положень ст.20 Закону №1058, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Обчислення страхових внесків територіальними органами Пенсійного фонду у випадках, передбачених цим Законом, здійснюється на підставі складених актів перевірки правильності нарахування та сплати страхових внесків, звітності, що подається страхувальником, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують суму заробітної плати (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Відповідно до ст.106 Закону №1058 відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, на якому працює (працювала) застрахована особа, оскільки саме страхувальник здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
За приписами ч.2 ст.4 Закону №1058 визначено, що якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Згідно ч.2 ст.10 Закону України "Про зайнятість населення" встановлено, що права громадян України, які працюють за кордоном, захищаються законодавством України та держави перебування, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі - Угода від 13.03.1992р.), яка була чинною на момент роботи позивача у спірний період пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якої вони проживають.
Статтею 6 Угоди від 13.03.1992р. встановлено, що призначення пенсій громадянам держав-учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.
Відповідно до ст.1 Угоди між Урядом України і Урядом Російської Федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993 (Угода від 14.01.1993р.), , яка була чинною на момент роботи позивача у спірний період, визначено, що дія цієї Угоди поширюється на осіб (надалі іменуються - Працівники) та членів їх сімей, які є громадянами або постійно проживають на території однієї із Сторін (надалі іменуються - Сторона виїзду) та здійснюють свою трудову діяльність на умовах найму на території іншої Сторони (надалі іменуються - Сторона працевлаштування).
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993р. встановлено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Згідно з абз.2, 3 статті 6 Угоди від 14.01.1993р. трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
Аналіз вказаних норм свідчить про те, що на момент роботи позивача у спірний незарахований період з 01.01.1992р. по 29.11.2009р. було визначено, що трудовий стаж, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін (України та рф), взаємно визначається Сторонами, а обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.
При цьому, діюче у спірний період в Україні пенсійне законодавство визначало, що у разі, якщо пенсія призначається на території України, а особа працювала на території російської федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватися на території України як власний страховий (трудовий) стаж, хоча пенсійні внески можуть сплачуватися в російській федерації, а обов'язок реєстрації в системі обов'язкового пенсійного страхування іноземних громадян і осіб без громадянства, та відповідно, підтвердження фактів сплати за них страхових внесків на фінансування страхової частини трудової пенсії в рф виник з 01.01.2012р.
Так, як встановлено судом з матеріалів справи, зокрема, у період з 01.01.1992р. по 29.11.2009р. ОСОБА_1 працював на території російської федерації, що підтверджується копіями трудової книжки позивача та довідок АТ «Южноуральское управление строительства», наявними у справі (а.с.32-41, 43-69, 162-164, 210-219).
Доказів, які б свідчили про недостовірність записів у трудовій книжці позивача або недоліки уточнюючих довідок, відповідачами суду не надано та їх достовірність не заперечується.
Наведений період роботи не було зараховано відповідачами-1,2 до стажу роботи позивача, який зараховується для призначення пенсії за віком відповідно до Закону України “Про пенсійне забезпечення”, так як припинена дія Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 в м. москві; починаючи з 19.06.2023 обчислення страхового стажу, набутого в республіках колишнього Союзу Радянських Соціалістичних Республік, а в подальшому незалежних держав, та врахування нарахованої на їх території заробітної плати здійснюватиметься відповідно до законодавства України з урахуванням двохсторонніх угод/договорів; на сьогодні така угода в галузі пенсійного забезпечення з російською федерацією відсутня, що підтверджується копіями оскаржуваних рішень відповідачів-1,2 №045750017254 від 14.11.2023р. та №045750017254 від 23.01.2024р. (а.с.42, 92, 156, 159).
Так, у відповідності до вимог пункту 3 частини 1 статті 244 Кодексу адміністративного судочинства України, визначаючи яку правову норму слід застосувати до спірних правовідносин суд зазначає, що при вирішенні даної справи керується нормами Законів та підзаконних нормативно-правових актів в тій редакції, яка чинна на момент виникнення чи дії конкретної події, обставини і врегулювання відповідних правовідносин.
Згідно з абз.2, 3 ст.6 Угоди між Урядом України і Урядом РФ про трудову діяльність і соціальний захист громадян, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14 січня 1993 року (припинення дії від 04.07.2023), трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв'язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність. Питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою від 13 березня 1992 року та двосторонніми угодами в цій галузі.
Враховуючи вищевикладене, період роботи позивача на території рф з 01.01.1992 по 29.11.2009 відповідно до записів трудової книжки та додатково наданих довідок підлягає врахуванню до страхового стажу позивача.
Щодо припиненням з 01.01.2023 рф участі в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 та набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 року" від 29.11.2022 №1328, то суд звертає увагу на те, що згідно статей 9, 58 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відтак, враховуючи положення статей 9, 58 Конституції України, тільки з дати припинення в участі в Угоді від 13.03.1992 ця Угода не враховується, при цьому нормативно-правові акти про вихід з вказаної Угоди не мають зворотної дії в часі, тому не можуть поширюватися на стаж, набутий в період її чинності.
