Справа № 636/425/22 Номер провадження 11-кп/814/1365/24Головуючий у 1-й інстанції ОСОБА_1 Доповідач ап. інст. ОСОБА_2
20 травня 2024 року м. Полтава
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Полтавського апеляційного суду в складі:
головуючого - суддіОСОБА_2 ,
суддівОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з секретарем з участю прокурора захисника обвинуваченого ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Полтава кримінальне провадження №12021221240000849 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 та першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 на вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2022 року,
Цим вироком ОСОБА_8 ,
ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець та мешканець АДРЕСА_1 , громадянин України, з середньою освітою, розлучений, маючий двох неповнолітніх дітей, непрацюючий, на підставі ст.89 КК України такий, що не має судимості,
визнаний винуватим та засуджений:
- за ч.2 ст.286-1 КК України на п'ять років позбавлення волі;
- за ч.3 ст.135 КК України на чотири роки позбавлення волі.
Згідно з ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно засуджений на п'ять років позбавлення волі.
Постановлено стягнути з ОСОБА_8 на користь держави процесуальні витрати на залучення експертів в сумі 7551, 28 грн.
Вирішене питання про речові докази.
Згідно з вироком, ОСОБА_8 визнаний винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом у стані алкогольного сп'яніння, котре заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження (ч.2 ст.286-1 КК України), а також у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, що спричинило тяжкі наслідки (ч.3 ст.135 КК України).
Так, 05 грудня 2021 року приблизно о 03 годині 30 хвилин ОСОБА_8 , перебуваючи у стані алкогольного сп'яніння, не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії, в порушення вимог п.2.1«а», п.2.9«а» Правил дорожнього руху, керував технічно справним автомобілем «Renault Logan», номерний знак НОМЕР_1 , та, рухаючись по автодорозі «Чугуїв-Малинівка» у районі 3 км + 326,2 м зі швидкістю приблизно 90 км/год, під час виникнення небезпеки для руху не вжив заходів для зменшення швидкості аж до зупинки автомобіля, не врахував дорожньої обстановки, застосував неправильні прийоми і способи керування автомобілем, порушуючи вимоги пунктів 12.2, 12.3 Правил дорожнього руху, внаслідок чого здійснив наїзд на пішохода ОСОБА_10 , який рухався краєм проїзної частини по напрямку руху автомобіля.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди потерпілому ОСОБА_10 спричинено тяжкі тілесні ушкодження.
Причиною дорожньо-транспортної пригоди та її наслідків було порушення обвинуваченим вимог п.12.3 Правил дорожнього руху.
Крім того, після вчинення цієї дорожньо-транспортної пригоди, обвинуваченийусвідомлюючи, що своїми протиправними діями поставив у небезпечний для життя стан потерпілого ОСОБА_10 , який позбавлений можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, маючи змогу на місці події надати допомогу потерпілому, не переконався, чи потребує він медичної допомоги, не викликав медичних працівників, не відвіз його до найближчого лікувального закладу, та, передбачаючи суспільно небезпечні наслідки, зник з місця події.
В апеляційній скарзі обвинувачений просить пом'якшити призначене покарання, визначивши його у виді трьох років обмеження волі.
При цьому зазначає, що судом не враховано його щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінального правопорушення. Зауважує, що свою винуватість визнав у повному обсязі за обставин, що наведені в обвинувальному акті.
Стверджує, що після вчинення кримінального правопорушення повернувся на місце події разом зі свідком, який з використанням належного йому телефону вживав заходів дляповідомлення швидкої допомоги та поліції.
Вказує, що має двох неповнолітніх дітей, та дідуся з бабусею пенсійного віку.
Вважає, що судом необґрунтовано зазначено дані, що стосуються його попередньої судимості, оскільки вона погашена.
Наголошує, що за місцем проживання характеризується позитивно, на обліку у психіатра та нарколога не перебуває.
Стверджує, що не відшкодував потерпілому майнову шкоду у зв'язку з тим, що тримається під вартою.
В апеляційній скарзі прокурор не погоджується з вироком суду першої інстанції, просить його скасувати та ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_8 за ч.2 ст.286-1, ч.1 ст.135, ч.1 ст.70 КК України на 5 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 7 років.
При цьому зазначає про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого за епізодом залишення потерпілого в небезпеці з ч.3 на ч.1 ст.135 КК України.
Наголошує, що кваліфікуючими ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.3 ст.135 КК України, є смерть особи або інші тяжкі наслідки та звертає увагу на необхідність наявності причинного зв'язку між залишенням у небезпеці та тяжкими наслідками.
Стверджує, що згідно з висновком експерта №12-1475-А/22 від 19 січня 2022 року потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження в умовах дорожньо-транспортної пригоди, що свідчить про відсутність причинного зв'язку між залишенням у небезпеці та спричиненням тяжких тілесних ушкоджень.
Вказує, що судом першої інстанції безпідставно не застосовано щодо ОСОБА_8 додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами, яке положеннями ч.2 ст.286-1 КК України передбачене як обов'язкове.
Наголошує, що відсутність у ОСОБА_8 права керувати транспортними засобами не є перешкодою для застосування до нього цього виду покарання.
Вважає, що з урахуванням даних про особу обвинуваченого та характеру вчиненого ним діяння, необхідність призначення додаткового покарання є очевидною та у такий спосіб позбавить його можливості претендувати на отримання посвідчення на право керувати транспортними засобами протягом певного строку.
Заслухавши доповідь судді, пояснення обвинуваченого та його захисника, які просили пом'якшити призначене покарання, думку прокурора на підтримання доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів приходить до такого.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_8 у вчиненні кримінального правопорушення за наведених у вироку обставин та кваліфікація його дій за ч.2 ст.286-1 КК України в апеляційній скарзі не спростовуються.
Водночас, доводи прокурора про помилкову кваліфікацію дій ОСОБА_8 за ч.3 ст.135 КК України є слушними.
Кримінальне провадження розглянуте в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України.
Разом з тим, ч.2 ст.394 КПК України встановлює обмеження щодо можливості апеляційного оскарження судового рішення лише з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювалися та дослідження яких суд визнав недоцільним.
Право на оскарження рішення суду з підстави неправильної кваліфікації дій КПК України не обмежується. Тобто норми цього Кодексу не містять обмежень щодо оскарження в апеляційному порядку кримінально-правової кваліфікації дій, зокрема й у тих кримінальних провадженнях, у яких під час судового розгляду суд першої інстанції застосував ч. 3 ст. 349 КПК України і визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися.
Такий висновок зроблено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2018 року у справі № 756/5578/15-к.
Оскаржуваним вироком ОСОБА_8 визнаний винуватим у завідомому залишенні без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, що спричинило тяжкі наслідки.
Частина 3 ст.135 КК України передбачає особливо кваліфікуючі обставини, якщо залишення в небезпеці спричинило смерть особи або інші тяжкі наслідки.
Під інші тяжкі наслідки підпадають тяжкі або середньої тяжкості тілесні ушкодження. Разом з тим, між залишенням у небезпеці та тяжкими наслідками повинен бути встановлений причинний зв'язок. Це означає, що внаслідок ненадання допомоги (залишення в небезпеці) наступили тяжкі наслідки. Якби допомога була надана, то наслідки не настали б.
Згідно з висновком експерта №12-1475-А/22 від 19 січня 2022 року потерпілий ОСОБА_10 отримав тілесні ушкодження в умовах дорожньо-транспортної пригоди, що свідчить про відсутність причинного зв'язку між залишенням у небезпеці та спричиненням тяжких тілесних ушкоджень.
Враховуючи наведене, суд неправильно застосував закон України про кримінальну відповідальність, а тому дії ОСОБА_8 необхідно кваліфікувати не за ч.3, а за ч.1 ст.135 КК України, як завідоме залишення без допомоги особи, яка перебуває в небезпечному для життя стані і позбавлена можливості вжити заходів до самозбереження внаслідок безпорадного стану, якщо той, хто залишив без допомоги, сам поставив потерпілого у небезпечний для життя стан, призначивши покарання у межах санкції цього злочину.
Переконливими є і доводи прокурора про необхідність застосування щодо ОСОБА_8 обов'язкового додаткового покарання, передбаченого санкцією ч.2 ст.286-1 КК України, у виді позбавлення права керувати транспортними засобами.
Приписами цієї частини статті Кодексу передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до восьми років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк від п'яти до восьми років.
Дійсно, як встановив суд, обвинувачений під час вчинення злочину керував автомобілем, не маючи посвідчення на право керування транспортним засобом відповідної категорії.
Проте, відповідно до правового висновку, викладеного у рішенні об'єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 04 вересня 2023 року у справі №702/301/20,особі, яку визнано винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого відповідною частиною статей 286, 286-1 КК України, суд може призначити додаткове покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами незалежно від того, чи мала така особа на момент вчинення кримінального правопорушення отримане в передбаченому законом порядку посвідчення на право керування транспортними засобами.
З урахуванням даних про особу обвинуваченого та характеру вчиненого ним діяння у стані алкогольного сп'яніння, колегія суддів вважає, що призначене ОСОБА_8 покарання за вчинення злочину, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, без застосування обов'язкового додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами не відповідає загальним засадам призначення покарання, принципам законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. Крім того, таке покарання не є достатнім і необхідним для виправлення засудженого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, не відповідає ступеню тяжкості вчиненого злочину й особі обвинуваченого через м'якість.
Тому колегія суддів вважає за необхідне призначити ОСОБА_8 за ч.2 ст.286-1 КК України крім основного покарання у виді позбавлення волі, також додаткове покарання у видіпозбавлення права керувати транспортними засобами.
Доводи обвинуваченого про можливість призначення покарання у виді обмеження волі, тобто із застосуванням ст.69 КК України, є непереконливими.
Відповідно до ч.1 ст.69 КК України, лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, з урахуванням особи винного суд, умотивувавши своє рішення, може, крім випадків засудження за корупційне кримінальне правопорушення, кримінальне правопорушення, пов'язане з корупцією, кримінальне правопорушення, передбачене статтями 403, 405, 407, 408, 429 цього Кодексу, вчинене в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці, за катування, вчинене представником держави, у тому числі іноземної, призначити основне покарання, нижче від найнижчої межі, встановленої в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу, або перейти до іншого, більш м'якого виду основного покарання, не зазначеного в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього Кодексу за це кримінальне правопорушення.
Враховуючи, що судом першої інстанції не встановлено обставин, що пом'якшують покарання, з чим погоджується і колегія суддів, відсутні визначені законом підстави для застосування вимог ст.69 КК України при призначенні покарання за ч.2 ст.286-1 цього Кодексу.
Твердження обвинуваченого в апеляційній скарзі про безпідставне зазначення судом даних про його попередню судимість в даному випадку є обґрунтованими.
З матеріалів провадження видно, що ОСОБА_8 вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 13 лютого 2018 року, який набрав чинності, засуджений за ч.1 ст.121, ст.75 КК України на 5 років позбавлення волі із звільненням від відбування покарання з випробуванням, з іспитовим строком 3 роки.
Відповідно до п.1 ст.89 КК України такими, що не мають судимості, визнаються особи, засуджені відповідно до статті 75 цього Кодексу, якщо протягом іспитового строку вони не вчинять нового кримінального правопорушення і якщо протягом зазначеного строку рішення про звільнення від відбування покарання з випробуванням не буде скасоване з інших підстав, передбачених законом. Якщо строк додаткового покарання перевищує тривалість іспитового строку, особа визнається такою, що не має судимості, після відбуття цього додаткового покарання.
Враховуючи, що злочини, за які ОСОБА_8 засуджений оскаржуваним вироком, він вчинив після закінчення іспитового строку і відсутні дані про скасування звільнення від відбування покарання з інших підстав, вказівка суду про наявність цієї судимості є помилковою і підлягає виключенню із вступної частини вироку.
Відповідно до ч.1 ст.420 КПК України суд апеляційної інстанції скасовує вирок суду першої інстанції і ухвалює свій вирок у разі необхідності застосування більш суворого покарання.
Отже, апеляційні скарги обвинуваченого та прокурора необхідно задовольнити частково.
Керуючись статтями 404, 405, 407, 418 та 419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_8 та першого заступника керівника Харківської обласної прокуратури ОСОБА_9 задовольнити частково.
Вирок Глобинського районного суду Полтавської області від 30 листопада 2022 року щодо ОСОБА_8 в частині кваліфікації його дій за ч.3 ст.135 КК України та в частині призначення покарання скасувати.
Постановити новий вирок, яким визнати ОСОБА_8 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.135 КК України, за який призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 1 (один) рік.
Призначити ОСОБА_8 за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.286-1 КК України, покарання у виді 5 (п'яти) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
На підставі ч.1 ст.70 КК України, за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно засудити ОСОБА_8 на 5 (п'ять) років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 5 (п'ять) років.
Виключити із вступної частини вироку вказівку про судимість ОСОБА_8 за вироком Чугуївського міського суду Харківської області від 13 лютого 2018 року.
В іншій частині вирок залишити без змін.
Касаційна скарга на судове рішення може бути подана безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня проголошення судового рішення судом апеляційної інстанції, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4