Дата документу 30.04.2024 Справа № 314/5924/19
Є.У.№ 314/5924/19 Головуючий у 1 інстанції: Мануйлова Н.Ю.
№ 22-ц/807/896/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В.
30 квітня 2024 року м. Запоріжжя
Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого: Крилової О.В.
суддів: Кухаря С.В.
Полякова О.З.
секретар: Смокотіна В.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 січня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Лагно Марини Юріївни, ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора,
В грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Запорізької області Лагно М.Ю., ОСОБА_1 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.
В обґрунтування позову зазначав, що з отриманої інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта, йому стало відомо, що його сусідка, ОСОБА_3 23.02.2018 здійснила реєстрацію нерухомого майна у вигляді житлового будинку з господарськими спорудами (літня кухня літ Б, сарай літ. В, гараж літ. Г, навіси літ. Д, Е, вбиральня літ. У), які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 . Номер запису про право власності 25025868. Державний реєстратор, який здійснював вищевказану реєстрацію, - ОСОБА_4 , Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, Запорізька обл. Разом з тим, деякі споруди відповідачки, а саме: гараж літ. «Г» та навіси літ. «Е» та літ., «Д», побудовані без прийняття в експлуатацію, а тому порушують права позивача, бо частково займають площу земельних ділянок з к.н. 2321583600:03:001:0558 та 2321583600:03:001:0556, які належать на праві власності позивачу. Вважає, що державний реєстратор не в повній мірі дослідив та перевірив отримані від ОСОБА_3 документи на реєстрацію її домоволодіння, також при здійсненні реєстрації реєстратор допустився ряду порушень вимог законодавства, за наслідком чого ним було ухвалене рішення, яке є незаконним та таким, що порушує його права.
Посилаючись на вищезазначене просив суд, визнати незаконним та скасувати рішення Державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Лагно Марини Юріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39881304 від 27.02.2018 в частині державної реєстрації гаража «літ Г», та дерев'яного навісу «літ. Г», дерев'яного навісу літ. «Е» та дерев'яного навісу літера «Д»; зобов'язати Державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Лагно Марини Юріївни скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстрі прав власності на нерухоме майно запис про право власності на житловий будинок, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 в частині державної реєстрації гаража «літ. Г»,та дерев'яного навісу літ. «Е» та дерев'яного навісу літера «Д».
Рішенням Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 січня 2024 року позов задоволено.
Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Лагно Марини Юріївни про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 39881304 від 27.02.2018 в частині державної реєстрації гаража «літ Г», навісу літ «Е» та навісу літера «Д».
Стягнуто з державного реєстратора Запорізької районної державної адміністрації Лагно Марини Юріївни на користь ОСОБА_2 судовий збір 384,20 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 судовий збір 384,20 грн.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування скарги зазначено, що позивач пропустив строк давності звернення до суду із спірними вимогами, позивач не довів підстав для скасування рішення про державну реєстрацію прав, а також обрав неналежний спосіб захисту порушеного права.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач заперечив проти доводів апелянта, посилаючись на їх необґрунтованість, просив залишити оскаржуване рішення без змін.
Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що згідно з Витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 26.03.2018, індексний номер 1183661808 та 1183771043, у ОСОБА_2 перебуває у власності по земельних ділянок з к.н. 2321583600:03:001:0558 та 2321583600:03:001:0556, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення яких - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель та споруд (присадибна ділянка).
19.03.2018 державним реєстратором Лагно Мариною Юріївною, Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області, вчинено дії щодо реєстрації житлового будинку літ. А, об'єкт житлової забудови, загальною площею 61,8 кв.м., житловою площею - 31,2 кв.м., літня кухня літ. Б., сарай літ. В, гараж літ. Г, навіси літ. Д,Е, вбиральня літ. У. Адреса: АДРЕСА_1 . Реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1495400523215. Номер запису про право власності 25025868.
У висновку експерта № 2373 за результатами проведення судової земельно-технічної експертизи зазначено, що при дослідженні технічної документації щодо розташування будівель та споруд на земельній ділянці ( АДРЕСА_1 ), встановлено, що фактично межа земельної ділянки, згідно з кадастровим планом 232158360:03:002:0012 проходить по будівлі гаражу, який не відображено у технічному паспорті. Розрахунками встановлено, що частина гаражу площею 5,62 м.кв., знаходиться за межами земельної ділянки згідно кадастрового плану 232158360:03:002:0012.
Згідно з абрисами, розробленими ФОП ОСОБА_5 , частина гаражу, літ. Г, частково знаходиться на земельній ділянці, к.н. 2321583600:03:001:0556, співвласником якої є позивач, та на вулиці. Навіс (на абрисі позначений - «ДН», а згідно технічної документації позначені як літ «Д», «Е») знаходяться як на земельній ділянці з кадастровим номером 2321583600:03:001:0556, так й на 2321583600:03:001:0558.
Відповідно до листів-пояснень ФОП ОСОБА_5 від 01.02.2019 та від 09.10.2019 суміжні земельні ділянки з к.н. 232158360:03:002:0012 та 2321583600:03:001:0556 не мають накладень та перехресних площин між собою та іншими сусідніми земельними ділянками.
Відповідно до листів Департаменту Державної архітектурно-будівельної інспекції у Запорізькій області від 12.01.2018 № 1008-23.2/145 та від 26.03.2018 № 1008-23.2/4274 «Про проведення перевірки» інспекцією вчинялися дії щодо перевірки законності будівництва господарських споруд ОСОБА_3 , за наслідком якої було встановлено, що відповідно до єдиного реєстру документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, відсутня інформація щодо видачі документів, які дають право на виконання будівельних робіт за адресою: АДРЕСА_1 .
З наданих Департаментом реєстраційних послуг Запорізької міської ради на виконання ухвали Вільнянського районного суду Запорізької області від 15.03.2023 відомостей вбачається, що до заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень було надані такі документи: зазначено російською «Регистрационное удостоверение», з якого встановлено, що Запорізьке бюро інвентаризації посвідчує, що у цілому житловий будинок по АДРЕСА_1 зареєстрований за ОСОБА_3 ; свідоцтво про право на спадщину за законом № 1017 від 24.05.1996 згідно з яким ОСОБА_3 успадкувала від ОСОБА_6 житловий будинок, житловою площею 31,2 кв.м. літ. А, л/кухню літ. Б, сарай - літ. В, підвал літ. пг, туалет літ. У, паркан № 1; рішення виконавчого комітету Матвіївської сільської ради Вільнянського району Запорізької області № 112 від 13.12.2005 «Про дозвіл на будівництво та узаконення самовільних будівель», яким було вирішено узаконити ОСОБА_3 самовільні будівлі: службову прибудову «а1» - розміром 2,2*4,6 м, та дозволити будівництво санвузлу 2,3*2,2 м, приблокувавши його до «а1», гаража розміром 4,05*5,9 м на своїй земельній ділянці, в АДРЕСА_1 ; технічний паспорт на житловий будинок від 12.02.2018, який розташований за адресою АДРЕСА_1 в якому міститься інформація щодо таких об'єктів нерухомого майна: житловий будинок літ. А, службова прибудова літ. А, ганок дj літ.а, службова прибудова літ. а1, службова прибудова літ а2, літня кухня літ. Б, ганок до літ. Б, погріб літ. пг, сарай літ. В, гараж літ. Г, оглядова яма літ. Г, навіс літ. Д, навіс літ. Е;
На підставі перелічених вище документів, державним реєстратором Лагно Мариною Юріївною Запорізька районна державна адміністрація Запорізька області, Запорізька обл. прийнято рішення про державну реєстрацію про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.02.2018 № 39881304, згідно з яким проведено державну реєстрацію права власності на: форма власності: приватна на житловий будинок, що розташований АДРЕСА_1 , кадастровий номер земельної ділянки (не зазначений), за суб'єктом: ОСОБА_3 , податковий номер/серія, номер паспорта НОМЕР_1 /__; відкрито розділ у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та реєстраційну справу на об'єкт нерухомого майна.
На підставі вищевказаного рішення ОСОБА_3 видано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 27.02.2018 № 115423004, згідно з яким вбачається, що за ОСОБА_3 зареєстровано право власності на житловий будинок літ. А, об'єкт житлової забудови, загальною площею 61,8 кв.м., житловою площею - 31,2 кв.м., літня кухня літ. Б., сарай літ. В, гараж літ. Г, навіси літ. Д,Е, вбиральня літ. У, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з факту порушення порядку та процедури державної реєстрації речових прав вимогам Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень та норм Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» при винесенні державним реєстратором Лагно Мариною Юріївною рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 27.02.2018 року №39881304, яке підлягає скасуванню.
Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.
За змістом частини першої статті 27 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначає, що державна реєстрація права власності проводиться на підставі:
1) укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката;
2) свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
3) свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката;
4) виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торги (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів;
5) свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката;
6) свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката;
7) рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном;
8) державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року;
9) рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно;
10) ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди;
11) заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно;
12) рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації;
13) рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність;
14) інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно, та інших речових прав проводиться в тому числі на підставі інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Згідно зі статтею 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (державна реєстрація прав) - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Отже, за змістом наведеної норми державна реєстрація прав не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації. При дослідженні судом обставин існування в особи права власності, необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки сама по собі державна реєстрація прав не є підставою виникнення права власності, такої підстави закон не передбачає.
Аналогічного висновку дійшов й Верховний Суд у справі № 521/21985/20 (постанова від 04.10.2023).
Статтею 5 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» передбачено, що у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення.
Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію об'єкта нерухомого майна, державна реєстрація прав на такий об'єкт проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку.
Відповідно до п. 12 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1127, розгляд заяви та документів, поданих для державної реєстрації прав, здійснюється державним реєстратором, який встановлює черговість розгляду заяв, що зареєстровані в базі даних заяв на це саме майно, а також відповідність заявлених прав і поданих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами та їх обтяженнями.
Відповідно до ч. 4 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державній реєстрації підлягають виключно заявлені права та їх обтяження за умови їх відповідності законодавству і поданим документам.
Згідно зі ст. 24 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у державній реєстрації прав та їх обтяжень може бути відмовлено у разі, якщо зокрема: подані документи не відповідають вимогам, встановленим цим Законом; подані документи не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Згідно з п. 3 Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 № 461, (у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 8 вересня 2015 р. № 750), чинного на день реєстрації, зазначено, що прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів з незначними наслідками (СС1), та об'єктів, будівництво яких здійснювалося на підставі будівельного паспорта, здійснюється шляхом реєстрації відповідним органом державного архітектурно-будівельного контролю на безоплатній основі поданої замовником декларації про готовність об'єкта до експлуатації (далі - декларація).
Прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, що за класом наслідків (відповідальності) належать до об'єктів із середніми (СС2) та значними (СС3) наслідками, а також комплексів (будов), до складу яких входять об'єкти з різними класами наслідків (відповідальності), здійснюється на підставі акта готовності об'єкта до експлуатації шляхом видачі відповідними органами державного архітектурно-будівельного контролю сертифіката.
Отже, державний реєстратор приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Відповідно до ст. 18 Закону України «Про основи містобудування», чинного на час здійснення будівництва гаражу, було передбачено, що реалізація містобудівної документації полягає у впровадженні рішень відповідних органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування при плануванні відповідних територій, комплексній забудові та реконструкції населених пунктів, проектуванні та будівництві об'єктів житлово-цивільного і виробничого призначення, систем транспортного та інженерного забезпечення, впорядкуванні і благоустрої територій.
Будівництво об'єктів містобудування незалежно від форм власності здійснюється з дозволу відповідних рад. Це право ради можуть делегувати відповідним виконавчим органам.
Закінчені будівництвом об'єкти підлягають прийняттю в експлуатацію в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Експлуатація не прийнятих у встановленому законодавством порядку об'єктів забороняється.
Судом вірно встановлено, що згідно з технічним паспортом на житловий будинок та господарські споруди, які розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , гараж був збудований у 2002 році. Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Матвіївської сільської ради Вільнянського району Запорізької області від 13.12.2005 № 112 лише надано дозвіл на будівництво гаража на своїй земельній ділянці. Рішення органу місцевого самоврядування або ДАБІ щодо введення в експлуатацію гаражу та узаконення самовільно збудованих навісів матеріали реєстраційної справи не містять.
На підставі вказаного суд правильно виснував, що наданий ОСОБА_3 технічний паспорт для державної реєстрації права власності не відповідає дійсним складовим об'єкта нерухомості, належного відповідачці на праві власності.
Як вірно зазначено судом, відповідачкою не доведено правомірності набуття права власності на спірні споруди, а саме гараж, який згідно зі ст.32 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ДБН А.2.2-3-2014 «Склад та зміст проектної документації на будівництво» віднесено до СС1, та враховуючи те, що даний гараж та навіси частково розташовані на земельній ділянці, належній на праві спільної часткової власності позивачу, заявлені позовні вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав від 27.02.2018 підлягають задоволенню.
Також суд при розгляді даної справи врахував те, що правовідносини між сторонами щодо спірного нерухомого майна мають на меті захист права користування власністю, яка набута сторонами до реєстрації спірного майна, спірне майно було зареєстровано вперше, вимога про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на нерухоме майно не може бути розцінена судом як неналежний спосіб захисту. Задоволення такого позову призводе до внесення державним реєстратором до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно відомостей про скасування права відповідача про речове право на нерухоме майно, що відновлює становище, яке існувало до прийняття державним реєстратором оспорюваного рішення. Зазначене відповідає способу захисту, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 16 ЦК України.
Наведене спростовує посилання апелянта у скарзі щодо обрання позивачем неналежного способу захисту.
Посилання в апеляційній скарзі на пропуск позивачем строку давності для звернення до суду із даним позовом є неспроможними, оскільки факт реєстрації спірного речового права відповідача відбувся у лютому 2018 році, а з даним позовом позивач звернувся до суду в грудні 2019 року, а тому трирічний строк давності не пропущено. Крім того, саме лише посилання відповідача на факт виникнення права власності на спірні споруди з 2004 року є неспроможним, оскільки в даній справі досліджується незаконність рішення державного реєстратора від 23.02.2018 року.
Інші доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди із оскаржуваним рішенням, не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про наявність правових підстав для задоволення позову.
Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.
Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29).
З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається.
При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження.
Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись ст. ст.nau://ukr/1618-15|st307 374, 375, 381-384 ЦПК, суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Вільнянського районного суду Запорізької області від 24 січня 2024 року у цій справі залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 21 травня 2024 р.
Головуючий О.В. Крилова
Судді: С.В. Кухар
О.З Поляков