21.05.24
22-ц/812/877/24
Провадження №22-ц/812/877/24
Іменем України
21 травня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Темнікової В.І. та Яворської Ж.М.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу №487/3120/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка підписана її представником, адвокатом Родіоновою Вікторією Євгенівною, на ухвалу, яку постановив Заводський районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Афоніної Світлани Миколаївни у приміщенні цього суду 22 квітня 2024 року, дата складання повного тексту не зазначена, за заявою ОСОБА_1 про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діяла представник ОСОБА_3 , звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітньої дитини.
Заява мотивована тим, що 25 серпня 2016 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_4 укладено шлюб. Від шлюбу сторони мають дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після початку повномасштабного вторгнення рф та введення воєнного стану ОСОБА_1 вжила заходів щодо захисту життя та здоров'я дитини та вивезла дитину в безпечне місце в березні 2022 року. Із вказаного часу ОСОБА_2 припинив допомагати утримувати дитину, давати грошові кошти в сім'ю та самоусунувся від виконання батьківських обов'язків. Син проживає разом із матір'ю, а крім того зареєстрований із нею за однією адресою. Батько дитини відмовляється допомагати сину та сплачував аліменти у добровільному порядку. Згоди з ОСОБА_2 щодо утримання дитини не досягнуто.
Посилаючись на викладене, ОСОБА_1 просила видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 1/4 заробітку (доходу) щомісячно, але не менше ніж 50% розміру прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку щомісячно, починаючи з дня подання заяви про видачу судового наказу і до повноліття дитини.
Ухвалою Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 квітня 2024 року у видачі судового наказу ОСОБА_1 відмовлено.
Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що заявником ОСОБА_1 заявлено вимогу, яка не відповідає вимогам статі 161 ЦПК України, та не додано до заяви доказів на підтвердження того, що дитина проживає разом з нею та знаходиться на її утриманні.
В апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Родіонова В.Є. вказує, що ухвала суду постановлена з порушенням норм процесуального права, тому просить її скасувати та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції зроблено невірний висновок, що призвело до порушення законних прав та інтересів неповнолітньої дитини. Так,
до матеріалів справи ОСОБА_1 надано копію паспорту, витягу про реєстрацію місця проживання, копію свідоцтва про народження дитини, витягу про реєстрацію місця проживання дитини. Із витягів вбачається, що дитина зареєстрована разом із матір'ю за адресою: АДРЕСА_1 , а ОСОБА_2 зареєстрований за іншою адресою: АДРЕСА_2 . Разом з тим, судом першої інстанції відмовлено з підстав: ненадання доказів того, що дитина проживає разом з матір'ю та заявлення вимоги, яка не відповідає вимогам статті 161 ЦПК України. Крім того, відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції не звернув уваги на те, що ОСОБА_1 просила про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини аліментів у розмірі 1/2 частини усіх видів заробітку, щомісячно, що цілком відповідає вимогам, визначеним пунктом 4 частини 1 статті 161 ЦПК України. Тоді як зазначення про стягнення аліментів у розмірі не менше ніж 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно визначає не саму вимогу, а є вказівкою на найменший можливий розмір аліментів, на думку заявника. До того ж, мінімальний розмір аліментів передбачено частиною 2 статті 182 СК України та не може бути меншим: Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Також суд першої інстанції не врахував положення частини третьої статті 165 ЦПК України, відповідно до якої у разі якщо у заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог та відмовляє у видачі судового наказу лише у разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, та не розглянув можливість видачі наказу щодо частини заявлених вимог.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 369 ЦПК України апеляційна скарга на ухвалу суду про відмову у видачі судового наказу розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.
Статтею 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, в тому числі, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в силу положень статті 379 ЦПК України є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Вимоги до судового рішення викладені у статтях 263, 264 ЦПК України.
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Ухвала суду першої інстанції вказаним вимогам закону не відповідає.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 звернулася до суду із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з ОСОБА_2 аліментів на утримання неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частки всіх видів заробітку (доходу) щомісяця з дня звернення до суду, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, до досягнення ним повноліття.
Відмовляючи у видачі судового наказу, суд першої інстанції виходив з того, що для цього є передбачені пунктом 3 частини 1 статті 165 ЦПК України підстави, оскільки заявлена ОСОБА_5 вимога про стягнення аліментів в розмірі 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, не входить до переліку вимог, за якими може бути виданий судовий наказ відповідно до статті 161 ЦПК України.
Колегія суддів з таким висновком суду не погоджується.
Порядок вирішення справ в наказаному провадженні законодавцем визначено в Розділі ІІ «Наказне провадження» ЦПК України.
Відповідно до частини першої статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.
Відповідно до частини п'ятої статті 183 СК України той із батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина, має право звернутися до суду із заявою про видачу судового наказу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину.
Відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 ЦПК України судовий наказ може бути видано:
- якщо заявлено вимогу про стягнення аліментів у розмірі на одну дитину - однієї чверті, на двох дітей - однієї третини, на трьох і більше дітей - половини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку на кожну дитину, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб;
- заявлено вимогу про стягнення аліментів на дитину у твердій грошовій сумі в розмірі 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, якщо ця вимога не пов'язана із встановленням чи оспорюванням батьківства (материнства) та необхідністю залучення інших заінтересованих осіб.
За змістом цієї статті заява про видачу судового наказу щодо стягнення аліментів може бути заявлена або про їх стягнення у визначеній у пункті 4 частині першій статті 161 ЦПК України частці від заробітку (доходу) платника або у твердій грошовій сумі у визначеному у пункті 5 цієї ж статті розмірі.
Відмовляючи у видачі судового наказу за заявою ОСОБА_1 , суд першої інстанції не звернув уваги на те, що заявниця просила про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_2 на утримання неповнолітньої дитини аліментів у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, щомісячно, що цілком відповідає вимогам, визначеним пунктом 4 частини 1 статті 161 ЦПК України. Тоді як зазначення про стягнення аліментів у розмірі не менше ніж 50% мінімального прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно визначає не саму вимогу, а є вказівкою на найменший можливий розмір аліментів, на думку заявника.
Також суд не врахував положення частини третьої статті 165 ЦПК України, відповідно до якої у разі якщо в заяві про видачу судового наказу містяться вимоги, частина з яких не підлягає розгляду в порядку наказного провадження, суд постановляє ухвалу про відмову у видачі судового наказу лише в частині цих вимог та відмовляє у видачі судового наказу лише у разі якщо заявлені вимоги між собою взаємопов'язані і окремий їх розгляд неможливий, та не розглянув можливість видачі наказу щодо частини заявлених вимог.
Щодо зазначення судом про ненадання заявницею доказів проживання з нею неповнолітньої дитини ОСОБА_5 , таке не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки ОСОБА_1 долучила до заяви про видачу судового наказу про стягнення аліментів витяги з реєстру територіальної громади, які надані з відомчої інформації системи Державної міграційної служби на підставі відомостей, отриманих від Миколаївської територіальної громади, від 04 квітня 2024 року (а.с. 7, 9) про реєстрацію місця проживання дитини, відповідно до яких адреса місця проживання малолітнього сина заявниці ОСОБА_5 зареєстрована разом із матір'ю ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 , тоді як згідно отриманих судом першої інстанції відомостей місце проживання ОСОБА_2 зареєстровано за іншою адресою: АДРЕСА_2 .
За такого колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо відмови у видачі судового наказу щодо усіх заявлених ОСОБА_1 вимог, оскільки він суперечить наведеним положенням процесуального закону та наданим заявницею доказам, а тому погоджується з аргументами апеляційної скарги.
Враховуючи, що ухвала суду прийнята з порушенням вимог процесуального права, її в силу пункту 4 статті 379 ЦПК України необхідно скасувати, направивши справу до того ж суду для продовження розгляду.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційним судом рішення суду не змінювалось і не приймалося нове відсутні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу судового збору.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу заявниці ОСОБА_1 , яка підписана її представником, адвокатом Родіоновою Вікторією Євгенівною, задовольнити.
Ухвалу Заводського районного суду міста Миколаєва від 22 квітня 2024 року скасувати, справу направити до того ж суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня прийняття і не підлягає оскарженню у касаційному порядку.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: В.І. Темнікова
Ж.М. Яворська
Повний текст постанови складений 21 травня 2024 року