Кіровоградської області
"05" грудня 2007 р.
Справа № 4/434
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Хилька Ю.І.розглянув справу №4/434
за адміністративним позовом: Виконавчого комітету Кіровоградської міської Ради, м. Кіровоград
до відповідача: Кіровського відділу Державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції, м. Кіровоград
за участю у справі у справі у якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні позивача - Кіровоградської міської ради, м. Кіровоград
про визнання неправомірними дій державного виконавця Борисенко Л.П., скасування постанови та зобов'язання винести постанову про відкриття провадження
за участю представників:
від позивача - Тимоховська Т.М., довіреність № 4823/11 від 19.11.07;
від відповідача - Масленников В.В., довіреність № б/н від 01.10.07;
від 3-ої особи - Правосудько А.В., довіреність № 542-МР від 12.09.07.
Час винесення постанови: 05.12.2007 року о 16:00 год.
Заслухавши пояснення представників сторін та дослідивши матеріали справи, господарський суд
Позивачем оскаржено дії державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського міського управління юстиції (ДВС) Борисенко Л.П., яка 25.10.2007 року винесла постанову про відмову у відкритті виконавчого провадження щодо примусового виконання постанови адміністративної комісії при виконавчому комітеті Кіровоградської міської ради від 30.08.2007 р. № 25/11-ак про стягнення з громадянки Захарченко Н.Ф., накладеного в якості адміністративного стягнення штрафу у розмірі 51 грн. на користь держави з посиланням на ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження», зазначивши в якості підстави прийнятого рішення те, що виконавчий документ пред'явлено до виконання особою, повноваження якої не підтверджені належним чином відповідно до вимог чинного законодавства.
Проаналізувавши правовідносини між сторонами спору та надавши їм правову оцінку, господарський суд приходить до переконання, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення враховуючи наступне.
За приписом п.6 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» (в подальшому Закону) виконавчим документом є постанова органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Згідно із ст.283 Кодексу України про адміністративні правопорушення постанова по справі про адміністративні правопорушення підписується посадовою особою, яка розглядала справу, а постанова колегіального органу - головуючим на засіданні і секретарем цього органу.
Згідно до статті 1 Закону, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, зазначених у цьому Законі, спрямованих на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які здійснюються на підставах, у спосіб та в межах повноважень, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, виданими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (далі - рішення).
Згідно статті 2 Закону, примусове виконання рішень в Україні покладається на Державну виконавчу службу, яка входить до системи органів Міністерства юстиції України.
Статтею 18 Закону (підстави для відкриття виконавчого провадження) зазначено, що державний виконавець відкриває виконавче провадження на підставі виконавчого документа:
1) за заявою стягувача або його представника про примусове виконання рішення, зазначеного в статті 3 цього Закону;
2) за заявою прокурора у випадках представництва інтересів громадянина або держави в суді;
3) в інших передбачених законом випадках.
Крім того, відповідачем не враховано приписи ст. 12 Положення про адміністративні комісії, затвердженого Указом ПВР УРСР від 9 березня 1988 року № 5540 - XI, про те, що голова адміністративної комісії, а під час його відсутності заступник голови, підписує постанову комісії по справі про адміністративне правопорушення.
Спірна постанова підписана заступником голови адміністративної комісії та секретарем, які згідно до ст.283 Кодексу України про адміністративні правопорушення та Положення про адміністративні комісії, є особами уповноваженими підписувати постанови про адміністративне правопорушення.
Пунктом 6 ст.13 Положення про адміністративні комісії передбачено, що відповідальний секретар адміністративної комісії звертає до виконання постанови про накладання адміністративного стягнення і контролює їх виконання.
Отже, відповідальний секретар адміністративної комісії, як уповноважена особа, діє в межах повноважень на підставі ст.13 зазначеного Положення.
При вирішенні спору, господарським судом враховується, що Постановою Верховної Ради України від 12 вересня 1991 року № 1545-XII «Про порядок тимчасової дії на території України окремих актів законодавства Союзу РСР» встановлено, що до прийняття відповідних актів законодавства України на території республіки застосовуються акти законодавства Союзу РСР з питань, які не врегульовані законодавством України, за умови, що вони не суперечать Конституції і законам України.
Згідно до ст.18-1 Закону України “Про виконавче провадження» виконавчими документами є: п.9. постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення у випадках, передбачених законом.
Оскаржуваною постановою державного виконавця про відмову у відкритті виконавчого провадження було порушено право виконавчого комітету Кіровоградської міської ради, як учасника виконавчого провадження, щодо адміністративного стягнення та ненадходження коштів до місцевого бюджету, що суперечить інтересам територіальної громади, які лежать в основі діяльності виконавчого комітету Кіровоградської міської ради. При цьому господарським судом враховується, що згідно до ст. 11Закону сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник.
