номер провадження справи 4/40/24
21.05.2024 Справа № 908/980/24
м.Запоріжжя Запорізької області
Суддя Зінченко Н.Г., розглянувши в письмовому позовному провадженні без виклику представників сторін, справу
за позовом Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, буд. 11)
до відповідача Фізичної особи-підприємця Нарохи Євгена Миколайовича, ( АДРЕСА_1 )
про стягнення 30316,79 грн.
03.04.2024 до господарського суду Запорізької області надійшла позовна вих. № 526 від 28.03.2024 (вх. № 1072/08-07/24 від 03.04.2024) Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця Нарохи Євгена Миколайовича, м. Запоріжжя про стягнення 30316,79 грн. заборгованості за договором оренди нежитлового приміщення № 60/2 від 01.02.2003, в тому числі 18608,53 грн. заборгованості зі сплати 70 % від розміру орендної плати за період з 01.12.2021 по 29.02.2024, 1404,54 грн. інфляційних втрат, 596,53 грн. 3 % річних та 558,25 грн. штрафу на рахунок місцевого бюджету, а також про стягнення 8732,41 грн. заборгованості зі сплати 30 % від розміру орендної плати за період з 01.12.2021 по 29.02.2024, 689,67 грн. інфляційних втрат, 285,11 грн. 3 % річних та 261,97 грн. штрафу на користь Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7».
Пунктом першим прохальної частини позовної заяви позивач просить суд відкрити у справі спрощене позовне провадження без виклику сторін.
Згідно Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.04.2024 справу №908/980/24 за вищевказаною позовною заявою розподілено судді Зінченко Н.Г.
Ухвалою господарського суду Запорізької області від 08.04.2024позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 908/980/24 в порядку спрощеного позовного провадження, присвоєно справі номер провадження 4/40/24, вирішено здійснювати розгляд справи без повідомлення (виклику) учасників справи.
Заявлені позивачем вимоги викладені в позовній заяві та обґрунтовані посиланням на ст. ст. 525, 526, 530, 625 Цивільного кодексу України, ст.222 Господарського кодексу України, ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» та договір оренди нежитлового приміщення № 60/2 від 01.02.2003, на підставі яких позивач просить позов задовольнити та стягнути з відповідача 18608,53 грн. заборгованості зі сплати 70 % від розміру орендної плати за період з 01.12.2021 по 29.02.2024, 1404,54 грн. інфляційних втрат, 596,53 грн. 3 % річних та 558,25 грн. штрафу на рахунок місцевого бюджету, а також стягнути 8732,41 грн. заборгованості зі сплати 30 % від розміру орендної плати за період з 01.12.2021 по 29.02.2024, 689,67 грн. інфляційних втрат, 285,11 грн. 3 % річних та 261,97 грн. штрафу на користь Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7».
Ухвалою суду від 08.04.2024 у справі № 908/980/24 відповідачу запропоновано у строк до 25.04.2024, але не пізніше 15 днів з дня отримання ухвали суду, подати відзив на позовну заяву і всі можливі докази у підтвердження його заперечень проти позову або його визнання, а також у строк до 22.05.2024 подати заперечення на відповідь на відзив на позовну заяву. Позивачу цією ж ухвалою суду запропоновано у строк до 08.05.2024 подати суду відповідь на відзив на позовну заяву.
