20 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/13113/23 пров. № А/857/3116/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі колегії суддів:
головуючого судді Судової-Хомюк Н.М.,
суддів Онишкевича Т.В., Сеника Р.П.
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 460/13113/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення,
суддя в 1-й інстанції Поліщук О.В., -
час ухвалення рішення не зазначено,
місце ухвалення рішення м. Рівне,
дата складання повного тексту рішення 11.01.2024,-
ОСОБА_1 (далі також ОСОБА_1 , позивач) звернувся до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (далі також відповідач) та просив суд визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 023610 від 16.05.2023
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що не є суб'єктом господарювання, оскільки не займається комерційною діяльністю, а транспортний засіб, який був зупинений з метою перевірки, переданий ним для користування іншій особі. Вказує, що якщо автомобільним перевізником є користувач транспортного засобу, а не його власник, відповідальність за Законом України «Про автомобільний транспорт» останній не несе. Позивач вважає, що оскільки він не виступає автомобільним перевізником в розумінні Закону України «Про автомобільний транспорт», тому відповідач протиправно вважав, що позивачем допущено порушення ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт», а відтак постанова про застосування адміністративно-господарського штрафу у сумі 17000,00 грн підлягає скасуванню. З підстав, наведених у позовній заяві, просив суд задовольнити позов у повному обсязі.
Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 адміністративний позов ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови задоволено повністю.
Визнано протиправною та скасовано постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу № 023610 від 16.05.2023, прийняту Відділом державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби з безпеки на транспорті.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті судові витрати у виді судового збору в сумі 1073,60 грн.
Не погоджуючись із вказаним рішенням Державна служба України з безпеки на транспорті оскаржила його в апеляційному порядку. Просить скасувати рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 у справі №460/13113/23 та прийняти нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено про те, що законодавство зобов'язує автомобільного перевізника та водія під час здійснення своїх функцій мати при собі документи, на підставі яких здійснюється перевезення. Однак позивач (власник транспортного засобу) не надав відповідних документів (договорів), не здійснив відповідних дій, що б підтверджували б використання транспортного засобу на законних підставах, тобто не надано належних та допустимих доказів в підтвердження таких обставин. У даному випадку не було спростовано факт перевезення вантажу. Даний вантаж перевозився за відсутності документів визначених статтею 48 Закону № 2344-III, та належних допустимих документів, що б підтверджували б використання іншим суб'єктом (особою) транспортного засобу на законних підставах.
Також звертає увагу суду апеляційної інстанції на те, що та обставина, що певна особа не є фізичною особою-підприємцем, не позбавляє її можливості здійснювати перевезення вантажів. Враховуючи положення Закону №2344-ІІІ, автомобільними перевізниками є також фізичні особи, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами, відсутність у позивача статусу суб'єкта господарювання на момент перевірки, не звільняє його від відповідальності
Вважає рішення суду першої інстанції таким, що прийняте із неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права. Судом першої інстанції не було неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, зокрема, документу, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством.
Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.
Апеляційний розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження на підставі п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Переглянувши справу за наявними у ній доказами, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції зазначає таке.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що відповідно до направлення на рейдову перевірку від 10.04.2023 № 015732 контролюючими особами Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті було проведено перевірку транспортного засобу марки «MAN», з номерним знаком НОМЕР_1 , серія та номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_2 , щодо дотримання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт».
За результатами перевірки посадовими особами складено акт № 355748 від 13.04.2023, відповідно до якого виявлено наступне порушення: перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10%, але не більше 20% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу.
Про розгляд акту 355748 від 13.04.2023, позивача було інформовано листом- повідомленням №31839/35/24-23 від 05.05.2023.
16.05.2023 позивачем надіслані відповідачу пояснення по суті акту проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт від 13.04.2023 № 355748.
16.05.2023 начальником Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанову № 023610 про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу за порушення ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» у розмірі 17000 грн.
Не погодившись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу та вважаючи її протиправною позивач звернувся до суду з адміністративним позовом.
