13 травня 2024 рокуСправа №160/6241/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді: Букіної Л.Є., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, в якому позивач просить суд:
- визнати дії Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області щодо відмови в призначенні пенсії на пільгових умовах за списком № 2 ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) - протиправними та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах № 047250020457 від 12.02.2024.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового та пільгового стажу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.08.1991 р. по 21.09.1992 р. в. Томаківській центральній районній лікарні, - та з 05.10.1992 р. по 02.08.1993 р. в Нікопольській інфекційній лікарні; зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 02.08.1993 р. по 30.11.2004 p. в Нікопольському протитуберкульозному диспансері та з 07.12.2004 р. по 01.12.2023 р. - в комунальному підприємстві «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради.
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що вона звернулась з заявою про призначення пільгової пенсії за Списком№2, разом з тим, в призначенні пенсії відмовлено з підстав недосягнення пенсійного віку та відсутності пільгового стажу. Позивач вважає вказану відмову необгрунтованою та безпідставною оскільки пільговий та страховий стаж підтверджено записами трудової книжки та уточнюючими довідками.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 11.03.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Тією ж ухвалою суду відповідачу запропоновано надати відзив на позовну заяву.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому вказав про відсутність підстав для задоволення позову, з огляду на їх необгрунтованість.
Дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, проаналізувавши відповідні норми чинного законодавства, суд виходить із таких такого.
05.02.2024 року позивач звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення/перерахунок пенсії встановленого зразка.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області № 047250020457 від 12.02.2024 року позивачу відмовлено у призначенні пенсії за віком за Списком № 2.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах, позивач звернулась до суду з цим позовом.
Судом встановлено, що спір у справі виник, в тому числі, й у зв'язку з недосягненням позивачем, на думку відповідача, встановленого законодавством віку для призначення пенсії.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються, зокрема, Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (в редакції на час звернення позивача із заявою).
Згідно з пунктом «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон №1788-XIІ), у редакції чинній до прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» №213-VIII від 02.03.2015 року на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій» №2148-VIII від 03.10.2017, текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно із п. 2 ч. 2 якої на пільгових умовах пенсія за віком призначається: працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Вказана норма набула чинності з 01.10.2017.
Згідно з частиною першої статті 1 Закону №1788-XII громадяни України мають право на державне пенсійне забезпечення за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника та в інших випадках, передбачених цим Законом.
Статтею 13 Закону №1788-XII (в редакції від 02.03.2015) фактично введено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Рішенням Конституційного Суду України за № 1-р/2020 від 23.01.2020, у справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III «Прикінцеві положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII вирішено: визнати такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII.
Стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII зі змінами, внесеними Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б»-«г» статті 54 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 5 листопада 1991 року № 1788-XII в редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 2 березня 2015 року № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: «На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
Таким чином, враховуючи відновлення рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020 у справі №1-5/2018(746/15) редакції статті 13 Закону №1788-XII, яка діяла до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення» від 02.03.2015 №213-VIII, суд зазначає, що на даний час існує дві чинних норми, якими по різному встановлено вік жінок, необхідний для призначення пенсії на пільгових умовах за Списком № 2, а саме:
- пунктом «б» частини другої статті 13 Закону №1788-XII передбачено право на пенсію за віком жінок, зайнятих повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах; жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах;
- статтею 114 Закону України №1058-IV передбачено право на пенсію за віком працівникам зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
При цьому, статтею 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» також передбачено поетапне збільшення пенсійного віку та стажу для працівників, зайнятих на роботах, визначених вказаною нормою, необхідних для призначення пенсії на пільгових умовах.
Відповідно до абзаців першого другого пункту 2 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, які відповідно до цього Закону мають право на пенсію на пільгових умовах, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону.
Також, згідно з абзацом першого пункту 16 Розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.