18.04.2024 через підсистему Електронний суд ЄСІТС Фізичною особою-підприємцем Нарохою Євгеном Миколайовичем подано Відзив на позовну заяву б/н від 18.04.2024 (вх. № 8597/08-08/24 від 18.04.2024). Відповідач заявлені вимоги вважає необґрунтованими і недоведеними. Заперечуючи проти заявлених вимог, відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що за період з 01.12.2021 по 20.02.2024 обов?язок відповідача по сплаті орендної плати відсутній. Зазначає, що підставою позовних вимог є відносини оренди, врегульовані саме договором № 60/2 від 01.02.2003, з подальшими змінами, які вносилися додатковими угодами. Вважає, що з 19.06.2007 об?єкт оренди за цим договором перестав існувати, отже, припинилися і відносини оренди. Так, 01.02.2003 року за договором № 60/2 орендар Бородай Г.М. прийняла нежитлове приміщення загальною площею 92,5 кв.м. вбудованого напівпідвалу будівлі № 23 по вул. Залізничній в місті Запоріжжі. 19.06.2007 сторони уклали додаткову угоду про те, що орендна площа змінена до 23,5кв.м., які складаються з місця загального користування - коридору. Станом на 19.06.2007 року відносини сторін регулювалися Цивільним Кодексом України та Законом України «Про оренду державного та комунального майна» № 2269-XII від 10.04.1992. Частиною 1 ст. 4 Закону «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що об?єктом оренди може бути зокрема нерухоме майно (будівлі, споруди, нежитлові приміщення) та інше окреме індивідуально визначене майно підприємств. Цей перелік не містить місць загального користування як окремих елементів будівель та споруд. Та обставина, що будинок АДРЕСА_2 в цілому є житловим будинком із вбудованими нежитловими приміщеннями випливає із інформаційної довідки з реєстру прав №374569521. На підставі викладеного, відповідач вважає, що позовні вимоги у даній справі задоволенню не підлягають, а тому просить суд в позові відмовити повністю.
23.04.2024 через підсистему «Електронний суд» Комунальним підприємством «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» подано відповідь на відзив на позовну заяву б/н від 23.04.2024 (вх. № 8875/08-08/24 від 23.04.2024).У відповіді на відзив позивач зауважив, що згідно додаткової угоди від 17.08.2018, якою договір оренди викладено у новій редакцій, змінено характеристику орендованого приміщення, а саме, змінено характеристику з« нежитлового приміщення (літ.А-5) площею 23,5 кв.м....» на «частину нежитлового приміщення XII цокольного поверху (літ.А-5) загальною площею 17,6 кв.м. у складі приміщень №№1,6,7,12...». Зауважив, що на час направлення позивачем відповіді на відзив до Господарського суду Запорізької області орендоване приміщення за актом приймання-передачі відповідачем з користування не повернуто, орендна плата не сплачується, а відтак, вважає, що у позивача є всі законні підстави на стягнення заборгованості по орендній платі на умовах, визначених договором оренди.
Відповідач правом на подання заперечень на відповідь на відзив не скористався.
У відповідності до частин 2 і 3 ст. 252 ГПК України розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Отже, 08.05.2024 сплив тридцятиденний термін наданий сторонам на вчинення процесуальних дій, строк вчинення яких обмежений першим судовим засіданням. Тому суд вважає за можливе розглянути вказану справу по суті.
Відповідно до ч., ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін до суду не надходило.
Згідно ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Враховуючи приписи ч. 4 ст. 240 ГПК України, у зв'язку з розглядом справи без повідомлення (виклику) учасників справи, рішення прийнято без його проголошення - 21.05.2024.
Розглянувши матеріали справи, суд
01.02.2003 між Управлінням житлового господарства Запорізької міської ради (орендодавець), Комунальним підприємством «ВРЕЖО № 2» (балансоутримувач) та Приватним підприємцем Бородай Галиною Миколаївною (Орендар)укладено договір оренди нежитлового приміщення № 60/2 (далі - Договір).
Відповідно до п.1.1 Договору орендодавець на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 20.01.2003 за № 17/13 передає, а орендар приймає в строкове платне користування - нежитлове приміщення загальною площею 92,5 кв.м., за адресою: м. Запоріжжя, вул. Залізнична, 23, що значиться на балансі КП «ВРЕЖО № 2».
Дане нежитлове приміщення - вбудований напівпідвал 5-ти поверхового житлового будинку відповідно до плану з інвентарної справи, доданого до експертної оцінки справи, виконаної товариством з обмеженою відповідальністю «Оцінка Плюс».
01.02.2003 сторонами складено та підписано Акт прийому-передачі нежитлового приміщення.
Додатковою угодою від 19.06.2007 змінено площу орендованого приміщення на 23,5 кв.м.
Відповідно до додаткової угоди від 27.10.2008 замінено сторону орендаря на Фізичну особу-підприємця Нароху Євгена Миколайовича.
Додатковою угодою від 01.06.2011 змінено Орендодавця на департамент комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради. Додатковою угодою від 23.01.2017 змінено Балансоутримувача на Комунальне Підприємство «Наше місто» Запорізької міської ради.
