Справа № 161/8939/23 Головуючий у 1 інстанції: Черняк В. В.
Провадження № 22-ц/802/227/24 Доповідач: Осіпук В. В.
25 квітня 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.
з участю секретаря судового засідання Губарик К. А.,
представника позивача ОСОБА_1 ,
представника відповідача ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на квартиру та земельну ділянку, скасування свідоцтва, за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2023 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2024 року,
У травні 2023 року ОСОБА_3 звернувся в суд із зазначеними позовом.
Покликався на те, що 13 вересня 2010 року уклав з ОСОБА_5 та ЖБК «Волинь-1» договір про спільну діяльність. Згідно умов цього договору він мав набути у власність квартиру АДРЕСА_1 , за умови сплати 550000 грн, з розрахунку 5000 грн за 1 кв. м. новозбудованого житла.
Також зазначав, що взяті на себе договірні зобов'язання виконав належним чином, сплативши на рахунок забудовника грошові кошти.
Будинок був збудований у 2012 році, після чого він та співвласник іншої квартири в цьому будинку відповідач ОСОБА_4 отримали ключі від квартир та вселилися у вказане житло. З часу вселення він неодноразово звертався до забудовника ЖБК «Волинь-1» з вимогою надати правовстановлюючі документи на спірне нерухоме майно - квартиру, але відповіді не отримав.
Тому 16 липня 2014 року звертався до Луцького міськрайонного суду Волинської області з відповідним позовом до останнього про зобов'язання вчинити дії, однак, під час розгляду справи було встановлено, що ЖБК «Волинь-1» припинив свою діяльність за рішенням засновників від 09 квітня 2013 року, правонаступники відсутні, а тому вказаний позов залишено без розгляду.
Відповідач ОСОБА_4 13 грудня 2013 року уклав з відповідачем ОСОБА_5 договір купівлі-продажу земельної ділянки, розташованої по АДРЕСА_2 , та став її власником. Після чого 16 червня 2014 року подав до Інспекції державного архітектурно-будівельного контролю у Волинській області декларацію про початок виконання будівельних робіт з будівництва житлового будинку на придбаній земельній ділянці за вказаною адресою, а 29 липня 2014 року подав декларацію про готовність до експлуатації цього житлового будинку.
Крім того позивач вказував, що вчинивши зазначені дії, відповідач ОСОБА_4 оформив своє право власності на квартири АДРЕСА_3 як на новостворене нерухоме майно - житловий будинок та змінив номера квартир.
Також зазначав, що постановою Волинського апеляційного суду від 17 червня 2021 року в цивільній справі за його позовом до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , треті особи Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Волинській області, Департамент державної реєстрації у Луцькій міській раді про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно було скасовано рішення місцевого суду та ухвалено нове рішення, яким визнано недійсним свідоцтво про право власності, видане 21 серпня 2014 року на ім'я відповідача ОСОБА_4 на спірну квартиру, що за адресою: АДРЕСА_4 .
Враховуючи наведене, зокрема те, що він повністю виконав умови договору про спільну діяльність, внісши передбачені домовленістю грошові кошти на фінансування будівництва житлового будинку, тому у нього виникло право власності на профінансоване ним спірне нерухоме майно, і таке його право порушується та не визнається відповідачем ОСОБА_4 , позивач ОСОБА_3 просив суд: визнати за ним право власності на трьохкімнатну квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_4 ; визнати за ним право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:112:0074 загальною площею 0,05 га, для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд, що знаходяться за вищевказаною адресою; скасувати свідоцтво про право власності на нерухоме майно - земельну ділянку, видане 26 березня 2014 року на ім'я ОСОБА_4 та відшкодувати йому понесені судові витрати.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2023 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на спірну квартиру, що за адресою: АДРЕСА_4 ., було закрито.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , ОСОБА_5 про визнання права власності на земельну ділянку та скасування свідоцтва на земельну ділянку відмовлено.
Додатковим рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2024 року стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 витрати на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 7 000 грн.
