Справа № 607/14864/20Головуючий у 1-й інстанції Позняк В.М.
Провадження № 22-ц/817/305/24 Доповідач - Костів О.З.
Категорія -
09 травня 2024 року м. Тернопіль
Тернопільський апеляційний суд в складі:
головуючого - Костів О.З.
суддів - Гірський Б. О., Храпак Н. М.,
з участю секретаря - Дідух М.Є.
сторін:
представника апелянта - ОСОБА_1 ,
представника позивачки - ОСОБА_2 ,
представника позивачки ОСОБА_2 - ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 607/14864/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат СКИБА Віталій Михайлович, на заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2022 року (ухвалене суддею Позняком В.М., дата складення повного тексту судового рішення - 02 грудня 2022 року) та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2022 року (ухвалене суддею Позняком В.М.) у справі за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про виділення частки будинку та встановлення права користування земельною ділянкою,
У вересні 2020 року ОСОБА_8 , в інтересах якої діє ОСОБА_2 , звернулася до суду з позовом до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про виділення в натурі у власність частки будинку та встановлення права користування земельною ділянкою.
В обґрунтування заявлених вимог позивачка покликалася на те, що вона є співвласником частини житлового будинку, який розташований по АДРЕСА_1 . Інша 1/2 частини будинку належить відповідачам - по 1/6 кожному. Зазначає, що між сторонами фактично склався порядок користування вказаним будинком, згідно якого позивачка користується частиною житлового будинку площею 39.5 м2, а відповідачі користуються іншою частиною будинку площею 31.9 м2. Також житловий будинок по АДРЕСА_1 , знаходиться на земельній ділянці площею 600 м2.
У зв'язку з наведеним просила суд:
- припинити право спільної часткової власності ОСОБА_8 стосовно інших співвласників та виділити в натурі частку житлового будинку з надвірними будівлями яка розташована по АДРЕСА_1 , що відповідає 1/2 частині (площа 49.2 м2), позначену на поверховому плані 1-1 коридор 1.8 м2, 1-2 жила кімната 15.7 м2, 1-3 санвузол 2.4 м2, 1-4 кухня 11.2 м2, 1-5 коридор 4.4 м2, загальною площею 35.5 м2;
- визнати за нею право власності як на відокремлений об'єкт домоволодіння;
- встановити за ОСОБА_8 права користування земельною ділянкою в розмірі 0.0319 га, що на плані позначено лініями між крапками «А» - «Б».
Заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2022 року позов ОСОБА_8 , задоволено.
Виділено у власність ОСОБА_8 в рахунок її частки житлового будинку по АДРЕСА_1 частину будинку площею 39.5 м2: тамбур 1-1 площею 4.3 м2, коридор 1-2 площею 2.0 м2, кімната 1-3 площею 16.2 м2, санвузол 1-4 площею 2.3 м2, кухня 1-5 площею 11.3 м2, підвал ІІ площею 3.4 м2, та надвірні будівлі - літня кухня «Б» з тамбуром «б», огорожі 1, відмостки 2.
Припинено право спільної часткової власності ОСОБА_8 на житловий будинок по АДРЕСА_1 .
Решту будинковолодіння залишено в спільній частковій власності ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 .
Стягнуто із ОСОБА_8 в користь ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 по 25347 грн компенсації зменшення їх частки.
Встановлено порядок користування земельною ділянкою, яка закріплена за будинком по АДРЕСА_1 відповідно до варіанту розподілу, розробленого спеціалістами ТОВ СМП «Геодезія», виділивши в користування ОСОБА_8 319 квадратних метрів та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 319 квадратних метрів
Стягнуто з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 в користь ОСОБА_8 по 2294.80 гривень судових витрат, з кожного.
Стягнуто з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на користь держави по 1516.98 гривень судового збору, з кожного.
Додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2022 року стягнуто з ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 на користь ОСОБА_8 по 4833.34 грн витрат на професійну правничу допомогу.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 26 грудня 2022 року виправлено допущену в рішенні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2022 року у справі № 607/14864/20 описку, а саме в тексті рішення зазначено прізвище позивачки « ОСОБА_12 » замість « ОСОБА_13 » у відповідних відмінках.