Задовольняючи позов у повному обсязі, суд першої інстанції, зокрема, зазначив, що спірним у даній справі є не наявність порушення, які зафіксовані в акті перевірки, а належності позивача до автомобільних перевізників в розумінні Закону №2344-III.
Суд першої інстанції зазначив, що у акті перевірки № 355748 від 13.04.2023 не встановлено достеменно хто є відправником та одержувачем вантажу, відсутня інформація ким здійснюється вантажне перевезення. Висновок відповідача про те, що автомобільним перевізником є ОСОБА_1 , ґрунтується на тому, що він є власником автомобіля. У той же час, як вбачається зі змісту позову, автомобіль експлуатується ОСОБА_2 , якому було передане свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу, наявне у нього на час перевірки.
Суд першої інстанції з покликанням на правові позиції Верховного Суду вважав, що положення статті 60 Закону № 2344-III не можуть бути застосовані до особи, яка не є учасником правовідносин, щодо яких компетентним органом проводиться перевірка дотримання законодавства про автомобільний транспорт.
Відтак, суд враховуючи те, що автомобільного перевізника у цьому випадку було встановлено виключно на підставі реєстраційних документів на транспортний засіб, а зміст правопорушення та вину позивача відповідач фактично обґрунтовує лише тими відомостями, які містяться у акті перевірки, які на думку суду не є повними для можливості однозначного висновку, суд першої інстанції вважав, що позивач не є автомобільним перевізником та не може бути суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, відтак у відповідача були відсутні правові підстави для застосування до нього адміністративно-господарського штрафу в розмірі 17000,00 грн згідно з абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону № 2344-III.
Враховуючи зазначені висновки суду першої інстанції, колегія суддів не погоджується з такими та зазначає наступне.
Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Статтею 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначені Законом України «Про автомобільний транспорт» від 05.04.2001 за №2344-ІІІ (далі Закон №2344-ІІІ), який регулює відносини між автомобільними перевізниками, замовниками транспортних послуг, органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, пасажирами, власниками транспортних засобів, а також їх відносини з юридичними та фізичними особами суб'єктами підприємницької діяльності, які забезпечують діяльність автомобільного транспорту та безпеку перевезень.
Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.29 Закону України «Про дорожній рух» до участі у дорожньому русі допускаються транспортні засоби, конструкція і технічний стан яких відповідають вимогам діючих в Україні правил, нормативів і стандартів, що мають сертифікат на відповідність цим вимогам, укомплектовані у встановленому порядку, а у разі, якщо транспортний засіб згідно з цим Законом підлягає обов'язковому технічному контролю, пройшов такий контроль. З метою збереження автомобільних доріг, вулиць та залізничних переїздів участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, допускається за наявності дозволу на участь у дорожньому русі таких транспортних засобів. Порядок видачі дозволу на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, та розмір плати за його отримання встановлюються Кабінетом Міністрів України.
Порядок здійснення державного контролю на автомобільному транспорті (перевірок на дорозі), затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567 (далі - Порядок № 1567).
Пунктом 15 Порядку № 1567 визначено, що під час проведення рейдової перевірки перевіряється виключно: - наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; - виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Вимогами статті 48 Закону № 2344-ІІІ встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення. Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Таким чином, положеннями чинного законодавства покладено на перевізника обов'язок з забезпечення, а водія - пред'явлення для перевірки відповідних документів.
Відповідно до ст.5 Закону №2344-ІІІ, основним завданням державного регулювання та контролю у сфері автомобільного транспорту є створення умов безпечного, якісного й ефективного перевезення пасажирів та вантажів, надання додаткових транспортних послуг.
Частиною 14 статті 6 Закону №2344-ІІІ передбачено, що державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до статті 1 Закону №2344-III, автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - перевезення вантажів вантажними автомобілями; внутрішні перевезення - перевезення пасажирів і вантажів між населеними пунктами, розташованими на території однієї держави; внутрішні перевезення - перевезення пасажирів та/чи вантажів територією України без перетину державного кордону України; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Разом з тим, постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015р. №103 затверджено Положення про Державну службу України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека).
