Іменем України
20 травня 2024 року
м. Київ
справа № 442/5022/22
провадження № 51-2081 ск 24
Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянувши касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року щодо
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Дрогобича Львівської області, зареєстрованого та фактично проживаючого у АДРЕСА_1 )
Короткий зміст оскаржуваних судових рішень та встановлені судами обставини
Вироком Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року, залишеним без змін ухвалою Львівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року, ОСОБА_5 засуджений за ч. 1 ст. 125 Кримінального кодексу України (далі - КК) до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн.
Ухвалено стягнути з ОСОБА_5 на користь ОСОБА_6 на відшкодування моральної шкоди - 20 000 грн.
Вирішено питання щодо речового доказу у провадженні.
Суд визнав ОСОБА_5 винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, а саме в умисному легкому тілесному ушкодженні.
Як встановив місцевий суд, 31 травня 2022 року близько 07:20 год ОСОБА_5 , перебуваючи на прилеглій до залізничної станції «Дрогобич» території, а саме на площі Злуки, 1 у м. Дрогобичі Львівської області , побачив за кермом припаркованого там автомобіля марки «VOLKSWAGEN CRAFTER», реєстраційний номер « НОМЕР_1 », водія ОСОБА_6 , з яким знаходився у довготривалих особистих неприязних стосунках, підійшов до нього та вступив у словесну суперечку, під час якої умисно наніс ОСОБА_6 один удар кулаком правої руки в тазову ділянку зліва, вище лівого стегна. Після цього, ОСОБА_5 умисно наніс ОСОБА_6 ще один удар кулаком правої руки у ділянку тулуба зліва, вище лівого стегна, тим самим спричинив йому легкі тілесні ушкодження.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі захисник, посилаючись на пункти 1, 2 ч. 1 ст. 438 КПК просить рішення судів першої та апеляційної інстанцій скасувати, а справу щодо ОСОБА_5 підставі п. 3 ч. 1 ст. 284 КПК закрити. Обґрунтовуючи свої вимоги, захисник вказує, що у місцевому суді поза розумним сумнівом не доведено події кримінального правопорушення, з огляду на позицію засудженого та показання свідка ОСОБА_7 , які суд безпідставно визнав неналежним доказом; судом не спростовано показання цього свідка, зокрема у частині нанесення ним тілесних ушкоджень потерпілому на його ж прохання. Суд апеляційної інстанції не перевірив доводів апеляційної скарги сторони захисту, безпідставно відмовив у задоволенні клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_7 , не зробив у своєму рішенні категоричного висновку щодо його показань, надав їм іншу оцінку та послався на ряд інших аргументів, які не відображені у вироку суду першої інстанції та які не були предметом з'ясування під час апеляційного перегляду справи.
Вказує, що судові рішення не відповідають вимогам статей 370, 419 КПК.
Мотиви Суду
Так, згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. Суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Згідно з положеннями ст. 438 вказаного Кодексу суд касаційної інстанції не вправі скасувати чи змінити оскаржені рішення через неповноту слідства, невідповідність висновків місцевого суду фактичним обставинам кримінального провадження, а при його перегляді виходить з обставин, установлених судами нижчих інстанцій.
Отже, доводи в касаційній скарзі про неповноту судового розгляду, невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи, достовірність окремих доказів, з огляду на викладені вище положення процесуального закону, не можуть бути предметом перевірки в касаційному порядку.
У своїх рішеннях Верховний Суд неодноразово зазначав, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у його скоєнні.
Поза розумним сумнівом має бути доведений кожний з елементів, які є важливими для правової кваліфікації діяння: як ті, що утворюють об'єктивну сторону діяння, так і ті, що визначають його суб'єктивну сторону.