За викладених обставин, суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2 протиправно не зарахували вищенаведений період роботи позивача до його страхового стажу та прийняли оспорювані рішення з порушенням вимог вищенаведеного законодавства.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, відповідачами не було надано суду жодних належних і допустимих доказів, які б свідчили про правомірність прийняття рішень про відмову в призначенні пенсії за віком відповідача-1 №045750017254 від 14.11.2023р., відповідача-2 №045750017254 від 23.01.2024р., з урахуванням норм вищенаведеного законодавства, обставин встановлених судом та наявних в матеріалах справи доказів.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
З урахуванням вимог ч. 2 ст. 2 вказаного Кодексу, перевіривши правомірність прийняття рішень про відмову в призначенні пенсії за віком відповідача-1 №045750017254 від 14.11.2023р., відповідача-2 №045750017254 від 23.01.2024р., суд приходить до висновку, що відповідачі-1,2, відмовивши позивачеві у призначенні пенсії за віком, діяли не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено порушення вищенаведеними рішеннями про відмову в призначенні пенсії за віком відповідача-1 №045750017254 від 14.11.2023р., відповідача-2 №045750017254 від 23.01.2024р. права позивача на пенсійне забезпечення, яке підлягає судовому захисту шляхом визнання протиправними та скасування рішень про відмову в призначенні пенсії за віком відповідача-1 №045750017254 від 14.11.2023р., відповідача-2 №045750017254 від 23.01.2024р., згідно повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Також і слід зобов'язати відповідача-3 зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 по 29.11.2009 та повторно розглянути заяву позивача від 09.11.2023р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнявши обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, виходячи з того, що судом встановлено протиправність рішення відповідача щодо відмови у призначенні позивачеві пенсії за віком та належним і ефективним способом захисту порушеного права позивача є саме зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії, направлені на усунення порушеного права позивача виходячи із наданих повноважень адміністративного суду, встановлених ст.ст. 9, 245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини” суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 08.11.2005р. (остаточне) у справі «Кечко проти України» зазначив, що якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах доки відповідні положення є чинними.
Також і у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України” констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд”, в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства” (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення” спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що зобов'язання відповідача зарахувати до загального страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 по 29.11.2009 та повторно розглянути заяву позивача від 09.11.2023р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнявши обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
Разом з тим, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача про визнання протиправними дій відповідачів-1, 2 відповідача-1 у відмові в призначенні пенсії за віком позивачеві, оскільки з урахуванням визнання протиправними та скасування рішень відповідача-1 №045750017254 від 14.11.2023р., відповідача-2 №045750017254 від 23.01.2024р. (актів індивідуальної дії), якими відмовлено позивачеві в призначенні позивачеві пенсії за віком відповідно до Закону України №1058, оскільки такий спосіб захисту як визнання окремо протиправними дій відповідачів щодо відмови у призначенні пенсії є зайвим та неефективним і не призведе до відновлення порушених прав без скасування прийнятих рішень суб'єктів владних повноважень.
Також, не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача в частині зобов'язання відповідача-3 призначити та виплатити пенсію за віком позивачеві з дати набуття права на отримання пенсії, а саме: з 02.12.2023р., оскільки адміністративний суд не наділений повноваженнями спонукати суб'єкта владних повноважень прийняти те чи інше рішення у випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, у такому випадку, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням правової оцінки суду, наведеної у такому судовому рішенні, з урахуванням повноважень адміністративного суду, визначених ст.245 Кодексу адміністративного судочинства України.
Так, Конституційний Суд України в своєму рішенні від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй Конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
На цій підставі адміністративні суди, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим статтею 2 КАС України критеріям, не втручаються у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями.
Окрім того, при прийнятті даного рішення, судом враховується і те, що у даному випадку, саме наявність у позивача страхового стажу, визначеного ст.26 Закону №1058, є підставою для призначення останній пенсії за віком, при цьому, за нормами ч.2 ст.24 Закону №1058 визначено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду, тобто повноваження щодо обчислення страхового стажу є виключною компетенцію пенсійних органів, а тому адміністративний суд не наділений повноваження підміняти пенсійний орган та самостійно обчислювати страховий стаж позивача для призначення пенсії, а, відповідно, без проведення розрахунку такого стажу і зобов'язувати призначати пенсії.
При прийнятті даного рішення, суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема, у справах "Салов проти України" (заява №65518/01 від06.09.2005; п.89), "Проніна проти України" (заява №63566/00 від18.07.2006; п.23) та "Серявін та інші проти України" (заява №4909/04 від10. 02.2010; п.58), яка полягає у тому, що принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) 09.12.1994, п.29).
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат відповідно до ч.3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд виходить із того, що при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
За таких обставин, підлягають стягненню солідарно за рахунок бюджетних асигнувань суб'єктів владних повноважень - Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області на користь позивача судові витрати позивача по сплаті судового збору понесені позивачем згідно квитанцій до платіжної інструкції на переказ готівки №0033110026 від 21.02.2024р., №0033110006 від 08.03.2024р. пропорційно до розміру задоволених позовних вимог у сумі 2422 грн. 40 коп., виходячи з розрахунку: (4844,80 грн./6)*3 (а.с.20а,106,112, 114).
Керуючись ст.ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Відповідача-1: Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області, до Відповідача-2: Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до Відповідача-3: Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправними дій, скасування рішень №045750017254 від 14.11.2023р., №045750017254 від 23.01.2024р. та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області №045750017254 від 14.11.2023р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області №045750017254 від 23.01.2024р. про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26, код ЄДРПОУ 21910427) зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) період роботи з 01.01.1992 по 29.11.2009 та повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 09.11.2023р. про призначення пенсії за віком відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", прийнявши обґрунтоване рішення по суті заяви з урахуванням висновків, викладених у цьому судовому рішенні, вимог пенсійного законодавства України та повноважень органів Пенсійного фонду України.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути солідарно за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області (49094, м. Дніпро, вул. Набережна Перемоги, 26; код ЄДРПОУ 21910427), Головного управління Пенсійного фонду України в Чернівецькій області (58002, м. Чернівці, площа Центральна, буд.3; код ЄДРПОУ 40329345) та Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (61000, м. Харків, пл. Свободи, 5, Держпром, 3 під., 2 пов.; код ЄДРПОУ 14099344) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) - судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 2422 грн. 40 коп. (дві тисячі чотириста двадцять дві грн. 40 коп.).
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва