Ухвала
20 травня 2024 року
м. Київ
справа № 758/5067/21
провадження № 61-5445ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Крата В. І. розглянув касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Меженської Кароліни Сергіївни, треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Химич Олена Анатоліївна, про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири,
У квітні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_4 , державного реєстратора, приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу м. Києва Меженської К. С., треті особи: ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , приватний нотаріус Донецького міського нотаріального округу Химич О. А., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири, у якій просив визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири від 18 листопада 2011 року, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Химич О. А. за № 1148 (нотаріальний бланк ВРЕ № 112645); скасувати рішення про державну реєстрацію прав та обмежень № 50356460 від 20 грудня 2019 року, прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Меженською К. С.
Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 20 січня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі продажу квартири від 18 листопада 2011 року, посвідчений та зареєстрований приватним нотаріусом Донецького міського нотаріального округу Химич О. А. за № 1148 (нотаріальний бланк ВРЕ № 112645). Скасовано рішення про державну реєстрацію прав та обмежень № 50356460 від 20 грудня 2019 року, прийняте державним реєстратором приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу м. Києва Меженською К. С.
Постановою Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року апеляційну скаргу ОСОБА_6 задоволено. Рішення Подільского районного суду м. Києва від 20 січня 2023 року скасовано та ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
ОСОБА_1 12 квітня 2024 року через підсистему Електронний суд подав до Верховного Суду касаційну скаргу, яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року (повне судове рішення складено 14 березня 2024 року).
Ухвалою Верховного Суду від 01 травня 2024 року касаційну скаргу залишено без руху та встановлено строк для усунення недоліків. Особою, яка подала касаційну скаргу, на виконання ухвали Верховного Суду від 01 травня 2024 року ці недоліки було усунуто, а саме: подано уточнену касаційну скаргу, у якій ОСОБА_1 просить скасувати постанову апеляційного суду і залишити в силі рішення суду першої інстанції.
В уточненій касаційній скарзі ОСОБА_1 підставою касаційного оскарження судового рішення зазначає пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного, зокрема, у постанові Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 2-2452/11.
Касаційна скарга підлягає поверненню у цій частині з таких мотивів.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
У пункті 5 частини другої статті 392 ЦПК України передбачено, що у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав). У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Відповідно до частини третьої статті 6 Закону України «Про доступ до судових рішень» суд при здійсненні судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який опубліковано офіційно або внесено до Реєстру.
Європейський суд з прав людини зауважує, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. Вимоги до прийнятності апеляції з питань права мають бути більш жорсткими ніж для звичайної апеляційної скарги. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду, як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді може бути більш формальною (LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE, № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23 жовтня 1996 року; BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN, № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19 грудня 1997 року).
Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
Про повернення касаційної скарги постановляється ухвала (частина шоста статті 393 ЦПК України).
Оскаржена постанова Київського апеляційного суду ухвалена 13 березня 2024 року. Постанова Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 2-2452/11, на яку міститься посилання у касаційній скарзі, ухвалено та оприлюднено в Єдиному державному реєстрі судових рішень після ухвалення оскарженого судового рішення. Тому посилання на указану постанову Верховного Суду не може бути підставою касаційного оскарження судового рішення і згідно пункту 4 частини четвертої статті 393 ЦПК України, касаційна скарга у цій частині підлягає поверненню.
Керуючись статтями 260, 389, 392, 393 ЦПК України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на постанову Київського апеляційного суду від 13 березня 2024 року в частині посилання у касаційній скарзі на постанову Верховного Суду від 10 квітня 2024 року у справі № 2-2452/11 повернути.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Суддя В. І. Крат