ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
18.12.2023Справа № 910/5335/21 (910/2208/22)
За позовом розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" арбітражного керуючого Шимана Євгена Олександровича
до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест"
2. Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"
про визнання недійсним договорів позики
в межах справи №910/5335/21
За заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Будакс" (м. Київ, вул. Кондратюка,1, ідентифікаційний номер 38511196);
до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (04201, м. Київ, вул. Кондратюка, 1, ідентифікаційний номер 20022334)
про відкриття провадження у справі про банкрутство
Суддя Яковенко А.В.
секретар судового зсідання Панасюк Ю.М.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
На розгляді Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/5335/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна".
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.04.2021 № 910/5335/21 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" (60623, Польща, м. Познань, вул. Мазовецька,42, ідентифікаційний номер 7811828989) про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (04201, м. Київ, вул.Кондратюка,1, ідентифікаційний номер 20022334) було прийнято до розгляду, підготовче засідання призначено на 19.04.2021 р..
15.04.2021 до Господарського суду міста Києва надійшов відзив боржника на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" про відкриття провадження у справі про банкрутство.
19.04.2021 до Господарського суду міста Києва надійшла відповідь Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" на відзив боржника.
У судовому засіданні, що відбулось 19.04.2021, судом оголошено перерву до 31.05.2021.
Наразі, 19.04.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Будакс" звернулося до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна".
За наслідкам автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/6251/21 передано на розгляд судді Мандичеву Д.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.04.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будакс" (м. Київ, вул. Кондратюка,1, ідентифікаційний номер 38511196) про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (04201, м. Київ, вул. Кондратюка,1, ідентифікаційний номер 20022334) та додані до неї документи передано до матеріалів справи № 910/5335/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" (60623, Польща, м. Познань, вул. Мазовецька,42, ідентифікаційний номер 7811828989) до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (04201, м. Київ, вул. Кондратюка,1, ідентифікаційний номер 20022334) про банкрутство для розгляду.
24.05.2021 до Господарського суду міста Києва надійшли заперечення ТОВ "Всходні Інвест" на заяву ТОВ "Будакс" про відкриття провадження у справі про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.05.2021 приєднано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будакс" (вх.№ 6251/21 від 19.04.2021року) про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (04201, м. Київ, вул. Кондратюка,1, ідентифікаційний номер 20022334) (справа № 910/6251/21) для одночасного розгляду із заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" (60623, Польща, м. Познань, вул. Мазовецька,42, ідентифікаційний номер 7811828989) до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (04201, м. Київ, вул. Кондратюка,1, ідентифікаційний номер 20022334) у справі 910/5335/21, яке відбудеться 31.05.21 о. 10:30. Присвоєно об'єднаній справі №910/5335/21.
31.05.2021 до Господарського суду міста Києва надійшло клопотання боржника про відкладення розгляду справи та продовження строку для подання відзиву/
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 31.05.2021 відкладено підготовче засідання на 05.07.2021.
У підготовчому засіданні 05.07.2021 судом оголошено перерву до 28.07.2021.
Наразі, 16.07.2021 Товариство з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Імідж фінанс" звернулося до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна".
За наслідкам автоматизованого розподілу судової справи між суддями, справу №910/11507/21 передано на розгляд судді Пасько М.В.
Судом встановлено, що в Господарському суді міста Києва перебуває справа № 910/5335/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" про банкрутство.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 22.07.2021 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Імідж фінанс" про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" приєднано до матеріалів справи № 910/5335/21 за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" про банкрутство для розгляду.
Ухвалою Господарського суду м. Києва від 27.07.2021 приєднано заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Імідж фінанс" (вх.№ 11507/21 від 16.04.2021року) про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (04201, м. Київ, вул. Кондратюка,1, ідентифікаційний номер 20022334) (справа № 910/11507/21) для одночасного розгляду із заявою 1) Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест"; 2) Товариства з обмеженою відповідальністю "Будакс" до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (04201, м. Київ, вул. Кондратюка,1, ідентифікаційний номер 20022334) у справі 910/5335/21, яке відбудеться 28.07.2021. Присвоєно об'єднаній справі №910/5335/21.