Додатковою угодою від 17.08.2018 пункт 1.1 Договору викладено у такій редакції: «Орендодавець, Балансоутримувач на підставі рішення виконавчого комітету Запорізької міської ради від 20.01.2003 №17/13, передає, а Орендар приймає в строкове платне користування комунальне майно - частину нежитлового приміщення XII цокольного поверху (літ.А-5) загальною площею 17,6 кв.м у складі приміщень №№1,6,7,12 по вул. Залізничній, 23, яке перебуває на балансі комунального підприємства «Наше місто» Запорізької міської ради, вартість якого визначена у звіті про незалежну оцінку і становить за висновком про його вартість 48492,00 грн. станом на 31.12.2017».
Згідно додаткової угоди від 01.10.2018 змінено Балансоутримувача на Комунальне підприємство «ВРЕЖО № 7».
Згідно п. 3.4. Договору в редакції додаткової угоди від 01.10.2019 з 01.10.2019 орендна плата розраховується та спрямовується Орендарем наступним чином: - 70 відсотків від розміру орендної плати (без нарахування ПДВ) за кожний місяць - до місцевого бюджету не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним; - 30 відсотків розміру орендної плати (з нарахуванням ПДВ) за кожний місяць Балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.
Умовами п. 5.2 Договору встановлений обов'язок Орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації.
Додатковою угодою від 13.03.2019 продовжено строк дії Договору на 2 роки 11 місяців до 01.12.2021.
На момент закінчення строку дії договору змінено порядок продовження договору оренди. Зокрема, встановлено в ч. 1 ст. 18 Закону України від 03.10.2019 № 157-IX «Про оренду державного та комунального майна», що продовження договорів оренди здійснюється за результатами проведення аукціону, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Згідно ч. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про оренду державного та комунального майна» від 03.10.2019 договори оренди державного або комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, продовжуються в порядку, передбаченому законодавством, яке діяло до дати набрання чинності цим Законом, до дати, яка наступить раніше:
набрання чинності рішенням Кабінету Міністрів України чи рішенням представницького органу місцевого самоврядування (щодо договорів оренди комунального майна, розташованого в межах відповідної територіальної громади), передбаченим абзацом п?ятим частини другої статті 18 цього Закону, або 1 липня 2020 року.
Після настання однієї з дат, яка відповідно до цього пункту наступить раніше, але у будь-якому випадку не раніше дня введення в дію цього Закону, договори оренди продовжуються в порядку, визначеному цим Законом.
Договори оренди державного та комунального майна, укладені до набрання чинності цим Законом, зберігають свою чинність та продовжують діяти до моменту закінчення строку, на який вони були укладені.
Листом від 18.07.2022 за вих .№ 12 відповідач звертався до орендодавця для врахування останнім при продовженні дії договору оренди певної інформації.
Орендодавець листом від 05.08.2022 за вих. № 1733/01/01-07/3196 повідомив відповідача про те, що запропоновані ним зміни до договору оренди не можуть бути враховані.
Листом від 23.11.2022 за вих. № 17 відповідач направив на адресу позивача заяву в порядку ст. 188 ГК України з пропозицією розірвання договору оренди.
15.12.2022 листом за вих. № 2240 позивач повідомив відповідача, що орендодавець не наділяв позивача повноваженнями щодо прийняття рішення про розірвання договору оренди та запропонував звернутися до орендодавця.
Листом від 22.02.2023 за вих. № 12 відповідач звертався до орендодавця з пропозицією укласти додаткову угоду до договору оренди з запропонованими відповідачем умовами та продовжити строк дії договору до 01.11.2024.
Відповідно до п. 11.7 Договору в редакції додаткової угоди від 17.08.2018 у разі відсутності заяви однієї із сторін про припинення або зміну умов цього Договору після закінчення його строку протягом одного місяця, Договір вважається продовженим на той самий термін, при умові виконання п. 5.14 Договору, та на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.
Як свідчать матеріали справи, за даними бухгалтерського обліку позивача за період з 01.12.2021 по 29.02.2024 за Орендарем наявна заборгованість з оплати орендної плати за Договором у розмірі 8732,41 грн. на користь Балансоутримувача, та заборгованість з орендної плати за період з 01.12.2021 по 29.02.2024 на користь місцевого бюджету в розмірі 18608,53 грн.
