вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
07.05.2024 Справа № 917/205/24
Суддя Мацко О.С. , розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали
за позовною заявою Фізичної особи-підприємця Колосюка Петра Сергійовича, АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ,
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт-Монтаж», 36020, м. Полтава, вул. Соборності, 22, кв. 8, код ЄДРПОУ 39080193,
про стягнення 485 475,04 грн.
Секретар судового засідання Брунь І.Ю.
Представники: згідно протоколу
08.02.2024 року до Господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Колосюка Петра Сергійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю фірма «Експерт-Монтаж» про стягнення 485 475,04 грн., з яких 356 000,00 грн. - заборгованість за договором оренди № 18/08-23 від 18.08.2023 р., 20 445,10 грн. - пеня, 2 492,00 грн. - втрати від інфляції, 1 987,94 грн. - 3 % річних.
27.02.2024р. було відкрито провадження у даній справі, яку вирішено розглядати у спрощеному провадженні з викликом (повідомленням) сторін, призначено розгляд справи на 09.04.2024р., встановлено процесуальні строки для подання заяв по суті спору. Ухвалою від 08.04.24р. задоволено клопотання представника позивача про розгляд справи в режимі відео конференції.
09.04.2024р. протокольною ухвалою суд повернув без розгляду відзив на позов, поданий відповідачем, оголосив перерву в засіданні до 07.05.2024р. Ухвалою від 23.04.24р. суд задовольнив клопотання відповідача про поновлення пропущеного строку на подання відзиву на позов. 29.04.2024р. від позивача надійшла відповідь на відзив; 07.05.2024р. від відповідача - клопотання про доручення до справи доказів сплати 5000,00 грн. основного боргу.
У засідання 07.05.2024р. суд розглянув справу по суті, проголоси вступну та резолютивну частини рішення, роз'яснив сторонам його зміст, порядок оскарження та набрання ним законної сили. При цьому, до закінчення розгляду справи, представник позивача зробила заяву про надання доказів понесення судових витрат на професійну правову допомогу протягом 5 днів з дня прийняття рішення (що відображено у протоколі судового засідання).
При розгляді справи судом встановлено наступне:
18.08.2023р. між сторонами по справі було укладено договір оренди №8/08-23, за умовами якого:
- орендодавець (позивач) надає, а орендар (відповідач) приймає в тимчасове платне користування трубоукладач реєстраційний номер 89039, орендар зобов'язується сплачувати орендну плату за користування предметом оренди і повернути предмет після закінчення дії договору;
- вартість договору орієнтовно складає 576 000,00 грн. з 08.08.2023р. по 08.11.2023р.;
- переміщення предмету оренди від орендодавця на об'єкт орендаря та повернення виконується за рахунок орендаря; без обслуговуючого персоналу та машиніста (розд.1 договору);
- термін дії договору оренди починається з моменту передачі майна, що підтверджується актом прийому-передачі майна до 30.12.2023р.;
- розрахунки за користування предметом оренди здійснюються щомісячно, шляхом здійснення 100-відсоткової передоплати за кожен попередній місяць на р/р орендодавця;
- остаточний розрахунок проводиться не пізніше дня розірвання (припинення) договору;
За актом прийому-передачі до договору оренди від 18.08.2023р. техніка передана в оренду, претензій до стану переданої техніки сторони не мають (а.с.84).
15.11.2023р. зазначений трубоукладач було повернуто орендодавцю за відповідним Актом. Під час повернення предмету оренди було встановлено його технічно несправний стан, про що складено комісійний акт. Акт складено орендодавцем у присутності представника орендаря, який від підпису відмовився.
22.01.2024р. за результатами моніторингу вартості робіт та комплектуючих на ринку було здійснено розрахунок вартості ремонту трубоукладача - 104 550,00 грн. З посиланням на п.п.5.4.2,5.4.3,5.4.5 договору позивач просить стягнути дані кошти з відповідача, оскільки у добровільному порядку ці кошти не було сплачено.
Крім того, позивач посилається на те, що умовами договору було встановлено орієнтовну його суму - 576 000,00 грн. за використання предмету оренди протягом 90 днів від дати прийняття в оренду. Відповідачем було сплачено 220 000,00 грн., у підтвердження чого позивач надає копії платіжних інструкцій №22/08/2023 від 22.08.23р., №384 від 26.09.23р., №668 від 05.10.23р., №159 від 06.10.23р., №562 від 08.11.2023р., №474 від 29.11.23р. Таким чином, позивач зазначає, що на дату припинення договору за відповідачем рахується заборгованість в сумі 356 000,00 грн., яку просить стягнути з відповідача.
Крім того, позивач нарахував та просить стягнути:
- 20 445,10 грн. пені за період з 16.11.2023р. по 22.01.2024р.;
- 1987,94 грн. річних за цей період;
- - 2492,00 грн. інфляційних за грудень 2023р.
Позивач надає докази звернення з відповідною претензією до відповідача про сплату заборгованості, яка останнім залишена без задоволення. Вищенаведене стало підставою для звернення до суду з даним позовом.
У відзиві на позов (вх..5269 від 16.04.2024р.) відповідач частково визнає позовні вимоги - в частині стягнення основного боргу за договором оренди в сумі 26 400,00 грн. В іншій частині позов вражає необґрунтованим, оскільки предмет оренди був непридатний до використання з першого ж дня, що спричинило необхідність виконання ремонтних робіт (дефектні акти від 22.08.2023р., 21.09.2023р., від 16.10.2023р. додано до відзиву). За наслідками проведення ремонтних робіт трубоукладача складено Акт виконаних робіт на суму 113500,00 грн. Більше того, у зв'язку з наявністю прихованих дефектів предмет оренди часто виходив з ладу, що спричинило для відповідача необхідність укласти для роботи на Яблунівському НГКР інший договір оренди транспортного засобу без екіпажу 24-/08-1/23 від 24.08.2023р. з Багатопрофільною фірмою «Ватек ЛТД».
Відтак, враховуючи розрахунок вартості одного дня оренди (576000,00 грн/90 днів =6400 грн/день), відповідач визнає факт користування предметом оренди 38.5 днів з посиланням на змінні рапорти, та визнає борг за оренду в сумі 26 400,00 грн.
Спростовуючи аргументи відповідача, позивач у відповіді на відзив зазначає, що відповідачем не доведено жодними доказами факт технічної несправності предмету оренди; під час дії договору відповідач не висловлював намірів достроково повернути об'єкт оренди та не повідомляв про його несправності; додані до відзиву документи створені в поточній діяльності відповідача і не пов'язані з виконанням умов спірного договору оренди; посилання на необхідність здійснення ремонту трубоукладача не підтверджені жодними документами, складеними за участю позивача; окрім того, можливість понесення витрат на ремонт обладнання витікає з обов'язку здійснення орендарем такого ремонту, що прямо передбачено умовами договору.
Суд, приймаючи рішення у справі, виходить з наступного:
Згідно ст..283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у володіння та користування майно для здійснення господарської діяльності. Орендна плата, згідно ст..286 ГК України, - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки її внесення визначаються договором.
Відповідно до приписів ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у володіння та користування за плату на певний строк. Особливості найму окремих видів майна встановлюються цим Кодексом та іншим законом.
Предметом договору найму транспортного засобу можуть бути повітряні, морські, річкові судна, а також наземні самохідні транспортні засоби тощо. Договором найму транспортного засобу може бути встановлено, що він передається у найм з екіпажем, який його обслуговує. Сторони можуть домовитися про надання наймодавцем наймачеві комплексу послуг для забезпечення нормального використання транспортного засобу.
Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі.
Згідно ст..800 ЦК України, Наймач самостійно здійснює використання транспортного засобу у своїй діяльності і має право без згоди наймодавця укладати від свого імені договори перевезення, а також інші договори відповідно до призначення транспортного засобу. Наймач зобов'язаний підтримувати транспортний засіб у належному технічному стані. Витрати, пов'язані з використанням транспортного засобу, в тому числі зі сплатою податків та інших платежів, несе наймач (ст..801ЦК України).
Згідно ст..803 ЦК України, наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті і у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню. Наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача або інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час володіння та/або користування нею.
Наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі в його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.
Стаття 776 ЦК України регулює питання ремонту речі, переданої у найм: Поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом. Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк. Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право:
1) відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за найм речі, або вимагати відшкодування вартості ремонту;
2) вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.
Стосовно вимог про стягнення заборгованості по орендній платі:
Сторонами не заперечується, що за спірним договором оренди предмет оренди було передано орендарю 18.08.2023р. (зі складанням Акту, підписаного сторонами) та повернуто з оренди 15.11.2023р. (орендарем акт підписано не було). Дані обставини визнаються обома сторонами та не підлягають доказуванню.
Орендна плата, згідно умов договору, встановлена наступним чином: «Вартість договору орієнтовно складає 576 000,00 грн. з 08 серпня 2023р. по 08.11.2023р., а саме використання предмета оренди на протязі 90 днів від моменту прийняття предмету оренди». Строк дії договору - до 30.12.2023р., остаточний розрахунок за договором проводиться не пізніше дня розірвання (припинення дії) договору. При цьому орендар зобов'язується в день закінчення терміну дії цього договору, розірвання або припинення дії цього договору повернути орендодавцю предмет оренди (розд.3). при цьому розд..4 договору сторони погодили, що розрахунки здійснюються щомісячно, шляхом здійснення 100 відсоткової передплати за кожен попередній місяць на р/р орендодавця.
Відтак, аналізуючи дані умови договору, у взаємозв'язку з наведеними вище приписами законодавства, що регулюють правовідносини оренди, суд вважає необґрунтованими твердження відповідача стосовно того, що при визначенні розміру орендної плати слід виходити з кількості днів, які транспортний засіб був в роботі відповідно до даних змінних рапортів, так як це суперечить умовам укладеного між сторонами договору. Враховуючи сплату орендарем 220 000,00 грн орендної плати згідно наведених вище платіжних доручень, суд погоджується з позивачем у тому, о розмір основного боргу за договором оренди №8/08-23 від 18.08.2023р. становить 576000,00 грн-220 000,00 грн =356 000,00 грн.
07.05.2024р. відповідач надав докази часткової оплати основного боргу на суму 5000,00 грн (платіжна інструкція №256 від 03.05.2024р., що містить посилання на спірний договір, подана з клопотанням від 06.05.2024р.). Відтак, провадження у справі в цій частині підлягає закриттю у зв'язку з відсутністю предмета спору.
Суд також погоджується з правомірністю та обґрунтованістю позовних вимог в частині стягнення річних та інфляційних, виходячи з приписів ст..625 ЦК України, якою передбачено, зокрема, обов"язок боржника, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Встановивши наявність прострочення викоання грошового зобов'язання, суд перевірив правильність нарахування річних та інфляційних, за результатами чого задовольняє позовні вимоги про їх стягнення.
Вирішуючи питання про правомірність заявлення до стягнення пені, суд виходить з наступного:
Чинним законодавством України врегульовано питання захисту прав сторін під час укладання цивільно-правових угод від імовірних недобросовісних дій іншого учасника таких правовідносин або відмови від виконання певних домовленостей. Саме задля належного виконання взятих на себе обов'язків сторонами та мінімізації ризику завдання шкоди добросовісному виконавцю цивільно-правових угод діями чи бездіяльністю боржника існують види забезпечення виконання зобов'язань, які зумовлюють настання негативних наслідків майнового характеру в разі невиконання взятого на себе зобов'язання та певним чином стимулюють до такого виконання.
Стаття 546 ЦК України передбачає види забезпечення виконання зобов'язань, зокрема, неустойкою.
Згідно зі статтею 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання в обов'язковому порядку має бути вчинено в письмовій формі. Недотримання цієї умови призводить до нікчемності такого правочину щодо забезпечення виконання зобов'язання.
За змістом частини другої статті 217 ГК України вбачається, що одним із видів господарських санкцій у сфері господарювання є штрафні санкції, які згідно з частиною першою статті 230 ГК України визначаються у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Розмір штрафних санкцій відповідно до частини четвертої статті 231 ГК України встановлюється законом. У разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в передбаченому договором розмірі.
Законодавець пов'язує можливість застосування штрафних санкцій за порушення строків виконання зобов'язань саме з умовами їх встановлення у договорі за відсутності законодавчого врегулювання розміру таких санкцій.
Водночас частиною шостою статті 231 ГК України передбачено можливість встановлення санкції за порушення грошових зобов'язань у відсотках до облікової ставки НБУ як одиниці вимірювання такої санкції. Однак саме зобов'язання зі сплати пені має визначатися згідно з укладеним сторонами договором, інакше буде порушуватися принцип свободи договору, оскільки сторони мають право і не встановлювати жодних санкцій за порушення строків розрахунку.