23.07.2021 до суду надійшли доповнення боржника до відзиву на заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Будакс" про відкриття провадження у справі про банкрутство.
23.07.2021 до Господарського суду м. Києва надійшло клопотання арбітражного керуючого Шимана Є.О. про долучення документів до його заяви № 01-34/1686 від 30.06.2021 про участь у справі про банкрутство.
27.07.2021 до суду надійшли додаткові пояснення Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Імідж Фінанс" до заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ПрАТ "Енергополь-Україна".
27.07.2021 до Господарського суду м. Києва надійшла заява арбітражного керуючого Шимана Є.О. про участь у справі про банкрутство.
27.07.2021 до суду надійшла заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" про призначення розпорядником майна боржника у справі арбітражного керуючого Абрамова В.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 відмовлено Товариству з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" у задоволенні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"; відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"; визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Будакс" до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" в розмірі 62 798 043,30 грн.; визнано грошові вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Імідж Фінанс" до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" в розмірі 3 859 508,90 грн.; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів; введено процедуру розпорядження майном Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"; вирішено здійснити оприлюднення на офіційному веб-сайті Вищого господарського суду України повідомлення про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна", текст якого додається; призначено розпорядником майна Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" арбітражного керуючого Шимана Євгена Олександровича (свідоцтво про право на здійснення діяльності арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) № 1747 від 05.11.2015); встановлено оплату послуг арбітражного керуючого Шимана Є.О. (розпорядника майна) в розмірі трьох мінімальних заробітних плат за кожен місяць виконання повноважень за рахунок коштів заявників; заборонено боржнику та власнику майна (органу, уповноваженому управляти майном) боржника приймати рішення щодо ліквідації, реорганізації боржника, а також відчужувати основні засоби та предмети застави; визначено дату проведення попереднього судового засідання на 11.10.2021.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 28.07.2021 у справі № 910/5335/21 залишено без задоволення; апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" на ухвалу Господарського суду м. Києва від 28.07.2021 в частині визнання грошових вимог ТОВ "Компанія з управління активами "Імідж Фінанс" задоволено частково; ухвалу Господарського суду м. Києва від 28.07.2021 в частині визнаних вимог ТОВ "Компанія з управління активами "Імідж Фінанс" до ПрАТ "Енергополь-Україна" в розмірі 3 859 508,90 грн у справі №910/5335/21 змінено, визнано вимоги ТОВ "Компанія з управління активами "Імідж Фінанс" до ПрАТ "Енергополь-Україна" в розмірі 3 027 664,25 грн.
Постановою Верховного суду від 16.08.2022 касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" задоволено частково; постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 у справі №910/5335/21 скасовано в частині рішення про визнання грошових вимог Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Імідж Фінанс" до Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" в розмірі 3859508,90 грн.; ухвалено в цій частині нове рішення. Заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Компанія з управління активами "Імідж Фінанс" про відкриття провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" залишено без розгляду; постанову Північного апеляційного господарського суду від 28.10.2021 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 у справі №910/5335/21 змінено у мотивувальній частині щодо підстав відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство за заявою ТОВ "Всходні Інвест", виклавши її у редакції цієї постанови. В іншій частині судові рішення залишено без змін.
За час перебування матеріалів справи №910/5335/21 про банкрутство ПрАТ "Енергополь-Україна" у судах вищих інстанцій до Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" арбітражного керуючого Шимана Євгена Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" та Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" про визнання недійсним договорів позики.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду, вказану позовну заяву передано для розгляду судді Яковенко А.В.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 04.10.2022 прийнято позовну розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" арбітражного керуючого Шимана Євгена Олександровича до Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" та Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" про визнання недійсним договорів позики до розгляду в межах справи №910/5335/21 про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна"; вирішено позовну заяву розглядати за правилами загального позовного провадження; відкрито провадження та призначити підготовче засідання на 14.11.2022.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.11.2022 відкладено розгляд справи на 12.12.2022.
15.11.2022 до Господарського суду міста Києва від Товариства з обмеженою відповідальністю "Всходні Інвест" надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого просило суд відмовити в задоволенні позовних вимог, крім того в прохальній частині відзиву відповідач 1 заявив клопотання про витребування доказів та просив суд застосувати строк позовної давності.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.12.2022 відкладено розгляд справи на 13.02.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.03.2023 призначено підготовче засідання на 05.04.2023.
29.03.2023 до Господарського суду міста Києва від Національного банку України надійшли витребувані документи на виконання вимог ухвал суду від 06.03.2023 та 12.12.2022.
В судове засідання 05.04.2023 з'явилися представники позивача та відповідачів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.04.2023 відкладено розгляд справи на 29.05.2023; зобов'язано Відділ з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації подати суду у строк до 23.05.2023 (включно) належним чином засвідчену копію реєстраційної справи Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна".
24.05.2023 до Господарського суду міста Києва на виконання вимог ухвали суду від 05.04.2023 від Відділу з питань державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації надійшла реєстраційна справа Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" .
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.05.2023 відкладено розгляд справи на 19.06.2023.
19.06.2023 до Господарського суду міста Києва від Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" надійшли документи на виконання вимог ухвали суду від 29.05.2023.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.06.2023 відкладено розгляд справи на 10.07.2023.
07.07.2023 до Господарського суду міста Києва від відповідача 1 надійшли додаткові пояснення та доказі по суті спору.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.07.2023 закрито підготовче провадження у справі №910/5335/21 (910/2208/22); призначено справу №910/5335/21 (910/2208/22) до розгляду по суті на 21.08.2023.
В судовому засіданні 21.08.2023 оголошено перерву до 18.09.2023.
18.09.2023 до Господарського суду міста Києва від ПрАТ "Енергополь-Україна" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.09.2023 відкладено розгляд справи на 16.10.2023.
В судовому засіданні 16.10.2023 оголошено перерву до 18.12.2023.
В судове засідання 18.12.2023 з'явився представник відповідача 1, надав пояснення по суті спору та просив відмовити в задоволенні позовних вимог.
Представники позивача та відповідача 1 в судове засідання 18.12.2023 не з'явилися, хоча про час та місце розгляд справи, через канцелярію суду подали клопотання про відкладення розгляду справи, розглянувши яке суд відмовив в його задоволенні, з огляду на тривалий розгляд справи та систематичну неявку представника позивача в судові засідання.
Враховуючи викладені обставини, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за наявними матеріалами справи, а також доказами, що були надані учасниками провадження протягом усього періоду розгляду справи в суді.
В судовому засіданні 18.12.2023 судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника відповідача 2, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва встановив наступне.
10.08.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Всходні Інвест» (надалі - «Позикодавець» та Акціонерним товариством закритого типу «Енергополь - Україна» (після зміни організаційно-правової форми «Приватне акціонерне товариство «Енергополь - Україна» (надалі - «Позичальник») укладено договір позики №1/U (надалі Договір 1), відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов'язаний надати позичальнику позику, а останній зобов'язується прийняти позику, використовувати за цільовим призначенням і повернути з нарахуванням відсотків позикодавцеві у визначений Договором термін (відповідно до п. 1.1 Договору 1).
Згідно п. 2.1 Договору 1 позика передається з метою фінансування поточної діяльності позичальника.
Пунктом 2.2 Договору 1 встановлено, що загальна сума позики за договором становить 5 000 000,00 (п'ять мільйонів) доларів США 00 центів. В межах загальної суми позичальник може отримувати грошові кошти частинами протягом всього терміну надання позики, не пізніше однак ніж до дня 30 листопада 2009. Розмір та строк кожного траншу визначається позичальником самостійно. Позикодавець надає кожний транш після подання позичальником письмової заявки.
Згідно п. 4.1 Договору 1 позичальник зобов'язується після підписання цього Договору зареєструвати його в Національному Банку України (територіальному управлінні НБУ) та одержати реєстраційне свідоцтво відповідно до вимог чинного законодавства України. Крім того, відповідно до вимог українського законодавства, позичальник зобов'язується одержати письмове підтвердження згоди українського уповноваженого банку на обслуговування позики і проведення будь-яких операцій по цьому Договору.
Відповідно до п. 4.2 Договору 1 Договорів набуває чинності з моменту його реєстрації в Національному Банку України. Позика може бути надана позичальнику тільки після реєстрації договору та одержання відповідного реєстраційного свідоцтва.
Пунктом 4.5 Договору 1 встановлено, що позика надається в безготівковому порядку шляхом переказу суми позики на розрахунковий рахунок позичальника.
Відповідно до п. 6.2 Договору 1 Договір припиняє дію з моменту виконання сторонами всіх передбачених у ньому зобов'язань.
Згідно п. 7.1 Договору 1 умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, шляхом підписання повноваженими представниками сторін додаткової годи до договору, зміни до договору набувають чинності після зареєстровування в Національному Банку України. Зміни здійснюється після одержання позичальником повідомлення про реєстрацію змін до договору в Головному управлінні Національного Банку України по м. Києву та Київській області та наявності відповідного реєстраційного свідоцтва, про що позичальник зобов'язаний відразу повідомити позикодавця.
01.12.2009 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Всходні Інвест» (надалі - «Позикодавець» та Акціонерним товариством закритого типу «Енергополь - Україна» (після зміни організаційно-правової форми «Приватне акціонерне товариство «Енергополь - Україна» (надалі - «Позичальник») укладено договір позики №2/U (надалі Договір 2), відповідно до умов якого позикодавець в порядку та на умовах, визначених Договором, зобов'язаний надати позичальнику позику, а останній зобов'язується прийняти позику, використовувати за цільовим призначенням і повернути з нарахуванням відсотків позикодавцеві у визначений Договором термін (відповідно до п. 1.1 Договору 2).
Згідно п. 2.1 Договору 2 позика передається з метою фінансування поточної діяльності позичальника.
Пунктом 2.2 Договору 2 встановлено, що загальна сума позики за договором становить 2 750 000,00 (два мільйони сімсот п'ятдесят тисяч) доларів США 00 центів. В межах загальної суми позичальник може отримувати грошові кошти частинами протягом всього терміну надання позики, не пізніше однак ніж до дня 31 січня 2010. Розмір та строк кожного траншу визначається позичальником самостійно. Позикодавець надає кожний транш після подання позичальником письмової заявки.
Згідно п. 4.1 Договору 2 позичальник зобов'язується після підписання цього Договору зареєструвати його в Національному Банку України (територіальному управлінні НБУ) та одержати реєстраційне свідоцтво відповідно до вимог чинного законодавства України. Крім того, відповідно до вимог українського законодавства, позичальник зобов'язується одержати письмове підтвердження згоди українського уповноваженого банку на обслуговування позики і проведення будь-яких операцій по цьому Договору.
Відповідно до п. 4.2 Договору 2 Договір набуває чинності з моменту його реєстрації в Національному Банку України. Позика може бути надана позичальнику тільки після реєстрації договору та одержання відповідного реєстраційного свідоцтва.
Пунктом 4.5 Договору 2 встановлено, що позика надається в безготівковому порядку шляхом переказу суми позики на розрахунковий рахунок позичальника.
Відповідно до п. 6.2 Договору 2 Договір припиняє дію з моменту виконання сторонами всіх передбачених у ньому зобов'язань.
Згідно п. 7.1 Договору 2 умови договору можуть бути змінені за взаємною згодою сторін, шляхом підписання повноваженими представниками сторін додаткової годи до договору, зміни до договору набувають чинності після зареєстровування в Національному Банку України. Зміни здійснюється після одержання позичальником повідомлення про реєстрацію змін до договору в Головному управлінні Національного Банку України по м. Києву та Київській області та наявності відповідного реєстраційного свідоцтва, про що позичальник зобов'язаний відразу повідомити позикодавця.
В подальшому 01.12.2010, 05.12.2011, 07.09.2012, 01.11.2015, 01.03.2016 , 12.03.2018, 29.03.2019, 05.11.2019 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Всходні Інвест» та Приватним акціонерним товариством «Енергополь - Україна» укладено додаткові угоди до Договору позики №1/U від 10.08.2009 та Договору позики №2/U від 01.12.2009 (разом надалі - «Договори»), якими серед іншого було змінено термін повернення позики не пізніше 31.12.2011 31.12.2012, 31.12.2014 , 01.12.2016, 30.04.2018, 30.09.2018, 30.12.2019 та 30.12.2020 відповідно.
На виконання спірних Договорів 26.08.2009 в Національному банку зареєстровано Договір позики №1/U від 10.08.2009, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом №11476, та 22.12.2009 зареєстровано Договір позики №2/U від 01.12.2009, що підтверджується реєстраційним свідоцтвом №11924, крім того додаткові угоди до Договору позики №1/U від 10.08.2009 та Договору позики №2/U від 01.12.2009 також були зареєстровані в Національному банку України.
Спір у справі виник у зв'язку із наявністю підстав для визнання Договору позики №1/U від 10.08.2009 та Договору позики №2/U від 01.12.2009, недійсними, у зв'язку із, перевищенням повноважень директора ПрАТ «Енергополь -Україна» на підписання таких значних правочинів за відсутності рішення Наглядової ради та/або Загальних зборів, та мають ознаки фраудаторності.
У відзиві на позовну заяву відповідач наголосив, що сукупність дій ПрАТ «Енергополь-Україна» щодо отримання дозволу на укладання Договорів позики та відповідних реєстраційних свідоцтв Національного банку України; отримання від ТОВ «Всходні Інвест» позики у загальному розмірі 6 600 000,00 дол. США та її використання у власній господарській діяльності; неповернення ТОВ «Всходні Інвест» грошових коштів на підставі, зокрема, ст. 1212 Цивільного кодексу України, як безпідставно отриманих; повернення ТОВ «Всходні Інвест» частини позики на суму 300 000,00 дол. США; укладання впродовж 10 років додаткових угод до Договорів позики, які підписані різними керівниками ПрАТ «Енергополь-України» у різні періоди, а також реєстрація кожного з цих документів у Національному банку України, свідчить про схвалення ПрАТ «Енергополь-Україна» Договорів позики і в формі мовчазної згоди, і у вигляді поведінкових актів (конклюдентних дій), з огляду на що будь-які підстави для визнання вказаних Договорів позики недійсними -відсутні.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку відмовити в задоволенні позову з огляду на наступне.
Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають з договорів та інших правочинів.
За змістом статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.
Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (частина 5 статті 203 ЦК України).
Так, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів за статтею 16 ЦК України, а загальні вимоги щодо недійсності правочину встановлені нормами статті 215 ЦК України.
Згідно з частиною 1 статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 3 статті 215 ЦК України визначено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом статті 215 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненим правочином.
Відповідно до статтей 16, 203, 215 ЦК України для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорювання правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Таке розуміння визнання правочину недійсним, як способу захисту, є усталеним у судовій практиці. Це підтверджується висновками, що містяться в постановах Верховного Суду України від 25.12.2013 у справі № 6-78цс13, від 11.05.2016 у справі № 6-806цс16 тощо.
Вимоги заінтересованої особи про визнання правочину недійсним спрямовані на приведення сторін недійсного правочину до того стану, який саме вони, сторони, мали до вчинення правочину. Власний інтерес заінтересованої особи полягає в тому, щоб предмет правочину перебував у власності конкретної особи чи щоб сторона (сторони) правочину перебувала у певному правовому становищі, оскільки від цього залежить подальша можливість законної реалізації заінтересованою особою її прав.
Недійсність договору як приватно - правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати (висновок об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 05.09.2019 у справі № 638/2304/17).
Так, розпорядник майна Приватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна» вказує, що спірні Договори укладені без згоди загальних зборів учасників, а тому просить визнати такі договори недійсними.
Положеннями частини 7 статті 179 Господарського кодексу України визначено, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, встановлених Господарським кодексом.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За приписами частин 1 та 2 статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Відповідно до статей 203, 204 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно із статтею 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Частинами 2, 3, 5 та 6 ст. 203 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтями 92, 97 ЦК України юридична особа набуває цивільних прав та обов'язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Управління товариством здійснюють його органи. Органами управління товариством є загальні збори його учасників і виконавчий орган, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до статті 98 ЦК України загальні збори учасників товариства мають право приймати рішення з усіх питань діяльності товариства, у тому числі і з тих, що належать до компетенції інших органів товариства. Рішення загальних зборів приймаються простою більшістю від числа присутніх учасників, якщо інше не встановлено установчими документами або законом.
