Постанова від 20.05.2024 по справі 140/33297/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/33297/23 пров. № А/857/4738/24

Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,

суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,

розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Волинській області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 140/33297/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,-

суддя в 1-й інстанції -Смокович В.І.,

час ухвалення рішення - 16.02.2024 року,

місце ухвалення рішення - м. Луцьк,

дата складання повного тексту рішення - 16.02.2024 року,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) звернувся з позовом до Головного управління Національної поліції у Волинській області (далі - ГУНП у Волинській області, відповідач) про визнання протиправною бездіяльності щодо не нарахування та невиплати компенсації за невикористані: 30 діб основної оплачуваної відпустки, 15 діб додаткової оплачуваної відпустки , 07 діб відпустки відповідно до статті 47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2021, 2022, 2023 роки, 30 діб основної оплачуваної відпустки, 15 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки із збереженням заробітної плати відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», просив зобов'язати Головне управління Національної поліції у Волинській області нарахувати та виплати ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 30 діб основної оплачуваної відпустки, 15 діб додаткової оплачуваної відпустки, 07 діб відпустки відповідно до статті 47 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» за 2021, 2022, 2023 роки, 30 діб основної оплачуваної відпустки, 15 діб додаткової оплачуваної відпустки, 14 діб додаткової відпустки із збереженням заробітної плати відповідно до статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 22.04.2002 по 30.06.2023 проходив службу в органах внутрішніх справ та поліції. Наказом від 29.06.2023 №266 ОСОБА_1 звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліції» (за власним бажанням), з 30.06.2023 з виплатою компенсації за 15 діб основної оплачуваної відпустки, за 07 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році та за 14 діб додаткової відпустки відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

В період проходження служби позивач не використав усі належні йому відпустки (основні та додаткові) з 2021 року і станом на день звільнення відповідач не виплатив компенсацію за їх невикористання.

На звернення ОСОБА_1 про виплату компенсації за невикористані дні основної та додаткової відпусток відповідач у листі від 19.09.2023 №1188/04/29-2023 повідомив про відсутність правових підстав для задоволення його вимог з огляду на те, що нормативними документами не передбачено виплату компенсації за невикористані відпустки у попередніх роках.

Позивач вважає, що не нарахування та невиплата відповідачем грошової компенсації за невикористані відпустки є порушенням вимог чинного законодавства, позаяк право використати відпустку, невідбуту у попередніх роках, зберігається за працівником, отже такий працівник вправі отримати грошову компенсацію за невикористану у попередніх роках відпустку.

Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 140/33297/23 позовні вимоги задоволено.

Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що чинне законодавство передбачає виплату компенсації за відпустку, яка не була використана поліцейським у році звільнення, а не за попередні роки, а тому правові підстави для виплати позивачу компенсації за невикористану ним відпустку за попередні роки відсутні.

Просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 140/33297/23 та відмовити у задоволенні позовних вимог.

Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.

Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Задовольняючи позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач безпідставно не виплатив позивачу при звільненні грошову компенсацію за невикористані у попередніх роках, що передували року звільнення, дні щорічної основної та додаткових відпусток з підстав відсутності у законодавчих нормах такого права.

Таким чином, суд вважав, що позивач має право на компенсацію за невикористані дні відпустки за 2021, 2022 та 2023 роки.

Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що

ОСОБА_1 проходив службу в органах внутрішніх справ та в Національній поліції та відповідно до наказу начальника ГУНП у Волинській області від 29.06.2023 №266 звільнений зі служби в поліції на підставі пункту 7 частини 1 статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (за власним бажанням), з 30.06.2023, з виплатою йому компенсації за 15 діб основної оплачуваної відпустки, за 07 діб додаткової оплачуваної відпустки за фактично відпрацьований час у 2023 році та за 14 діб додаткової відпустки відповідно до ст.12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»(арк.спр.9).

Відповідно до довідки відповідача від 20.03.2023 №42-М/12/01/7-2023 станом на 30.06.2023 у ОСОБА_1 залишились невикористаними відпустки, на які він мав право щороку, починаючи з 2021 року, а саме: на основні оплачувані відпустки відповідно до ст.93 Закону №580-VIII тривалістю 30 діб за 2021-2022 роки, додаткову оплачувану відпустку відповідно до ст.93 Закону №580-VIII тривалістю 15 діб за 2021-2022 роки, додаткову відпустку із збереженням заробітної плати відповідно до ст.12 Закону №3551-ХІІ тривалістю 14 діб за 2022 рік, відпустку відповідно до ст.47 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" тривалістю 7 діб за 2021-2023 роки (арк.спр.10).

На звернення позивача щодо виплати грошової компенсації за усі невикористані в період служби відпустки відповідач листом від 19.09.2023 №1188/04/29-2023 повідомив, що за дні невикористаних відпусток у попередніх роках виплата компенсації чинним законодавством не передбачена (арк.спр.12).

З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до статті 45 Конституції України кожен, хто працює, має право на відпочинок. Це право забезпечується наданням днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки, встановленням скороченого робочого дня щодо окремих професій і виробництв, скороченої тривалості роботи у нічний час. Максимальна тривалість робочого часу, мінімальна тривалість відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови здійснення цього права визначаються законом.

Згідно зі статтею 4 Закону України «Про відпустки» від 15.11.1996 №504/96-ВР установлюються такі види відпусток: 1) щорічні відпустки: основна відпустка (стаття 6 цього Закону); додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці (стаття 7 цього Закону); додаткова відпустка за особливий характер праці (стаття 8 цього Закону); інші додаткові відпустки, передбачені законодавством; 2) додаткові відпустки у зв'язку з навчанням (статті 13, 14 і 15 цього Закону); 3) творча відпустка (стаття 16 цього Закону); 3-1) відпустка для підготовки та участі в змаганнях (стаття 16-1 цього Закону); 4) соціальні відпустки: відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами (стаття 17 цього Закону); відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку (стаття 18 цього Закону); відпустка у зв'язку з усиновленням дитини (стаття 18-1 цього Закону); додаткова відпустка працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (стаття 19 цього Закону); 5) відпустки без збереження заробітної плати (статті 25, 26 цього Закону). Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток.

Відповідно до статті 16-2 Закону №504/96-ВР учасникам бойових дій, постраждалим учасникам Революції Гідності, особам з інвалідністю внаслідок війни, статус яких визначений Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», особам, реабілітованим відповідно до Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років», із числа тих, яких було піддано репресіям у формі (формах) позбавлення волі (ув'язнення) або обмеження волі чи примусового безпідставного поміщення здорової людини до психіатричного закладу за рішенням позасудового або іншого репресивного органу, надається додаткова відпустка із збереженням заробітної плати тривалістю 14 календарних днів на рік.

Частиною третьою статті 10 Закону №504/96-ВР визначено, що загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, - 69 календарних днів.

У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина 1 статті 24 Закону №504/96-ВР).

Аналогічні положення містяться в частині 1 статті 83 КЗпП України.

Згідно з пунктом 12 частини першої статті 2 Закону України від 22.10.1993 №3551-XII «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ) учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік.

За правилами частини першої статті 47 Закону України від 28.02.1991 №796-ХІІ «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон №796-ХІІ) працівники, які працюють (перебувають у відрядженні) на територіях радіоактивного забруднення, надається щорічна відпустка тривалістю пропорційно відпрацьованому на цих територіях часу, зокрема, у зоні гарантованого добровільного відселення - 37 календарних днів. Загальна тривалість відпустки не повинна перевищувати 49 календарних днів.

Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначено Законом України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 № 580-VIII, (далі - Закон № 580-VIII).

Згідно з частиною 1 статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень.

Відповідно до статті 92 Закону № 580-VIII поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв'язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки.

Статтею 93 Закону № 580-VIII встановлено, що тривалість відпусток поліцейського обчислюється подобово. Святкові та неробочі дні до тривалості відпусток не включаються. Тривалість щорічної основної оплачуваної відпустки поліцейського становить тридцять календарних днів, якщо законом не визначено більшої тривалості відпустки.

За кожний повний календарний рік служби в поліції після досягнення п'ятирічного стажу служби поліцейському надається один календарний день додаткової оплачуваної відпустки, але не більш як п'ятнадцять календарних днів.

Тривалість чергової відпустки у році вступу на службу в поліції обчислюється пропорційно з дня вступу до кінця року з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожен повний місяць служби.

Чергова відпустка надається поліцейському, як правило, до кінця календарного року.

Поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення.

За невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до закону.

Положення Порядку та умовами виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженим наказом Міністерства внутрішній справ України 06 квітня 2016 року №260 (далі - Порядок № 260) визначають критерії виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції України, у тому числі здобувачам вищої освіти, яким присвоєно спеціальне звання поліції, закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських.

Абзацами 7-8 пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 передбачено, що за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства.

Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства, на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення.

Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду апеляційної інстанції дійти висновку, що нормами Закону № 580-VIII не виключаються випадки, коли поліцейським відпустка не буде використана протягом календарного року. Не передбачено позбавлення поліцейського права на відпустку, яке він уже отримав в попередньому календарному році. Водночас надано право працівнику використати право на відпустку за попередній рік одночасно з черговою відпусткою наступного року.

Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України.

З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII і Порядку №260 питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки, при вирішенні вказаного спору підлягають застосуванню приписи КЗпП України і Закону №504/96-ВР.

Так, відповідно до вже зазначених частини 1 статті 24 Закону №504/96-ВР і частини 1 статті 83 КЗпП України у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи.

Таким чином, у випадку звільнення поліцейських з органів Національної поліції України їм виплачується компенсація за всі невикористані ними дні, як основної, так і додаткової відпустки.

Такий висновок узгоджується із правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі суддів судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 19 січня 2021 року у справі № 160/10875/19. В подальшому підтриманий Верховним Суду у постановах від 23 вересня 2021 року у справі № 520/12296/2020, від 14.04.2021 у справі №620/1487/20, від 29.04.2021 у справі №200/602/20-а, від 26 травня 2021 року у справі № 360/1362/20.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого до висновку, що позивач має право на компенсацію за невикористані дні відпустки за 2021, 2022 та 2023 роки.

Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до задоволення.

Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.

Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.

У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.

Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.

Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.

Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.

Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.

З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.

Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.

Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції у Волинській області залишити без задоволення.

Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 лютого 2024 року у справі № 140/33297/23 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк

судді Т. В. Онишкевич

Р. П. Сеник

Повне судове рішення складено 20.05.24

Попередній документ
119144088
Наступний документ
119144090
Інформація про рішення:
№ рішення: 119144089
№ справи: 140/33297/23
Дата рішення: 20.05.2024
Дата публікації: 22.05.2024
Форма документу: Постанова
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Восьмий апеляційний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; звільнення з публічної служби, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Розглянуто у апеляційній інстанції (20.05.2024)
Дата надходження: 06.11.2023
Предмет позову: про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії