20 травня 2024 року
м. Київ
справа № 160/9356/22
адміністративне провадження № К/990/17039/24
Суддя Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду Загороднюк А.Г., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Полтава, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до суду із позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтава (далі - відповідач), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне бюро розслідувань (далі - третя особа), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві від 06 червня 2022 року № 77-о/дск;
- визнати протиправним та скасувати наказ директора Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві № 78-о/дск від 06 червня 2022 року;
- поновити ОСОБА_1 на посаді старшого слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Полтаві з моменту звільнення, з 08 червня 2022 року;
- стягнути з Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м.Полтаві грошові кошти в сумі середнього заробітку за час вимушеного прогулу.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року, відмовлено у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Ухвалами Верховного Суду від 19 березня 2024 року та від 16 квітня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року у справі № 160/9356/22 повернуто особі, яка її подала, відповідно до пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
01 травня 2024 року до Верховного Суду надійшла втретє касаційна скарга ОСОБА_1 .
Відповідно до частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
Дослідивши зміст касаційної скарги, Суд вважає за потрібне повернути її скаржнику з таких підстав.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 351 цього Кодексу.
Згідно з пунктом четвертим частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У разі подання касаційної скарги на судове рішення, зазначене у частинах другій і третій статті 328 цього Кодексу, в касаційній скарзі зазначається обґрунтування того, в чому полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення (рішень).
Системний аналіз наведених положень КАС України дає підстави для висновку, що при касаційному оскарженні судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу для касаційного оскарження судового рішення.
Скаржник в касаційній скарзі на підставу звернення до Суду покликається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України у взаємозв'язку із пунктом 2 частини другої статті 353 КАС України.
Предметом спору у цій справі є проходження публічної служби та звільнення з неї ОСОБА_1 , який перебував на посаді старшого слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань.
Судом першої інстанції ця справа була розглянута за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини другої статті 353 КАС України підставою для скасування судових рішень судів першої та (або) апеляційної інстанцій і направлення справи на новий судовий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, яке унеможливило встановлення фактичних обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 328 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або; 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; 4) суд встановив обставини, що мають істотне значення, на підставі недопустимих доказів.
Частиною шостою статті 12 КАС України регламентовано перелік категорій справ, які відносяться до справ незначної складності, зокрема інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження (пункт 10 частини шостої статті 12 КАС України).
За правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи, які підлягають розгляду виключно за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України), а також, які через складність та інші обставини недоцільно розглядати в спрощеному позовному провадженні (частина третя статті 12 КАС України).
Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років"; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Беручи до уваги, що слідчі Державного бюро розслідувань відносяться до службових осіб, які займають відповідальне та особливо відповідальне становище, ця справа не відноситься до малозначних.
Проте ця обставина автоматично не наділяє цю справу ознаками справи, що має виняткову складність і вимагає її розгляду із застосуванням особливостей загального позовного провадження.
Аналіз частини другої статті 12 та частини другої статті 257 КАС України дає підстави для висновку, що крім малозначних справ у порядку спрощеного провадження може бути розглянута будь-яка інша справа, за винятком справ, які обов'язково мають бути розглянуті в порядку загального позовного провадження.
В аспекті таких посилань колегія суддів враховує позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 23 листопада 2023 року у справі № 640/8413/21. Позивач у цій справі перебував на посаді слідчого управління Територіального управління Державного бюро розслідувань.
Так, Суд аналізуючи наведені положення процесуального закону у контексті доводів касаційної скарги, колегія суддів уважала, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності (частина шоста статті 12 КАС України), а також інші адміністративні справи, щодо яких процесуальний закон не містить імперативних норм про їхній розгляд за правилами загального позовного провадження (частина четверта статті 12 КАС України) або ж про заборону розглядати їх за правилами спрощеного позовного провадження (частина четверта статті 257 КАС України) та зважаючи на положення частини четвертої статті 12, частини четвертої статті 257 КАС України виснувала, що прямої заборони розглядати справу у порядку спрощеного провадження, як уважає позивач, немає.
З урахуванням викладеного аргументи касаційної скарги про обов'язковість розгляду цієї справи за правилами загального позовного провадження є необґрунтованими.
Верховний Суд зазначає, що заявник, звертаючись до суду з касаційною скаргою втретє, не врахував роз'яснення Верховного Суду, які були зазначені в ухвалах від 19 березня 2024 року та від 16 квітня 2024 року щодо невідповідності касаційної скарги вимогам процесуального закону, недоліки якої стали підставою для її повернення.
Верховний Суд звертає увагу, що підстави касаційного оскарження викладені втретє у поданій касаційній скарзі ідентичні з підставами попередніх касаційних скарг. При цьому Верховний Суд в ухвалах 19 березня 2024 року та від 16 квітня 2024 року надав оцінку зазначеним підставам і судові рішення про повернення касаційної скарги набули законної сили.
Зазначене свідчить, що позивач формально підійшов до оформлення касаційної скарги та проігнорував роз'яснення Верховного Суду щодо необхідності дотримання законодавчих вимог до змісту касаційної скарги в частині викладення підстав касаційного оскарження судового рішення.
Варто зазначити, що відповідно до приписів статті 44 КАС України учасники справи, маючи намір добросовісної реалізації належного їм права на касаційне оскарження судового рішення, повинні забезпечити неухильне виконання вимог процесуального закону, зокрема, стосовно строку подання касаційної скарги, її форми та змісту.
Крім того, суд повторює, що пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України передбачено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Як вбачається з Єдиного державного реєстру судових рішень, Дніпропетровським окружним адміністративним судом справу розглянуто за правилами спрощеного позовного провадження, а відтак рішення у цій справі можуть бути оскаржені до Верховного Суду лише за наявності обставин, наведених у підпунктах "а" - "г" пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України.
У касаційній скарзі відсутнє будь-яке посилання заявника на передбачені пунктом 2 частини п'ятої статті 328 КАС України випадки.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судові рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження або їх некоректне (помилкове) визначення, або визначення безвідносно до предмета спору у конкретній справі, у якій подається касаційна скарга, унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
При цьому, такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
За таких обставин, касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження.
На підставі вищенаведеного та керуючись положеннями статей 44, 328, 330, 332 КАС України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 04 вересня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2024 року в справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого в м. Полтава, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору Державне бюро розслідувань про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку - повернути особі, яка її подала.
Роз'яснити, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до суду касаційної інстанції в порядку, встановленому законом.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та оскарженню не підлягає.
Суддя: А.Г. Загороднюк