20 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 140/32071/23 пров. № А/857/3319/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.,
розглянувши у порядку письмового провадження в залі суду в м. Львові апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 140/32071/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області про зобов'язання вчинити певні дії,-
суддя в 1-й інстанції -Смокович В.І.,
час ухвалення рішення - 11.01.2024 року,
місце ухвалення рішення - м. Луцьк,
дата складання повного тексту рішення - 11.01.2024 року,
ОСОБА_1 (далі ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області (далі - ГУ ПФУ у Волинській області, пенсійний орган, відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач-2) про визнання протиправним рішення ГУ ПФУ у Запорізькій області щодо відмови позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Волинській області зарахувати період проживання 3 роки станом на 01.01.1993 року в зоні гарантованого добровільного відселення та призначити і виплачувати позивачу пенсію зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 15.06.2023.
Позивач зазначає, що ОСОБА_1 є пенсіонером та перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Волинській області як отримувач пенсії відповідно до Закону України від 09 квітня 1992 року №2262-XII «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (далі Закон №2262-XII).
ОСОБА_1 , є особою, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи, та постійно проживає на території Камінь-Каширського району Волинської області, що входить до переліку населених пунктів, віднесених до зони гарантованого добровільного відселення внаслідок радіоактивного забруднення, в зв'язку з цим позивач набув право на призначення пільгової пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
Позивач 22 серпня 2023 року звернувся до ГУ ПФУ у Волинській області із заявою про призначення пенсії із зниженням пенсійного віку, на що рішенням ГУ ПФУ в Запорізькій області йому було відмовлено в призначенні пенсії, з тих підстав, що позивач не постійно проживав в місті Камінь-Каширському Камінь-Каширського району в період, передбачений статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи». Підставою для прийняття цього рішення стало те, що він навчався у Високівському сільгосптехнікумі з 01.09.1984 по 28.06.1988 року та проходив строкову військову службу в період з 03.07.1988 по 01.06.1990, тому період його проживання на території, яка відноситься до зони гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 року становить менше трьох років.
Позивач вказує, що частину оспорюваного періоду (навчання) він перебував за місцем проживання у батьків в місті Камінь-Каширському. Крім того, наявне у нього посвідчення потерпілого від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС третьої категорії підтверджує факт його проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та надає право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до вимог статті 55 Закону № 796-ХІІ.
Вважає, що відмова відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах зі зменшенням пенсійного віку є необґрунтованою.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 140/32071/23 позовні вимоги задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області №032950008906 від 30 серпня 2023 року про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону №796-XII.
Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити ОСОБА_1 пенсії за віком із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 15 червня 2023 року.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Рішення суду першої інстанції оскаржив відповідач, подавши на нього апеляційну скаргу.
В апеляційній скарзі апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції є незаконним, необґрунтованим та таким, що винесене з порушенням норм як матеріального так і процесуального права.
В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що вважає відсутніми підстави для призначення позивачу пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позаяк не підтверджено факту проживання станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного контролю не менше 3 років.
Просить скасувати рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 140/32071/23 та відмовити у задоволенні позовних вимог.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скаржника, виходячи із такого.
Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Задовольняючи частково позовні вимоги у справі, суд першої інстанції виходив з того, що у довідці невірно пораховано загальний період проживання позивача 03 роки 10 місяців 09 днів, оскільки період його проживання з 10 серпня 1985 року по 18 листопада 1986 року слід обраховувати з 26 квітня 1986 року. Попри це його фактичне проживання буде становити більше 3 років, що дає йому право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (1 рік за 2 роки проживання), а з урахуванням початкової величини (3 роки) - на 6 років після досягнення віку 54 роки.
Позивач звернувся за призначенням пенсії 22 серпня 2023 року (при досягненні повних 54 років), а відтак має право на пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Розглядаючи спір, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Встановлено, підтверджено матеріалами справи, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 22 серпня 2023 року звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у Волинській області із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» .
Пунктом 4.2 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону, затвердженим постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року № 22-1 (далі - Порядок №22-1) визначено, що заява на призначення/перерахунок пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (сервісний центр).
Після реєстрації заяви та сканування документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, та відповідно до пункту 4.3. Порядку №22-1 рішення за результатами розгляду заяви та поданих документів приймається не пізніше 10 днів після надходження заяви.
Відповідно до пункту 4.2 Порядку розгляд документів, наданих позивачем провадився за принципом «екстериторіальності» Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області на підставі заяви та наданих документів було винесено рішення №032950008906 30.08.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з не підтвердженням факту постійного проживання або постійної роботи в зоні гарантованого добровільного відселення.
У рішенні пенсійного органу зазначено, що пенсійний вік заявника складає 54 роки 2 місяці 8 днів, страховий стаж позивача становить 30 років 9 місяців 29днів (арк. спр. 29).
За доданими документами до страхового стажу не зараховано період навчання у Високівському сільгосптехнікумі, з 01.09.1984 по 18.06.1988, строкову військову службу, з 03.07.1988 по 01.06.1990, оскільки вказані населені пункти не віднесені до зони гарантованого добровільного відселення .
До заяви на призначення пенсії заявником було додано посвідчення серії НОМЕР_1 від 03 лютого 1993 року потерпілого від Чорнобильської катастрофи (арк.спр.11).
Разом з тим документи, якими підтверджено, що особа станом на 01 січня 1993 року проживала 03 роки 10 місяців 09 днів в зоні гарантованого добровільного відселення.
Зокрема, довідка Камінь-Каширської міської ради від 13.06.2023 №1837 , видана ОСОБА_1 , якою встановлено, що з 15.07.2015 по даний час, позивач постійно проживає і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 . За адресою: АДРЕСА_2 , позивач дійсно постійно проживав і був зареєстрований з 10.08.1985 по 18.11.1986; з 08.06.1988 по 17.06.1988; з 13.06.1990 по 30.12.2003; з 25.03.2009 по 15.07.2015, яка віднесена до зони гарантованого добровільного відселення ІІІ категорії відповідно до ст.14(п.3) Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (арк.спр.16).
Не погоджуючись з рішенням ГУ ПФУ у Запорізькій області від 30.08.2023 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи'позивач звернувся з позовом до суду.
З приводу спірних правовідносин колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Згідно зі ст.46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Отже, конституційне право на соціальний захист включає і право громадян на забезпечення їх у старості. Пенсія за віком, за вислуги років та інші її види, що призначаються у зв'язку з трудовою діяльністю, заслужені попередньою працею і є однією з форм соціального захисту. Цим визначається зміст і характер обов'язку держави щодо тих громадян, які набули право на одержання пенсії.
Принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсії, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-IV (далі -Закон №1058-IV), який набрав чинності 01.01.2004.
Частиною 1 статті 9 Закону №1058-IV передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-IV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створення єдиного порядку визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28.02.1991 №796-XII (далі - Закон №796-XII).
Згідно зі ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
За приписами ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі Закон №1788-XII), умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Статтею 55 Закону №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.55 Закону №796-XII особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Судом встановлено, що спір між позивачем і відповідачем у даній справі виник щодо наявності чи відсутності факту постійного проживання чи постійної роботи позивача у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року не менше трьох років та, відповідно, його права користуватися пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема, щодо призначення пенсії зі зниженням пенсійного віку.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи») (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ).
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при вирішенні даної справи.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі № 344/9789/17, від 24.10.2019 у справі № 152/651/17, від 25.11.2019 у справі № 464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі № 212/5780/16-а.
Таким чином, факт видачі позивачу уповноваженим органом посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, до суду надано не було.
Отже, матеріалами справи підтверджено факт проживання, роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, як власнику посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, колегія суддів звертає увагу на те, що застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Як встановлено судом, наявність у позивача посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт його проживання або роботи станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Однак, колегією суддів також встановлено, що відповідно до довідки Камінь-Каширської міської ради від 13.06.2023 року №1837 вбачається, що позивач проживав у зоні гарантованого добровільного відселення з моменту аварії (26 квітня 1986 року) по 31 липня 1986 року (проживав по 01 вересня 1986 року), отже має право на зменшення пенсійного віку на три роки із застосуванням початкової величини.
Також даною довідкою підтверджено факт проживання ОСОБА_1 до 01 січня 1993 року у зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років.
Судом встановлено, що у вищенаведеній довідці невірно пораховано загальний період проживання позивача 03 роки 10 місяців 09 днів, оскільки період його проживання з 10 серпня 1985 року по 18 листопада 1986 року слід обраховувати з 26 квітня 1986 року. Попри це його фактичне проживання буде становити більше 3 років, що дає йому право на зменшення пенсійного віку на 3 роки (1 рік за 2 роки проживання), а з урахуванням початкової величини (3 роки) - на 6 років після досягнення віку 54 роки.
Позивач звернувся за призначенням пенсії 22 серпня 2023 року (при досягненні повних 54 років), а відтак має право на пенсію із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-XII.
Виходячи з викладеного, Рішення №032950008906 від 30 серпня 2023 року про відмову у призначенні пенсії із зниженням пенсійного віку, передбаченого статтею 55 Закону №796-XII є протиправним та підлягає скасуванню.
Відповідачем не заперечується та не ставилось під сумнів, що у позивача наявний страховий стаж необхідний для призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Оскільки, на момент звернення до органу Пенсійного фонду позивач досяг необхідного віку для призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, то відповідно до вимог чинного законодавства України він набув право на призначення такої пенсії.
Враховуючи наведене вище суд апеляційної інстанції вважає, що відповідач не спростував належність та достатність наданих позивачем документів, тоді як для призначення пенсії із зниженням пенсійного віку надані всі необхідні для цього документи, які є належними.
Відтак відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», позивач має право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку з подальшою її виплатою.
Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими, а позов таким що підлягає до часткового задоволення.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх.
У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
Інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
Відповідно до ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Відповідно до ст.139 КАС України судовий збір розподілу не підлягає.
Керуючись ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325,328, 329 КАС України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області залишити без задоволення.
Рішення Волинського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 140/32071/23 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 20.05.24