Відповідно до п.1 Положення №103 Державна служба України з безпеки на транспорті є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра інфраструктури і який реалізує державну політику з питань безпеки на наземному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті (крім сфери безпеки мореплавства суден флоту рибного господарства).
Згідно п.п.1 п.4 Положення №103 основними завданнями Укртрансбезпеки є, зокрема, реалізація державної політики з питань безпеки на автомобільному транспорті загального користування міському електричному, залізничному транспорті та у сфері безпеки на морському та річковому транспорті.
Підпунктами 15 та 27 п.5 Положення №103 визначено, що Укртрансбезпека відповідно до покладених на неї завдань: здійснює габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування; здійснює нарахування плати за проїзд автомобільними дорогами транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові або габаритні параметри яких перевищують нормативні, під час здійснення габаритно-вагового контролю.
Відповідно до ст.ст. 4 і 29 Закону України «Про дорожній рух», ст.33 Закону України «Про автомобільні дороги» Кабінет Міністрів України постановою від 27.06.2007р. №879 затвердив Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні (далі - Порядок №879).
За змістом п.2 Порядку №879 великовагові та великогабаритні транспортні засоби - транспортні засоби, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні навантаження на вісь (осі) та загальна маса або габарити яких перевищують один з параметрів, що зазначені у п.22.5 Правил дорожнього руху. При цьому транспортний засіб не може вважатися великоваговим та/або великогабаритним, якщо його параметри не перевищують нормативи більш як на 2 відсотки.
Вимірювання (зважування) - процес визначення за допомогою вимірювального (зважувального) обладнання габаритно-вагових параметрів фактичної маси та навантаження на вісь (осі) транспортного засобу, що проводяться згідно з методикою, затвердженою спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у сфері метрології.
Габаритно-ваговий контроль - контроль за проїздом великовагових та/або великогабаритних транспортних засобів автомобільними дорогами загального користування, який включає перевірку відповідності габаритно-вагових параметрів таких транспортних засобів установленим законодавством параметрам і нормам, наявності дозволу на рух за визначеними маршрутами, а також дотримання визначених у дозволі умов та режиму руху транспортних засобів.
Вимірювальне і зважувальне обладнання - технічні засоби, які застосовуються під час визначення габаритно-вагових параметрів транспортних засобів і мають нормовані метрологічні характеристики.
Місце здійснення габаритно-вагового контролю - є спеціально облаштоване місце розташування стаціонарних або пересувних пунктів габаритно-вагового контролю.
Згідно п.3 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль транспортних засобів на автомобільних дорогах загального користування здійснюється Укртрансбезпекою, її територіальними органами та уповноваженими підрозділами Національної поліції.
Відповідно до п.18 Порядку №879 за результатами габаритно-вагового контролю на стаціонарному або пересувному пункті водієві транспортного засобу видається довідка про здійснення габаритно-вагового контролю із зазначенням часу і місця його здійснення.
Як вбачається з матеріалів справи, 13.04.2023 працівниками Укртрасбезпеки проведено перевірку та габаритно-ваговий контроль транспортного засобу MAN, державний номер НОМЕР_1 , що належить позивачу, за результатом чого складено: довідку про результати здійснення габаритно-вагового контролю, акт про перевищення транспортним засобом нормативних габаритних параметрів та акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом №355748.
Вищезазначеним актом проведення перевірки встановлено порушення абз.15 ч.1 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», а саме перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 10% але не більше 20% при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу.
Згідно акту № 355748 від 13.04.2023 вбачається, що здійснювалось перевезення вантажу комбайн зернозбиральний VOLVO S 830 перевищення габаритних параметрів по ширині 3.05 при допустимій 2.6 м. чим порушено вимоги пункту 2.25 ПДР України, що перевищує 17,7%.
Так, постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 року №1306 затверджено Правила дорожнього руху (далі Правила). Ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил.