Стягнення з Фізичної особи-підприємця Нарохи Євгена Миколайовича 30316,79 грн. заборгованості, в тому числі 18608,53 грн. заборгованості зі сплати 70 % від розміру орендної плати за період з 01.12.2021 по 29.02.2024, 1404,54 грн. інфляційних втрат, 596,53 грн. 3 % річних та 558,25 грн. штрафу на рахунок місцевого бюджету, а також про стягнення 8732,41 грн. заборгованості зі сплати 30 % від розміру орендної плати за період з 01.12.2021 по 29.02.2024, 689,67 грн. інфляційних втрат, 285,11 грн. 3 % річних та 261,97 грн. штрафу на користь Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7» є предметом позовних вимог у даній справі.
Проаналізувавши норми чинного законодавства, оцінивши надані письмові докази у їх сукупності, суд дійшов до висновку про задоволення позову, виходячи з наступного.
Правовідносини сторін є господарськими та виникли на підставі договору оренди нежитлового приміщення № 60/2 від 01.02.2003, який за своєю природою є договором оренди нежитлового приміщення.
Відповідно до частин 1, 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Згідно зі ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Відповідно ч. 1 ст. 759 ЦК України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Частиною 1 ст. 526 ЦК України визначено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Згідно ч.ч. 1, 5 ст. 762 ЦК України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму. Плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.
Відповідно ч.ч. 1, 4 ст. 286 ГК України, орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності. Розмір орендної плати може бути змінений за погодженням сторін, а також в інших випадках, передбачених законодавством. Строки внесення орендної плати визначаються в договорі.
Частиною 1 статті 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» передбачено, що орендна плата встановлюється у грошовій формі і вноситься у строки, визначені договором.
Згідно з ч. 4 ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Орендар за користування об'єктом оренди вносить орендну плату незалежно від наслідків провадження господарської діяльності.
Відповідно ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 530 Цивільного кодексу України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Як свідчать матеріали справи, за відповідачем наявна заборгованість з оплати орендної плати за Договором у розмірі 8732,41 грн. на користь Балансоутримувача за період з 01.12.2021 по 29.02.2024 та заборгованість з орендної плати у розмірі 18608,53 грн. на користь місцевого бюджету за період з 01.12.2021 по 29.02.2024.
Згідно п. 3.4. Договору в редакції додаткової угоди від 01.10.2019 з 01.10.2019 орендна плата розраховується та спрямовується Орендарем наступним чином: - 70 відсотків від розміру орендної плати (без нарахування ПДВ) за кожний місяць - до місцевого бюджету не пізніше 15 числа місяця, наступного за звітним; - 30 відсотків розміру орендної плати (з нарахуванням ПДВ) за кожний місяць Балансоутримувачу на його розрахунковий рахунок не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним.
Умовами п. 5.2 Договору встановлений обов'язок Орендаря своєчасно та в повному обсязі сплачувати орендну плату з урахуванням її індексації.
Відповідачем доказів сплати заявленої до стягнення заборгованості за Договором не надано.
Позивачем, в свою чергу, доведено належними доказами наявність у відповідача спірної заборгованості за Договором в розмірі 159655,84 грн. з орендної плати на корить Балансоутримувача та в розмірі 9081,73 грн. на користь місцевого бюджету.
Таким чином, вимоги позивача щодо стягнення з відповідача 8732,41 грн. заборгованості з орендної плати на корить Балансоутримувача та 18608,53 грн. заборгованість з орендної плати на користь місцевого бюджету підлягають задоволенню.
Щодо доводів відповідача стосовно того, що з 19.06.2007 об?єкт оренди за договором перестав існувати, а отже, припинилися і відносини оренди, суд вважає за необхідне зазначити наступне.
Відповідно частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, далі ГК України, господарський договір є підставою виникнення господарських зобов'язань.
Згідно приписів статей 6, 627, 628 Цивільного кодексу України, далі ЦК України, сторони вільні в укладенні договору, виборі контрагента та визначені умов договору, з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Стаття 629 ЦК України визначає, що договір є обов?язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 631 ЦК України договір набирає чинності з моменту його укладення, якщо інше не визначено законом або договором. Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору (ст. 638 ЦК України).
Згідно ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом.
У разі односторонньої відмови від договору у повному обсязі або частково, якщо право на таку відмову встановлено договором або законом, договір є відповідно розірваним або зміненим.
Право на односторонню відмову від договором оренди не передбачено.
Згідно ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Згідно ст. 188 ГК України зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.
Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.
Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати їх розгляду.
У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу,заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.
Відповідно до ч.1 ст. 509 ЦК України зобов?язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов?язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно додаткової угоди від 17.08.2018, якою договір оренди викладено у новій редакцій, змінено характеристику орендованого приміщення, а саме, з« нежитлового приміщення (літ.А-5) площею 23,5 кв.м....» на «частину нежитлового приміщення XII цокольного поверху (літ.А-5) загальною площею 17,6 кв.м. у складі приміщень №№1,6,7,12...».
Частиною 1 статті 785 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.
Згідно з ч. 2 ст. 795 ЦК України, повернення наймачем предмета договору найму оформляється відповідним документом (актом), який підписується сторонами договору. З цього моменту договір найму припиняється.
Згідно п. 2.4 Договору в редакції додаткової угоди 17.08.2018 у разі закінчення строку дії договору або його дострокового розірвання орендар передає комунальне майно орендодавцю, Балансоутримувачу одночасно із підписанням Акту прийому-передачі вказаного майна в 10-ти добовий термін у порядку передбаченому чинними нормативно-правовими актами з цього питання.
Відповідно до п. 3.10 Договору в редакції додаткової угоди 17.08.2018 у разі закінчення строку дії Договору орендна плата перераховується орендарем по добу фактичної здачі комунального майна по акту приймання-передачі.
Матеріали справи не містять, а сторонами не надано доказів розірвання договору оренди та повернення відповідачем позивачу чи орендодавцю нежитлового приміщення.
Тобто, зазначені твердження відповідача суд розцінює як спосіб уникнення від відповідальності та виконання умов Договору.
Частиною 1 статті 230 ГК України визначено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до частини 4 ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Отже, наведеною нормою закону встановлені альтернативні підстави визначення розміру штрафних санкцій і передбачена можливість обрання їх розміру сторонами договору.
За приписами ч. 2 ст. 549 ЦК України штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання.
Відповідно до п. 3.7 Договору, у випадку порушення строків оплати Орендар зобов?язаний сплатити штраф у розмірі 3 % від розміру орендного платежу, щодо якого було допущено відповідне порушення.
Враховуючи прострочення відповідачем оплати орендних платежів, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача 261,97 грн. штрафу на користь Балансоутримувача та 558,25 грн. штрафу на користь місцевого бюджету.
Судом перевірений наданий позивачем розрахунок штрафу та встановлено, що даний розрахунок позивачем виконаний правильно.
З урахуванням викладеного, вимоги про стягнення з відповідача 261,97 грн. штрафу на користь Балансоутримувача та 558,25 грн. на користь місцевого бюджету заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню судом.
Нормами ст. 612 ЦК України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
З урахуванням приписів ст. 549, ч. 2 ст. 625 ЦК України та ст. 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Так, згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплати гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основною боргу, а й інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Відтак, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Таким чином, порушення відповідачем грошового зобов'язання тягне за собою наслідки, передбачені частиною 2 статті 625 ЦК України.
Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не має характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.
Приймаючи до уваги встановлений факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов'язання, вимоги про стягнення з нього 3 % річних та інфляційних втрат заявлені позивачем обґрунтовано.
Так, позивачем заявлена вимога про стягнення 285,11 грн. 3 % річних на користь Балансоутримувача за період з 21.02.2022 по 28.03.2024 та 596,53 грн. на користь місцевого бюджету за період з за період з 16.02.2022 по 28.03.2024.
Судом перевірені за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» надані позивачем розрахунки 3 % річних та встановлено, що дані розрахунки позивачем виконані правильно.
З урахуванням викладеного, вимоги про стягнення з відповідача 285,11 грн. 3 % річних на користь Балансоутримувача та 596,53 грн. на користь місцевого бюджету заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню судом.
