Справа №295/7325/24
1-кс/295/3336/24
Іменем України
21.05.2024 року м. Житомир
Слідчий суддя Богунського районного суду м. Житомира ОСОБА_1 , при секретарі - ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання ст. слідчого 2-го СВ (з дислокацією у м. Житомир) ТУ ДБР у м. Хмельницькому ОСОБА_3 про арешт майна,
встановив:
у провадженні ст. слідчого перебувають матеріали кримінального провадження за № 620240020001539 від 27.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 410 КК України за фактом викрадення та привласнення військового майна військовими службовими особами в/ч НОМЕР_1 шляхом складання актів знищення апаратури засобів засекреченого зв'язку 26.02.2022 та 04.03.2022, які містять дорогоцінні метали та не поставлення їх на облік у військовій частині в/ч НОМЕР_1 .
14.05.2024 на підставі ухвали слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 01.05.2024 проведено обшук за місцем проживання колишнього військовослужбовця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 , в ході якого відшукано і вилучено: грошові кошти у сумі 31000 доларів США, мобільний телефон «Самсунг» з IMEI № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , на які слідчий просить накласти арешт з метою збереження речових доказів, проведення експертиз.
У судове засідання слідчий та особи, у яких вилучили майно, не з'явилися, про розгляд клопотання повідомлялися, неявка не є перешкодою для розгляду клопотання. ОСОБА_4 подано заяву про розгляд клопотання про арешт у його відсутність, заперечує щодо арешту на грошові кошти. Дослідивши клопотання та додані матеріали, слідчий суддя дійшов наступного висновку.
Слідчим суддею встановлено, що у провадженні слідчого перебувають матеріали кримінального провадження № 620240020001539 від 27.11.2023 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 410 КК України за фактом викрадення та привласнення військового майна військовими службовими особами в/ч НОМЕР_1 шляхом складання актів знищення апаратури засобів засекреченого зв'язку 26.02.2022 та 04.03.2022, які містять дорогоцінні метали та не поставлення їх на облік у військовій частині в/ч НОМЕР_1 .
Ухвалою слідчого судді Богунського районного суду м. Житомира від 01.05.2024 надано дозвіл на проведення обшуку в житлі, підсобних приміщеннях, гаражних приміщеннях та сховищах за адресою: за адресою АДРЕСА_1 , за місцем проживання ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на яке належить тестю та швагеру останнього ОСОБА_5 та ОСОБА_6 з метою виявлення, фіксації та вилучення відомостей щодо обставин вчинення розслідуваного злочину у кримінальному провадженні, а саме: грошових коштів незаконно отриманих від протиправної діяльності, з'єднувальних кабелів та запасних інструментів та приладдя, які містять дорогоцінні метали, мікросхем та радіодеталей з вмістом дорогоцінних металів, лом дорогоцінних металів, накопичувачів інформації, комп'ютерів, ноутбуків, планшетів, мобільних телефонів, якими користувався та користується ОСОБА_4 , на яких містяться відомості листування, переписки у меседжерах, фотокопії документів про обставини кримінального правопорушення.
14.05.2024 проведено обшук за місцем проживання колишнього військовослужбовця ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 за адресою АДРЕСА_1 , в ході якого відшукано і вилучено: грошові кошти у сумі 31000 доларів США, мобільний телефон «Самсунг» з IMEI № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , які постановою ст.. слідчого від 14.05.2024р. визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні.
Згідно аудиторського звіту встановлено ризик втрат, попереджено втрати на суму 62 105,63 тис. гривень. Отже, втрати попереджено, відсутні відомості про продаж не облікованого майна.
Відповідно до вимог ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Статтею 1 Протоколу №1 (1952 р.) до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод встановлено, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном, ніхто не може бути позбавлений свого майна, інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом або загальними принципами міжнародного права.
У своїх висновках ЄСПЛ неодноразово нагадував, що перша та найважливіша вимога статті 1 Протоколу №1 полягає в тому, що будь-яке втручання публічної влади в право на мирне володіння майном має бути законним: друге речення п.1 дозволяє позбавлення власності лише «на умовах, передбачених законом», а п.2 визначає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом введення в дію «законів». Більше того, верховенство права, один з фундаментальних принципів демократичного суспільства, є наскрізним принципом усіх статей конвенції (рішення у справах «Колишній король Греції та інші проти Греції» та «Малама проти Греції»).
Практика ЄСПЛ визначає, що стаття 1 Протоколу №1, яка спрямована на захист особи (юридичної особи) від будь-якого посягання держави на право володіти своїм майном, також зобов'язує державу вживати необхідні заходи, спрямовані на захист права власності (рішення по справі «Броньовський (Broniowski) проти Польші» від 22.06.2004 року).
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження згідно ст.94, ст.132, ст.173 КПК України, враховується: існування обґрунтованої підозри щодо вчинення злочину та достатність доказів, що вказують на вчинення злочину; правову підставу для арешту майна; можливий розмір шкоди, завданої злочином; наслідки арешту майна для третіх осіб; розумність і співмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого, прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки згідно ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно з п.7 ч.2 ст.131 КПК України, арешт майна є одним із видів заходів забезпечення кримінального провадження. У відповідності до п.1 ч.3 ст.132 КПК України, застосування заходів забезпечення кримінального провадження не допускається, якщо слідчий, прокурор не доведене, що існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення такого ступеня тяжкості, що може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до ст.170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження.
Згідно із п.1 ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів. Відповідно до ч.3 зазначеної статті, в цьому випадку арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст.98 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст.98 КПК України вбачається, що речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
При цьому, підстави для накладення арешту з іншою метою, окрім тих, що закріплені в ч.2 ст.170 КПК України, чинний кримінальний процесуальний кодекс України не передбачає.
Частиною 2 ст.173 КПК України передбачено перелік обставин, які підлягають врахуванню при вирішенні питання про арешт майна, в тому числі, якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу, врахуванню підлягає: 1) правова підстава для арешту майна; 2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні; 3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу); 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; 6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Таким чином, при вирішенні питання про арешт майна, відповідно до вимог ч.2 ст.173 КПК України, враховуються правові підстави для арешту майна і можливість використання майна, як доказу у кримінальному провадженні.
Крім того, згідно з нормами Глав 10 та 17 КПК України, правові підстави, з яких слідчим вноситься клопотання про накладення арешту та, відповідно, накладається арешт слідчим суддею, мають співвідноситися з обставинами кримінального провадження.
Враховуючи вищевстановлені обставини, слідчий суддя дійшов висновку, що слідчим та прокурором не надано достатніх і належних доказів тих обставин, на які орган досудового розслідування вказує у клопотанні про арешт майна в частині накладення арешту на майно, а саме на грошові кошти у сумі 31000 доларів США, у зв'язку з чим клопотання підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст.ст. 167,170-173,309 КПК України,
ухвалив:
клопотання задовольнити частково.
Накласти арешт на мобільний телефон «Самсунг» з IMEI № НОМЕР_2 та № НОМЕР_3 , та тимчасово позбавити власника та користувачів можливості відчужувати, розпоряджатися та користуватися вищевказаний речовий доказ.
В решті вимог - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Житомирського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1