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 06 листопада 2023 року виправлено описки в рішенні Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2022 року у справі №607/14864/20, зазначивши по всьому тесту рішення замість неправильного зазначеного « ОСОБА_13 » правильно - « ОСОБА_12 ».
Ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 18 грудня 2023 року у задоволенні заяви ОСОБА_9 про перегляд заочного рішення у справі за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 про виділення в натурі частки, визнання права власності та встановлення права користування земельною ділянкою, відмовлено.
Не погоджуючись із заочним рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2022 року та додатковим рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2022 року, ОСОБА_9 , в інтересах якого діє адвокат Скиба Віталій Михайлович, подав апеляційну скаргу, посилаючись на їх незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Вказує, що судом неповно встановлено фактичні обставини справи та дано невірну оцінку доказам.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення Тернопільської міської ради про встановлення опіки над недієздатною ОСОБА_8 №840 від 13 серпня 2003 року, яким встановлено опікуном її доньку ОСОБА_2 , на даний час припинило свою дію, оскільки опікун чи піклувальник призначається на строк, що не перевищує 2 роки, а тому відсутні належні докази, які підтверджують представництво та право подавати позов до суду від імені позивачки громадянкою ОСОБА_2 . Крім того, представник апелянта зазначає, що ОСОБА_9 відома інформація про те, що ОСОБА_8 може керувати своїми діями та розуміти їх зміст.
Звертає увагу на те, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку при визначенні загальної маси нерухомого майна, що підлягає виділу та виділення часток. Зокрема на земельній ділянці, крім житлового будинку під літерою «А», що зазначений у позові і був предметом поділу разом з встановленням порядку користування земельної ділянки, є інші споруди - літня кухня під літерою «Б». Таким чином дана споруда була наявна на момент набуття сторонами права власності, однак не була експертом та судом врахована при визначенні часток при розподілі, що вбачається з висновку №666/21-22 від 30 грудня 2021 року.
Також, представник апелянта не погоджується з висновком експерта №666/21-22 від 30 грудня 2021 року, оскільки на вирішення експерта за клопотанням позивача поставлено лише питання відповідності фактичного користування частиною будинку за адресою: АДРЕСА_1 , що перебуває у спільній частковій власності, ідеальній частці 1/2 у праві власності, та не ставилося питання щодо можливості виділити (поділити) в натурі відокремлену частину будинку із самостійним входом, яка розміром відповідає розміру частки у праві власності. Крім того, у разі встановлення можливості виділу (поділу), на вирішення експертизи судом повинно було ставитись питання також щодо можливостей поділу чи встановлення розмірів користування земельною ділянкою, що встановлюється комплексною земельно-технічною та будівельно-технічною експертизою. Досліджуючи висновок експерта та надаючи йому оцінку, судом першої інстанції залишено поза увагою помилки, допущені експертом у математичних розрахунках.
На думку представника апелянта, у даній справі відсутній спір, оскільки між сторонами встановлено фактичний порядок користування житловим будинком та земельної ділянкою, що є самостійною підставою для закриття провадження у справі.
Щодо додаткового рішення про стягнення витрат на правничу допомогу зазначає, що до заяви про вирішення питання щодо судових витрат представник позивачки долучила договір про надання правової допомоги від 02 листопада 2020 року, Акт виконання робіт за Договором про надання правової допомоги від 28 листопада 2022 року, квитанції про сплату вартості судової експертизи від 10 червня 2021 року.
Разом з тим, доказів направлення іншим учасникам, зокрема стороні відповідачів цих документів представник позивача до матеріалів заяви не долучила, що позбавило можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу та є підставою для повернення відповідної заяви без розгляду згідно ч.4 ст.183 ЦПК України. Також, представник позивачки до закінчення судових дебатів не подала до суду докази на підтвердження розміру витрат, які сторона понесла або має понести у зв'язку з розглядом справи, як і не заявила про намір подати такі докази протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду в порядку ч.8 ст.141 ЦПК України.
У зв'язку з наведеним, просить заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2022 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2022 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
20 лютого 2024 на адресу Тернопільського апеляційного суду від опікуна позивачки - ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Жеребецька Ірина Орестівна, надійшов відзив на апеляційну скаргу.
Відзив мотивований тим, що в рішенні виконавчого комітету Тернопільської міської ради від 13 серпня 2003 року №840 «Про встановлення опіки над недієздатною ОСОБА_8 » не зазначено строку дії, що свідчить про те, що ОСОБА_8 продовжує хворіти, потребуючи постійного медичного догляду, який їй забезпечує донька ОСОБА_2 .
Крім цього, обставини фактичного користування сторонами нерухомим майном було враховано судовим експертом 30 грудня 2021 року при складанні висновку за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи за №666/21-22.
Також зазначає, що стороною позивачки належним чином виконано вимоги ЦПК України та розмір витрат на правничу допомогу адвоката встановлено судом на підставі детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
У зв'язку з наведеним просить апеляційну скаргу залишити без задоволення.
В судовому засіданні представник апелянта ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав, зіславшись на мотиви, викладені у ній.
Представники позивачки ОСОБА_2 та ОСОБА_3 проти апеляційної скарги заперечили та просили рішення суду залишити без змін.
Заслухавши доповідача, пояснення сторін, перевіривши матеріали справи, доводи, зазначені в апеляційній скарзі, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає виходячи із наступного.
За загальним правилом статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Судом встановлено наступні обставини.
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого державним нотаріусом Першої Тернопільської нотаріальної контори 01 червня 1989 року вбачається, що ОСОБА_8 та ОСОБА_14 є спадкоємцями, після смерті ОСОБА_15 , по частини житлового будинку з двома підвалами, двома прибудовами, тамбуром, з надвірними будівлями що знаходиться в АДРЕСА_1 , та яке розташованого на земельній ділянці 600 площею м2 (т.1 а.с.7).
Відповідно до реєстраційного посвідчення Тернопільського обласного об'єднаного бюро технічної інвентаризації від 03 липня 1989 року слідує, що ОСОБА_8 є власником частини житлового будинку з двома підвалами, двома прибудовами, тамбуром, з надвірними будівлями що знаходиться в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.8).
Згідно з реєстраційних посвідчень Тернопільського бюро технічної інвентаризації від 08 квітня 1994 року №25, довідки ТзОВ «Міське бюро технічної інвентаризації» від 15 грудня 2017 року, відповідачі ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_16 є співвласниками, по 1/6 частини житлового будинку що знаходиться в АДРЕСА_1 (т.1 а.с.9-11).
Відповідно до рішення Виконавчого комітету Тернопільської міської ради №840 від 13 серпня 2003 року, встановлено опікуном над недієздатною ОСОБА_8 , 1948 року народження, її доньку ОСОБА_2 , яка мешкає за адресою: АДРЕСА_1 . Зобов'язано громадянку ОСОБА_2 здійснювати опіку над недієздатною ОСОБА_8 та її майном згідно вимог чинного законодавства та у десятиденний термін повідомляти орган опіки і піклування в разі виникнення обставин, через які може бути припинена опіка (т.1 а.с.6)
Як слідує із генерального плану (схеми) з будівлями по АДРЕСА_1 , будинок знаходиться на земельній ділянці площею 600 м2 (т.1 а.с.58, 83).
В 2017 році ТОВ «СМП Геодезія» проведено геодезичну зйомку земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в якій вирахувала фактичну площу земельної ділянки та запропонувала варіант її розподілу відповідно до часток співвласників ОСОБА_8 (1/2) та ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 (1/2=1/6+1/6+1/6) по 319 метрів квадратних (т.1 а.с.88, 91).
Відповідно до висновку експерта за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи від 30 грудня 2021 року №666/21-22 вбачається, що загальна площа житлового будинку по АДРЕСА_1 становить: 39.5 + 31.9 = 71.4 м2. Під час проведення обстеження експертом встановлено, що позивачка користується частиною житлового будинку площею 39.5 м2, в тому числі: підвалом 3.4 м2, 1-ий поверх 36.1 м2, надвірними будівлями - літня кухня «Б» з тамбуром «б», огорожі 1, відмостки 2, що становить: 39.5 : 71.4 = 55/100 = 11/20. Частина будинку, якою користуються ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 становить: 31.9 : 71.4 = 45/100 = 9/20. Ідеальна частка житлового будинку по площі становить: 71.4 м2 : 2 = 35.7 м2. Відхилення частки у будинку по площі, якою користується позивачка від ідеальної частки, становить: 39.5 м2 - 35.7 м2 = +3.8 м2. Частки в будинку становлять: 11/20 + 9/20 = 1.
Експерт дійшов висновку, що враховуючи нормативну базу, об'ємно-планувальне та конструктивне рішення житлового будинку, його технічний стан, рівень комфорту і розмір часток співвласників, площу будинку, виділити в натурі ОСОБА_8 1/2 частки у житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 з урахуванням сталого порядку користування відповідно до ухвали Тернопільського міськрайонного суду від 06 травня 2021 року є можливим. Частка виділу із житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 для ОСОБА_8 по площі становить 11/20 долей і 6/10 долей по вартості.
Ринкова вартість частини житлового будинку з надвірними будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 , яка виділяється ОСОБА_8 , становить: 434896.00 грн (т.1 а.с.121-134).
Таким чином, вартість ідеальної частки частини будинку становить 358855 грн.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, апеляційний суд виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованого Законом України від 17 липня 1997 року, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Стаття 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) закріплює конституційний принцип непорушності права власності, передбачений статтею 41 Конституції України. Ця засада означає, що право власності є недоторканним, власник може бути позбавлений або обмежений у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Зміст права власності, яке полягає у праві володіння, користування та розпорядження своїм майном визначено у статті 317 ЦК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Частинами першою-третьою статті 358 ЦК України передбачено, що право спільної часткової власності здійснюється співвласниками за їхньою згодою. Співвласники можуть домовитися про порядок володіння та користування майном, що є їхньою спільною частковою власністю. Кожен із співвласників має право на надання йому у володіння та користування тієї частини спільного майна в натурі, яка відповідає його частці у праві спільної часткової власності. У разі неможливості цього він має право вимагати від інших співвласників, які володіють і користуються спільним майном, відповідної матеріальної компенсації.
Згідно з частинами першою та другою статті 367 ЦК України майно, що є у спільній частковій власності, може бути поділено в натурі між співвласниками за домовленістю між ними. У разі поділу спільного майна між співвласниками право спільної часткової власності на нього припиняється.
Відповідно до статті 364 ЦК України співвласник має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності. Якщо виділ у натурі частки із спільного майна не допускається згідно із законом або є неможливим (частина друга статті 183 цього Кодексу), співвласник, який бажає виділу, має право на одержання від інших співвласників грошової або іншої матеріальної компенсації вартості його частки. Компенсація співвласникові може бути надана лише за його згодою. Право на частку у праві спільної часткової власності у співвласника, який отримав таку компенсацію, припиняється з дня її отримання. У разі виділу співвласником у натурі частки із спільного майна для співвласника, який здійснив такий виділ, право спільної часткової власності на це майно припиняється. Така особа набуває право власності на виділене майно, і у випадку, встановленому законом, таке право підлягає державній реєстрації.
За змістом наведених норм виділ частки зі спільного майна - це перехід частини цього майна у власність учасника спільної власності пропорційно, за загальним правилом, розміру його частки у праві спільної власності та припинення права спільної часткової власності на відповідне майно. Шляхом виділу частки у майні припиняється спільна часткова власність, і особа стає власником виокремленого майна.
Юридичне значення виділу частки полягає у тому, що учасник отримує в натурі майно, яке відповідає його частці, як самостійний об'єкт. Отже, виділ частки передбачає виокремлення частини об'єкта у самостійний об'єкт.
Частка, яка виділяється, повинна бути саме окремим об'єктом нерухомого майна, як і частка, яка залишається в іншого власника (власників), у розумінні статті 181 ЦК України. Внаслідок виділу частки з нерухомого майна утворюється два самостійних об'єкта майна.
Отже, у спорах про поділ (виділ частки) в натурі учасникам спільної часткової власності може бути виділено відокремлену частину нерухомого майна, яка відповідає розміру їх частки у праві власності. Якщо виділ (поділ) можливий, але з відхиленням від розміру ідеальних часток співвласників, з урахуванням конкретних обставин поділ (виділ) може бути проведений зі зміною розмірів ідеальних часток і стягненням грошової компенсації співвласнику, частка якого зменшилася.
Також відповідно до частини першої статті 377 ЦК України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Частиною четвертою статті 120 ЗК України передбачено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду кількома особами право на земельну ділянку визначається пропорційно до часток осіб у праві власності жилого будинку, будівлі або споруди.
Згідно з частиною першою статті 88 ЗК України володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності, здійснюється за згодою всіх співвласників згідно з договором, а в разі недосягнення згоди - у судовому порядку.
Оскільки володіння та порядок користування земельною ділянкою, що перебуває у спільній частковій власності визначається насамперед угодою співвласників залежно від розміру їхніх часток у спільній власності, то при застосуванні статті 88 ЗК України при вирішенні спорів потрібно брати до уваги цю угоду.
Відтак, визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є усталений порядок користування майном, розмір часток співвласників, технічна можливість виділу частки або поділу майна відповідно до часток співвласників.
Аналогічний правовий висновок викладено у постанові КЦС в складі Верховного Суду від 28 березня 2023 року у справі № 500/3987/16-ц.
Відповідно до статті 90 Земельного кодексу УРСР (який був чинним на момент набуття позивачкою у власність частини будинку), на землях міст при переході права власності на будівлю переходить також і право користування земельною ділянкою або її частиною. При переході будівлі у власність кількох осіб земельна ділянка переходить в користування всіх співвласників будівлі. При цьому, статтею 91 кодексу, передбачено, що особи, яким належить будинок на праві спільної власності, користуються земельною ділянкою спільно. Порядок користування нею визначається співвласниками будинку залежно від розміру часток в спільній власності на будинок.
Аналогічні положення закріплені в частині першій статті 30 ЗК України та статті 42 ЗК України (який був чинним на момент набуття права власності частини будинку відповідачами), а саме, що при переході права власності на будівлю і споруду разом з цими об'єктами переходить у розмірах, передбачених статтею 67 цього Кодексу, і право власності або право користування земельною ділянкою без зміни її цільового призначення і, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі та споруди. Громадяни, яким жилий будинок, господарські будівлі та споруди і земельна ділянка належать на праві спільної сумісної власності, використовують і розпоряджаються земельною ділянкою спільно. Використання і розпорядження земельною ділянкою, що належить громадянам на праві спільної часткової власності, визначаються співвласниками цих об'єктів і земельної ділянки пропорційно розміру часток у спільній власності на даний будинок, будівлю, споруду.
Звертаючись до суду із даним позовом ОСОБА_8 зазначала, що їй належить 1/2 частина житлового будинку по АДРЕСА_1 , між співвласниками склався порядок користування вказаним житловим будинком, однак не досягнуто згоди щодо виділу частки позивачки зі спільної часткової власності.
Судом встановлено та сторонами визнано той факт, що ОСОБА_8 фактично користується частиною житлового будинку площею 39.5 м2: тамбур 1-1, коридор 1-2, кімната 1-3, санвузол 1-4, кухня 1-5, підвал ІІ, з надвірними будівлями - літня кухня «Б» з тамбуром «б», огорожі 1, відмостки 2.
Саме такий варіант виділу, який запропонований у висновку за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи, найбільше відповідає інтересам співвласників та належній позивачці ідеальній частці в розмірі 1/2 частки будинковолодіння, при цьому частка позивачки є дещо більшою від її частки на 1/20 в долі та 1/10 по вартості, ОСОБА_8 виділяється відокремлену частину будинку із самостійним входом.
У справі, яка переглядається апеляційним судом, встановлено, що вищевказаний варіант виділення частки позивачки не потребує виконання будь-яких робіт з переобладнання та перепланування будинку.
Суд першої інстанції правильно виходив з того, що в результаті виділу ОСОБА_8 передається частина жилого будинку, яка є більшою від її частки на 1/20 по площі та 1/10 по вартості, а тому вартість компенсації для відповідачів становить по 25347 грн кожному ((434896.00 грн - вартість частки яка виділяється позивачці - 358855.00 грн. - вартість ідеальної частки 1/2) / 3 співвласники).
Також, апеляційний суд враховує, що відповідачі ОСОБА_10 , ОСОБА_11 не оскаржили судове рішення суду першої інстанції. Така процесуальна поведінка відповідачів ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтверджує їхню згоду з рішенням суду першої інстанції про виділ у власність ОСОБА_8 в рахунок її частки житлового будинку та виплату компенсації зменшення їх частки.
З рішенням суду першої інстанції не погодився лише відповідач ОСОБА_9 , розмір частки у будинковолодінні якого зменшився на 1/60 по площі, що на думку колегії суддів, є близьким до мінімального відхилення розміру його частки.
Апеляційний суд звертає увагу на те, що відповідачі фактично не проживають за адресою: АДРЕСА_1 .
З огляду на викладене правильним є висновком місцевого суду про обґрунтованість підстав для задоволення вимоги щодо виділу у власність ОСОБА_8 в рахунок її частки житлового будинку по АДРЕСА_1 частини будинку площею 39.5 м2: тамбур 1-1 площею 4.3 м2, коридор 1-2 площею 2.0 м2, кімната 1-3 площею 16.2 м2, санвузол 1-4 площею 2.3 м2, кухня 1-5 площею 11.3 м2, підвал ІІ площею 3.4 м2, та надвірні будівлі - літня кухня «Б» з тамбуром «б», огорожі 1, відмостки 2 та стягнення на користь відповідачів компенсації за зменшення їх частки.
Також, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що порядок користування земельною ділянкою відповідно до проекту розподілу земельної ділянки, виготовленого СМП Геодезія в 2017 році (319 квадратних метрів - ОСОБА_8 та 319 квадратних метрів - ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ) відповідає розміру часток кожного із співвласників у спільному майні та є найбільш наближеним до того порядку, що склався між сторонами, права інших співвласників житлового будинку не будуть порушені, а тому в цій частині позовні вимоги підлягають до задоволення.
Доводи апелянта про те, що відсутні належні докази, які підтверджують представництво та право подавати позов до суду від імені позивачки громадянкою ОСОБА_2 , суд апеляційної інстанції відхиляє, оскільки у рішенні Тернопільської міської ради про встановлення опіки над недієздатною ОСОБА_8 №840 від 13 серпня 2003 року, не зазначено термін дії такого рішення. Більше того, в матеріалах справи відсутні докази, що ОСОБА_2 повідомляла орган опіки і піклування про обставини, через які може бути припинена опіка.
Твердження апелянта про те, що визначення загальної маси нерухомого майна, що підлягає виділу та виділення часток відбулося без врахування літньої кухні під літерою «Б», апеляційний суд не бере до уваги, оскільки висновком №666/21-22 від 30 грудня 2021 року встановлено протилежне.
Посилання апелянта про те, що клопотання позивача поставлено лише питання відповідності фактичного користування частиною будинку, колегія суддів не приймає, оскільки варіант виділу, який запропонований у висновку за результатами проведеної судової будівельно-технічної експертизи найбільше відповідає інтересам співвласників та виділяється відокремлену частину будинку із самостійним входом. Більше того визначальним для виділу частки або поділу нерухомого майна в натурі, яке перебуває у спільній частковій власності, є не тільки розмір часток співвласників, а й усталений порядок користування майном та технічна можливість виділу частки.
Доводи апелянта про те, що у даній справі відсутній спір, суд апеляційної інстанції оцінює як суперечливу поведінку відповідача ОСОБА_9 , який не погодився з рішенням суду та подав на нього скаргу.
Щодо оскарження додаткового рішення про стягнення судових витрат, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Згідно зі статтею 11 ЦПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом. Безоплатна правнича допомога надається в порядку, встановленому законом, що регулює надання безоплатної правничої допомоги (стаття 15 ЦПК України).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:
1) попереднє визначення суми судових витрат (стаття 134 ЦПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 137 ЦПК України);
3) розподіл судових витрат між сторонами(стаття 141 ЦПК України).
Згідно з частинами першою, третьою статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.
Згідно з частиною другою статті 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд, відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України, враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною п'ятою статті 137 ЦПК встановлено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з частиною шостою статті 137 ЦПК обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
За положеннями статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року в справі №910/12876/19 суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
Разом з тим чинне процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу. Відповідно, суд зазначив, що процесуальним законодавством передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
У справі, яка переглядається апеляційний судом, позивачкою на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу надано належним чином завірені копії договору про надання правничої допомоги від 02 листопада 2020 року; копію Акту виконання робіт до Договору про надання правової допомоги від 02 листопада 2020 року на загальну суму 14500 грн; копію квитанції про сплату вартості судової експертизи від 10 червня 2021 року (т.1 а.с.233-236)
Таким чином витрати відповідача на професійну правничу допомогу підтверджені належними та допустимими доказами, а оскаржуване судове рішення прийняте Тернопільським міськрайонним судом на підставі повного з'ясування обставин, що мають значення для справи, їх доведеності, відповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи та із дотриманням норм процесуального та матеріального права.
З огляду на наведене, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду, що з відповідачів на користь позивачки підлягає до стягнення 14500.00 грн витрат на професійну правничу допомогу, по 4833.34 грн з кожного з відповідачів.
Вказана сума не виходить за розумні межі визначення розміру гонорару, є співмірною з наданим адвокатом обсягом послуг у суді, відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Разом з тим, апеляційний суд враховує доводи апелянта про те, що позивачкою не надано докази надсилання відповідачам доказів понесення судових витрат за розгляд даної справи. На думку апеляційного суду, вказана обставина не є безумовною підставою для відмови у стягненні судових витрат, які реально понесла чи очікує понести позивачка. Більше того, у заяві про перегляд заочного рішення, відповідач ОСОБА_9 не висловлював жодних заперечень щодо розміру судових витрат на правничу допомогу, які стягнуто додатковим рішенням.
Інші доводи апеляційної скарги є аналогічними викладеним у заяві про перегляд заочного рішення, які не спростовують правильність висновку суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані права та обов'язки сторін, обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
У відповідності до ст.ст.12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з вимогами ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.2 ст.78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Згідно ч.2 ст.89 ЦПК України, жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Задовольняючи позов, судом першої інстанції вірно встановлено фактичні обставини справи та дано правильну оцінку доказам.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду та не впливають на їх правильність.
Норми матеріального права відповідно до спірних правовідносин, застосовані правильно.
Порушень норм процесуального права, які б призвели до неправильного вирішення справи, колегією суддів не встановлено.
Відповідно до ст.375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносини, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у сукупності колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість постановленого по даній справі рішення та відсутність підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.
Керуючись ст.ст.367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд апеляційної інстанції,
Апеляційну скаргу ОСОБА_4 , в інтересах якого діє адвокат СКИБА Віталій Михайлович - залишити без задоволення.
Заочне рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 28 листопада 2022 року та додаткове рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 22 грудня 2022 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повного тексту постанови - 20 травня 2024 року.
Головуючий О.З. Костів
Судді: Б.О. Гірський
Н.М. Храпак