Обов'язок всебічного і неупередженого дослідження судом усіх обставин справи в цьому контексті означає, що для визнання винуватості доведеною поза розумним сумнівом версія обвинувачення має пояснювати всі встановлені судом обставини, що стосуються події, яка є предметом судового розгляду. Суд не може залишити без уваги ту частину доказів та встановлених на їх підставі обставин лише з тієї причини, що вони суперечать версії обвинувачення. Наявність таких обставин, яким версія обвинувачення не може надати розумного пояснення або які свідчать про можливість іншої версії інкримінованої події, є підставою для розумного сумніву в доведеності вини особи.
З одного боку, стандарт доведення поза розумним сумнівом передбачає, що сумнів не повинен бути суто умоглядним, а має ґрунтуватися на певних установлених судом обставинах або недоведеності важливих для справи обставин, що дає підстави припускати такий розвиток подій, який суперечить версії обвинувачення і який неможливо спростувати наданими сторонами доказами.
З іншого боку, для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, установленими на підставі допустимих доказів, і єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити всю сукупність фактів, установлених у суді, є та версія подій, яка дає підстави для визнання особи винною за пред'явленим обвинуваченням (див. постанови Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 688/788/15-к, від 08 жовтня 2019 року в справі № 195/1563/16-к, від 21 січня 2020 року в справі № 754/17019/17, від 16 вересня 2020 року в справі № 760/23459/17 та ін.).
Цей стандарт у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_5 , на думку колегії суддів касаційного суду, було дотримано з огляду на таке.
Так, судовий розгляд проводиться лише стосовно особи, якій висунуте обвинувачення, і лише в межах висунутого обвинувачення відповідно до обвинувального акта, крім випадків, передбачених ст. 337 КПК. Як убачається зі змісту вироку, висновок місцевого суду про доведеність винуватості ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, було зроблено з додержанням ст. 23 КПК на підставі з'ясування всіх обставин, передбачених ст. 91 цього Кодексу, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до ст. 94 зазначеного Кодексу.
Виконуючи законодавчі положення, суд першої інстанції допитав ОСОБА_5 , який заперечив фактичні обставини, викладені в обвинувальному акті, та стверджував, що ОСОБА_6 не бив, а лише зробив зауваження щодо того, що останній не має права заїжджати автобусом до залізничного вокзалу і забирати пасажирів.
Проте, висновку про винуватість засудженого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК, суд дійшов на підставі аналізу:
- показань потерпілого ОСОБА_6 , який у судовому засіданні розповів про наявний у нього з ОСОБА_5 тривалий конфлікт щодо здійснення пасажирських перевезень, у ході якого останній всіляко перешкоджав цьому, розповсюджував неправдиву інформацію, звинувачував потерпілого у здійсненні пасажирських перевезень без належних документів, неодноразово писав на нього скарги, блокував виїзд його автобуса. Щодо подій, які мали місце вранці 31 травня 2022 року потерпілий повідомив, що приїхавши на площу Злуки, він побачив автобуси ОСОБА_5 , а тому свій автобус, в якому перебувало вже 4 чи 5 пасажирів, припаркував поруч. Після цього до нього підійшов ОСОБА_5 , відчинив водійські двері і сказав повернути людям гроші за дорогу на Львів, оскільки його автобус їде швидше. Один пасажир в автобусі звернувся до нього та попросив віддати кошти за квиток, у зв'язку з чим він повернувся в сторону салону автобуса, а ОСОБА_5 цим скористався та наніс йому один удар в ділянку таза. Він, у свою чергу, потягнув двері за ручку та відразу зачинив їх, а ОСОБА_5 у цей час побіг до передніх пасажирських дверцят. Оскільки він не дав останньому відчинити ці двері, то ОСОБА_5 відразу повернувся до водійських дверей і ще раз наніс йому удар. Як наслідок, він викликав поліцію і почав усе фіксувати на камеру, хоча ОСОБА_5 намагався перешкодити цьому. Працівники поліції приїхали за хвилин 10-12. Також він повідомив, що очевидцем цих подій була пасажирка автобуса - ОСОБА_8 , яку він попросив залишити номер свого телефону.
- показань свідка ОСОБА_8 , яка суду пояснила, що 31 травня 2022 року вона їхала вранці мікроавтобусом (білого кольору) зі Стебника до Львова. Заїжджаючи на зупинку біля залізничного вокзалу в м. Дрогобичі, вона почула, як водій сказав, що заблоковано зупинку. Як тільки вони зупинились до водія підбіг ОСОБА_5 і почав його бити. Вона у той час сиділа за водієм на другому сидінні. Пригадує два удари в ділянку бедра;
- показаннями свідка ОСОБА_11 , який у судовому засіданні пояснив, що він працює у Дрогобицькому відділі поліції. 31 травня 2022 року вранці він разом з поліцейським ОСОБА_12 прибули на залізничний вокзал на виклик. ОСОБА_6 повідомив, що його побили у зв'язку з конфліктом через платформу, звідки відправляється маршрутка на Львів. Коли вони підійшли на місце події, біля свого буса стояв ОСОБА_6 , який розповів їм, що його вдарив ОСОБА_5 . Тоді ж свідок ОСОБА_8 повідомила їм, що бачила, як ОСОБА_5 вдарив ОСОБА_6 , а тому вони зафіксували її дані, які в подальшому передали дізнавачу. Вказав, що це не перший виклик від ОСОБА_6 ;
- показаннями свідка ОСОБА_12 , який у судовому засіданні пояснив, що 31 травня 2022 року він перебував на службі в поліції. О 07:20 год надійшло повідомлення про вчинений конфлікт на площі Злуки. Коли приїхали туди із ОСОБА_11 до них підійшов ОСОБА_6 та повідомив, що у нього з ОСОБА_5 виник конфлікт, під час якого останній наніс йому удари, а тому він має намір писати заяву. ОСОБА_5 з ОСОБА_6 продовжували сваритися і останній записував це на мобільний телефон. Пригадує свідка ОСОБА_8 , яка перебуває в залі судових засідань, і яка знаходилася тоді на місці події.
Крім того, визнаючи ОСОБА_5 винним у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення місцевий суд послався на фактичні дані, які містяться, зокрема у:
- протоколі проведення слідчого експерименту від 16 червня 2022 року з долученою фототаблицею, за участі свідка ОСОБА_8 , під час якого остання відтворила нанесення тілесних ушкоджень потерпілому, зокрема продемонструвала місце у транспортному засобі де перебувала та продемонструвала на статистові механізми та послідовність нанесення ОСОБА_5 . ударів ОСОБА_6 ;
- протоколі проведення слідчого експерименту від 16 червня 2022 року з доданою фототаблицею, з якого вбачається, що потерпілий ОСОБА_6 відтворив обстановку та обставини події щодо нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_5 31 травня 2022 року;
- протоколі огляду предмета від 17 червня 2022 року з долученим DVD-R диском об'ємом 4,7 ГБ, а також оглянутим у судовому засіданні відеозаписом, розміщеним на вказаному диску, з яких вбачається, що 31 травня 2022 року о 07:35 год між потерпілим ОСОБА_6 та ОСОБА_5 відбувся словесний конфлікт. Зокрема, на одному із файлів, під час конфлікту ОСОБА_5 стоїть біля мікроавтобуса білого кольору, на задньому фоні чути голос свідка ОСОБА_8 зі словами: «…б'єте, йому ще їхати до Львова!» (свідок підтвердила, що це чутно саме її голос). Потерпілий ОСОБА_6 тоді ж сказав: « ОСОБА_5 прийшов, відкрив двері і вдарив мене в бік, зараз викличу поліцію». На відеозаписі під час триваючого конфлікту між потерпілим та ОСОБА_5 також видно словесну суперечку між останніми з приводу графіку перевезень та їх маршрутів;
- висновку експерта № 180 від 28 червня 2020 року, згідно з яким тілесне ушкодження у вигляді синця в тазовій ділянці зліва, яке було виявлено при проведенні судово-медичної експертизи ОСОБА_6 , могло виникнути за механізмом, показаним ним та свідком ОСОБА_8 під час проведення слідчих експериментів;
- висновку експерта № 137 від 03 липня 2022 року відповідно до якого у ОСОБА_6 виявлено тілесне ушкодження, яке виникло внаслідок взаємодії з тупим твердим предметом, що мав обмежену діючу поверхню, не виключено, в термін 31 травня 2022 року, і відноситься до легкого ступеня тяжкості.
Дослідивши і перевіривши показання учасників кримінального провадження, наявні у справі документи, місцевий суд умотивовано визнав, що вони згідно зі ст. 84 КПК є процесуальними джерелами доказів, а тому правомірно поклав їх в основу вироку. Ставити під сумнів показання потерпілого та свідків підстав у суду не було. Такі показання суд визнав послідовними, такими що узгоджуються з іншими, зокрема письмовими доказами, зібраними у даному кримінальному провадженні й дослідженими в судовому засіданні.
Таким чином, сукупність зібраних доказів дала суду обґрунтовані підстави визнати доведеною винуватість ОСОБА_5 у вчиненні умисного легкого тілесного ушкодження та кваліфікувати його дії за ч. 1 ст. 125 КК.
Переконливих аргументів про протилежне в поданій стороною захисту касаційній скарзі не міститься.
При цьому місцевий суд належним чином перевірив версію сторони захисту про нанесення потерпілому тілесних ушкоджень свідком ОСОБА_7 на прохання самого потерпілого, з метою звинуватити у цьому ОСОБА_5 та спростував її у своєму рішенні.
Так, місцевий суд допитав свідка ОСОБА_7 щодо нанесення ним ударів потерпілому у бік, однак не взяв їх до уваги, оскільки вони не знайшли свого підтвердження у судовому провадженні. Зокрема, місцевий суд зазначив, що свідок не вказав дати такої події (пояснив, що у 2022 році, місяця не пригадує) та механізму нанесення ударів, лише розповів, що ОСОБА_6 приїхав до Львова, розповів, що у нього виник конфлікт з ОСОБА_5 , який його побив, але оскільки не було видно побоїв, то попросив його вдарити. Погодившись на це, він двічі вдарив ОСОБА_6 у бік. При цьому, пояснив, що очевидців таких дій не було. Також свідок пояснив, що згодом (не встановлено коли саме) він зустрів ОСОБА_6 з якоюсь світлою жінкою, якій останній показував та розповідав, як ОСОБА_5 наносив йому удари. Проте, підтвердити у судовому засіданні, що це була свідок ОСОБА_8 (присутня у залі судових засідань), ОСОБА_7 не зміг. Також суд звернув увагу, що згідно з показаннями свідка ОСОБА_7 , про вищезгаданий випадок він розповів ОСОБА_5 приблизно через два місяці. Пояснив це тим, що спершу він був у неприязних стосунках із ОСОБА_5 , тому послухав потерпілого, але згодом (через місяців три) стосунки налагодилися. Водночас зазначив, що якби ОСОБА_6 не скаржився на нього у різні інстанції (оскільки він теж займається пасажирським перевезеннями і вони усі знайомі вже багато років), то він би і по теперішній час нікуди не пішов розповідати про це. Свідок додав, що ОСОБА_6 не раз йому створював проблеми, в тому числі, пов'язані із перевезеннями пасажирів, зокрема, через останнього у нього не склалося з роботою.
Таким чином, суд критично оцінив показання свідка ОСОБА_7 , зважаючи на викладене вище, а надто, його неприязні стосунки з потерпілим та дружні - з ОСОБА_5 , на підтвердження чого потерпілим надано суду докази (в порядку ст. 96 КПК для доведення недостовірності показань свідка) з соціальної мережі «Фейсбук», зміст та правдивість яких не заперечив ОСОБА_5 .
Апеляційний суд, переглядаючи вказаний вирок за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_4 , ретельно перевірив доводи, викладені в ній, та обґрунтовано спростував їх, виклавши в ухвалі мотиви прийнятого рішення, з якими погоджується і суд касаційної інстанції.
Так, спростовуючи доводи сторони захисту щодо неврахування місцевим судом показань свідка ОСОБА_7 , апеляційний суд зазначив, що цей свідок узагалі не зміг пригадати місяця, коли він начебто бив потерпілого та вказав, що це міг бути будь-який місяць, коли на АЗС не було пального. Щодо механізму нанесення ударів, то свідок вказав тільки про два удари потерпілому в бік, при цьому не назвав конкретні частини тіла, куди він начебто наносив удари (тазова ділянка), проміжки часу між заподіяними ударами, причини їхньої зумовленості, положення потерпілого під час ударів (лежав, сидів, стояв), спосіб прикладання сили та її дозування, поведінку потерпілого під час та після ударів, тощо. Крім цього, свідок ОСОБА_7 також повідомляв, що перед побиттям ОСОБА_6 . ОСОБА_5 , потерпілий, у присутності цього свідка, неодноразово інструктував одну жінку про обставини такого побиття. Відтак, він кілька разів, особисто бачив цю жінку, однак, в залі суду першої інстанції не впізнав таку жінку у свідку ОСОБА_8 . При цьому, інших свідків жіночої статі у даному кримінальному провадженні немає.
Також апеляційний суд зазначив, що суд першої інстанції обґрунтовано встановив, що свідок ОСОБА_7 перебуває в неприязних стосунках із потерпілим та у дружніх стосунках з ОСОБА_5 . При цьому, про наявність свідка ОСОБА_7 сторона захисту заявила лише 07 березня 2023 року, тобто більш як через 9 місяців після вчинення кримінального правопорушення. В той же час, з показань допитаних судом першої інстанції ОСОБА_5 та цього ж свідка ОСОБА_7 вбачається, що стороні захисту було відомо про наявність такого свідка вже через 2-3 місяці після події кримінального правопорушення, однак увесь цей час, тобто більш як півроку ні ОСОБА_5 , а ні його захисник не повідомляли про наявність такого свідка та не клопотали про його допит.
Отже, наведені судами першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних рішеннях висновки є належним чином умотивованими та обґрунтованими. З такими висновками погоджується і колегія суддів. Зміст вироку та ухвали відповідає вимогам статей 370, 419 КПК.
Щодо доводів касаційної скарги сторони захисту про безпідставну відмову судом апеляційної інстанції у задоволенні клопотання про повторний допит свідка ОСОБА_7 , надання цим судом іншої оцінки показанням цього свідка та посилання в ухвалі на інші аргументи, ані ж суд першої інстанції, то колегія суддів вважає їх неприйнятними.
Відповідно до приписів ч. 3 ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції зобов'язаний за клопотанням учасників судового провадження повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.
Як убачається з копії ухвали суду апеляційної інстанції, вказаний суд під час апеляційного перегляду у відповідності до вимог ч. 3 ст. 404 КПК обґрунтовано відмовив у задоволенні клопотання сторони захисту про повторний допит апеляційним судом свідка ОСОБА_7 , оскільки у своєму клопотанні захисник не навів жодних обставин, які би свідчили про допит судом першої інстанції вказаного свідка із порушенням або неповно.
Колегія суддів також звертає увагу, що зазначений свідок був безпосередньо допитаний судом першої інстанції, який показанням надав відповідну оцінку. Судом апеляційної інстанції не було надано іншої оцінки наявним у матеріалах кримінального провадження доказам, зокрема показанням свідка ОСОБА_7 .
Таким чином, посилань на істотні порушення кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оспорюваних судових рішень, як і доводів щодо неправильного застосування кримінального закону касаційна скарга захисника ОСОБА_4 не містить.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо з касаційної скарги та доданих до неї копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК, Суд
постановив:
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , який діє в інтересах засудженого ОСОБА_5 , на вирок Дрогобицького міськрайонного суду Львівської області від 20 жовтня 2023 року та ухвалу Львівського апеляційного суду від 17 січня 2024 року.
Ухвала є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3