Справа № 948/2110/23 Номер провадження 22-ц/814/2036/24Головуючий у 1-й інстанції Косик С.М. Доповідач ап. інст. Лобов О. А.
20 травня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий суддя Лобов О.А.,
судді: Дорош А.І., Триголов В.М,
за участю секретаря судового засідання Коротун І.В.
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Полтаві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Машівського районного суду Полтавської області від 16 лютого 2024 року (час ухвалення рішення з 10:13:11 год до 11:28:35 год, дата виготовлення поновного тексту судового рішення 21 лютого 2024 року) у справі за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Полтавагаз» про визнання нікчемним типового договору розподілу природного газу та таким, що не є укладеним.
Апеляційний суд, заслухавши доповідь судді-доповідача,
У грудні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з вказаним позовом, просив ухвалити рішення, яким:
визнати факт ненадходження на реєстрацію до Міністерства юстиції України перелічених у позовній заяві постанов НКРЕКП;
визнати наявність колізії та юридичної невизначеності нормативно-правових актів НКРЕКП та Закону України «Про НКРЕКП»;
визнати НКРЕКП неналежним видавником нормативно-правових актів та звернутися до Конституційного Суду України;
визнати типовий договір між ОСОБА_2 та АТ «Полтавагаз» від 10.11.2022 нікчемним та таким, що є неукладеним;
заборонити АТ «Полтавагаз» надсилати повідомлення по оплаті за розподіл природного газу, від'єднувати газопостачання до його помешкання, окрім у визначених Законами України випадках;
зобов'язати АТ «Полтавагаз» повернути сплачені ним кошти з 10.11.2022 року в сумі 1 900,00 грн у зв'язку з незаконним збагаченням, шляхом введення в оману споживача.
В обґрунтування заявлених вимог посилався на те, що він не звертався до Оператора ГРС за наданням послуг, а був вимушений підписати заяву-приєднання до умов типового договору, нав'язаного працівниками Карлівського управління газорозподільних систем АТ «Полтавагаз» шляхом видуманого витоку газу та від'єднання його помешкання від газопостачання в період низьких температур. Зазначав, що як споживач він не узгоджував з оператором ГРС на двосторонній основі ні умови договору, ні тариф, умови договору мають узгоджуватися всіма сторонами договору, оскільки типовий договір є рекомендованим, а не обов'язковим. Щомісяця оператор ГРС надсилає користувачам природного газу платіжні документи на оплату своїх послуг, однак не надіслав повідомлення про зміни в його діяльності, зміну форми власності, в тому числі про поділ послуг, які надавалися ним відповідно умов типового договору, затвердженого постановою КМУ №938 від 05.07.2006. Оператор не запропонував споживачу розірвати типовий договір КМУ, не надіслав споживачу пропозицію для ознайомлення, узгодження та укладення договору приєднання до нового типового договору НКРЕКП.
Звертав увагу, що договір НКРЕКП, який одночасно є договором приєднання та такий, що укладається з урахуванням односторонніх вимог, а не відповідно вимог статей Цивільного кодексу України, є сумнівним та нікчемним, типовий договір є рекомендованим, а не обов'язковим, а тому умови договору мають узгоджуватися всіма сторонами договору. В Типовому договорі НКРЕКП споживач позбавляється прав і умов, які має за Типовим договором КМУ, а також договір виключає і обмежує відповідальність Оператора ГРС за порушення зобов'язання та містить інші умови, явно обтяжливі для споживача. Таким чином, дії Оператора ГРС є порушенням прав та законних інтересів споживача, як побутового споживача, а також норм чинного законодавства.
Рішенням Машівського районного суду Полтавської області від 16 лютого 2024 року в задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до АТ «ОГС «Полтавагаз» про визнання нікчемним типового договору розподілу природного газу та таким, що не є укладеним, відмовлено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити його позовні вимоги в повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначав, що суд першої інстанції не зважив на його вимогу про долучення до справи матеріалів справи № 948/637/22, які підтверджують факт незаконного від'єднання його помешкання від газопостачання та шантаж, агресивні дії з боку представників АТ «Полтавагаз», не дослідив надані докази, не розглянув та не дослідив заяву про визнання нікчемним договору розподілу природного газу та таким, що є неукладеним, інші надані під час судового засідання доводи.