Як вбачається із Статуту Приватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна», (надалі - Статут), виконавчим органом товариства є директор (п.7.4 Статуту).
Пунктом 7.4.1 Статуту передбачено, що до компетенції директора належать всі питання діяльності Товариства, крім тих, що віднесені до компетенції інших органів Товариства.
Відповідно п. 7.4.2 Статуту серед іншого до компетенції директора належить прийняття рішень про укладання одноразових правочинів на суму до 10% або декількох правочинів протягом одного календарного року з одним контрагентом від балансової вартості активів Товариства за даними останньої річної фінансової звітності Товариства, за винятком виконання правочинів вже затверджених наглядовою радою.
Позивач стверджує, що для укладення договорів позики керівник Приватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна» мав отримати згоду загальних зборів учасників позивача.
У пункті 7.2.3 Статуту зазначено, що до виключної компетенції загальних зборів належить серед іншого прийняття рішення про укладення правочинів на суму, що перевищує 50 відсотків балансової вартості активів Товариства за даними останньої річної фінансової звітності Товариства.
Як вбачається з матеріалів справи відповідного рішення про надання згоди Загальні збори Приватного акціонерного товариства «Енергополь-Україна» не надавали.
Відповідно статті 241 Цивільного кодексу України правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання. Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину. Без наступного схвалення юридичною особою правочину, вчиненого від її імені директором з перевищенням повноважень, тягне за собою визнання такого правочину недійсним.
Наступне схвалення правочину особою, яку представляють, створює, змінює і припиняє цивільні права та обов'язки з моменту вчинення цього правочину.
При оцінці обставин, що свідчать про схвалення правочину особою, яку представляла інша особа, необхідно брати до уваги, що незалежно від форми схвалення воно повинно виходити від органу або особи, уповноваженої відповідно до закону, установчих документів або договору вчиняти такі правочини або здійснювати дії, які можуть розглядатися як схвалення.
Отже, позов про визнання недійсним відповідного правочину може бути задоволений у разі доведеності юридичною особою (позивачем) у господарському суді тієї обставини, що її контрагент знав або повинен був знати про наявні обмеження повноважень представника цієї юридичної особи, але, незважаючи на це, вчинив з ним оспорюваний правочин (що не отримав наступного схвалення особи, яку представляють).
В той же час, зважаючи на те, що спірними коштами ПрАТ «Енергополь-Украна» користувався з 2009 року, отримання дозволу на укладання Договорів позики та відповідних реєстраційних свідоцтв Національного банку України; повернення ТОВ «Всходні Інвест» частини позики на суму 300 000,00 дол. США; укладання впродовж 10 років численних додаткових угод до спірних Договорів, які підписані різними керівниками ПрАТ «Енергополь України» у різні періоди, а також реєстрація кожного з цих документів у Національному банку України, крім того, відповідно до наданих протоколів Загальних зборів ПрАТ «Енергополь-Україна» вбачається, що діяльність керівників визнавалась задовольною, та затверджувались фінансові звіти підприємства, а згідно інформації, що міститься на сайті Агентства з розвитку інфраструктури фондового ринку України, річна звітність ПрАТ «Енергополь Україна» містить інформацію про укладання договорів позики №1/U від 10.08.2009 та №2/U від 01.12.2009, розмір заборгованості та строки її погашення, таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не доведено обставин необізнаності учасників товариства до 15.09.2021 про укладення спірних Договорів, а відтак суд дійшов висновку про фактичне схвалення спірних Договорів позивачем, навіть з перевищенням директорів при укладенні Договорів своїх повноважень.
Щодо тверджень позивача про наявність ознак фраудаторності оспорюваних правочинів, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.
Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.
Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.
У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.
За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.
Оскільки на момент укладення оспорюваних правочинів 10.08.2009 та 01.12.2009 провадження у справі про банкрутство ПрАТ «Енергополь-Україна» відкрито не було, положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосуванню не підлягають.
Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.
Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.
Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).
Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.07.2021 відкрито провадження у справі про банкрутство Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" (04201, м. Київ, вул. Кондратюка, 1, ідентифікаційний номер 20022334).
