Номер провадження: 11-сс/813/782/24
Справа № 947/29342/22 1-кс/947/4182/24
Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1
Доповідач ОСОБА_2
15.05.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю: секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
представника - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.03.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42021162240000053, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України,
встановив:
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлених обставин судом першої інстанції.
Ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 28.03.2024 у кримінальному провадженні №42021162240000053, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України задоволено клопотання прокурора відділу Одеської обласної прокуратури ОСОБА_6 про накладення арешту на майно та накладено арешт на транспортний засіб «Volkswagen Transporter», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 » шляхом позбавлення права на відчуження, розпорядження і користування вказаним транспортним засобом власником та іншими особами.
Рішення слідчого судді обґрунтоване тим, що вилучений стороною обвинувачення під час проведення обшуку транспортний засіб «Volkswagen Transporter», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 », в якому було вилучені 2 блокноти з чорновими записами та 20000 пачок сигарет «Monte Cristo» без марок акцизного податку, міг використовуватися як засіб вчинення кримінального правопорушення.
У зв'язку з цим, слідчий суддя дійшов до висновку, що на даній стадії кримінального провадження існують достатні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у прав власності та є спірозмірними із завданнями кримінального провадження.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді представник ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, що оскаржувана ухвала постановлена з порушенням норм матеріального та процесуального закону.
Доводи обґрунтовує тим, що право власності на арештований транспортний засіб було набуто ОСОБА_8 у встановлений законом спосіб, що підтверджується копією свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_3 з застосунку «Дія».
ОСОБА_8 не є ані підозрюваною, ані обвинуваченою в рамках кримінального провадження №42021162240000053 від 28.09.2021.
Вищевказані обставини виключають можливість застосування до ОСОБА_8 конфіскації майна та пред'явлення до неї цивільного позову, у випадку завдання в рамках даного кримінального провадження шкоди.
Ухвалою від 15.03.2024 року по справі №947/29342/22 не надавався дозвіл на вилучення будь-яких транспортних засобів.
Належний ОСОБА_8 автомобіль був вилучений, ще 15.03.2024, у зв'язку з цим у органів досудового розслідування було більш ніж достатньо часу для того, що оглянути арештований транспортний засіб.
Арештований автомобіль, на теперішній час є лише матеріальним об'єктом, оскільки після проведеного огляду, підтверджує лише свою наявність.
Вилучений транспортний засіб не є предметом злочину та не є речовим доказом. При цьому, як прокурор у своєму клопотанні про накладення арешту, так і слідчий суддя у оскаржуваній ухвалі вказали на те, що транспортний засіб «Volkswagen Transporter», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 » міг використовуватись, як засіб вчинення кримінального правопорушення. Однак на підтвердження даних обставин правоохоронними органами не було надано жодного доказу.
У випадку необхідності, ОСОБА_8 у будь-який час може надати органам досудового розслідування, даний транспортний засіб, для проведення повторного огляду.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора.
Одночасно зазначає, що строк на апеляційне оскарження не пропущений та поновлення не потребує, оскільки ОСОБА_8 копію оскаржуваного рішення отримала лише 26.04.2024, що підтверджується матеріалами провадження.
Позиції учасників судового розгляду.
Заслухавши: суддю-доповідача, представника власника майна, який підтримав подану апеляційну скаргу, прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали судового провадження та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить висновку про таке.
Мотиви суду апеляційної інстанції.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Положеннями статей 2, 7 КПК України визначені завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, зміст і форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження, до яких зокрема відносяться: верховенство права, недоторканність права власності, забезпечення права на захист, доступ до правосуддя, забезпечення права на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності.
Згідно з п. 1 ч. 3 застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведе, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна.
Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Частиною другою статті 170 КПК України встановлено, що арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
У відповідності до ч. 2 ст. 171 КПК України, у клопотанні слідчого, прокурора про арешт майна повинно бути зазначено: 1) підстави і мету відповідно до положень статті 170 цього Кодексу та відповідне обґрунтування необхідності арешту майна; 2) перелік і види майна, що належить арештувати; 3) документи, які підтверджують право власності на майно, що належить арештувати, або конкретні факти і докази, що свідчать про володіння, користування чи розпорядження підозрюваним, обвинуваченим, засудженим, третіми особами таким майном; 4) розмір шкоди, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, у разі подання клопотання відповідно до частини шостої статті 170 цього Кодексу. До клопотання також мають бути додані оригінали або копії документів та інших матеріалів, якими слідчий, прокурор обґрунтовує доводи клопотання.
