Справа № 452/4462/23 Головуючий у 1 інстанції: Казан І.С.
Провадження № 22-ц/811/724/24 Доповідач в 2-й інстанції: Цяцяк Р. П.
20 травня 2024 року Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючий - суддя Цяцяк Р.П.,
суддів Ванівський О.М. та Шеремета Н.О.,
за участю секретаря Цьони С.Ю.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи у місті Львові цивільну справу за апеляційною скаргою Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 січня 2024 року,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом доДержавного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», у якому просив стягнути зі згаданого відповідача на користь позивача 198 794 грн. 70 коп. середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні з роботи 23 січня 2023 року за період з 24 січня 2023 року до 24 липня 2023 року.
Позовні вимоги обґрунтовувалися тим, що позивач працював на різних посадах у ДП «Самбірське лісове господарство», яке було реорганізовано та його правонаступником стало Державне спеціалізоване господарське підприємство «Ліси України», звідки він 16.02.2023 року і був звільнений з роботи за власним бажанням. Оскільки він не погоджувався із виплатами при звільненні його з роботи, зокрема - із розміром компенсації за невикористані ним дні щорічної відпустки, то звернувся за захистом своїх прав до суду і рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 14.09.2023 року, яке залишено без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18.12.2023 року, його позов було задоволено та ухвалено стягнути на його користь фактично недоплачену суму грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки за час роботи на державному підприємстві станом на 23.01.2023 року. Так як спір було вирішено на користь позивача, то він вважає, що має право на відшкодування середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більше як за шість місяців, а тому просив стягнути із відповідача 198 794 грн. 70 коп., як відшкодування за невиплачену йому суму коштів при звільненні за період з 24 січня 2023 року до 24 липня 2023 року (а.с. 1-4).
Оскаржуваним рішенням позов задоволено.
Стягнуто з Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» на користь ОСОБА_1 середній розрахунок за шість місяців затримки виплат при звільненні у розмірі 198 794 грн. 70 коп. (розмір зазначений із урахуванням сум податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню ДП «Ліси України» при виконанні судового рішення).
Стягнуто із Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» у користь ОСОБА_1 1 988 грн. сплаченого судового збору (а.с. 70-72).
Вищезгадане рішення оскаржив відповідач.
Апелянт просить оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі, покликаючись на порушення норм матеріального права.
Вважає, що позивач звернувся до суду з пропуском строків позовної давності, передбачених статтею 233 КЗпП України.
Вважає, що оскаржуваним рішенням порушено пропорційність та справедливий і розумний баланс між інтересами працівника і роботодавця (а.с. 77-82).
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 25 березня 2024 року (яка отримана сторонами 25 березня - 02 квітня 2024 року; а.с. 94-98) відкрито апеляційне провадження за вищезгаданою апеляційною скаргою, запропоновано учасникам справи протягом 15-ти днів подати до суду свій відзив на апеляційну скаргу та ухвалено розгляд справи у відповідності до частини 1 статті 369 ЦПК України проводити в порядку спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (а.с. 92-93).
03 квітня 2024 року позивач подав до суду Відзив на апеляційну скаргу, у якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення без змін (а.с. 99-102).
Заяв від сторін спору про проведення апеляційного розгляду справи з їх викликом до суду не поступало.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з наступних підстав.
ЦПК України встановлено, що:
- цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом, і що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (статті 12 і 81);
- суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина 1 статті 13);
- обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання (частина 1 статті 82);
- обставини, встановлені рішенням суду у (зокрема) цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом (частина 4 статті 82);
- при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263);
- у мотивувальній частині рішення суду зазначаються (зокрема) докази, відхилені судом, та мотиви їх відхилення, а також норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування (пункти 2 та 6 частини 4 статті 265).
Статтею 116 КЗпП України встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник у день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. У разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен у зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
А статтею 117 КЗпП України встановлено, щоу разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною 1 цієї статті.
Судом встановлено та стверджується матеріалами справи те, що рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 січня 2024 року (залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 18 грудня 2023 року) було задоволено позов ОСОБА_1 доДержавного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» та стягнуто зі згаданого відповідача на користь позивача 43 472 грн. 24 коп. грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки.
Цими ж судовими рішеннями встановлено, що при звільненні позивача з роботи за власним бажанням з 16.02.2023 року йому було виплачено 44 039 грн. 98 коп. «грошової компенсації за 58 календарних днів невикористаної щорічної основної відпустки за період роботи з 23.07.2020 року по 16.02.2023 року», хоча «сума грошової компенсації за невикористаті дні щорічної відпустки, яка підлягала виплаті ОСОБА_1 на день його звільнення … становила 87 512, 22 грн.», а тому суди прийшли до висновку про те, що ОСОБА_1 при його звільненні з роботи 16.02.2023 року відповідачем не було доплачено 43 472 грн. 24 коп. грошової компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (а.с. 9-13, 32-38).
Відтак, вищенаведені обставини доказуванню не підлягають (частина 4 статті 82 ЦПК України).
Як вбачається з вищенаведених судових рішень, суди при їх ухваленні днем звільнення ОСОБА_1 з роботи у Державному спеціалізованому господарському підприємстві «Ліси України» вважали саме 16.02.2023 року, а відтак згаданий відповідач мав обов'язок виплатити позивачу всі суми, що належали йому від підприємства (зокрема - і «грошову компенсацію за 58 календарних днів невикористаної … відпустки за період роботи з 23.07.2020 року по 16.02.2023 року»), саме 16.02.2023 року, а не 23.01.2023 року, як про це зазначає позивач.
Як також вбачається з вищезгаданих судових рішень, між сторонами спору був наявним спір про розмір сум, належних ОСОБА_1 при звільненні його з роботи 16.02.2023 року, і рішення суду по цьому спору (яким цей спір було вирішено на користь ОСОБА_1 ) набрало законної сили лише 18.12.2023 року.
З даним позовом до суду ОСОБА_1 звернувся 06.11.2023 року, тобто - до набрання рішенням Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 січня 2024 року законної сили.
За наведених обставин доводи апеляційної скарги відповідача «щодо спливу строків позовної давності» до уваги прийматися не можуть.
Інша частина доводів апеляційної скарги стосується питань пропорційності та дотримання справедливого і розумного балансу між інтересами працівника ( ОСОБА_1 ) і роботодавця (відповідача/апелянта): з посиланням на висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин (частина 4 статті 263 ЦПК України).
В той же час, мотивувальна частина оскаржуваного рішення в порушення вимог, які передбачені пунктами 2 та 6 частини 4 статті 265 ЦПК України, не містить мотивів відхилення доводів відповідача з посиланням на висновки, викладені в постановах Верховного Суду, щодо пропорційності та дотримання справедливого і розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця у спірних правовідносинах.
Відтак, колегія суддів в цій частині доводів апеляційної скарги приходить до наступних висновків.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід зазначити, що у відносинах між роботодавцем і працівником останній також має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав і інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Згідно з частиною першою статті 9 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавствами. Таким чином, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним та може призвести до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві можна дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Аналогічних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі N 761/9584/15-ц (провадження N 14-623цс18).
Щодо обставин цієї справи (№ 452/4462/23), то присуджена оскаржуваним рішенням до стягнення з відповідача сума у розмірі 198 794 грн. 70 коп., є у більш ніж 4,5 разів більшою від 43 472 грн. 24 коп. (суми невиплаченої відповідачем грошової компенсації за невикористані позивачем дні щорічної відпустки при звільненні останнього з роботи).
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача, обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат, колегія суддів приходить до висновку про те, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення не дотримано засад справедливості, добросовісності та розумності, які (у відповідності до статті 3 ЦК України) відносяться до основних засад цивільного законодавства.
