Справа № 643/11584/23
Провадження № 3/643/301/24
17.05.2024 м. Харків
Суддя Московського районного суду м. Харкова Новіченко Н.В., розглянувши матеріали, що надійшли з Управління патрульної поліції в Харківській області Департаменту патрульної поліції про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
І. Опис обставин, установлених під час розгляду справи.
22.10.2023 року о 03:35 год. у м. Харкові по вул. Клочківська, буд. 178 водій ОСОБА_1 керував транспортним засобом «Lexus ES350», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з явними ознаками алкогольного сп'яніння (запах алкоголю з порожнини рота, порушення координації рухів). Від проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння у встановленому законодавством порядку відмовився у лікаря-нарколога, що підтверджується висновком № 3019 від 22.10.2023 року. Правопорушення вчинено повторно протягом року.
ІІ. Пояснення осіб, які беруть участь у справі про адміністративне правопорушення.
У судове засідання ОСОБА_1 не з'явився, про причину неявки суд не повідомив, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Захисник ОСОБА_1 - адвокат Антоненко І.М. надав суду письмові пояснення з детальним викладенням своїх заперечень, а у судовому засіданні просив суд закрити провадження у справі у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження наявності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ІІІ. Нормативний акт, що передбачає відповідальність за адміністративне правопорушення.
Відповідно до ч. 5 ст. 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов'язані знати і неухильно дотримувати вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху.
Єдиний порядок дорожнього руху на всій території України встановлений Правилами дорожнього руху, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України № 1306 від 10.10.2001.
Пункт 1.3 Правил дорожнього руху передбачає, що учасники дорожнього руху зобов'язані знати й неухильно виконувати вимоги цих Правил, а також бути взаємно ввічливими.
Відповідно до вимог пункту 2.5. Правил дорожнього руху водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
У пункті 1.9 Правил дорожнього руху встановлено, що особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством.
Відповідальність за керування транспортними засобами особами в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або під впливом лікарських препаратів, що знижують їх увагу та швидкість реакції, а також передача керування транспортним засобом особі, яка перебуває в стані такого сп'яніння чи під впливом таких лікарських препаратів, а так само відмова особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції передбачена частиною 1 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті тягне за собою відповідальність, передбачену частиною 2 статті 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
ІV. Оцінка суду.
Вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, підтверджується:
- протоколом про адміністративне правопорушення від 22.10.2023 серії ААД № 517631, який відповідає вимогам ст. 256 Кодексу України про адміністративні правопорушення, містить виклад суті вчиненого правопорушення та є джерелом доказової інформації про подію правопорушення та особу, яка його вчинила;
- актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів;
- висновком щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 3019 від 22.10.2023, відповідно до змісту якого заключний діагноз встановити неможливо за відсутності біологічного середовища (сечі);
- постановою Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2023 у справі № 638/1325/23, якою ОСОБА_1 притягнуто до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення;
- відеозаписом з бодікамер працівників поліції;
- рапортом.
На переконання суду, надані докази на підтвердження винуватості ОСОБА_1 є належними, допустимими і достовірними, оскільки отримані з передбачених законом джерел, у передбачений законом спосіб, зафіксовані у належній процесуальній формі, узгоджуються між собою як в цілому, так і в деталях, та доповнюють один одного.
Досліджені та перевірені судом обставини поза розумним сумнівом свідчать про винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Жодних належних та допустимих доказів, які б спростовували винуватість ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суду не надано.
Доводи захисника щодо відсутності у ОСОБА_1 ознак алкогольного сп'яніння, внаслідок чого у працівників поліції були відсутні законні підстави вимагати проходження ним огляду на стан алкогольного сп'яніння, суд вважає безпідставними та до уваги не приймає, враховуючи наступне.
Відповідно до п. п. 2, 3 Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а також перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, огляду на стан сп'яніння підлягають водії транспортних засобів, щодо яких у поліцейського уповноваженого підрозділу Національної поліції України є підстави вважати, що вони перебувають у стані сп'яніння згідно з ознаками такого стану.
Ознаками алкогольного сп'яніння є запах алкоголю з порожнини рота; порушення координації рухів; порушення мови; виражене тремтіння пальців рук; різка зміна забарвлення шкірного покриву обличчя; поведінка, що не відповідає обстановці.
Отже, зазначеними положеннями чинного законодавства встановлено, що поліцейський уповноваженого підрозділу Національної поліції України, керуючись вищенаведеним переліком ознак алкогольного сп'яніння, самостійно визначає наявність чи відсутність підстав у особи для проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння.
Суд зазначає, що вирішення наявності чи відсутності у водія ознак алкогольного сп'яніння відноситься до виключної компетенції поліцейського, який керуючись загальносуспільними нормами зовнішнього вигляду особи, яка не перебуває в алкогольному сп'янінні, на власний розсуд визначає наявність чи відсутність ознак алкогольного сп'яніння.
Таким чином, провівши зовнішній огляд ОСОБА_1 та виявивши у нього ознаки алкогольного сп'яніння поліцейські правомірно запропонували йому пройти огляд на стан алкогольного сп'яніння.
Жодних доказів про порушення законодавства працівниками поліції (висновок службового розслідування, рішення суду, тощо) суду надано не було. Внаслідок цього, у суду відсутні підстави сумніватися у законності дій працівників поліції.
Посилання сторони захисту на безпідставність зупинки поліцейськими автомобіля під керуванням ОСОБА_1 суд до уваги не приймає, враховуючи наступне.
Неправомірна зупинка працівниками поліції транспортного засобу, за певних обставин, може бути підставою притягнення таких працівників до відповідальності. Проте, якщо при цьому з'ясувалось, що водій перебував з ознаками сп'яніння, то факт неправомірної зупинки його працівниками поліції, не звільняє водія від обов'язку виконання вимог п. 2.5. Правил дорожнього руху.
Правомірність дій поліцейських щодо зупинки транспортного засобу не знаходиться у причинному зв'язку з обов'язком водія транспортного засобу пройти відповідний медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп'яніння.
Водночас керування транспортним засобом водієм, який підозрюється в тому, що перебуває у стані алкогольного сп'яніння, створює реальну небезпеку, яка може призвести до тяжких наслідків.
До того ж, наявність або відсутність законних причин для зупинки транспортного засобу не входять до складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП, а відтак не підлягають доказуванню у даній справі.
Аналогічної правової позиції дотримується Харківський апеляційний суд у постанові від 01.11.2023 у справі № 953/7013/22, Львівський апеляційний суд у постанові від 23.02.2024 у справі № 457/1349/23, Хмельницький апеляційний суд у постанові від 26.02.2024 у справі № 672/1223/23, Івано-Франківський апеляційний суд у постанові від 20.02.2024 у справі № 344/10993/23 та ін.
Доводи захисника в частині того, що відповідно до протоколу водій ОСОБА_1 о 03:35 год. керував транспортним засобом з ознаками алкогольного сп'яніння, однак сам протокол було складено лише о 05:50 год., тобто більш ніж через 2 години, жодним чином не спростовують вину ОСОБА_1 у вчиненні інкримінованого йому адміністративного правопорушення.
Доводи сторони захисту в частині того, що ОСОБА_1 не відмовлявся від проходження огляду на стан алкогольного сп'яніння суд до уваги не приймає, враховуючи наступне.
У даному випадку як лікарем-наркологом, так і поліцейськими було надано реальну об'єктивну можливість ОСОБА_1 пройти медичний огляд у повному об'ємі, а також в законному порядку йому було надано можливість реалізації його обов'язків, встановлених Правилами дорожнього руху, однак останній їх не використав. У зв'язку з цим дії лікаря-нарколога та поліцейських, у цьому конкретному випадку суд вважає законними та обґрунтованими.
Даних про хворобу ОСОБА_1 , яка б перешкоджала йому фізіологічно здати аналіз сечі у достатній кількості, суду надано не було.
Таким чином, під час проходження медичного огляду на стан алкогольного сп'яніння в медичній установі ОСОБА_1 ухилився від здачі біологічного середовища у виді сечі, що є аналогічним відмові від проходження огляду на стан сп'яніння в розумінні ст. 130 КУпАП.
Щодо доводів сторони захисту про те, що огляд ОСОБА_1 було проведено з порушенням вимог Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, на думку суду, такі доводи є необґрунтованими та безпідставними, оскільки матеріали справи не містять будь-яких відомостей про те, що ОСОБА_1 або його захисник звертались зі скаргами до керівництва медичної установи на дії медичних працівників щодо проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння та заповнення медичних документів, а також до правоохоронних органів з заявою в порядку КПК України про внесення відомостей до ЄРДР про перевищення лікарем-наркологом своїх службових повноважень.
Більш того, відповідно до пункту 12, 13 розділу ІІІ Інструкції про порядок виявлення у водіїв транспортних засобів ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 1452/735 від 09.11.2015 (далі - Інструкція), предметом дослідження біологічного середовища можуть бути слина, сеча та змиви з поверхні губ, шкірного покриву обличчя і рук. Для дослідження біологічного середовища може використовуватися кров, якщо в обстежуваної особи неможливо взяти зразки біологічних середовищ, вказаних у пункті 12 цього розділу.
Згідно з п. 3, 4 Розділу ІІІ Інструкції огляд у закладах охорони здоров'я щодо виявлення стану сп'яніння проводиться лікарем закладу охорони здоров'я (у сільській місцевості за відсутності лікаря - фельдшером фельдшерсько-акушерського пункту), який пройшов тематичне удосконалення за відповідною програмою згідно з чинним законодавством. Метою цього огляду є встановлення наявності чи відсутності стану сп'яніння в обстежуваної особи.
Огляд на стан алкогольного сп'яніння проводить лікар шляхом проведення лабораторних досліджень, а отже саме лікар визначає вид зразків біологічного середовища, необхідних для лабораторного дослідження.
При цьому, Інструкцією не передбачено можливості самостійного вибору особою, яка проходить огляд виду об'єктів, котрі може надати на дослідження.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Харківського апеляційного суду від 19.04.2024 у справі № 643/10037/23.
Наявність в Інструкції норми, яка містить перелік видів біологічного середовища, які, окрім сечі, можуть бути відібрані, жодним чином не означає, що це є альтернатива для особи, яка проходить огляд на стан сп'яніння, обирати вид біологічного середовища, яке йому зручно здавати.
Вказана альтернатива встановлена для тих випадків, коли відсутня реальна об'єктивна можливість здати якийсь із зазначених видів біологічного середовища. У всякому разі, огляд на стан сп'яніння проводиться лікарем медичного закладу, у який доставлений водій транспортного засобу, та лише лікар може визначити вид зразків біологічного середовища, необхідних для лабораторного дослідження. При цьому, враховується, які саме зразки біологічного середовища можна дослідити у цьому закладі охорони здоров'я.
Разом з цим, у висновку щодо результатів медичного огляду з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції № 3019 від 22.10.2023, лікар зазначив, що заключний діагноз встановити неможливо за відсутності біологічного середовища (сечі).
Поведінка ОСОБА_1 , що зафіксована на відеозаписі, була спрямована на небажання проходити освідування у медзакладі та свідчить про те, що він уникав пройти освідування, посилаючись на відсутність фізіологічної потреби. Вимоги лікаря щодо здачі біологічного матеріалу (сечі) не виконував на протязі тривалого часу, що обґрунтовано розцінено лікарем та поліцейськими як відмова від проходження огляду у встановленому законом порядку.
ОСОБА_1 не вказував про наявність у нього будь-яких захворювань, які б призводили до затримки сечі і жодних документів на підтвердження цього факту не надавав.
Посилання на неможливість з фізіологічних причин здати сечу для проведення дослідження, за відсутності даних про наявність захворювань, які можуть ускладнити здачу сечі на дослідження, спрямовані на відмову від проходження огляду на стан сп'яніння. Відбір сечі на аналіз не складає особливих труднощів, оскільки стосується звичайних природних потреб будь-якої людини та визнається найбільш доступним та ефективним методом для подальшого проведення лабораторних досліджень щодо виявлення стану алкогольного сп'яніння.
За таких обставин, враховуючи фізіологічні властивості людського організму, відсутність об'єктивних обставин, які б перешкоджали водію в умовах медичного закладу здати біологічний матеріал у вигляді сечі, вказані аргументи сторони захисту суд розцінює як форму захисту з метою ухилення від відповідальності за вчинене правопорушення.
Суд звертає увагу, що сама по собі згода водія на проведення огляду на стан сп'яніння, без виконання вимог лікаря медзакладу щодо здачі біоматеріалу для проведення такого огляду, не свідчить про виконання ним вимог п. 2.5 Правил дорожнього руху, оскільки вказаним пунктом передбачено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння, а у даному випадку водій не пройшов такого огляду, незважаючи на те, що працівниками поліції були створені умови для проведення огляду.
Формальне висловлення водієм згоди на проходження огляду, без вчинення ним всіх передбачених законом необхідних дій, не свідчить про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 130 КУпАП.
Доводи захисника про відсутність в матеріалах справи направлення водія до медичного закладу є безпідставними та суб'єктивними, оскільки направлення водія транспортного засобу на огляд з метою виявлення стану, в тому числі алкогольного, сп'яніння складається працівником поліції для лікаря, як підстава проведення лікарем огляду особи, і відповідно таке направлення залишається у лікаря. Вся процедура огляду водія у медичному закладі проводиться виключно за участю працівників поліції, які і доставляють водія до лікарні.
Захисником не обґрунтовано, яким чином формальна відсутність в матеріалах справи такого документу, як направлення на огляд, призвела до порушення прав і свобод ОСОБА_1 та унеможливила їх реалізацію як під час огляду на стан алкогольного сп'яніння, так і під час розгляду справи в суді.
Ураховуючи наведене, суд дійшов висновку, що відсутність в матеріалах справи вказаного вище направлення сама по собі не може бути підставою для визнання недопустимими інших зібраних у справі доказів та свідчити про таке істотне порушення процедури огляду на стан сп'яніння, яке нівелює результати вказаної процедури.
Той факт, що доданий працівниками поліції до протоколу відеозапис з бодікамер є неповним і не містить процедури складання самих матеріалів про адміністративне правопорушення, сам по собі не є підставою для висновку про відсутність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, оскільки стороною захисту не спростовується той факт, що ОСОБА_1 не надав біологічний матеріал (сечу) для дослідження посилаючись на відсутність фізіологічної потреби.
Захисник не посилався на наявність будь-яких обставин, які мають значення для даної справи та які при цьому не зафіксовані на відеозаписі. По суті, заперечення захисника зводяться до формального посилання на відсутність відеозапису подій за певний проміжок часу, при цьому з доводів захисника суд позбавлений можливості встановити, які саме події відбувались у вказаний проміжок часу та яке вони мають значення для всебічного та повного з'ясування обставин даної справи.
Доводи сторони захисту в частині того, що ОСОБА_1 не було роз'яснено його прав судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються підписом ОСОБА_1 у протоколі про адміністративне правопорушення.
Положеннями КУпАП не встановлено правил оцінки доказів у справах про адміністративні правопорушення, критеріїв їх належності, допустимості тощо.
Відповідно до висновків щодо застосування норм права, викладених в постанові Верховного Суду від 16.02.2021 по справі № 263/10894/2020, в ситуаціях, коли нормами КУпАП чітко не врегульовано ті чи інші питання, суди відповідно до усталеної судової практики, яка ґрунтується на системному аналізі міжнародних актів з урахуванням рішень Конституційного Суду України, в певних випадках вправі застосовувати принцип аналогії закону. У цьому випадку найбільш близьким до адміністративно-деліктної галузі права є кримінальне процесуальне законодавство.
Правопорушення, передбачене ч. 2 ст. 130 КУпАП, виходячи з критеріїв Енгеля (Engel and Others v. the Netherlands, рішення 8 червня 1976 року, заяви №№ 5100/71; 5101/71; 5102/71; 5354/72; 5370/72), відноситься до «кримінальних» у розумінні ЄСПЛ.
Суд враховує, що стандарт доказування у кримінальних справах є найвищим, тобто таким, що передбачає максимальні вимоги до належності та допустимості доказів.
Ураховуючи наведене, суд вважає за можливе під час вирішення даної справи враховувати загальні підходи до оцінки допустимості доказів, сформовані Верховним Судом під час розгляду кримінальних проваджень.
Як вбачається висновків щодо застосування норм права Верховного Суду, не будь-яке формальне недотримання вимог закону під час отримання доказу автоматично спричиняє визнання його недопустимим. Натомість закон зобов'язує суд дати оцінку доказу з точки зору його допустимості з урахуванням того, чи було допущене порушення законодавства істотним та яким чином воно перешкоджало забезпеченню та реалізації прав і свобод особи. Не у всіх випадках порушення навіть фундаментальних прав і свобод особи під час судового провадження має прямий вплив на дотримання гарантій справедливого судового розгляду, зокрема й на допустимість доказів. У разі визнання доказів недопустимими суд має вмотивувати свої висновки про істотне порушення вимог закону, зазначивши, які саме й чиї права і свободи було порушено і в чому це виражалося (постанова Великої Палати Верховного Суду від 31.08.2022 у справі № 756/10060/17, постанови Верховного Суду від 01.12.2020 у справі № 318/292/18, від 01.11.2022 у справі № 344/2995/15-к, від 04.10.2022 у справі № 295/3910/18).
Захисником під час розгляду справи не обґрунтовано, яким чином порушення, на які він посилається, призвели до порушення прав і свобод ОСОБА_1 та унеможливили їх реалізацію як під час огляду на стан алкогольного сп'яніння, так і під час розгляду справи в суді.
Той факт, що постанова Дзержинського районного суду м. Харкова від 10.04.2023 у справі № 638/1325/23 на момент вчинення ОСОБА_1 цього правопорушення не набрала законної сили не має значення для кваліфікації його дій саме за ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, адже нею передбачена відповідальність за повторне протягом року вчинення будь-якого з порушень, передбачених частиною першою цієї статті.
За таких обставин, доводи захисника в цій частині суд вважає безпідставними та до уваги не приймає.
Таким чином, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю, суд дійшов висновку, що вина ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, доведена у повному обсязі.
V. Накладення стягнення за адміністративне правопорушення.
Відповідно до положень ст. 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення стягнення за адміністративне правопорушення накладається у межах, установлених цим Кодексом та іншими законами України. При накладенні стягнення враховуються характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті, зафіксовані за допомогою засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі в автоматичному режимі, справ про адміністративні правопорушення, передбачені статтею 132-2 цього Кодексу, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). Особливості накладення стягнення при розгляді справ без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, безпеки на автомобільному транспорті та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), встановлюються статтями 279-1-279-8 цього Кодексу.
Згідно зі ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення адміністративне стягнення є мірою відповідальності і застосовується з метою виховання особи, яка вчинила адміністративне правопорушення, в дусі додержання законів України, поваги до правил співжиття, а також запобігання вчиненню нових правопорушень як самим правопорушником, так і іншими особами.
При визначенніОСОБА_1 адміністративного стягнення суд, враховуючи характер вчиненого правопорушення та ступінь його суспільної небезпеки - дане правопорушення являється грубим порушенням правил дорожнього руху, є потенційно небезпечним для суспільства та становить реальну небезпеку учасникам дорожнього руху, загрожує їх життю, здоров'ю, тяжкість ймовірних наслідків, а також відомості про особуОСОБА_1 , дійшов висновку, що достатнім для його виправлення та запобігання вчинення нових правопорушень буде призначення адміністративного стягнення у виді штрафу з одночасним позбавлення права керування транспортними засобами в межах санкції ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення, оскільки саме такий вид адміністративного стягнення досягне мети, визначеної ст. 23 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
VІ. Інші питання, які вирішує суд при розгляді даної справи.
Положеннями ст. 40-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачено, що у провадженні по справі про адміністративне правопорушення у разі винесення судом (суддею) постанови про накладення адміністративного стягнення сплачується судовий збір особою, на яку накладено таке стягнення. Розмір і порядок сплати судового збору встановлюється законом.
Відповідно до п. 5 ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» у разі ухвалення судом постанови про накладення адміністративного стягнення ставка судового збору встановлюється у розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Вичерпний перелік осіб, які звільняються від сплати судового збору, міститься у ст. 5 вказаного Закону.
У матеріалах справи про адміністративне правопорушення відсутні дані, які б підтверджували звільнення ОСОБА_1 від сплати судового збору, а відтак, з нього слід стягнути судовий збір за ухвалення постанови про накладення адміністративного стягнення.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 33, 35, 130, 251, 280, 283-285, 287, 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення, суд
ВизнатиОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 130 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Накласти наОСОБА_1 адміністративне стягнення у вигляді штрафу в розмірі двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 34 000 (тридцять чотири тисячі) грн. 00 коп. з одночасним позбавленням права керування транспортними засобами на строк три роки.
Стягнути зОСОБА_1 судовий збір в розмірі 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 605 (шістсот п'ять) грн. 60 коп. на користь держави.
Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку протягом десяти днів з дня винесення постанови шляхом подання апеляційної скарги до Харківського апеляційного суду через Московський районний суд м. Харкова особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, її законним представником, захисником, потерпілим, його представником, а також прокурором у випадках, передбачених частиною п'ятою статті 7 та частиною першою статті 287 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні строку відмовлено.
Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, за винятком постанов про застосування стягнення, передбаченого статтею 32 або 32-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
Суддя Н.В. Новіченко