У пункті 1.10 Правил дорожнього руху визначено, що: -габаритно-ваговий контроль - перевірка габаритних і вагових параметрів транспортного засобу (в тому числі механічного транспортного засобу), причепу і вантажу на предмет відповідності встановленим нормам щодо габаритів (ширина, висота від поверхні дороги, довжина транспортного засобу) та щодо навантаження (фактична маса, осьове навантаження), яка проводиться відповідно до встановленого порядку на стаціонарних або пересувних пунктах габаритно-вагового контролю - дозволена максимальна маса - маса спорядженого транспортного засобу з вантажем, водієм і пасажирами, що встановлена технічною характеристикою транспортного засобу як максимально допустима. - дозволена максимальна маса автопоїзда - це сума дозволеної максимально допустимої маси кожного транспортного засобу, що входить до складу автопоїзда.
Відповідно до п. 2.4 Правил дорожнього руху у місці здійснення габаритно-вагового контролю на вимогу працівника пункту габаритно-вагового контролю або поліцейського водій вантажного автомобіля (в тому числі механічного транспортного засобу) повинен зупинитися з дотриманням вимог цих Правил, а також:
а) передати для перевірки документи, зазначені в підпунктах «а», «б» і «г» пункту 2.1 цих Правил;
б) надати транспортний засіб та причіп (за наявності) для вагового та/або габаритного контролю відповідно до встановленої процедури.
Правила перевезення вантажів унормовані п. 22 Правил дорожнього руху.
Згідно з п. 22.1 Правил дорожнього руху маса вантажу, що перевозиться, і розподіл навантаження на осі не повинні перевищувати величин, визначених технічною характеристикою даного транспортного засобу.
Відповідно до пп. «в» п. 22.5 Правил дорожнього руху рух транспортних засобів та їх составів допускається у разі коли їх параметри не перевищують навантантаження на строєну вісь (якщо відстань між осями понад 1,3 до 1,4 метра) 24 т.
Рух транспортних засобів та їх составів, фактична маса та навантаження на вісь яких перевищують параметри, визначені підпунктами б та в цього пункту, у разі перевезення подільних вантажів забороняється.
Отже, чинним законодавством заборонено перевезення автомобільними дорогами подільних вантажів із перевищенням вагових параметрів, а дозвіл на участь у дорожньому русі транспортних засобів, вагові параметри яких перевищують нормативні, у разі перевезення подільних вантажів уповноважені підрозділи Національної поліції не видають.
Положення Закону № 2344-III визначають можливість застосування штрафів до осіб, які порушують вищевказані вимоги законодавства.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що за відсутності документів, на підставі яких виконуються вантажні перевезення до фізичних або юридичних осіб, які здійснюють на комерційній основі чи за власний кошт перевезення вантажів транспортними засобами, застосовуються адміністративно- господарські штрафи.
Згідно із п.1 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006р. №1567 (далі - Порядок №1567) цей Порядок визначає, процедуру здійснення державного контролю за додержанням суб'єктами господарювання, які провадять діяльність у сфері автомобільного транспорту (далі - суб'єкти господарювання), вимог законодавства про автомобільний транспорт, норм та стандартів щодо організації перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом, норм міжнародних договорів про міжнародне автомобільне сполучення, виконанням умов перевезень, визначених дозволом на перевезення на міжобласних автобусних маршрутах, вимог Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, які виконують міжнародні автомобільні перевезення, дотриманням габаритно-вагових параметрів, наявністю дозвільних документів на виконання перевезень та відповідністю виду перевезень, відповідних ліцензій, внесенням перевізниками-нерезидентами платежів за проїзд автомобільними дорогами.
Відповідно до п.20 Порядку №1567 виявлені під час перевірки порушення вимог законодавства та норм і стандартів щодо організації перевезень автомобільним транспортом зазначаються в акті з посиланням на порушену норму.
Відповідно до вимог пункту 22 Порядку № 1567, у разі відмови водія від підписання акта рейдової перевірки (перевірки на дорозі) транспортного засобу посадова особа (особи), що провела перевірку, вносить про це запис.
Відповідно до п.25 Порядку №1567, справа про порушення розглядається в органі державного контролю за місцезнаходженням суб'єкта господарювання або за місцем виявлення порушення (за письмовою заявою уповноваженої особи суб'єкта господарювання) не пізніше ніж протягом двох місяців з дня його виявлення.
Відповідно до п.26 Порядку №1567 справа про порушення розглядається у присутності уповноваженої особи суб'єкта господарювання. Про час і місце розгляду справи про порушення уповноважена особа суб'єкта господарювання повідомляється під розписку чи рекомендованим листом із повідомленням.
Пунктом 27 Порядку №1567 визначено, що у разі неявки уповноваженої особи суб'єкта господарювання справа про порушення розглядається без її участі. За наявності підстав, керівник органу державного контролю або його заступник виносить постанову про застосування адміністративно-господарських штрафів, яка оформляється згідно з додатком 5.
Так, в акті проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 13.04.2023 зазначено, що водій - ОСОБА_2 з актом ознайомлений, від пояснень та підпису відмовився.
Також матеріалами справи підтверджується, що відповідачем дотримано вимоги законодавства в частині належного повідомлення позивача про час і місце розгляду справи.
Позивач свої позовні вимоги зокрема обґрунтовує тим, що фактичним власником автомобіля «MAN», з номерним знаком НОМЕР_1 , вважається інша особа - водій ОСОБА_2 , яким він володіє та користується. Відтак позивач вважає, що оскільки дана особа користується ним на підставі вимог пункту 2.1 Правил дорожнього руху України, відповідач протиправно вважав, що власник транспортного засобу має нести відповідальність за вказане порушення.
Суд першої інстанції задовольняючи позовні вимоги зокрема вказав про те, що висновок відповідача про те, що автомобільним перевізником є ОСОБА_1 , ґрунтується на тому, що він є власником автомобіля. У той же час, як вбачається зі змісту позову, автомобіль експлуатується ОСОБА_2 , якому було передане свідоцтво про реєстрацію даного транспортного засобу, наявне у нього на час перевірки.
З цього приводу колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2018 №1197 затверджено Порядок внесення відомостей про належного користувача транспортного засобу до Єдиного державного реєстру транспортних засобів, відповідно до п.3 якого підставами для внесення до Реєстру відомостей про належного користувача є: визначення належного користувача безпосередньо власником транспортного засобу у зв'язку з передачею фізичній особі транспортного засобу в користування; визначення керівником юридичної особи, яка є власником транспортного засобу або отримала в установлений законодавством спосіб право користуватися ним, свого працівника належним користувачем; оформлення на фізичну особу нотаріально посвідченої довіреності на право користування транспортним засобом; користування фізичною особою транспортним засобом на підставі договору оренди (найму, позички); користування фізичною або юридичною особою транспортним засобом на підставі договору фінансового або оперативного лізингу; оформлення на фізичну особу, щодо якої вносяться відомості як про належного користувача, тимчасового реєстраційного талона.
Відповідно до п. 6.2 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ від 11.08.2010 № 379, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 27.01.2011 за № 123/18861 (далі - Інструкція) за письмовою заявою власника ТЗ - фізичної особи, зразок якої наведено в додатку 14 до цієї Інструкції, про надання права керування цим ТЗ іншій фізичній особі (за умови пред'явлення документів, що посвідчують особу власника та цю особу) працівниками Центру оформляється та видається тимчасовий реєстраційний талон на термін, зазначений у заяві.
Також, згідно з п.6.3 Інструкції якщо власник транспортного засобу передав у встановленому порядку право користування і (або) розпорядження транспортним засобом іншій фізичній або юридичній особі (особам), то їм за письмовою заявою, поданою ними особисто або уповноваженим представником (за винятком випадків, коли в Центрі наявна інформація про анулювання таких повноважень), працівниками Центру оформляється і видається тимчасовий реєстраційний талон на період дії документа, який підтверджує право користування і (або) розпорядження транспортним засобом.