Отже, якщо сторони не передбачили умовами договору можливість сплати пені за порушення строків виконання зобов'язань та не визначали її розміру, то немає підстав для стягнення пені у розмірі, не погодженому в договірному порядку та прямо не встановленому законом. Відповідна правова позиція викладена в постанові КГС ВС від 05.09.2019 у справі N 908/1501/18 (http://reyestr.court.gov.ua/Review/84186873).
Судом встановлено, що сторонами в договорі не було передбачено такого виду відповідальності за порушення умов договору як неустойка (штраф, пеня) за несвоєчасне внесення орендної плати.
Відтак, у частині позовних вимог про стягнення пені позивачу слід відмовити.
Суд також відхиляє позовні вимоги про стягнення 104 550,00 грн., заявлених позивачем як витрати на ремонт повернутого в технічно несправному стані обладнання, погоджуючись з відповідачем у ому, що дані вимоги не обґрунтовані та не підтверджені жодними належними та допустимими доказами. Так, у обґрунтування даних вимог позивач посилається на те, що ним було з'ясовано, що техніка повернута у технічно несправному стан, не заводиться і не рухається, з технічними несправностями двигуна, трансмісійної системи, ходової системи, потребує капітального ремонту. Вартісні показники наведені у таблиці розрахунку вартості ремонту трубоукладача (арк..справи 78), при цьому ціни на запасні часини та ремонтні роботи, отримані від постачальників з інтернет-магазинів, про що свілчать скріншоти, додані до розрахунку (а.с.79-81).
Змагальність сторін є одним із основних принципів господарського судочинства, зміст якого полягає у тому, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, тоді як суд, зберігаючи об'єктивність та неупередженість, зобов'язаний вирішити спір, керуючись принципом верховенства права.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (частина перша статті 77 Господарського процесуального кодексу України).
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 Господарського процесуального кодексу України).
17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України від 20 вересня 2019 року № 132-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», яким були внесені зміни до Господарського процесуального кодексу України, зокрема змінено назву статті 79 Господарського процесуального кодексу України з «Достатність доказів» на нову - «Вірогідність доказів», викладено її у новій редакції, та фактично впроваджено в господарський процес стандарт доказування «вірогідності доказів».
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Стандарт доказування «вірогідності доказів», на відміну від «достатності доказів», підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надання достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надання саме тієї кількості, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить про те, що ця стаття покладає на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Аналогічний висновок Верховного Суду викладений у пункті 7.44. постанови від 16 лютого 2021 року у справі № 927/645/19.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 4 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосований Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Зазначений підхід узгоджується і з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23 серпня 2016 року у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З урахуванням вищенаведеного, суд вважає, що позивачем не подано доказів понесення (станом на час розгляду справи та вирішення спору) належних і достовірних доказів понесення ним витрат по ремонту трубоукладача в заявленому розмірі та виникнення у відповідача обов'язку відшкодувати вказані витрати.
Відтак, суд задовольняє позовні вимоги частково. Судовий збір, понесений позивачем, відшкодовується йому за рахунок відповідача пропорційно розміру позовних вимог. Судом також враховуються приписи ст..130 ГПК України та повертається позивачу з державного бюджету 50 відсотків судового збору, сплаченого при поданні позову - виходячи з розміру визнаної частини позову.
Враховуючи викладене, керуючись ст..ст.129,130,231, 233-238,240 ГПК України, суд,-
Вирішив:
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Експерт-Монтаж» ( 36020, м. Полтава, вул. Соборності, 22, кв. 8, код ЄДРПОУ 39080193 ) на користь Фізичної особи-підприємця Колосюка Петра Сергійовича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 351 000,00 грн основного боргу, 2492.00 грн річних, 1987,94 грн інфляційних, 4424.16 грн судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
4. В чсатні стягнення 5 000,00 грн. основного боргу - закрити провадження у справі.
5. В іншій частині позову - відмовити.
6. Повернути фізичній особі-підприємцю Колосюку Петру Сергійовичу ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) 158.40 грн судоовго збору, сплаченого квитанцією від 06.02.2024р. №ІD 1912-9348-6658-6983 (оригінал знаходиться в матеріалах справи).
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст.256 ГПК України).
Повне рішення складено 20.05.24р.
Суддя О.С.Мацко