Разом із цим, оспорювані в межах даної справи Договір позики №1/U від 10.08.2009 та Договір позики №2/U від 01.12.2009, укладені до трирічного періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, відтак приписи статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин застосуванню не підлягають.
Така ж правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 11.07.2023 у справі № 910/1539/21 (910/7148/22).
Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).
Отже, договір, який укладений з метою уникнути виконання зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору.
Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.
За статтею 16 ЦК України визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.
Так, відповідно до частини першої статті 215 ЦК підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).
Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.
Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.
У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі N 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).
Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.
Слід звернути увагу, що фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.
Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.
Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.
Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).
Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.
Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).
Водночас, категорія фраудаторності у галузі банкрутства спрямована на недопущення недобросовісного виведення активів з метою уникнення відповідальності цим майном перед кредиторами, зважаючи, що частина друга статті 96 ЦК України вимагає, щоби юридична особа відповідала за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тобто, боржник має усвідомлювати повне виконання свого обов'язку перед кредитором.
У зв'язку з цим можна розмежувати також критерії фраудаторності: об'єктивний - коли вчиняється правочин цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку за наявності існуючої вже заборгованості; суб'єктивний - усвідомлення боржником появи боргу в результаті укладення правочину, що повинно аналізуватися через призму економічної мети договору, сумлінність та добросовісність дій боржника, які мають бути спрямовані на погашення боргу, а не навпаки, на неможливість виконання зобов'язання.
Дана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 920/10/21 (920/868/21).
Судом установлено, що за своєю правовою природою оспорюванні договори відносяться до договорів позики.
Відповідно до ч. 1 ст. 1046 Цивільного кодексу України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
Згідно пунктів 2.1-2.2 Договорів позики, позика надається з метою фінансування поточної діяльності ПрАТ «Енергополь-Україна».
За даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань ПрАТ «Енергополь-Україна» має наступні види діяльності: 41.10 Організація будівництва будівель (основний) та 41.20 Будівництво житлових і нежитлових будівель.
Позивач в тексті позовної заяви зазначає, що станом на 2008 рік (який передував отриманню позик від ТОВ «Всходні Інвест») активи ПрАТ «Енергополь-Україна» складали 8 819 тис. грн.
Разом з цим, за період з 2009 -2020 роки ПрАТ «Енергополь-Україна» побудувало та здало в експлуатацію три багатоповерхових будинки під номерами 3, 5 та 7 по вулиці Кондратюка у м. Києві .
Відтак, очевидно, що отримані від ТОВ «Всходні Інвест» кошти за спірними договорами були надані та використані з метою фінансування поточної діяльності ПрАТ «Енергополь-Україна» - будівництво житлових будинків.
Таким чином, оскільки спірні договори позики було укладено у 2009 році, коли у ПрАТ «Енергополь-Україна» не було ані власних активів, ані будь-яких інших кредиторів, а за умовами таких договорів та додаткових угод до них, ПрАТ «Енергополь-Україна» отримало у користування грошові кошти у розмірі 6 600 000,00 дол. США з метою фінансування поточної діяльності - будівництва житлових будинків під близько 9% річних, без будь-якого забезпечення вимог щодо повернення коштів, то підстав вважати, що такі правочини укладені на шкоду іншим кредиторам з метою створення значної штучної заборгованості, у суду відсутні.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи, суд ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У справі, що розглядається, суд доходить висновку, що учасникам справи було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
З огляду на наведене, суд відмовляє розпоряднику майна Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" арбітражному керуючому Шиману Євгену Олександровичу у задоволенні позовних вимог.
Крім того, суд зазначає, що відповідачем 1 було подано заяву про застосування строків позовної давності.
Оскільки суд, відмовляє в задоволенні позовних вимог, то така заява судом не розглядається.
Витрати по сплаті судового збору відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на позивача.
Керуючись Кодексом України з процедур банкрутства, ст. 74, ст.ст. 76-79, ст. 86, ст. 123, ст. 129, ст.ст. 232-233, ст. 238, ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. В задоволенні позову розпорядника майна Приватного акціонерного товариства "Енергополь-Україна" арбітражного керуючого Шимана Євгена Олександровича відмовити повністю.
2. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. У відповідності до положень ст.ст. 256, 257 Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено 20.05.2024
Суддя А.В. Яковенко