Що стосується інфляційних втрат, слід зазначити наступне.
Індекс інфляції це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання. Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.
Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).
Згідно рекомендацій щодо порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ, викладених у листі Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97р, при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця.
Позивачем заявлена вимога про стягнення 689,67 грн. інфляційні втрати на користь Балансоутримувача за період з лютого 2022 по лютий 2024 та 1404,54 грн. інфляційні втрати на користь місцевого бюджету за період з лютого 2022 по лютий 2024.
Судом перевірений за допомогою юридичної інформаційно-пошукової системи «Законодавство» розрахунки інфляційних втрат, надані позивачем, та встановлено, що дані розрахунки виконані правильно.
З урахуванням викладеного, вимоги про стягнення з відповідача 689,67 грн. інфляційних втрат на користь Балансоутримувача та 1404,54 грн. інфляційних втрат на користь місцевого бюджету заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню судом.
Відповідачем контррозрахунок суми заборгованості заявленої позивачем до стягнення суду не наданий.
Відповідно до ч., ч. 1-4 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Статтею 73 ГПК України встановлено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ст. 74 ГПК України обов'язок доказування і подання доказів віднесено на сторони. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ст. 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
Позивач надав всі необхідні докази в обґрунтування позовних вимог.
Доводи відповідача суд визнав хибними.
На підставі викладеного, суд вважає вимоги позивача обґрунтованими, заснованими на законі, доведеними та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 129 ГПК України витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 126, 129, 238, 240, 241, 248, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», м. Запоріжжя до Фізичної особи-підприємця Нарохи Євгена Миколайовича, м. Запоріжжя задовольнити повністю.
2. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Нарохи Євгена Миколайовича, (д.н.28.10.1953, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь місцевого бюджету розрахунковий рахунок (IBAN) № UA58999980334159850000008479 ГУК у Зап.Обл/ТГ м.Запоріжжя/22080402, код отримувача (ЄДРПОУ) 37941997, код класифікації доходів бюджету 22080402, банк отримувача Казначейство України (Ел.Адм.Подат.) 18 608 (вісімнадцять тисяч шістсот вісім) грн. 53 коп. заборгованості з оплати орендної плати за період з 01.12.2021 по 29.02.2024, 558 (п'ятсот п'ятдесят вісім) грн. 25 коп. штрафу, 596 (чотириста вісімдесят вісім) грн. 53 коп. 3 % річних, 1404 (одну тисячу п?ятсот двадцять) грн. 54 коп. інфляційних втрат.
Стягувач - Комунальне підприємство «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об?єднання № 7», (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 11, ідентифікаційний код юридичної особи 05478717). Видати наказ.
3. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Нарохи Євгена Миколайовича, (д.н.28.10.1953, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об?єднання № 7» (69032, м. Запоріжжя, пр. Металургів, 11, розрахунковий рахунок (IBAN) НОМЕР_2 в філії ЗОУ АТ «Ощадбанк», МФО 313957, ЄДРПОУ 05478717) 8732 (вісім тисяч сімсот тридцять дві) грн. 41 коп. заборгованості з оплати орендної плати за період з 01.12.2021 по 29.02.2024, 261 (двісті шістдесят одну) грн. 97 коп. штрафу, 285 (двісті вісімдесят п'ять) грн. 11 коп. 3 % річних, 689 (шістсот вісімдесят дев'ять) грн. 67 коп. інфляційних втрат. Видати наказ.
4. Стягнути з Фізичної особи-підприємця Нарохи Євгена Миколайовича, (д.н.28.10.1953, АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Комунального підприємства «Виробниче ремонтно-експлуатаційне житлове об'єднання № 7», ідентифікаційний код юридичної особи 05478717 (пр. Металургів, буд. 11, м. Запоріжжя, 69032), розрахунковий рахунок (IBAN) НОМЕР_2 в філії ЗОУ АТ «Ощадбанк», МФО 313957, ЄДРПОУ 05478717) 3 028 (три тисячі двадцять вісім) грн. 00 коп. судового збору. Видати наказ.
Повне судове рішення складено « 21» травня2024 р.
Суддя Н. Г. Зінченко
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Центрального апеляційного господарського суду, а у разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.