У виконавчих провадженнях про стягнення сум у доход Державного бюджету України стягувачем є орган, за позовом якого судом винесено відповідне рішення, або орган, який відповідно до закону прийняв таке рішення.
У відповідності до ст.11-1 Закону сторони та інші учасники виконавчого провадження мають право знайомитися з матеріалами виконавчого провадження, робити з них виписки, знімати копії, подавати додаткові матеріали, заявляти клопотання, брати участь у провадженні виконавчих дій, давати усні і письмові пояснення в процесі виконавчих дій, висловлювати свої доводи, міркування з усіх питань, що виникають у ході виконавчого провадження, у тому числі при проведенні експертизи, заперечувати проти клопотань, доводів та міркувань інших учасників виконавчого провадження, заявляти відводи у випадках, передбачених цим Законом, оскаржувати дії (бездіяльність) державного виконавця з питань виконавчого провадження та користуватися іншими правами, наданими цим Законом.
За приписом ст. 24 Закону державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ, відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явленні виконавчого документа до виконання і цей документ відповідає вимогам передбаченим цим Законом, та пред'явлений до виконання до органу державної виконавчої служби за належним місцем виконання рішення.
За приписом ст. 85 Закону визначено порядок оскарження дій посадових осіб Державної виконавчої служби.
У виконавчому провадженні на дії (бездіяльність) державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої Служби по виконанню рішення або відмову у здійсненні передбачених цим Законом дій може бути подана скарга до начальника відповідного органу державної виконавчої служби, якому безпосередньо підпорядкований державний виконавець, або до відповідного суду.
Разом з тим, господарський суд не вважає за можливе скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу, оскільки зі змісту ч. 1 ст. 41 Закону вбачається, що постанова державного виконавця може бути визнана судом незаконною, або скасована начальником відповідного відділу державної виконавчої служби.
Господарський суд може лише визнати постанову державного виконавця незаконною, а не скасовувати її, оскільки це право належить начальнику відповідного відділу державної виконавчої служби.
Окрім того, виходячи зі змісту законодавства, що регулює порядок оскарження рішень, дій бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, у разі визнання неправомірними (незаконними, недійсними) рішення, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суд зобов'язує їх усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює порушені права чи свободи заявника.
Господарським судом звернуто увагу на ту обставину, що заявник просить скасувати незаконну на його думку постанову ВДВС, а такими повноваженнями суд згідно до вимог закону не наділений.
При цьому, суд керується вимогами ст.19 Конституції України про те, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
При зверненні до суду заявник посилається на ст. 181 КАС України, що відповідає матеріалам справи, оскільки згідно до п.7 Прикінцевих і перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України провадження у справі повинно проводитись за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, тому розгляд заяви на дії державної виконавчої служби має проводитись за правилами, передбаченими ст.181 КАС України.
Господарський суд вважає, що строк на звернення із скаргою встановлений ст. 181 КАС України скаржником не пропущений, так як постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) від 25.10.2007 року надійшла позивачу 06.11.2007 року (вхідний №8793/1504), а вже 14.11.2007 року він звернувся до суду з адміністративним позовом.
Господарський суд прийшов до висновку про те, що державним виконавцем зроблено помилковий висновок про те, що секретар адміністративної комісії Тимоховська Т., направляючи до виконання постанову адміністративної комісії безпідставно привласнила повноваження юридичної особи на участь у виконавчому провадженні, оскільки ст.12 Закону передбачено підстави представництва сторін у виконавчому провадженні, яке за структурою глави 2 Закону можливе лише після відкриття виконавчого провадження та визначення учасників виконавчого провадження у відповідності до приписів ст. ст.10, 11 Закону щодо учасників виконавчого провадження.
Отже, господарський суд прийшов до переконання, що Постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) державного виконавця Борисенко Л.П. від 25.10.2007 року з посиланням на передбачені ст.26 Закону підстави є неконкретною, оскільки не містить посилання на відповідну частину цієї статті та фактично позбавляє можливості заявника оскаржити підстави таких дій ДВС та не в повній мірі відповідає вимогам закону, тобто є незаконною.
Крім того, господарський суд прийшов до переконання про необхідність розглянути спір по суті в порядку Кодексу адміністративного судочинства України враховуючи наступне.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень (пункт 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України).
Визначення поняття "справа адміністративної юрисдикції" наведено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України, під якою розуміється переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією з сторін є суб'єкт, що здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Тобто, справою адміністративної юрисдикції може бути переданий на вирішення адміністративного суду спір, який виник між двома (кількома) конкретними суб'єктами суспільства стосовно їхніх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб'єктів, а ці суб'єкти відповідно зобов'язані виконувати вимоги та приписи такого владного суб'єкта.