Вважаючи рішення та додаткове рішення суду першої інстанції такими, що ухвалені судом першої інстанції з порушенням норм матеріального і процесуального права, представник позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 подав апеляційні скарги, у яких просив їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги його довірителя задовольнити повністю та відшкодувати останньому понесені судові витрати.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що суд першої інстанції порушив вимоги норм процесуального права, закривши провадження у справі щодо однієї з позовних вимог його довірителя, неповно з'ясував всі обставини, які мають значення для справи, дав їм невірну правову оцінку і як наслідок дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення решти позову та безпідставно додатковим рішенням стягнув з ОСОБА_3 витрати на правову допомогу.
У відзиві на апеляційні скарги представник відповідача ОСОБА_4 - ОСОБА_2 , вважаючи оскаржувані рішення такими, що прийняті місцевим судом з додержанням норм матеріального та процесуального права, просила апеляційні скарги залишити без задоволення, а оскаржувані рішення без змін.
Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги до задоволення не підлягають з таких підстав.
Закриваючи провадження в частині позовних вимог ОСОБА_3 суд першої інстанції виходив з того, що позовні вимоги про визнання за ним права власності на квартиру вже були предметом розгляду у іншій цивільній справі, рішення у якій набрало законної сили.
Також, відмовляючи у задоволенні позовних вимог про визнання права власності на земельну ділянку та скасування свідоцтва про право власності на земельну ділянку, суд першої інстанції вважав, що оскільки даний спір стосується новоствореного нерухомого майна - квартири за договором про спільну діяльність, то принцип єдності юридичної долі нерухомого майна та земельної ділянки, передбачений ст. 120 ЗК України, ст. 377 ЦК України, до спірних правовідносин не застосовується.
Такі висновки суду є правильні.
Встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 березня 2017 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності на нерухоме майно та визнання права власності на об'єкт інвестування (квартиру), яке залишено без змін ухвалою Апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2017 року, в задоволенні позовних вимог останнього до відповідачів, а саме про визнання недійсним свідоцтва про право власності ОСОБА_4 на нерухоме майно від 21 серпня 2014 року; визнання за ним права власності на квартиру АДРЕСА_5 було відмовлено.
Постановою Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у даній справі, рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання недійсним свідоцтва про право власності від 21 серпня 2014 року № 25896876 скасовано, справу в цій частині направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 26 грудня 2016 року та ухвалу Апеляційного суду Волинської області від 14 березня 2017 року в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_5 , ОСОБА_4 про визнання права власності на об'єкт інвестування (квартиру) було залишено без змін.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами.
Відповідно до наведеної норми процесуального права, позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.
Отже, підставою для прийняття судового рішення про закриття провадження у справі є наявність іншого рішення суду, яке набрало законної сили та яке ухвалено між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Аналіз вказаної норми процесуального закону та встановлених обставин справи дають підстави вважати, що судом першої інстанції вірно встановлено, що заявлена ОСОБА_3 позовна вимога про визнання за ним права власності на квартиру, розташовану за адресою АДРЕСА_4 , вже була предметом розгляду в іншій цивільній справі рішення в якій набрало законної сили, і таке рішення суду ухвалене з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, а тому відповідно до вимог процесуального закону провадження щодо даної позовної вимоги підлягає закриттю.
Крім того встановлено і ці обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами, що 29 листопада 2006 року ОСОБА_6 подарував ОСОБА_5 житловий будинок з надвірними будівлями та спорудами на АДРЕСА_2 .
13 вересня 2010 року між позивачем ОСОБА_3 , відповідачем ОСОБА_5 та ЖБК «Волинь-1» було укладено договір про спільну діяльність. Предметом цього договору була спільна діяльність на взаємовигідних умовах у будівництві індивідуального житлового будинку на АДРЕСА_2 , а саме 1/2 частини даного житлового будинку -квартири АДРЕСА_6 , загальною площею 110 кв. м.