Частиною другою статті 173 КПК України встановлено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
При розгляді клопотання про накладення арешту на майно в порядку ст., для прийняття законного, обґрунтованого та справедливого рішення, слідчий суддя повинен з'ясувати правову підставу для арешту майна, яка має бути викладена у клопотанні слідчого та відповідати вимогам закону.
Вказана норма узгоджується з ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Згідно з Конституцією України та Законом України «Про міжнародні договори і угоди», чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України і підлягає застосуванню поряд з національним законодавством України.
До основних стандартів у сфері правового регулювання відносин власності належить Загальна декларація прав людини (1948 р.) та Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод (1950 р.), учасником яких є Україна.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
Як свідчить практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), найчастіше втручання в право власності фізичних та юридичних осіб відбувається з боку державних органів, зокрема, органів виконавчої влади, іноді органів законодавчої й судової влади, шляхом прийняття законодавчих актів чи при винесенні незаконного рішення суду, тоді як ст.1 Першого Протоколу до Європейської конвенції з прав людини забороняє будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу 1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польщі» від 22.06.2004р.).
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу 1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п. 1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п. 2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Амюр проти Франції», «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Як вбачається з матеріалів провадження підрозділом детективів (на правах самостійного управління) Територіального управління БЕБ в Одеській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42021162240000053, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України.
В ході досудового розслідування встановлено, що детективами Підрозділу детективів (на правах самостійного управління) Територіального управління БЕБ в Одеській області встановлено інформацію щодо осіб та місць незаконного зберігання та збуту контрафактних підакцизних товарів.
Так, встановлено, що для транспортування тютюнових виробів без марок акцизного податку з метою подальшого збуту, громадянин ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , використовує транспортний засіб марки «Volkswagen Transporter», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 » власником якого є ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 . Також встановлено, що вищевказаний транспортний засіб знаходився на території складських приміщень за адресою: АДРЕСА_1 , нежитлові приміщення в межах географічних координат: НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 , НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 , НОМЕР_10 ; НОМЕР_11 , НОМЕР_12 .
Під час обшуку 15.03.2024 у період часу з 17:27 год. по 22:13 год. за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, нежитлові приміщення в межах географічних координат: НОМЕР_5 , НОМЕР_6 ; НОМЕР_7 , НОМЕР_8 ; НОМЕР_9 , НОМЕР_10 ; НОМЕР_11 , НОМЕР_12 ; були виявлені та вилучені підакцизні товари без марок акцизного податку. Також, під час вищевказаного обшуку на зазначеній території виявлений транспортний засіб марки «Volkswagen Transporter», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 », у якому, відповідно до виявлених обставин, могли зберігатися незаконно виготовлені тютюнові вироби без марок акцизного податку України.
Враховуючи викладене, з метою збереження майна та інших осіб, які можуть постраждати внаслідок продовження зайняття незаконною діяльністю, 15.03.2024 року детективами Територіального управління БЕБ в Одеській області прийнято рішення про проведення невідкладного обшуку транспортного засобу марки «Volkswagen Transporter», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 », який на праві власності належить громадянці ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_4 .
За результатом проведеного обшуку вищевказаного транспортного засобу виявлено та вилучено:
- 2 блокноти з чорновими записами;
- 20000 пачок сигарет «Monte Cristo» без марок акцизного податку;
- транспортний засіб «Volkswagen Transporter», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 ».
Вилучене майно на підставі постанови детектива від 16.03.2024 визнано речовими доказами у кримінальному провадженні оскільки відповідно до ч. 1 ст. 98 КПК України зазначені речі є предметами, що були об'єктом кримінально протиправних дій, містять відомості, які будуть використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час розслідування кримінального провадження, є майном, що використовувалось під час вчинення кримінального правопорушення.
Задовольняючи подане клопотання слідчий суддя зазначив, що вилучений стороною обвинувачення під час проведення обшуку транспортний засіб «Volkswagen Transporter», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 », в якому було вилучені 2 блокноти з чорновими записами та 20000 пачок сигарет «Monte Cristo» без марок акцизного податку, міг використовуватися як засіб вчинення кримінального правопорушення.
У зв'язку з цим, слідчий суддя дійшов до висновку, що на даній стадії кримінального провадження існують достатні підстави для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у прав власності та є спірозмірними із завданнями кримінального провадження.
Виходячи із зазначених у клопотанні фактичних обставин вчиненого кримінального правопорушення, наданих матеріалів, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку, що арешт майна необхідний з метою збереження речових доказів, які мають значення для встановлення обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному проваджені, а також швидкого, повного та неупередженого розслідування.
Таким чином, апеляційний суд вважає, що слідчий суддя обґрунтовано прийшов до висновку про необхідність накладення арешту на майно для забезпечення збереження речових доказів, оскільки вилучені предмети можуть бути використані як доказ факту чи обставин, які встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі для проведення відповідних судових експертиз для спростування або підтвердження винуватості винних осіб.
Отже вжиття заходу забезпечення кримінального провадження, шляхом накладання арешту на майно, є необхідним запобіжним заходом, передбаченим зазначеними нормами закону, оскільки у випадку приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення та відчуження майна можуть настати негативні наслідки для здійснення завдань кримінального провадження, передбачених ст. 2 КК України.
На думку апеляційного суду, з урахуванням конкретних обставин справи, слідчий суддя дійшов до обґрунтованого висновку про те, що для розслідування цього кримінального провадження на даній стадії досудового слідства, вжиття заходів забезпечення кримінального провадження саме в такому виді відповідатиме положенням кримінального процесуального закону.
Апеляційний суд вважає, що на даному етапі існують реальні підстави, для накладення арешту на зазначене майно, які виправдовують таке втручання у право власності та є співрозмірним із завданнями кримінального провадження.
Таким чином, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими, оскільки вони недоведені та спростовуються матеріалами справи.
Посилання представника власника майна на те, що вилучений транспортний засіб не є речовим доказом спростовується матеріалами справи, оскільки відповідно до постанови про визнання речовими доказами від 16.03.2024 транспортний засіб «Volkswagen Transporter», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 » визнано речовим доказом.
Щодо доводів адвоката про ненадання правоохоронними органами жодного доказу на підтвердження того, що транспортний засіб «Volkswagen Transporter», д.н.з. « НОМЕР_1 », VIN « НОМЕР_2 » міг використовуватись, як засіб вчинення кримінального правопорушення, то колегія суддів погоджується з висновками першої інстанції, оскільки під час проведення обшуку у вказаному транспортному засобу було вилучені 2 блокноти з чорновими записами та 20000 пачок сигарет «Monte Cristo» без марок акцизного податку, а тому він міг використовуватися як засіб вчинення кримінального правопорушення.
Будь яких даних, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, колегія суддів суд не вбачає та стороною захисту надано не було.
Аналізуючи вищевикладені обставини в їх сукупності, апеляційний суд вважає, що оскаржуване рішення слідчого судді постановлене у відповідності до положень кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, у зв'язку з чим апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана ухвала - без змін.
Істотних порушень норм КПК України, які могли б стати підставою для скасування оскаржуваної ухвали слідчого судді, апеляційний суд не вбачає.
Відповідно до ч. 3 ст. 407 КПК України, за наслідками апеляційного розгляду за скаргою на ухвали слідчого судді суд апеляційної інстанції має право: 1) залишити ухвалу без змін; 2) скасувати ухвалу і постановити нову ухвалу.
Водночас колегія суддів звертає увагу на те, що арешт майна є тимчасовим заходом забезпечення кримінального провадження, який застосовується з метою досягнення дієвості цього провадження, який в подальшому може бути скасований за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано (ст. 174 КПК України).
Керуючись статтями 170-173, 309, 376, 404, 405, 407, 419, 422, 532 КПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Одеси від 19.03.2024 про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42021162240000053, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28.09.2021 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 199, ч. 1 ст. 204 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді Одеського апеляційного суду:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4