Поняття "суб'єкт владних повноважень" визначено у статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України - це органи державної влади, орган місцевого самоврядування, їхні посадові чи службові особи, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства.
Відтак необхідною ознакою суб'єкта владних повноважень є здійснення цим суб'єктом владних управлінських функцій, причому ці функції повинні здійснюватися відповідним суб'єктом саме у тих правовідносинах, у яких виник спір.
Крім того, господарським судом приймається до уваги, що позивач звернувся до суду з позовом про вирішення спору в порядку ст.181 Кодексу адміністративного судочинства України за приписами якої визначено особливості провадження у справах з приводу рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби.
Поряд з цим, господарський суд звертає увагу на ту обставину, що в оскаржуваній постанові державний виконавець помилково вказала, що постанова може бути оскаржена до Кіровського районного суду м.Кіровограда в 10-денний термін з моменту її одержання, оскільки за приписом п.1 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, інших посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до пункту 6 Прикінцевих та Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, до початку діяльності окружних та апеляційних адміністративних судів адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України 1991 року, вирішують відповідні місцеві та апеляційні господарські суди за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.
Відтак місцевому господарському суду делеговані повноваження окружних адміністративних судів.
Згідно правил пункту 1 частини першої статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України місцевим загальним судам як адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган чи посадова особа місцевого самоврядування, посадова особа чи службова особа органу місцевого самоврядування, крім тих, які підсудні окружним адміністративним судам.
Окружним адміністративним судам підсудні адміністративні справи, у яких однією зі сторін є орган державної влади, інший державний орган, орган влади Автономної республіки Крим, їх посадова чи службова особа, крім справ з приводу їхніх рішень, дій чи бездіяльності у справах про адміністративні проступки (частина друга статті 18 Кодексу адміністративного судочинства України).
За приписом ст. 19 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративні справи вирішуються адміністративним судом за місцезнаходженням відповідача.
Отже, незважаючи на помилкову посилку державного виконавця про можливість оскарження постанови до Кіровського районного суду м.Кіровограда, позивач правильно звернувся з позовом до господарського суду Кіровоградської області.
Крім того, про неправомірність роз'яснення державного виконавця порядку оскарження спірної постанови засвідчує те, що за місцем знаходження відповідача (юридична адреса: м.Кіровоград, вул. Преображенська, 47) у відповідності до ст.19 Кодексу адміністративного судочинства України є Ленінський районний суд м.Кіровограда.
Таким чином, на думку господарського суду державним виконавцем не в повній мірі виконано вимоги ст.26 Закону за приписом якої у разі відмови у відкритті виконавчого провадження державний виконавець повинен роз'яснити стягувачу, що постанова про відмову у відкритті виконавчого провадження може бути оскаржена заявником начальнику відповідного органу державної виконавчої служби, якому він безпосередньо підпорядкований, або до відповідного суду в 10-денний строк з моменту її одержання. ( Частина четверта статті 26 із змінами внесеними згідно із Законом N 2716-IV ( 2716-15 ) від 23.06.2005 ).
Висновок про неправомірність дій державного виконавця при винесенні оскаржуваної постанови також підтверджується дослідженими в судовому засіданні письмовими доказами: Рішенням Кіровоградської міської ради №781 від 2.07.2007 року “Про затвердження складу адміністративної комісії при виконавчому комітеті Кіровоградської міської ради» та додатком до цього рішення (а.с 12-14), Розпорядження Кіровоградського міського голови №50 щодо повноважень першого заступника міського голови Табалова С.М. (а.с.15-16).
Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 169, 165, 181, п.4 Прикінцевих і перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, господарський суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Постанову державного виконавця Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського МУЮ від 25.10.2007 року затверджену начальником Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського МУЮ 25.10.2007 року про відмову у відкритті виконавчого провадження (відмову в прийнятті до провадження виконавчого документа) визнати незаконною.
Зобов'язати начальника Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського МУЮ усунути порушення закону при виконанні постанови №25/11-ак від 30.08.2007 року адміністративної комісії при виконкомі Кіровоградської міської ради.
Постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження, якщо таку заяву не було подано.
Якщо було подано заяву про апеляційне оскарження, але апеляційна скарга не була подана у строк, встановлений Кодексом адміністративного судочинства України, постанова суду першої інстанції набирає законної сили після закінчення цього строку.
У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова суду не набрала законної сили.
Заява про апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення в повному обсязі.
Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом двадцяти днів після подання заяви про апеляційне оскарження.
Апеляційна скарга може бути подана без попереднього подання заяви про апеляційне оскарження, якщо скарга подається у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.
Заява про апеляційне оскарження та апеляційна скарга подаються до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив судове рішення.
Примірники постанови направити сторонам та начальнику Кіровського відділу державної виконавчої служби Кіровоградського МУЮ.
Суддя
Ю. І. Хилько