Пунктами 3.1 - 3.3 договору передбачено, що ОСОБА_3 забезпечує внесення коштів по авансуванню будівництва та оплаті виконаних робіт. ОСОБА_5 надає замовнику 1/2 площі у збудованому житловому будинку. ЖБК «Волинь-1» здійснює діяльність по замовленню та веденню будівельних робіт по будівництву житлового індивідуального будинку.
Також з умов цього договору слідує, що відповідач ОСОБА_5 надала під забудову належну їй земельну ділянка по АДРЕСА_2 .
Позивач ОСОБА_3 на виконання умов вказаного договору у 2010 році сплатив ЖБК «Волинь-1» грошові кошти в розмірі 550000 грн.
09 квітня 2013 року за рішенням засновників ЖБК «Волинь-1» припинив свою діяльність без правонаступників.
13 грудня 2013 року відповідач ОСОБА_5 на підставі договору купівлі-продажу відчужила відповідачу ОСОБА_4 земельну ділянку, площею 0,10 га, на АДРЕСА_2 , який, ставши власником земельної ділянки, здійснив її поділ на дві земельні ділянки площею по 0,05 га.
Після завершення будівництва двоквартирного житлового будинку на АДРЕСА_2 , ОСОБА_4 оформив право власності на квартири АДРЕСА_3 як на новостворене нерухоме майно, яке знаходиться на спірній земельній ділянці, власником якої він є.
Також встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 28 лютого 2023 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_4 та ОСОБА_5 про визнання недійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки, частина якої є предметом даного спору, було відмовлено.
16 червня 2015 року, на виконання вимог ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 12 травня 2015 року і за замовленням ОСОБА_3 , КП «Волинське ОБТІ» було виготовлено технічний паспорт на квартиру АДРЕСА_7 з відміткою «Самочинно збудовано» із-за відсутності в матеріалах інвентаризаційної справи дозвільних документів на будівництво.
Відповідно до частин першої та другої статті 120 ЗК України (у редакції, чинній на час набуття позивачем права власності на незавершене будівництво) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об'єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.
Згідно із частиною першою статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що документи, які підтверджують набуття права власності, права оперативного управління, господарського відання на об'єкт нерухомого майна (житловий будинок крім багатоквартирного, іншу будівлю або споруду, об'єкт незавершеного будівництва чи частку у праві спільної власності на такий об'єкт) є підставою для державної реєстрації переходу до набувача права власності або права користування земельною ділянкою, на якій розміщений такий об'єкт.
Отже, вимога про визнання права власності на земельну ділянку є похідною від позовної вимоги про визнання права власності на нерухоме майно - будівлю (житловий будинок), яке на ній розміщене.
Таким чином, враховуючи наведене, зокрема ту обставину, що позивач ОСОБА_3 не набув права власності на спірну квартиру і рішенням суду, яке набрало законної сили, йому було відмовлено у цьому, то заявлені ним вимоги щодо земельної ділянки для обслуговування даного житла є безпідставними.
Отже, на думку колегії суддів, висновки суду першої інстанції, щодо відсутності підстав для задоволення позовних вимог про визнання за позивачем права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 0710100000:21:112:0074 та скасування свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 26 березня 2014 року №19551463, ґрунтується на повно з'ясованих обставинах справи, перевірених належними доказами, на які є посилання в рішенні суду і яким суд дав вірну правову оцінку.
Крім того, на думку колегії суддів, постановляючи додаткове рішення та задоволивши вимоги відповідача про відшкодування йому понесених витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції врахував як складність справи так і обсяг наданих останньому адвокатом послуг та прийняв законне і обґрунтоване рішення з цього питання.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані рішення та додаткове рішення судом першої інстанції ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для їх зміни чи скасування не вбачає.
Доводи апеляційних скарг висновків суду не спростовують і по своїй суті зводяться до незгоди з встановленими обставинами справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки суду першої інстанції, який їх обґрунтовано спростував, та не впливають на законність оскаржуваних рішень.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційні скарги представника позивача ОСОБА_3 - ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 06 грудня 2023 року та додаткове рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 11 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її проголошення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді