20 травня 2024 року м. Харків Справа №922/5211/23
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Хачатрян В.С., суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження без виклику сторін у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу відповідача - Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (вх.№592Х/1) на рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 року у справі №922/5211/23,
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» (07301, Київська обл., Вишгородський р-н, м.Вишгород, вул. Набережна, 20-В, офіс; адреса для листування: 03039, м.Київ, пр. 40-річчя Жовтня, 15/А; код ЄДРПОУ: 32837895),
до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» (61037, м.Харків, пр. Героїв Харкова, 199; код ЄДРПОУ: 05762269),
про стягнення заборгованості,-
У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» звернулось до Господарського суду Харківської області з позовною заявою до Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини», в якій просило суд стягнути з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» заборгованість за поставлену продукцію за договором про закупівлю продукції №20/01 від 20.01.2021 року у розмірі 110382,00 грн., інфляційні нарахування у розмірі 45647,15 грн., 3% річних у розмірі 9126,93 грн., а також відшкодувати судовий збір у розмірі 2684,00 грн.
В обґрунтування позову позивач посилається на неналежне виконання відповідачем свого зобов'язання за договором про закупівлю продукції №20/01 від 20.01.2021 року в частині своєчасної та в повному обсязі оплати товару.
Рішенням Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 року у справі №922/5211/23 (повний текст складено 12.02.2024 року, суддя Пономаренко Т.О.) позов задоволено.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» заборгованість за поставлену продукцію за договором про закупівлю продукції №20/01 від 20.01.2021 року у розмірі 110382 (сто десять тисяч триста вісімдесят дві) грн. 00 коп., інфляційні нарахування у розмірі 45647 (сорок п'ять тисяч шістсот сорок сім) грн. 15 коп., 3% річних у розмірі 9126 (дев'ять тисяч сто двадцять шість) грн. 93 коп., а також суму судового збору у розмірі 2684 (дві тисячі шістсот вісімдесят чотири) грн. 00 коп.
Відповідач з вказаними рішенням суду першої інстанції не погодився та звернувся до суду апеляційної інстанції зі скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм права, на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, а також на невідповідність висновків суду обставинам справи, просить:
- скасувати рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 року у справі №922/5211/23;
- врахувати, що в період з 24.02.2022 року по теперішній час у відповідача діють форс-мажорні обставини;
- прийняти нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог про стягнення інфляційних нарахувань у розмірі 45647,15 грн. та 3% річних у розмірі 9126,93 грн.;
- судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт зазначає, що у його діях відсутня вина (провина) у затримці розрахунків з позивачем за поставлену продукцію за договором із початку військової агресії Російської Федерації проти України та введення воєнного стану з 24.02.2022 року, оскільки відповідач не мав змоги здійснити вчасний розрахунок через існування об'єктивних і незалежних від нього обставин, а саме обставин непереборної сили. Також 28.02.2022 року Торгово-промислова палата України універсальним листом за №2024/02.0-7.1 до всіх, кого це стосується, засвідчила, що військова агресія Російської Федерації проти України, через яку було введено воєнний стан, є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили). ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов'язанням/обов'язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили). Вказаний лист Торгово-промислової палати України міститься у загальнодоступному доступі в мережі Інтернет. Крім того, факт виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у відповідача також підтверджується сертифікатом Харківської торгово-промислової палати за вих.№114/63.01-6 від 30.09.2022 року, яким засвідчено виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини».
Скаржник вказує, що він мав обґрунтовані і правомірні очікування від суду першої інстанції не нараховувати до стягнення три відсотки річних та інфляційні втрати, починаючи з дати 24.02.2022 року.
В частині клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій (суми відсотків річних, інфляційних втрат) відповідач просить застосувати принцип справедливості і врахувати обставини збитків, які підприємство зазнало у зв'язку зі збройною агресією, а також, що підприємство належить державного (стратегічного) сектору економіки України.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.03.2024 року відкрито апеляційне провадження за скаргою відповідача; встановлено позивачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу - протягом 20 днів з дня вручення ухвали про відкриття апеляційного провадження у справі, а також встановлено учасникам справи строк на протязі якого вони мають право подати до суду клопотання, заяви та документи в обґрунтування своїх вимог і заперечень по справі. При цьому, судом роз'яснено про можливість надання та звернення до суду засобами електронного зв'язку і порядок такого звернення. Враховуючи, що ціна позову в даній справі є меншою від ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, судом попереджено сторони, що апеляційна скарга буде розглядатися за правилами ч. 10 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/5211/23.
Згідно з ч.13 ст.8 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
За приписами ч.10 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.
Відповідно до ч.7 ст.252 Господарського процесуального кодексу України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п'яти днів з дня отримання відзиву.
Згідно з ч.2 ст.270 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п'ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи.
Ухвала суду про відкриття апеляційного провадження була направлена учасникам справи через підсистему Електронний суд до кабінету користувача і доставлена їм 19.03.2024 року.
Колегія суддів вважає, що судом апеляційної інстанції було вчинено всі належні та допустимі заходи направленні на повідомлення учасників справи про відкриття апеляційного провадження у даній справі і її розгляд у порядку спрощеного позовного провадження.
Клопотань від учасників справи про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням не надійшло.
За таких обставин, не вбачаючи підстав для розгляду апеляційної скарги в даній справі у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи з власної ініціативи, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги в порядку спрощеного письмового провадження, в межах встановленого чинним процесуальним законодавством строку, без проведення судового засідання.
21.03.2024 року матеріали справи №922/5211/23 на вимогу надійшли до Східного апеляційного господарського суду.
Від позивача 27.03.2024 року надійшов відзив на апеляційну скаргу (вх.№4436), в якому зазначає, що згоден з рішенням господарського суду першої інстанції, вважає його обґрунтованим та законним, прийнятим при об'єктивному та повному досліджені всіх матеріалів справи, без порушення норм права, у зв'язку з чим просить оскаржуване рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
У ході апеляційного розгляду даної справи Східним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 Господарського процесуального кодексу України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч.1 ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. За приписами ч.2 цієї норми, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В ході розгляду даної справи судом апеляційної інстанції було в повному обсязі досліджено письмові докази у справі, пояснення учасників справи, викладені в заявах по суті справи в суді першої інстанції - у відповідності до приписів ч.1 ст.210 Господарського процесуального кодексу України, а також з урахуванням положень ч.2 цієї норми, якою встановлено, що докази, які не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування господарським судом першої інстанції норм права при винесенні оскаржуваного рішення, а також проаналізувавши докази, котрі стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в обґрунтування своїх вимог та заперечень, колегія суддів апеляційної інстанції встановила наступне.
За загальним положенням цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у статті 11 Цивільного кодексу України. За приписами частини 2 цієї статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язку, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
У відповідності зі ст. 173 Господарського кодексу України та ст. 509 Цивільного кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утримуватися від певних дій, а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконати її обов'язок.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст.174 Господарського кодексу України).
Згідно ч.7 ст. 179 Господарського кодексу України, господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Відповідно до ч. 1 ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох чи більше осіб, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Статтею 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст. 629 Цивільного кодексу України).
Так, 20.01.2021 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Інтерхім-БТВ» (постачальник, позивач у справі) та Акціонерним товариством «Українські енергетичні машини» (покупець, відповідач у справі) укладено договір про закупівлю продукції №20/01 (надалі - договір).
Відповідно до п.1.1. договору постачальник зобов'язався поставити покупцю продукцію, а покупець зобов'язався прийняти та оплатити продукцію: електроди FOX CN 23/12 Мо-А d=4.0 Код УКТ ЗЕД: 8311100090 у кількості 103,4 кг (ціна за одиницю 530,00 грн.) та електроди FOX CN 23/12 Мо-А d=3.2 Код УКТ ЗЕД : 8311100090 у кількості 239,2 кг. (ціна за одиницю 540,00 грн.) на загальну суму з ПДВ у розмірі 220764,00 грн.
Обсяги закупівлі продукції можуть бути зменшені залежно від реального фінансування видатків (п.1.2. договору).
Загальна сума договору складає: 220764,00 грн., у тому числі ПДВ 20% - 36794,00 грн.
Згідно з п.3.1. договору, ціна на продукцію може бути зменшена за взаємною згодою сторін.
Розрахунки проводяться шляхом перерахування грошових коштів на рахунок постачальника на умовах: 50% протягом п'яти банківських днів після підписання договору, 50% впродовж 10-15 днів після доставки продукції на склад покупця (п.4.1. договору).
Продукція постачається згідно з установленими нормами відвантаження у тарі та упаковці, яка забезпечує її збереження під час транспортування та вантажно-розвантажувальних робіт (п.5.1. договору).
Поставка продукції здійснюється засобами покупця на умовах EXW склад постачальника - птг. Чабани, вул. Кірова, 5а, Київська область (офіційні правила тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати Інкотермс 2010) згідно із заявками покупці (п.5.2. договору).
Разом з продукцією постачальник повинен передати покупцю документи, відповідно до чинного законодавства України (п.5.3. договору).
Строк поставки продукції за даним договором становить 30 днів, з моменту попередньої оплати (5.4. договору).
Право власності на продукцію переходить до покупця з моменту отримання продукції та підписання сторонами видаткових накладних (п.5.5. договору).
Згідно п.6.3. договору покупець зобов'язаний сплатити вартість продукції у порядку, передбаченому цим договором.
Розпорядженням Кабінету Міністрів України №36-р від 16.01.2019 року затверджено перелік об'єктів великої приватизації державної власності.
26.08.2021 року розпорядженням Кабінету Міністрів України №1005-р доповнено перелік об'єктів великої приватизації державної власності додатковою позицією: « 05762269 Акціонерне товариство «Турбоатом» 75,22407664».
27.08.2021 року відповідно до рішення позачергових загальних зборів Акціонерне товариство «Турбоатом» перейменовано у Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини». У зв'язку з чим розпорядженням Кабінету Міністрів України №1228-р від 06.10.2021 року перелік об'єктів приватизації внесені відповідні зміни щодо назви товариства.
Додатковою угодою №1 від 16.09.2021 року до договору у зв'язку зі зміною назви Акціонерного товариства «Турбоатом» на Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» сторони домовились, що усі права та обов'язки покупця за договором №20/01 20.01.2021 року зберігаються за Акціонерним товариством «Українські енергетичні машини» з 10.09.2021 року.
Договір №20/01 від 20.01.2021 року та додаткова угода №1 від 16.09.2021 року підписано повноважними представниками сторін та скріплені печатками.
20.01.2021 року постачальником було виставлено покупцю на оплату рахунок-фактуру №218 на суму 220764,00 грн.
Відповідно до платіжної інструкції №410 від 04.02.2021 на суму 110382,00 грн. АТ «Турбоатом» сплатило 50% вартості продукції.
На виконання умов договору №20/01 від 20.01.2021 року постачальник поставив на адресу покупця продукцію за видатковою накладною №РН-0397 від 11.02.2021 року, а саме: електроди FOX CN 23/12 Mo-A d=4.0 (код УКТ ЗЕД: 8311100090) в кількості 103,4 кг за ціною 530,00 грн./кг без ПДВ на суму 54 802,00 грн. (без ПДВ), електроди FOX CN 23/12 Mo-A d=3,2 (код УКТ ЗЕД: 8311100090) в кількості 239,2 кг за ціною 540,00 грн./кг без ПДВ на суму 129 168,00 грн. (без ПДВ), всього на загальну суму 220764,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 36794,00 грн.).
Вказана продукція була прийнята уповноваженим представником покупця ОСОБА_1 на підставі довіреності №60 від 10.02.2021 року.
Як стверджує позивач, згідно п. 4.1 договору, граничний строк оплати за поставлену продукцію за видатковою накладною №РН-0397 від 11.02.2021 року - 26 лютого 2021 року. Проте до теперішнього часу покупець не провів з постачальником остаточних розрахунків за поставлену продукцію, сума заборгованості складає 110382,00 грн.
26.09.2023 року позивач надіслав на адресу відповідача вимогу №10, в якій зазначив про несплачений борг, у тому числі, за договором про закупівлю продукції №20/01 від 20.01.2021 року у сумі 110382,00 грн., та просив у 5-денний термін з дня отримання претензії погасити борг перед ТОВ «Інтерхім-БТВ». Відправлення та отримання відповідачем вказаної вимоги підтверджується поштовою квитанцією №0303917127355 від 26.09.2023 року та рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення №0303917127355.
Проте, як стверджує позивач, відповідач на вказану вимогу відповіді не надав, заборгованість за вказаним договором не сплатив, що і стало підставою для звернення з позовом до суду у даній справі.
За своєю правовою природою укладений між сторонами договір є договором поставки.
Згідно частин першої, другої статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
У відповідності зі ст. 265 Господарського кодексу України, до відносин поставки, не врегульованим цим Кодексом, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу.
Статтею 655 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 691 Цивільного кодексу України передбачено, що покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Згідно з нормою ст. 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Як вже зазначалось, на виконання умов договору №20/01 від 20.01.2021 року постачальник поставив на адресу покупця продукцію за видатковою накладною №РН-0397 від 11.02.2021 року товар, всього на загальну суму 220764,00 грн. (в т.ч. ПДВ - 36794,00 грн.). Товар було прийнято уповноваженим представником покупця ОСОБА_1 на підставі довіреності №60 від 10.02.2021 року. Згідно п. 4.1 договору, граничний строк оплати за поставлену продукцію за видатковою накладною №РН-0397 від 11.02.2021 року - 26 лютого 2021 року.
Проте матеріали справи не містять доказів, а відповідачем не доведено обставини сплати коштів у розмірі 110382,00 грн. за договором.
Стаття 629 Цивільного кодексу України встановлює, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з ч.1 статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до положень статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутністю таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом ст.ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів Східного апеляційного господарського суду погоджується із висновком суду першої інстанції, що матеріалами справи підтверджено факт невиконання відповідачем прийнятого на себе зобов'язання по сплаті за товар у належні строки та розмірі за договором №20/01 від 20.01.2021 року. Таким чином, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку, з яким погоджується колегія суддів апеляційної інстанції, що позовні вимоги про стягнення 110382,00 грн. заборгованості за поставлений товар є обґрунтованими, підлягають задоволенню, а вказана сума стягненню з відповідача на користь позивача.
Досліджуючи текст позовної заяви, колегією суддів встановлено, що позивач під просив стягнути з відповідача на свою користь інфляційні втрати у розмірі 45647,15 грн. та 3% річних у розмірі 9126,93 грн. розраховані за період з 27.02.2021 року по 29.11.2023 року.
Відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При цьому, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові. Тобто, інфляційні втрати та 3% річних не є штрафними санкціями.
Відповідно до постанови пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань» 14 від 17.12.2013 року, з урахуванням приписів статті 549, частини другої статті 625 Цивільного кодексу України та статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», правовими наслідками порушення грошового зобов'язання, тобто зобов'язання сплатити гроші, є обов'язок сплатити не лише суму основного боргу, а й неустойку (якщо її стягнення передбачене договором або актами законодавства), інфляційні нарахування, що обраховуються як різниця добутку суми основного боргу на індекс (індекси) інфляції, та проценти річних від простроченої суми основного боргу.
Платежі, встановлені ст.625 Цивільного кодексу України, є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення виконання ним грошового зобов'язання, яка має компенсаційний, а не штрафний характер, які наприклад статті законів, які передбачають неустойку. Компенсація полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Суд першої інстанції, з яким погоджується колегія суддів Східного апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок позивача заявлених до стягнення інфляційних втрат та 3% річних з урахуванням норм чинного законодавства України і наявних між сторонами правовідносин, дійшов обґрунтованого та правомірного висновку про задоволення позовних вимог і стягнення з відповідача на користь позивача 45647,15 грн інфляційних втрат та 3% річних у розмірі 9126,93 грн.
У апеляційній скарзі апелянт зазначає, що Господарський суд Харківської області при ухваленні судового рішення не перевірив правильність розрахунку інфляційних збитків та річних, однак відсутність проведеного судом розрахунку у матеріалах справи не є свідченням відсутності перевірки розрахунку.
Апелянт вказує, що позивачем не надано (не приєднано) до матеріалів справи доказів обчислення індексу інфляції центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики та публікації в офіційних періодичних виданнях. Слід відзначити, що відповідні дані публікуються у мережі Інтернет та будь-яка особа має доступ до них. Отже необхідність їх приєднання до матеріалів справи відсутня.
Щодо посилань скаржника на форс-мажорні обставини та приписи ст.617 Цивільного кодексу України, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до частини 1 статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати України» Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб'єкта господарської діяльності.
Відповідно до листа Торгово-промислової палати України від 28.02.2022 року №2024/02.0-7.1 визнано форс-мажорною обставиною військову агресію Російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану 24.02.2022 року. Торгово-промислова палата України підтверджує, що зазначені обставини з 24.02.2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними.
Стаття 218 Господарського кодексу України унормовує, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Статтею 617 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.
Відповідно до статті 14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами, а саме: загроза війни, збройний конфлікт або серйозна погроза такого конфлікту, включаючи але не обмежуючись ворожими атаками, блокадами, військовим ембарго, дії іноземного ворога, загальна військова мобілізація, військові дії, оголошена та неоголошена війна, дії суспільного ворога, збурення, акти тероризму, диверсії, піратства, безлади, вторгнення, блокада, революція, заколот, повстання, масові заворушення, введення комендантської години, карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, експропріація, примусове вилучення, захоплення підприємств, реквізиція, громадська демонстрація, блокада, страйк, аварія, протиправні дії третіх осіб, пожежа, вибух, тривалі перерви в роботі транспорту, регламентовані умовами відповідних рішень та актами державних органів влади, закриття морських проток, ембарго, заборона (обмеження) експорту/імпорту тощо, а також викликані винятковими погодними умовами і стихійним лихом, а саме: епідемія, сильний шторм, циклон, ураган, торнадо, буревій, повінь, нагромадження снігу, ожеледь, град, заморозки, замерзання моря, проток, портів, перевалів, землетрус, блискавка, пожежа, посуха, просідання і зсув ґрунту, інші стихійні лиха тощо.
За загальним правилом, неможливість виконати зобов'язання внаслідок дії обставин непереборної сили відповідно до вимог законодавства є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання (частина 1 статті 617 Цивільного кодексу України).
Тобто, як вірно відзначив суд першої інстанції, можливе звільнення від відповідальності за невиконання, а не від виконання в цілому. В будь-якому разі сторона зобов'язання, яка його не виконує, повинна довести, що в кожному окремому випадку саме ці конкретні обставини мали непереборний характер саме для цієї конкретної особи. І кожен такий випадок має оцінюватись судом незалежно від наявності засвідчених компетентним органом обставин непереборної сили.
Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 року по справі №904/3886/21 зазначив, що форс-мажорні обставини не мають преюдиціальний (заздалегідь встановлений) характер, а зацікавленій стороні необхідно довести (1) факт їх виникнення; (2) те, що обставини є форс-мажорними (3) для конкретного випадку. Виходячи з ознак форс-мажорних обставин, необхідно також довести їх надзвичайність та невідворотність.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд і у постанові від 16.07.2019 року по справі №917/1053/18, зазначивши, що лише посилання сторони у справі на наявність обставин непереборної сили та надання підтверджуючих доказів не може вважатися безумовним доведенням відповідних обставин, яке не потребує оцінки суду. Саме суд повинен на підставі наявних у матеріалах доказів встановити, чи дійсно такі обставини, на які посилається сторона, є надзвичайними і невідворотними, що об'єктивно унеможливили належне виконання стороною свого обов'язку.
Відповідачем не надано належних та допустимих, у розумінні статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, доказів існування форс-мажорних обставин у взаємовідносинах саме із позивачем, як і не надано обґрунтованих причинно-наслідкових зв'язків між введенням 24.02.2022 року в Україні воєнного стану та неможливістю виконання відповідачем своїх зобов'язань за вказаним договором.
Слід відзначити, що введення воєнного стану на території України не означає, що відповідач не може здійснювати господарську діяльність та набувати кошти, адже протилежного відповідачем не доведено відповідними доказами. Більше того, держава на даний час заохочує розвиток підприємницької діяльності з метою позитивного впливу на економіку країни (зменшення податків, митних платежів тощо). Відповідач не надав доказів того, що всі працівники (чи їх частина), керівник підприємства, інші посадові особи мобілізовані та перебувають у складі Збройних Сил України, тимчасово не виконують професійні обов'язки у зв'язку з воєнними діями, все, або частина складу рухомого майна підприємства задіяні під час тих чи інших заходів, що б перешкоджало суб'єкту господарювання здійснювати підприємницьку діяльність під час введеного воєнного стану.
Наразі, апелянт не надав доказів, що саме введення воєнного стану призвело до унеможливлення виконання конкретних зобов'язань за договором.
Крім того, матеріали справи не містять відомостей про те, що позивач перебуває в кращому становищі порівняно з відповідачем, з огляду на запровадження в державі воєнного стану, тобто такі форс-мажорні обставини, стосуються обох сторін договору.
Форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань. Стороною договору має бути підтверджено не факт настання таких обставин, а саме їхня здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання.
Необхідно також врахувати, що строк оплати поставленого за договором товару сплив за відповідними видатковими накладними 26.02.2021 року. Тобто строк виконання відповідачем своїх зобов'язань за договором настав за рік до початку військової агресії Російської Федерації проти України та, відповідно, введення воєнного стану. Отже прострочення відповідача має місце задовго до початку форс-мажорних обставин на які посилається відповідач.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до статті 3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом.
Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків. Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.
Заважаючи на загальний економічний та політичний стан країни, то його наслідки торкаються обох сторін у процесі їх підприємницької діяльності.
Листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 року засвідчено, що військова агресія Російської Федерації проти України, що стало підставою для введення воєнного стану є форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) та до їх офіційного закінчення є надзвичайними, невідворотними та об'єктивними обставинами для суб'єктів господарської діяльності по зобов'язанням за договорами, виконання яких настало і стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин.
Однак вказаний лист носить загальний інформаційний характер, оскільки констатує абстрактний факт без доведення причинно-наслідкового зв'язку у конкретному зобов'язанні. Неможливість виконання договірних зобов'язань особа повинна підтверджувати документально в залежності від її дійсних обставин, що унеможливлюють виконання на підставі вимог законодавства.
Відповідач надав сертифікат Харківської торгово-промислової палати за вих.№114/63.01-6 від 30.09.2022 року, яким засвідчено виникнення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) у Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» щодо обов'язку сплати податку на прибуток за 1 квартал 2022 року, за 1 півріччя 2022 року. Тобто відповідний сертифікат не стосується спірних правовідносин у даній справі.
Матеріали справи не містять сертифікат, виданий Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на реальну можливість виконання зобов'язань відповідача саме за спірним договором про закупівлю продукції №20/01 від 20.01.2021 року.
За інший період відповідач просить суд застосувати принцип справедливості, у зв'язку із чим відмовити позивачу у стягненні з відповідача на користь позивача 3% річних та інфляційних втрат або зменшити розмір їх стягнення на 90%.
Відповідач зазначає, що трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок «помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду. Тому відповідач має правомірні очікування на застосуванні принципу справедливості (ст. 2 ГПК України для вирішення питання звільнення від відповідальності зі зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат). Адже трапляються випадки, коли несправедливі нормативно-правові акти з'являються внаслідок «помилок» законодавця. Інша ситуація може мати місце тоді, коли застосування нормативно-правового акту в конкретній ситуації у сукупності з іншими істотними обставинами справи стає настільки несумісним зі справедливістю, що унеможливлює його застосування в розумінні здорового глузду.
Також відповідача посилається на те, що Акціонерне товариство «Українські енергетичні машини» (код ЄДРПОУ 05762269) є акціонерним товариством, що віднесене до підприємств державного (стратегічного) сектору економіки України, оскільки державна частка у статутному капіталі відповідача становить понад 98,1536 % акцій.
Відповідно до ст.230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
За приписами частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Згідно ч.1 ст.233 Господарського кодексу України, у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.
Схоже правило міститься в частині третій статті 551 Цивільного кодексу України.
Відповідно до частин 2, 3 статті 551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки (до якої віднесено штраф і пеню) встановлюється договором або актом цивільного законодавства і може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника.
Зі змісту зазначених норм вбачається, що, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, господарський суд повинен оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступінь виконання зобов'язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання; строк прострочення виконання; наслідки порушення зобов'язання, відповідність/невідповідність розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінку винної особи (в тому числі, вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.
Згідно з пунктом 13 постанови Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №924/709/17 зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу та розмір, до якого підлягає зменшенню. При цьому, відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника. Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причин неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові КГС ВС від 12.02.2020 року у справі №924/414/19.
Таким чином, законом надано право суду зменшити неустойку, яка є надмірною порівняно з наслідками порушення грошового зобов'язання, що спрямовано на встановлення балансу між мірою відповідальності і дійсного (а не можливого) збитку, що завданий правопорушенням, а також проти зловживання правом.
Однак, позивачем у цій не було заявлено вимог про стягнення з відповідача неустойки (штрафу, пені).
Матеріали справи не містять доказів вчинення відповідачем всіх можливих заходів з метою виконання зобов'язань перед позивачем та недопущення виникнення їх прострочення.
Відповідач, прийнявши на себе зобов'язання за договором погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов'язань, а також усвідомлював визначені договором строки здійснення оплати за поставлений йому товар.
Проценти, встановлені статтею 625 Цивільного кодексу України, підлягають стягненню саме при наявності протиправного невиконання (неналежного виконання) грошового зобов'язання. Тобто, проценти, що стягуються за прострочення виконання грошового зобов'язання за ч.2 ст.625 Цивільного кодексу України є спеціальним видом відповідальності за таке порушення зобов'язання.
При цьому, як уже було зазначено вище, ст.617 ЦК України встановлені загальні підстави звільнення особи від відповідальності за порушення зобов'язання, а ст.625 ЦК України є спеціальною та такою, що не передбачає жодних підстав для звільнення від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання.
За таких обставин, оскільки відповідачем добровільно на власний розсуд було взято на себе відповідальність передбачену умовами договору, в тому числі за прострочення грошового зобов'язання, беручи до уваги наведені обставини справи, суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення річних та інфляційних втрат і відмови в позові у відповідній частині.
Відповідно до статті 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Статтею 86 цього ж кодексу визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Колегія суддів зазначає, що апелянтом всупереч приписів ст. 73 та ст. 74 Господарського процесуального кодексу України не доведено факту, а також не надано належних та допустимих доказів у підтвердження належного виконання умов договору №20/01 від 20.01.2021 року щодо своєчасного розрахунку у встановленому порядку та розмірі; наявності щодо спірних правовідносин форс-мажорних обставин та правових підстав для зменшення нарахувань за приписами ст.625 Цивільного кодексу України.
Статтею 236 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
На підставі вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги в зв'язку з її юридичною та фактичною необґрунтованістю та відсутністю фактів, які свідчать про те, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням судом норм права. Доводи апеляційної скарги не спростовують наведені висновки колегії суддів, у зв'язку з чим апеляційна скарга Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» не підлягає задоволенню з підстав, викладених вище, а оскаржуване рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 року у справі №922/5211/23, яке відповідає вимогам статті 236 Господарського процесуального кодексу України, має бути залишене без змін.
Вирішуючи питання розподілу судових витрат, колегія суддів зазначає, що оскільки в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, то судові витрати понесені заявником апеляційної скарги, у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, відшкодуванню не підлягають в силу приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись статтями 13, 73, 74, 77, 86, 129, 240, 269, 270, п.1, ч.1 ст.275, 276, 281, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Українські енергетичні машини» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Харківської області від 12.02.2024 року у справі №922/5211/23 залишити без змін.
Дана постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок і строки її оскарження передбачено ст. 286 - 289 Господарського процесуального кодексу України.
Головуючий суддя В.С. Хачатрян
Суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук