20 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/21279/23 пров. № А/857/24416/23
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів - Курильця А. Р., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №140/21279/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправною та скасування вимоги,
суддя в 1-й інстанції - Ковальчук В. Д.,
дата ухвалення рішення - 21 листопада 2023 року,
місце ухвалення рішення - м.Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - не зазначено,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача- Головного управління ДПС у Волинській області, в якому просив визнати протиправною та скасувати вимогу про сплату боргу (недоїмки) від 17 листопада 2020 року №Ф-6368-55У.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною та скасовано вимогу про сплату боргу (недоїмки) Головного управління ДПС у Волинській області від 17 листопада 2020 року №Ф-6368-55У.
Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач оскаржив його в апеляційному порядку, доводи апеляційної скарги аналогічні викладеним у відзиві на позов. Зокрема, вважає, що оскаржуване рішення прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушенням норм матеріального та процесуального права і підлягає скасуванню, покликаючись на те, що позивач, будучи фізичною особою-підприємцем, не нарахував та не сплатив у встановлений строк єдиний внесок у розмірі мінімального страхового внеску за вказаний період у загальній сумі 35436,75 грн, внаслідок чого в облікових даних інформаційної системи податкового органу та в інтегрованій картці платника відображено недоїмку зі сплати єдиного внеску у вказаній сумі. Зауважує, що позивачем не було подано доказів щодо сплати єдиного соціального внеску. Таким чином, вважає, що Головне управління ДПС у Волинській області діяло виключно на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а оскаржувана вимога винесена з дотриманням норм чинного законодавства. Просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Позивач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що він є застрахованою особою і єдиний внесок за нього у період, за який винесена оскаржувана вимога, нараховував та сплачував роботодавець у розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску ним, як ФОП. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін.
Справа розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження.
Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження), суд апеляційної інстанції в порядку п.3 ч.1 ст.311 КАС України розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено, що 27 лютого 2013 року ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
З наданих відповідачем даних Інтегрованої картки платника по єдиному соціальному внеску вбачається, що заборгованість зі сплати єдиного внеску в сумі 35436,75 грн виникла внаслідок нарахування податковим органом позивачу єдиного внеску в мінімальному розмірі, встановленому законодавством за 2017-2020 роки.
У зазначений період ОСОБА_1 перебував у трудових відносинах з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 , який сплачував за позивача страхові внески, в тому числі ЄСВ, що підтверджується трудовим договором між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю від 01 липня 2016 року, індивідуальними відомостями про застраховану особу з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування Пенсійного фонду України (довідка форма ОК-5).
17 листопада 2020 року ГУ ДПС у Волинській області сформувало вимогу №Ф-6368-55У про сплату боргу (недоїмки), що виникла станом на 09 серпня 2022 року у сумі 35436,75 грн, відповідно до статті 25 Закону України “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування” та на підставі даних інформаційної системи податкових органів.
Вважаючи вказану вимогу протиправною, позивач звернувся у суд з цим адміністративним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) вбачається, що з 2017-2020 роках роботодавцем позивача, як страхувальником на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати, нараховувався та сплачувався ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача, а тому оскаржувана податкова вимога від 17 листопада 2020 року №Ф-6368-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 35436,75 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Такий висновок суду першої інстанції, на думку колегії суддів, відповідає нормам матеріального права та фактичним обставинам справи і є правильним, законним та обґрунтованим, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Ст.14 ПК України містить визначення, зокрема: працівник - фізична особа, яка безпосередньо власною працею виконує трудову функцію згідно з укладеним з роботодавцем трудовим договором (контрактом) відповідно до закону (підпункті 14.1.195 пункту 14.1 статті 14 ПК України), самозайнята особа - платник податку, який є фізичною особою - підприємцем або провадить незалежну професійну діяльність за умови, що така особа не є працівником в межах такої підприємницької чи незалежної професійної діяльності; незалежна професійна діяльність - участь фізичної особи у науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, приватних виконавців, адвокатів, арбітражних керуючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів), аудиторів, бухгалтерів, оцінщиків, інженерів чи архітекторів, особи, зайнятої релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою - підприємцем (за виключенням випадку, передбаченого пунктом 65.9 статті 65 цього Кодексу) та використовує найману працю не більш як чотирьох фізичних осіб (підпункті 14.1.226 пункту 14.1 статті 14 ПК України).
Закон України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування" №2464-VІ від 08 липня 2010 року (далі - Закон №2464-VІ, в редакції на час виникнення спірних правовідносин) визначає правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку.
Так, ч.1 ст.1 Закону №2464-VІ передбачає, що єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування (пункт 2); недоїмка - сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена у строки, встановлені цим Законом, обчислена органом доходів і зборів у випадках, передбачених цим Законом (пункт 6); застрахована особа - фізична особа, яка відповідно до законодавства підлягає загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню і сплачує (сплачувала) та/або за яку сплачується чи сплачувався у встановленому законом порядку єдиний внесок (пункт 3); страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок (пункт 10).
Згідно з п.1, п.5 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є роботодавці: підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами; особи, які провадять незалежну професійну діяльність, а саме: наукову, літературну, артистичну, художню, освітню або викладацьку, а також медичну, юридичну практику, в тому числі адвокатську, нотаріальну діяльність, або особи, які провадять релігійну (місіонерську) діяльність, іншу подібну діяльність та отримують дохід від цієї діяльності.
Крім того, відповідно до приписів ст.9 Закону №2464-VI єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі (частина перша); обчислення єдиного внеску здійснюється на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) виплат (доходу), на які відповідно до цього Закону нараховується єдиний внесок (частина друга); платники єдиного внеску, зазначені у пункті 1 частини першої статті 4 цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний місяць, не пізніше 20 числа наступного місяця.
Платники єдиного внеску, зазначені у пункті 5 частини першої статті 4 цього Закону, зобов'язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 1 травня наступного року (частина восьма).
Ч.5 ст.8 Закону №2464-VІ передбачає, що єдиний внесок для платників, зазначених у статті 4 цього Закону, встановлюється у розмірі 22 відсотки до визначеної статтею 7 цього Закону бази нарахування єдиного внеску.
Згідно з абз.1 п.1 та абз.1 п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464-VI єдиний внесок нараховується: для платників, зазначених у пунктах 1 (крім абзацу сьомого), частини першої статті 4 цього Закону, - на суму нарахованої кожній застрахованій особі заробітної плати за видами виплат, які включають основну та додаткову заробітну плату, інші заохочувальні та компенсаційні виплати, у тому числі в натуральній формі, що визначаються відповідно до Закону України "Про оплату праці", та суму винагороди фізичним особам за виконання робіт (надання послуг) за цивільно-правовими договорами; для платників, зазначених у пунктах 4 (крім фізичних осіб - підприємців, які обрали спрощену систему оподаткування) та 5 частини першої статті 4 цього Закону, - на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску на місяць.
З 01 січня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06 грудня 2016 року №1774-VIII, відповідно до якого внесено зміни до Закону України "Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування", зокрема, у частину першу статті 7, а саме: - у пункті 2 перше речення абзацу другого пункту слова "має право самостійно" замінено словом “зобов'язаний”.
За приписами п.3 ч.1 ст.14 Закону №2464-VI на податкові органи покладено обов'язок здійснювати контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону.
Відповідно до ч.2 ст.25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею. Абзацом першим частини четвертої цієї статті визначено, що податковий орган у порядку, за формою та у строки, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну фінансову політику, надсилає в паперовій та/або електронній формі платникам єдиного внеску вимогу про сплату недоїмки з єдиного внеску.
Порядок стягнення заборгованості з платників єдиного внеску, формування, оформлення та надсилання вимоги про сплату боргу (недоїмки) зі сплати єдиного внеску передбачений розділом VI Інструкції про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженої наказом Міністерства фінансів України від 20 квітня 2015 року №449 (далі- Інструкція №449).
Згідно з пп.6,8 п.3 розділу VI Інструкції №449 вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі даних інформаційної системи органу доходів і зборів на суму боргу, що перевищує 10 гривень. Вимога про сплату недоїмки є виконавчим документом.
Зі змісту п.4 розділу VI Інструкції №449 вбачається, що вимога про сплату боргу (недоїмки) формується на підставі актів документальних перевірок, звітів платника про нарахування єдиного внеску та облікових даних з інформаційної системи органу доходів і зборів за формою згідно з додатком 6 до цієї Інструкції (для платника - юридичної особи) або за формою згідно з додатком 7 до цієї Інструкції (для платника - фізичної особи). Після формування вимоги про сплату боргу (недоїмки) та внесення даних до відповідного реєстру вимога надсилається (вручається) платнику.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач перебував у статусі фізичної особи-підприємця, що не заперечується сторонами.
Крім того, як встановлено судом першої інстанції, у періоді, охопленому предметом цього спору, позивач не займався підприємницькою діяльністю та не отримував від неї доходу, оскільки доказів на спростування цих обставин матеріали справи не містять.
Згідно з п.4 ч.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є, зокрема, особи, підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами.
Як вбачається з матеріалів справи, контролюючий орган, враховуючи наведені нормативні положення та фактичні обставини справи (перебування позивача на обліку як фізичної особи, яка займається підприємницькою діяльністю) дійшов висновку про необхідність нарахування позивачу ЄСВ у розмірі мінімального страхового внеску на місяць. Цей висновок став підставою для прийняття контролюючим органом оскарженої вимоги про сплату нарахованих ним сум ЄСВ.
Разом з тим, як правильно звернув увагу суд першої інстанції, згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) від 29 травня 2023 року, з липня 2016 року по 2022 рік ФОП ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ), як роботодавець, нараховував позивачу заробітну плату, сплачував за нього як страхувальник ЄСВ та вказані періоди включено до страхового стажу позивача, тобто у вищевказаний період позивач жодної господарської діяльності як підприємець не здійснював, оскільки перебував у трудових відносинах (а.с.7-8).
Крім того, у матеріалах справи міститься трудовий договір від 01 липня 2016 року, укладений між ФОП ОСОБА_2 та ОСОБА_1 (а.с.6).
Згідно з абз.2 п.1 ст.4 Закону №2464-VІ платниками єдиного внеску є також роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством. При цьому зазначені роботодавці під час кожної виплати заробітної плати, на її суму нараховують єдиний внесок. Обов'язок таких роботодавців одночасно з видачею заробітної плати сплатити нарахований на ці виплати єдиний внесок у розмірі, встановленому для таких платників.
Оскільки єдиною метою збору єдиного внеску є забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, саме прав фізичних осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування, то в розумінні Закону № 2464-VI позивач є застрахованою особою, і єдиний внесок за нього в період, за який винесена оскаржувана вимога нараховував та сплачував роботодавець в розмірі не менше мінімального, що виключає обов'язок по сплаті у цей період єдиного внеску позивачем ще і як фізичною особою-підприємцем, яка має право провадити господарську діяльність, проте не отримував дохід від неї.
З врахуванням наведеного вище, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимога ГУ ДПС у Волинській області від 17 листопада 2020 року №Ф-6368-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 35436,75 грн є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки у вищезазначені періоди роботодавець щомісяця нараховував на суму заробітної плати єдиний соціальний внесок та сплачував цю суму до бюджету, позивач був найманим працівником та застрахованою особою, а тому платником єдиного соціального внеску за нього був роботодавець/страхувальник.
Враховуючи ту обставину, що єдиний соціальний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за спірні періоди за позивача як найманого працівника сплатив його роботодавець як страхувальник, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправне повторне нарахування контролюючим органом недоїмки по ЄСВ за цей самий період позивачу як самозайнятій особі.
Вищенаведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо тлумачення та застосування норм Закону №2464-VІ, відповідно до яких одночасна сплата єдиного соціального внеску безпосередньо особою (як такою, що провадить незалежну професійну діяльність) та її роботодавцем як страхувальником спричинить подвійну сплату цього внеску, що суперечить меті запровадженого державою консолідованого страхового внеску.
Таким чином, аналізуючи наведені вище правові норми та враховуючи встановлені фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що згідно із індивідуальними відомостями про застраховану особу ОСОБА_1 з Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) вбачається, що з 2017-2020 роках роботодавцем позивача, як страхувальником на суму нарахованої позивачу як застрахованій особі заробітної плати, нараховувався та сплачувався ЄСВ та вказаний період включено до страхового стажу позивача, а тому оскаржувана податкова вимога від 17 листопада 2020 року №Ф-6368-55У про сплату боргу (недоїмки) у сумі 35436,75 грн є протиправною та підлягає скасуванню.
Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін.
Керуючись ст.139, 242, 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Волинській області залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 21 листопада 2023 року у справі №140/21279/23 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 20 травня 2024 року.