20 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/21387/23 пров. № А/857/5854/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 460/21387/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій,-
суддя в 1-й інстанції -Недашківська К.М.,
час ухвалення рішення - 20.02.2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення - 20.02.2024 року,
До Рівненського окружного адміністративного суду надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України (далі - відповідач), в якому позивач просить суд визнати протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.03.2020 без врахування абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.03.2020 з урахуванням виплачених сум та з врахуванням абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що по березень 2020 року проходив військову службу в 4 Територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України. Позивач звернувся до відповідача з заявою щодо виплати індексації грошового забезпечення. У відповіді на заяву було повідомлено, що індексація грошових доходів з 01.03.2018 була нарахована з застосуванням базового місяця - березень 2018 року. Однак, позивач вважає, що індексація нарахована без врахування абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, а тому, з метою відновлення порушених прав, звернувся до суду із цим позовом. Просив позов задовольнити повністю.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 460/21387/23 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив позивач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що відповідач немав права не враховувати вимоги абзаців 3,4,6 пункту 5 Порядку №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.03.2020.
Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 460/21387/23 та задовольнити позовні вимоги.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що немає правових підстав для вирішення спору щодо визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.03.2020 без врахування абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078; зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.03.2020 з урахуванням виплачених сум та з врахуванням абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 №44, оскільки у даному випадку наявне судове рішення у справі №460/46783/22, яким вже вирішено питання щодо дотримання відповідачем норм Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 при нарахуванні індексації грошового забезпечення з 01.03.2018 по 04.03.2020.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 проходив військову службу в 4 Територіальному вузлі урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Позивач звернувся із заявою до відповідача про нарахування та виплату йому індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.03.2020 з врахуванням абзаців 4 та 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Відповідач надав відповідь, що на виконання судового рішення у справі №460/46783/22 нараховано індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2007 до 01.12.2015, з 01.12.2015 по 28.02.2018, за інші періоди в судовому рішенні не зазначено.
Позивач не погоджується з таким нарахуванням та виплатою індексації, тому звернувся до суду.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно ч.ч.1,2 ст.5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом: 1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень; 2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; 3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; 4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; 5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень; 6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з частиною п'ятою статті 55 Конституції України, кожному гарантується захист своїх прав, свобод та інтересів від порушень і протиправних посягань будь-якими не забороненими законом засобами.
Отже, конструкцією цієї конституційної норми передбачено можливість застосування способів захисту права, в тому числі, не передбачених процесуальними нормами.
Гарантоване статтею 55 Конституції України право на захист можливе лише у разі його порушення, тому логічною вимогою при захисті такого права є обґрунтування такого порушення. Отже, порушення права має бути реальним, стосуватися індивідуально вираженого права або інтересів особи, яка стверджує про його порушення, а саме право - конкретизоване у законах України.
Конституційний Суд України у рішенні від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. 10 п. 9).
У рішенні Конституційного Суду України від 14 грудня 2011 року №19-рп/2011 зазначено, що права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави (частина 2 статті 3 Конституції України). Для здійснення такої діяльності органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові і службові особи наділені публічною владою, тобто мають реальну можливість на підставі повноважень, встановлених Конституцією і законами України, приймати рішення чи вчиняти певні дії. Особа, стосовно якої суб'єкт владних повноважень прийняв рішення, вчинив дію чи допустив бездіяльність, має право на захист.
Конституційний Суд України встановив, що положення частини другої статті 55 Конституції України необхідно розуміти так, що конституційне право на оскарження в суді будь-яких рішень, дій чи бездіяльності всіх органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб гарантовано кожному; реалізація цього права забезпечується у відповідному виді судочинства і в порядку, визначеному процесуальним законом. Таким чином, конституційне право особи на звернення до суду кореспондується з її обов'язком дотримуватися встановлених процесуальним законом механізмів (процедур).
Як підтверджено матеріалами справи, ОСОБА_1 звертався до суду з адміністративним позовом до 4 Територіального вузла урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
позовні вимоги розглянуті в межах адміністративної справи №460/46783/22.
Так, позивач просив суд, в тому числі і зобов'язати 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 березня 2020 року з урахуванням виплачених сум, з застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) березень 2018 року та з врахуванням абзаців 4 та 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсація сум податку з доходів фізичних осо, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 03.02.2023 у справі №460/46783/22, зокрема, зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.03.2020 з застосуванням базового місяця березень 2018, та з врахуванням виплачених сум; зобов'язано 4 Територіальний вузол урядового зв'язку Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України здійснити ОСОБА_1 компенсацію сум податку з доходів фізичних осіб відповідно Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44.
Постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 05.05.2023 у даній справі рішення від 03.02.2023 скасовано, в частині позовних вимог ОСОБА_1 про зобов'язання здійснити перерахунок і виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 березня 2020 року з урахуванням виплачених сум, з застосуванням базового місяця (як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення) березень 2018 року та з врахуванням абзаців 4 та 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078, з одночасною компенсацією утриманих сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до п.2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсація сум податку з доходів фізичних осо, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.01.2004 № 44 - відмовлено.
При цьому, суд апеляційної інстанції щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 04.03.2020 зробив висновок, що відповідач провів індексацію грошового забезпечення за цей період вірно, тобто із застосуванням березня 2018 року, як базового місяця для індексації грошового забезпечення та врахував ту обставину, що за період з березня 2018 року по листопад 2011 року індекс споживчих цін не перевищив поріг індексації.
Тому, Восьмий апеляційний адміністративний суд відмовив у задоволенні позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 березня 2020 року в меншому розмірі, ніж передбачено законодавством та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплатити індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 березня 2020 року з урахуванням виплачених сум, з застосуванням базового місяця березня 2018 року необхідно відмовити.
Крім того, у справі №460/46783/22 суд дійшов висновку про передчасність позовних вимог щодо виплати компенсації втрати частини доходів.
За правилами частини першої статті 370 КАС України, судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом (частина друга статті 370 КАС України).
Відповідно до частини другої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» №1402-VIII від 02.06.2016, судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Обов'язковість урахування (преюдиційність) судових рішень для інших судів визначається законом.
Як обґрунтовано зазначив суд першої інстанції рішенням у справі №460/46783/22 вже вирішено питання щодо правомірності нарахування індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 04 березня 2020 року відповідно до Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
За встановлених обставин, надаючи правову оцінку аргументам сторін, суд апеляційної інстанції доходить висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 20 лютого 2024 року у справі № 460/21387/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 20.05.24