Справа № 297/932/23
про роз'яснення судового рішення
16 травня 2024 року м. Берегове
Берегівський районний суд Закарпатської області в особі головуючого МИХАЙЛИШИН В. М., за участю секретаря Балега Ю.О., розглянувши в судовому засіданні заяву позивача ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини,
15 травня 2024 року до Берегівського районного суду Закарпатської області надійшла заява позивача ОСОБА_1 про роз'яснення судового рішення від 20 квітня 2023 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини.
Заява мотивована тим, що вказаним рішенням позовні вимоги було задоволено в повному обсязі та зокрема: розірвано шлюб між сторонами, а також визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою виховання самостійно.
Разом з цим, 11 травня 2024 року при намірі виїзду ОСОБА_1 за кордон, в усному порядку йому було відмовлено, оскільки рішення суду не підтверджує факту самостійного виховання та утримання ним дитини. Однак, позивач позовом зазначив, що самостійно виховує та утримує сина.
Сторони в судове засідання не з'явились. Про місце, дату і час розгляду заяви були повідомлені належним чином.
Вивчивши матеріали заяви, ознайомившись з матеріалами цивільної справи, дослідивши зміст рішення суду, суд вважає, що заява позивача ОСОБА_1 підлягає до задоволення виходячи з наступного.
Відповідно до статті 6 Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Згідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права.
Судом встановлено, що рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини задоволено. Вказаним рішенням визначено місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з метою виховання самостійно.
Рішення вступило в законну силу, в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Так, відповідно до ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 271 ЦПК України, за заявою учасників справи, державного виконавця, приватного виконавця суд роз'яснює судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення.
Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо судове рішення ще не виконане або не закінчився строк, протягом якого рішення може бути пред'явлене до примусового виконання.
Суд розглядає заяву про роз'яснення судового рішення у порядку, в якому було ухвалено відповідне судове рішення, протягом десяти днів з дня її надходження. У разі необхідності суд може викликати учасників справи, державного чи приватного виконавця в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розглядові заяви про роз'яснення рішення.
В свою чергу, відповідно до п. 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі», питання роз'яснення рішення суду розглядається судом, що ухвалив рішення, і в ухвалі суд викладає більш повно та ясно ті частини рішення, розуміння яких викликає труднощі.
Тобто, роз'яснення судового рішення є за своєю суттю одним із способів усунення його недоліків, але без виправлення і постановлення додаткового рішення цим же судом. Роз'яснення судового рішення зумовлюється його нечіткістю за змістом, коли воно є неясним та незрозумілим для осіб, стосовно яких воно ухвалене, так і для тих, що будуть здійснювати його виконання.
Виходячи з цієї норми закону, роз'яснення рішення суду це уточнення, більш чітке і зрозуміле викладення справжнього його змісту.
Таким чином, суд роз'яснює суть судового рішення, якщо воно є незрозумілим для суб'єкта, якому надано право звернення за відповідним роз'ясненням. Між тим, необхідність такого роз'яснення випливає з обставин неоднозначного розуміння рішення суду з метою його виконання.
Законодавство про охорону дитинства ґрунтується на Конституції України, Конвенції ООН про права дитини, міжнародних договорах, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, і складається зі спеціального Закону України «Про охорону дитинства» та інших нормативно-правових актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків.
Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність з виховання, навчання і розвитку дитини. Батьки або особи, які їх заміняють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Статтею 18 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною 27 лютого 1991 року, визначено принцип загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини, а також встановлено, що найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Частиною першою та другою статті 3 Конвенції визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом, і з цією метою вживають всіх відповідних законодавчих і адміністративних заходів.
Згідно зі статтею 9 Конвенції, держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
У статті 7 Конвенції передбачено, що кожна дитина має право знати своїх батьків і право на їх піклування.
Відповідно до статті 15 Закону України "Про охорону дитинства", дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів.
Відповідно до статті 141 Сімейного кодексу України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до статті 153 СК України, мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.
Згідно зі статтею 157 СК України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той з батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той з батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Системний аналіз наведених міжнародних правових норм та норм внутрішнього законодавства України вказує на те, що питання виховання дитини вирішуються батьками спільно.
Мати, яка проживає окремо від дитини, зобов'язана брати участь у її вихованні і має беззаперечне право на особисте спілкування з дитиною, враховуючи її ставлення до виконання своїх батьківських обов'язків, прихильність дитини до матері, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Батько, який проживає разом з дитиною, не має права перешкоджати матері спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не має негативного впливу на нормальний розвиток дитини.
Визначальним принципом регулювання сімейних відносин за участю дитини є максимально можливе врахування інтересів дитини (частина восьма статті 7 СК України, стаття 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України, батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
В межах вимог ст. 161 СК України, під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Питання справедливої рівноваги між інтересами батьків та інтересами дитини неодноразово аналізував Європейський Суд з прав людини, практика якого відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" і частини четвертої статті 10 ЦПК України застосовується судом як джерело права.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі "Хант проти України", зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (§ 54) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).
В Декларації прав дитини, проголошеною Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй 20 листопада 1959 року зазначено, що з метою забезпечити дітям щасливе дитинство і користування, для їх власного блага і блага суспільства, правами і свободами, які тут передбачені, і закликає батьків, чоловіків і жінок як окремих осіб, а також добровільні організації, місцеву владу і національні уряди до того, щоб вони визнали і намагалися дотримуватися цих прав шляхом законодавчих та інших заходів, поступово застосовуваних відповідно до таких принципів:
Принцип 1. Дитині повинні належати всі зазначені в цій Декларації права. Ці права мають визнаватися за всіма дітьми без будь-яких винятків і без відмінностей чи дискримінацій за ознакою раси, кольору шкіри, статі, мови, релігії, політичних або інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, народження або іншої обставини, що стосується самої дитини чи її сім'ї.
Принцип 2. Дитині законом або іншими засобами повинен бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, які дозволили б їй розвиватися фізично, розумове, морально, духовно та у соціальному відношенні здоровим і нормальним шляхом і в умовах свободи та гідності. При виданні з цією метою законів головним міркуванням має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.
Принцип 3. Дитині має належати від її народження право на ім'я і громадянство.
Принцип 4. Дитина повинна користуватися благами соціального забезпечення. Їй має належати право на здорове зростання і розвиток; з цією метою спеціальні догляд і охорона повинні бути забезпечені як їй, так і її матері, включно з належним допологовим і післяпологовим доглядом. Дитині має належати право на відповідне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування.
Принцип 5. Дитині, яка є неповноцінною у фізичному, психічному або соціальному відношенні, повинні забезпечуватися спеціальні режим, освіта і піклування, необхідні з огляду на її особливий стан.
Принцип 6. Дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опікою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю. На суспільстві і на органах публічної влади повинен лежати обов'язок здійснювати особливе піклування про дітей, що не мають сім'ї, і про дітей, що не мають достатніх засобів для існування. Бажано, щоб багатодітним сім'ям надавалась державна або інша допомога на утримання дітей.
Принцип 7. Дитина має право на здобуття освіти, яка має бути безкоштовною і обов'язковою, в усякому разі на початкових стадіях. Їй має даватися освіта, яка сприяла б її загальному культурному розвиткові і завдяки якій вона могла б на основі рівності можливостей розвинути свої здібності і особисте мислення, а також усвідомлення моральної і соціальної відповідальності, і стати корисним членом суспільства.
Якнайкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто відповідає за її освіту і навчання; ця відповідальність лежить насамперед на її батьках.
Принцип 8. Дитина повинна за всіх обставин бути серед тих, хто першими одержують захист і допомогу.
Принцип 9.Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості і експлуатації. Вона не повинна бути об'єктом торгівлі в будь-якій формі. Дитину не слід приймати на роботу до досягнення належного вікового мінімуму; їй ні в якому разі не повинні доручатися чи дозволятися роботи або заняття, які були б шкідливі для її здоров'я чи освіти або перешкоджали її фізичному, розумовому чи моральному розвиткові.
Принцип 10. Дитина має бути захищена від практики, яка може заохочувати расову, релігійну або будь-яку іншу форму дискримінації. Вона повинна виховуватися в дусі взаєморозуміння, терпимості, дружби між народами, миру і загального братерства, а також у повному усвідомленні, що її енергія та здібності мають бути присвячені служінню на користь інших людей.
Отже, положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини.
За приписами частин першої-третьої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Разом з цим, судом при прийнятті рішення від 20.04.2023 року було встановлено, що ОСОБА_1 є законослухняним громадянином, ніколи не притягувався ані до кримінальної, ані до адміністративної відповідальності, має постійне місце роботи, тому має постійний стабільний заробіток. Відповідачкою ОСОБА_2 було подано заяву про визнання зазначених у позові обставин.
Вищевказане свідчить про те, що мати, ОСОБА_2 , самоусунулася від виховання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , і як наслідок батько останнього, ОСОБА_1 , змушений займатися вихованням та утриманням дитини самостійно без участі матері.
Враховуючи вищенаведене, судом, при прийнятті рішення про визначення місця проживання, виховання та утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з його батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , без участі матері, було враховано наведені норми закону та вимоги Декларації прав дитини.
На підставі наведеного, керуючись ст. 271 ЦПК України, суд -
Заяву позивача ОСОБА_1 про роз'яснення рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини - задовольнити.
Роз'яснити рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 20 квітня 2023 року у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дитини, що «визначення місця проживання дитини» за своєю правовою природою є «виховання дитини, особою, з якою вона проживає, що полягає у зобов'язанні піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя», тобто ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , самостійно виховує та утримує малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без участі матері.
Апеляційна скарга на ухвалу суду першої інстанції подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Апеляційна скарга може бути подана до Закарпатського апеляційного суду.
Суддя Віталій МИХАЙЛИШИН