Вказаним підзаконним нормативно-правовим актом на виконання вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» чітко визначено, що для транспортних засобів, що перебувають, зокрема у користуванні у фізичних чи юридичних осіб реєстраційним документом, наявність яких є обов'язковою згідно з вимогами ст.48 Закону України «Про автомобільний транспорт» є тимчасовий реєстраційний талон на транспортний засіб.
Матеріали справи не містять відомостей про передання позивачем належного останньому транспортного засобу, у користування іншій особі, зокрема третій особі або водію, який був присутній під час перевірки транспортного засобу (ні договору оренди, ні договору позички, ні тимчасового реєстраційного талону).
Також суд зауважує, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження наявності відомостей про належного користувача транспортного засобу марки «MAN», реєстраційний номер НОМЕР_1 в Єдиному державному реєстрі транспортних засобів.
Більше того, з матеріалів справи судами встановлено, що під час перевірки 13.04.2023 водій транспортного засобу надав свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_2 на автомобіль «MAN», де власником зазначений ОСОБА_1 , інших документів, які б свідчили про те, що транспортний засіб використовується іншою особою у водія не було.
З огляду на обсяг наданих під час здійснення перевірки доказів, відповідно до яких власником транспортного засобу є ОСОБА_1 , представники відповідача дійшли правильного висновку про те, що останній здійснював перевезення вантажу, внаслідок чого, саме він і є суб'єктом відповідальності як перевізник у розумінні вищенаведених вимог Закону.
Аналогічна правова позиція викладено в постанові Верховного Суду від 19.03.2020 у справі №823/1199/17.
З урахуванням зазначених обставин, колегія суддів вважає, що в цій справі саме позивач виступав автомобільним перевізником при здійсненні перевезення вантажу транспортним засобом.
Щодо покликання суд першої інстанції на правові позиції Верховного суду у справах де вирішувалось питання щодо визначення належного суб'єкта, відповідального за порушення законодавства про автомобільний транспорт, то слід зазначити, що такі судові рішення стосуються спорів з іншими фактичними обставинами, у вказаних справах були відмінні обставини справи від цієї, оскільки факт передачі автомобіля в користування іншій особі було підтверджено належними та допустимими доказами.
З аналізу вказаної норми слід дійти висновку, що у разі передачі права користування транспортним засобом фізичній або юридичній особі позивач повинен був звернутися до центру надання послуг, пов'язаних з використанням автотранспортних засобів за оформленням і видачею тимчасового реєстраційного документа на період дії документа, який підтверджує право користування транспортним засобом.
Аналогічні правові висновки викладені в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 20.12.2018 року у справі № 804/8740/16.
А тому притягнення саме позивача до відповідальності за порушення вимог Закону України «Про автомобільний транспорт» як перевізника у спірних правовідносинах колегія суддів вважає правомірним.
Відтак, вказане свідчить про наявність правових підстав для застосування адміністративного-господарського штрафу, передбаченого абз. 15 ч. 1 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт».
За таких обставин, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про протиправність постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу №023610 від 16.10.2023 до ОСОБА_1 є такими, що не підтверджені письмовими доказами долученими до матеріалів справи, спростовані в ході судового розгляду, а тому оскаржувана постанова не відповідає критеріям правомірності відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України.
Колегія суддів також вважає за доцільне зауважити, що у пункті 58 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
Згідно з п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно із п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
З наведених обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність скасування рішення суду першої інстанції, з урахуванням висновків встановлених вище та прийняття нової постанови про відмову у задоволенні позову повністю.
Щодо розподілу судових витрат, то такий відповідно до ст. 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд -
Апеляційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті задовольнити.
Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 11 січня 2024 року у справі № 460/13113/23 скасувати та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправним та скасування рішення відмовити повністю.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Н. М. Судова-Хомюк
судді Т. В. Онишкевич
Р. П. Сеник
Повне судове рішення складено 20.05.24