Відповідно до розділу 4 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) встановлено, що справедливість судового рішення вимагає, аби такі рішення достатньою мірою висвітлювали мотиви, на яких вони ґрунтуються. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення і мають оцінюватись у світлі обставини кожної справи. Національні суди, обираючи аргументи та приймаючи докази, мають обов'язок обґрунтувати свою діяльність шляхом наведення підстав для такого рішення. Таким чином, суди мають дослідити: основні доводи (аргументи) сторін та з особливою прискіпливістю й ретельністю досліджувати - змагальні документи, що стосуються прав та свобод, гарантованих Конвенцією.
Рішенням Європейського суду з прав людини від 19 квітня 1993 року у справі «Краска проти Швейцарії» встановлено: «Ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами».
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006) зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
З урахуванням конкретних обставин даної справи колегія суддів приходить до висновку про те, що до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає 40 000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що (на переконання колегії суддів) буде відповідати засадам справедливості, добросовісності та розумності, як сума, яка є співмірною з сумою 43 472 грн. 24 коп., яка неправомірно не була виплаченою відповідачем позивачу при звільненні останнього з роботи.
Статтею 141 ЦПК України встановлено, що:
- судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог (частина 1);
- при частковому задоволенні позову, у випадках покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат (частина 10);
- якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей же суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина 13).
За подачу позову позивачем сплачено 1 988 грн. судового збору (а.с. 19).
За подачу апеляційної скарги відповідачем сплачено 2 982 грн. 00 коп. (а.с. 90).
Суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість 20,12 % позовних вимог, а саме: 40 000 грн. з 198 794 грн. 70 коп.
Відтак, з відповідача підлягає до стягнення на користь позивача 399 грн. 99 коп. (20,12 % від 1 988 грн. сплаченого судового збору), а з позивача на користь відповідача 599 грн. 98 коп. (20,12 % від 2 982 грн. 00 коп. сплаченого судового збору за подачу апеляційної скарги).
В кінцевому підсумку (з урахуванням положень частини 10 статті 141 ЦПК України) до стягнення з позивача ОСОБА_1 на користь відповідача підлягає 199 грн. 99 коп. судових витрат (599 грн. 98 коп. - 399 грн. 99 коп.).
За наведених вище обставин в їх сукупності колегія суддів приходить до висновку про те, що оскаржуване рішення слід змінити, виклавши перших три абзаци його резолютивної частини у новій редакції.
Пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України встановлено, що судові рішення у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, касаційному оскарженню не підлягають.
Згідно з частиною дев'ятою наведеної статті для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну працездатну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2024 року - 3 028 грн. 00 коп.
Предметом позову у цій справі є майнові вимоги про стягнення з відповідача 198 794 грн. 70 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника з роботи.
Відтак, ціна позову у цій справі складає 198 794 грн. 70 коп., що станом на 01 січня 2024 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028 грн. 00 коп. х 250 = 757 000, 00 грн).
Урахувавши, що ціна позову у цій справі становить 198 794 грн. 70 коп., судові рішення, ухвалені у такій справі, не підлягають касаційному оскарженню відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374 п.2, 376 ч.1 п.п. 1-4, 381, 382, 383, 384, 389 частина 3 пункт 2 ЦПК України, Львівський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ
Апеляційну скаргу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» частково задовольнити.
Рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 січня 2024 року змінити, виклавши перших три абзаци його резолютивної частини у наступній редакції:
«Позов ОСОБА_1 задовольнити частково.
Стягнути із Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ЄДРПОУ 44768034; 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ), 40 000 (сорок тисяч) грн. 00 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні його з роботи (розмір зазначений із урахуванням сум податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають відрахуванню ДСГП «Ліси України» при виконанні судового рішення).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити».
В іншій частині рішення Самбірського міськрайонного суду Львівської області від 26 січня 2024 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» (ЄДРПОУ 44768034; 01601, м. Київ, вул. Шота Руставелі, 9А)199 (сто дев'яносто дев'ять) грн. 99 коп. в якості різниці судових витрат, які понесли сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Постанова апеляційного суду касаційному оскарженню не підлягає.
Повну постанову складено 20 травня 2024 року.
Головуючий: Цяцяк Р.П.
Судді: Ванівський О.М.
Шеремета Н.О.