Відтак, суд констатує, що з 23.01.2020 в Україні існують два закони, котрі одночасно регламентують правила призначення пенсій для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, які входять до Списку №2, а саме: пункт «б» статті 13 Закону № 1788-ХІІ у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
При цьому, у спірних правовідносинах, норми вказаних законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає:
- 50 років за пунктом «б» статті 13 Закону 1788-ХІІ (у редакції до внесення змін Законом № 213-VІІІ);
- 55 років за пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону № 1058-IV у редакції Закону України від 03.10.2017 № 2148-VІІІ.
Суд зазначає, що підставою відмови позивачу у призначенні пенсії за Списком № 2 зі зниженням пенсійного віку зазначено, що вона не досягла віку 55 років.
Питання про відповідність Конституції України законів України та у передбачених Конституцією України випадках інших актів вирішує Конституційний Суд України в порядку, визначеному Законом України від 13 липня 2017 року № 2136-VIII «Про Конституційний Суд України».
Органи судової влади під час здійснення судочинства застосовують законодавчі норми та не наділені повноваженнями (крім Конституційного Суду України) визнавати закони України такими, що втратили чинність або скасовувати їх у інший спосіб.
Відповідно до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України у разі невідповідності правового акту Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Враховуючи позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену в постанові від 19.02.2020 у справі № 520/15025/16-а, що у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи, суд вважає обґрунтованою позицію позивача щодо необхідності застосування до спірних правовідносин п. «б» ст. 13 Закону № 1788 у редакції, яка діяла до Закону України від 02.03.2015 № 213.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що при вирішенні даної справи норми пункту 2 частини 2 статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» не підлягають застосуванню, адже остання суперечить принципам правової визначеності та положенням Конституції України з урахуванням правових висновків, викладених у рішенні Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року № 1-р/2020.
Отже, на момент звернення позивача до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком за Списком №2, норми Закону № 1788-XII були чинними. Цей закон не скасований, його положення не визнавалися неконституційними або незаконними і на сьогодні.
Відтак, умови та порядок призначення пенсії за віком на пільгових умовах визначалися Законом № 1788-XII на момент виникнення спірних правовідносин.
Суд звертає увагу, що підставою для відмови у призначенні пенсії було посилання відповідачем на приписи статті 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», а тому, з урахуванням висновків суду, викладених у цьому рішенні, суд вважає, що при зверненні позивача до відповідача із заявою про призначення пенсії пільгової пенсії за віком за Списком №2, останній повинен був при вирішенні заяви керуватися нормами Закону № 1788.
З наявного у матеріалах справи паспорту позивача встановлено, що датою її народження є 18.10.1972 року, тобто станом на час розгляду заяви позивача про призначення пенсії вік позивача становив 51 рік 3 місяці 17 днів.
Враховуючи той факт, що позивачем досягнуто віку, який надає право для призначення пільгової пенсії, суд робить висновок, що позивач має право на пенсію за віком на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку за Списком № 2 згідно до п. «б» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду № 1-р/2020 від 23.01.2020, а отже позовні вимоги в частині визнання протиправними та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Кіровоградській області № 047250020457 від 12.02.2024 року щодо відмови у призначенні пільгової пенсії позивачу у зв'язку з недосягненням необхідного віку, підлягають задоволенню.
Щодо відмови у врахуванні пільгового стажу позивача періодів роботи з 01.08.1991 р. по 21.09.1992 р. в. Томаківській центральній районній лікарні, - та з 05.10.1992 р. по 02.08.1993 р. в Нікопольській інфекційній лікарні, періодів роботи з 02.08.1993 р. по 30.11.2004 p. в Нікопольському протитуберкульозному диспансері та з 07.12.2004 р. по 01.12.2023 р. - в комунальному підприємстві «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради, суд зазначає наступне.
Суд виходить із того, що статтею 62 Закону України від 05.11.1991 №1788-XII "Про пенсійне забезпечення" встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 №637 (далі по тексту - Порядок №637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
За відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження наявного трудового стажу приймаються довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які місять відомості про періоди роботи.
Пунктом 20 Порядку №637 передбачено, що уточнюючі довідки підприємств або організацій для підтвердження спеціального трудового стажу, приймаються у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка.
Проте, якщо у трудовій книжці не зазначені відомості про умови праці та характер виконуваної роботи, то для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників.
Отже, для підтвердження стажу роботи зі шкідливими і важкими умовами праці необхідно подати трудову книжку із оформленими належним чином записами про займану посаду і період виконуваної роботи, виписку із наказу по підприємству про проведення атестації на відповідному робочому місці та, у разі відсутності в трудовій книжці відомостей, що визначають право на пенсію на пільгових умовах, уточнюючу довідку (пункт 10 Порядку застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, затвердженого наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 року № 383).
Відповідно до записів трудової книжки серії позивач у періоди, що є періодом розгляду в даній справі, виконував роботу за посадами, які віднесені до Списку №2 виробництв, цехів, професій і посад з важкими умовами праці робота в яких надає право на державну пенсію на пільгових умовах та в пільгових розмірах, що фактично й не заперечується відповідачами.
Означені обставини також містяться в уточнюючих довідках, в яких до речі також зазначалися відомості факту роботи позивача у цей період.
Отже зазначеними документами підтверджено право позивача на пільгове пенсійне забезпечення.
Тобто в розрізі цієї справи та за умови підтвердження трудового стажу, як громадянин України, позивач наділений правом на відповідний соціальний захист з боку держави, яка в особі своїх органів не може відмовляти у його наданні з формальних підстав.
Такого ж правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 27.02.2020 у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 у справі №446/656/17, від 21.05.2020 у справі №550/927/17.
А тому, суд першої інстанції дійшов висновку, що оскаржене рішення відповідача не відповідає критеріям, перелік яких визначений у статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому підлягає скасуванню (із виходом за межі позовних вимог у цій частині)з покладенням на орган ПФУ (за місцезнаходженням позивача) обов'язку із приводу зарахування до пільгового стажу за Списком № 2 періодів роботи з 01.08.1991 р. по 21.09.1992 р. в. Томаківській центральній районній лікарні, - та з 05.10.1992 р. по 02.08.1993 р. в Нікопольській інфекційній лікарні, періодів роботи з 02.08.1993 р. по 30.11.2004 p. в Нікопольському протитуберкульозному диспансері та з 07.12.2004 р. по 01.12.2023 р. - в комунальному підприємстві «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради
Згідно із статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументами учасників справи.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов (що є у спірному випадку) відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Крім цього спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
А відтак, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, а також з урахуванням того, що відмова відповідного органу визнана судом протиправною, а іншого варіанту поведінки у суб'єкта владних повноважень за законом не існує, то суд уважає, що зобов'язання відповідача-2 призначити позивачеві бажану пенсію з моменту звернення (05.02.2024 року) буде свідчити про дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами остаточно вирішений.
З цих і зазначених вище підстав позовні вимоги підлягають задоволенню.
Судові витрати зі сплати судового збору підлягають стягненню на користь позивача у розмірі за правилами статті 139 КАС України за рахунок бюджетних асигнувань відповідача, який прийняв оскаржене рішення про відмову у призначенні пенсії.
Керуючись ст. 241-246, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, -
Позовні вимоги ОСОБА_2 задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області про відмову у призначенні пенсії № 047250020457 від 12.02.2024 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області зарахувати до страхового та пільгового стажу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 01.08.1991 р. по 21.09.1992 р. в. Томаківській центральній районній лікарні, - та з 05.10.1992 р. по 02.08.1993 р. в Нікопольській інфекційній лікарні; зарахувати до пільгового стажу ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) періоди роботи з 02.08.1993 р. по 30.11.2004 p. в Нікопольському протитуберкульозному диспансері та з 07.12.2004 р. по 01.12.2023 р. - в комунальному підприємстві «Криворізький протитуберкульозний диспансер» Дніпропетровської обласної ради.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області призначити ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 ) з 05.02.2024 року пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2, відповідно до пункту «б» статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Хмельницькій області на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять), 20 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, у разі якщо її не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного перегляду справи.
Рішення суду оскаржується до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя Л.Є. Букіна