Суддею несправедливо прийнято ухвалу про відсутність спору за його позовною заявою лише на підставі того, що АТ “Полтавагаз” заявив, “що ним не доведено факту від'єднання, та його примусу поставити підпис оператору ГРМ, який є на договорі приєднання», не звернув увагу, що підписи на договорі приєднання та Акті № 16522428 (розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін між оператором ГРМ та споживачем) не збігаються, це дешева підробка документу, про що було заявлено ним в суді.
Судом не досліджено надані позивачем докази та при вирішенні спору не враховані положення таких нормативних актів:
Закону України “Про особливості регулювання відносин на ринку природного газу та у сфері теплопостачання під час дії воєнного стану та подальшого відновлення їх функціонування” від 29 липня 2022 року №2479-ІХ,;
Постанови КМУ від 05 березня 2022 року № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану", в умовах воєнного стану, введеного “Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", Кабінетом Міністрів України;
Пункт 4 ст. З Розділу II. Прикінцевих положень Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)” від 17 березня 2020 року № 530-ІХ; Адже з 1 липня карантин, спричинений COVID-19, скасовано Постановою КМУ від 27 червня 2023 року № 651 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID -19, спричиненої коронавірусом SARS- COVID -2;
Рішення Конституційного Суду України та Верховного Суду.
З огляду на неправильне (помилкове) розуміння змісту нормативних актів, які регулюють спірні правовідносини, судом зроблений хибний висновок про те, що споживання позивачем природного газу і, відповідно, добросовісна оплата його вартості є доказом укладення із відповідачем договору з розподілу природного газу.
Відзив на апеляційну скаргу судом не отриманий.
Апеляційний суд, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України апеляційний суд за результатами розгляду має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З матеріалів справи вбачається, що 10.11.2022 ОСОБА_2 підписав заяву-приєднання до умов договору розподілу природного газу (для побутового споживача) (а.с.106).
Заява про приєднання до умов договору має такий зміст:
«Ознайомившись з умовами Типового договору розподілу природного газу, затвердженого постановою НКРЕКП від 30.09.2015 №2498 на офіційному сайті НКРЕКП, сайті ПАТ «Полтавагаз» в мережі Інтернет за адресою: http:www.poltavagaz.com.ua та в друкованому виданні Всеукраїнська громадсько-політична газета «Зоря Полтавщини» в редакції від 25.12.2015, споживач приєднався до умов договору за персоніфікованими даними:
- персональний ЕІС-код як суб'єкта ринку природного газу: 54XM26D165224285;
- назва та опис об'єкта: приватний будинок;
- адреса об'єкта: АДРЕСА_1 ;
- параметри лічильника газу: Ельстер ВК,G-4, №7616866;
- група споживання: (16) ІНДИВІДУАЛЬНІ для комплексного споживання (індивідуальне опалення та приготування їжі та/або підігрів води), з опалювальною площею від 100 до 250 м.кв. включно;
- перелік газових приладів: ПГ-4 - 2 шт, ГК-1 шт., КЧМ-1шт., глушка-1шт.;
- опалювальна площа: 106,4 м.кв.;
- кількість зареєстрованих осіб: 1;
- планові об'єми споживання газу у розрізі календарних місяців: січень (517), лютий (445), березень (353), квітень (147), травень (40), червень (34), липень (36), серпень (38), вересень (60), жовтень (224), листопад (374), грудень (499)» (а.с.106).
Згідно картки абонента з квітня 2023 року по жовтень 2023 року ОСОБА_2 проводились нарахування за розподіл природного газу, оплата здійснювалася ним у травні 2023 року у розмірі 1 200 грн та у та червні 2023 року у розмірі 700 грн (а.с.77).
З Акта № 16 522 428 від 10.11.2022 вбачається, що позивач та АТ «Полтавагаз» визначили межу балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін по об'єкту споживача: житловий будинок за адресою: АДРЕСА_1 , яка встановлена на точці врізки в розподільчий газопровід (а.с.107).
На звернення позивача Кабінет Міністрів України листом № 30092/0/2-23 від 22.11.2023 повідомив, що завдання, функції, повноваження Національної комісії, яка здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг визначено Законом «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг № 1540-VIII від 22.09.2016 та яка набуває правового статусу центрального органу виконавчої влади зі спеціальним статусом, що не потребує процедур, пов'язаних з ліквідацією та реорганізацією державних органів (а.с.41-42).
На запит позивача Міністерство юстиції України листом №155086/ПШ-Е-6001/10.2.2 від 24.11.2023 надало роз'яснення щодо деяких постанов Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (а.с.70-76).
Відповідно до пункту 1.3. Типового договору (а.с.53-61) розподілу природного газу - фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Відповідно до п.п.6.1.-6.4. Типового договору оплата вартості послуги Оператора ГРМ з розподілу природного газу здійснюється споживачем за тарифом, встановленим Регулятором для Оператора ГРМ, що сплачується як плата за річну замовлену потужність, з урахуванням вимог Кодексу газорозподільних систем.
Тариф, встановлений згідно з пунктом 6.1 цього розділу, є обов'язковим для сторін з дати набрання чинності постановою Регулятора щодо його встановлення.
До встановлення тарифів на послуги розподілу природного газу, виходячи з величини річної замовленої потужності об'єкта споживача відповідно до Кодексу газорозподільних систем, оплата послуг здійснюється за тарифами, встановленими Регулятором для Оператора ГРМ, за фізичний обсяг розподілу природного газу.
Величина річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) Споживача на розрахунковий календарний рік визначається відповідно до Кодексу ГРМ.
Місячна вартість послуги розподілу природного газу визначається як добуток 1/12 річної замовленої потужності об'єкта (об'єктів) споживача на тариф, встановлений Регулятором для відповідного Оператора ГРМ із розрахунку місячної вартості одного кубічного метра замовленої потужності.
Розрахунковим періодом за цим Договором є календарний місяць.
Пунктом 6.6. договору визначено, що оплата вартості послуги з розподілу природного газу за цим Договором здійснюється Споживачем, який є побутовим, до 20 числа (включно) місяця, в якому надаються послуги з розподілу природного газу, на підставі рахунка Оператора ГРМ. Оплата здійснюється виключно грошовими коштами на поточний рахунок Оператора ГРМ. Дата оплати визначається датою, на яку були зараховані кошти на рахунок Оператора ГРМ.
Ухвалюючи рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з недоведеності обставин, якими обґрунтовані заявлені вимоги.
Перевіряючи доводи апеляційної скарги, апеляційний суд керується таким.
Доводи позовної заяви та апеляційної скарги, по суті полягають у тому, що діяльність Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, видані нею нормативні акти, а також діяльність АТ «Полтавагаз» суперечать Конституції України, тому є незаконними.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про ринок природного газу», який визначає правові засади функціонування ринку природного газу України, заснованого на принципах вільної конкуренції, належного захисту прав споживачів та безпеки постачання природного газу, а також здатного до інтеграції з ринками природного газу держав - сторін Енергетичного Співтовариства, у тому числі шляхом створення регіональних ринків природного газу.
Відповідно до ст.1 Закону України «Про ринок природного газу» побутовий споживач - це фізична особа, яка придбаває природний газ з метою використання для власних побутових потреб, у тому числі для приготування їжі, підігріву води та опалення своїх жилих приміщень, що не включає професійну та комерційну діяльність.
Розподіл природного газу - господарська діяльність, що підлягає ліцензуванню і пов'язана з переміщенням природного газу газорозподільною системою з метою його фізичної доставки споживачам, але що не включає постачання природного газу.
Статтею 40 Закону України «Про ринок природного газу» передбачено, що розподіл природного газу здійснюється на підставі та умовах договору розподілу природного газу в порядку, передбаченому кодексом газорозподільних систем та іншими нормативно-правовими актами. За договором розподілу природного газу оператор газорозподільної системи зобов'язується забезпечити замовнику послуги розподілу природного газу на період та умовах, визначених договором розподілу природного газу, а замовник зобов'язується сплатити оператору газорозподільної системи вартість послуг розподілу природного газу. Типовий договір розподілу природного газу затверджується Регулятором. Оператор газорозподільної системи має забезпечити додержання принципу недискримінації під час укладення договорів розподілу природного газу з замовниками. Договір розподілу природного газу є публічним.
Законом України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» встановлено, що Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України (стаття перша Закону).
До сфери діяльності Регулятора належить, зокрема державне регулювання, моніторинг та контроль за діяльністю суб'єктів господарювання у сферах енергетики та комунальних послуг, утому числі діяльності з транспортування, розподілу, зберігання (закачування, відбору), надання послуг установки LNG, постачання природного газу (стаття друга Закону).
Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, зокрема, нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг (ч.2 статті третьої Закону);
Статтею 14 Закону встановлено, що Регулятор на своїх засіданнях, зокрема:
розглядає та приймає рішення з питань, що належать до його компетенції;
розглядає і схвалює в межах своїх повноважень проекти актів законодавства, пропозиції стосовно вдосконалення законодавства у сферах енергетики та комунальних послуг;
приймає нормативно-правові акти з питань, що належать до його компетенції;
розглядає справи щодо видачі ліцензій та дотримання суб'єктами господарювання ліцензійних умов, а також щодо застосування санкцій за порушення ліцензійних умов та законодавства з питань державного регулювання діяльності суб'єктів природних монополій та суміжних ринків (частина четверта);
Рішення Регулятора не підлягають державній реєстрації Міністерством юстиції України. Відсутність державної реєстрації рішень Регулятора не є підставою для відмови суду у прийнятті заяви про їх оскарження.
Регулятор веде реєстр всіх прийнятих рішень та забезпечує вільний доступ до них на своєму офіційному веб-сайті у затвердженому ним порядку (частина шоста).
Рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, та рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб'єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх оприлюднення на офіційному веб-сайті Регулятора, якщо більш пізній строк набрання чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня оприлюднення рішення. Регулятор оприлюднює свої рішення не пізніше п'яти робочих днів з дня їх прийняття.
Інші рішення Регулятора набирають чинності з дня їх прийняття, якщо рішенням не встановлено більш пізній строк набрання чинності (частина сьома)
Рішення Регулятора є обов'язковими до виконання суб'єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг (частина дев'ята).
Відповідно до статті 17 Закону для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, зокрема:
приймає обов'язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції;
розробляє та затверджує нормативно-правові акти, у тому числі:
ліцензійні умови провадження господарської діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг;
порядки контролю за дотриманням вимог законодавства у відповідній сфері регулювання та ліцензійних умов;
правила ринку, правила ринку "на добу наперед" та внутрішньодобового ринку та зміни до них відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії";
кодекси систем передачі та розподілу електричної енергії, газотранспортної та газорозподільних систем, кодекси газосховищ та установки LNG, підготовлені операторами, та ініціює внесення змін до них;
порядки (методики) приєднання до електричних, теплових, газових мереж, розрахунку плати за приєднання та фінансування послуг з приєднання;
порядок ліцензування видів господарської діяльності, державне регулювання яких здійснюється Регулятором;
затверджує типові та схвалює примірні договори відповідно до закону;
здійснює сертифікацію операторів системи передачі, газотранспортної системи та операторів газосховищ відповідно до встановленого ним порядку.
Отже, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, створена і провадить свою діяльність на підставі та у відповідності до Законів України «Про ринок природного газу», «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг».
Твердження позивача про невідповідність ЗУ «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» положенням Конституції України з посиланням на рішення Конституційного Суду України № 5-р/2019 від 13 червня 2019 року є необгрунтованим, оскільки вказаним судовим рішенням визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), частина перша статті 1, пункт 2 частини першої статті 4, частина перша, абзаци перший, другий частини другої статті 5, абзаци другий, третій, четвертий, тридцять дев'ятий, сороковий частини третьої, частина шоста статті 8 Закону України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“ від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII.
У пункті третьому резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 5-р/2019 від 13 червня 2019 року також зазначено: «Частина перша статті 1, пункт 2 частини першої статті 4, частина перша, абзаци перший, другий частини другої статті 5, абзаци другий, третій, четвертий, тридцять дев'ятий, сороковий частини третьої, частина шоста статті 8 Закону України „Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг“ від 22 вересня 2016 року № 1540-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з 31 грудня 2019 року».
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо забезпечення конституційних принципів у сферах енергетики та комунальних послуг» № 394-IX 19 грудня 2019 року до Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг" внесені зміни з урахуванням рішення Конституційного Суду України № 5-р/2019 від 13 червня 2019 року
Отже, у межах повноважень, визначених Законом Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, видала постанову №788 від 15 липня 2017 року (із змінами від 04.06.2019 №941, від 16.12.2020 № 2512), якою ПАТ «Полтавагаз» надано ліцензію на право провадження господарської діяльності з розподілу природного газу в межах території м. Полтава та Полтавської області (крім міст Кременчук, Лубни, Горішні Плавні, Лубенського, Пирятинського, Оржицького, Гребінківського, Гадяцького, Семенівського, Кременчуцького районів та села Радянське Кобеляцького району Полтавської області), де знаходиться газорозподільна система, що перебуває у власності, господарському віданні, користуванні чи експлуатації ПУБЛІЧНОГО АКЦІОНЕРНОГО ТОВАРИСТВА ПО ГАЗОПОСТАЧАННЮ ТА ГАЗИФІКАЦІЇ «ПОЛТАВАГАЗ».
У межах повноважень, визначених Законами, Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, затвердила Кодекс газорозподільних систем (постанова від 30 вересня 2015 року №2494, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1379/27824) і Типовий договір розподілу природного газу (постанова від 30 вересня 2015 року № 2498, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2015 року за № 1384/27829).
Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що зазначені нормативні акти є незаконними, як і діяльність АТ «Полтавагаз» та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, є необгрунтованими.
Згідно ст.5 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» до житлово-комунальних послуг належать, комунальні послуги, зокрема послуги з постачання та розподілу природного газу.
Відповідно до ст.6 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» учасниками правовідносин у сфері надання житлово-комунальних послуг є, зокрема споживачі (індивідуальні та колективні); виконавці комунальних послуг.
Згідно п.1 ч.2 цієї статті виконавцями комунальних послуг, зокрема, послуг з постачання та розподілу природного газу є постачальник, який на підставі ліцензії провадить діяльність із постачання природного газу, та оператор газорозподільної системи, до якої приєднані об'єкти газоспоживання споживача.
Згідно п.5 ч.2 ст.7 ЗУ «Про житлово-комунальні послуги» індивідуальний споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Згідно ч.ч.1,2 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець, взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
Положеннями ст.634 ЦК України встановлено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Договір приєднання може бути змінений або розірваний на вимогу сторони, яка приєдналася, якщо вона позбавляється прав, які звичайно мала, а також якщо договір виключає чи обмежує відповідальність другої сторони за порушення зобов'язання або містить інші умови, явно обтяжливі для сторони, яка приєдналася. Сторона, яка приєдналася, має довести, що вона, виходячи зі своїх інтересів, не прийняла б цих умов за наявності у неї можливості брати участь у визначенні умов договору.
Відповідно до п.1.3. Типового договору розподілу природного газу фактом приєднання Споживача до умов цього Договору (акцептування договору) є вчинення Споживачем будь-яких дій, які засвідчують його бажання укласти Договір, зокрема надання підписаної Споживачем заяви-приєднання за формою, наведеною у додатку 1 до цього договору, яку в установленому порядку Оператор ГРМ направляє Споживачу Інформаційним листом за формою, наведеною у додатку 3 до цього Договору, та/або сплата рахунка Оператора ГРМ, та/або документально підтверджене споживання природного газу.
Наведене положення типового договору у частині підтвердження факта приєднання до його умов і виникнення у споживача обов'язку оплачувати фактично спожиті послуги узгоджується із сталою судовою практикою, згідно якої відсутність письмово оформленого договору із виконавцем послуг не позбавляє споживача обов'язку оплачувати надані йому послуги (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 14-280цс18).
На переконання апеляційного суду, нормативні акти, якими врегульовані спірні правовідносини, не суперечать Конституції України та іншим законам України, зокрема ЦК України, ЗУ «Про захист прав споживачів», ЗУ «Про житлово-комунальні послуги», тому відсутні підстави для застосування приписів ст.10 ЦПК України, про що стверджується в апеляційній скарзі.
Суд першої інстанції у рішенні навів достатньо детальні і обгрунтовані відповіді на істотні доводи позову, які, по суті, повторно викладені в апеляційній скарзі, тому, враховуючи сталу практику Європейського суду з прав людини щодо застосування пункту першого статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (зокрема, рішення ЄСПЛ у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року), відсутня необхідність повторно у рішенні апеляційного суду наводити ті ж самі аргументи.
В апеляційній скарзі відсутні посилання на нові істотні обставини та відповідні докази, які залишилися поза увагою суду першої інстанції та з якими процесуальне законодавство пов'язує можливість (обов'язковість) скасування чи зміни судового рішення.
Керуючись ст.367, п.1 ч.1ст.374, ст.375, ст.382, ст.384 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Машівського районного суду Полтавської області від 16 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 20 травня 2024 року.
Головуючий суддя: О.А.Лобов
Судді : А.І.Дорош
В.М.Триголов