20 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/166/24 пров. № А/857/5277/24
Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі:
головуючого-судді - Мікули О. І.,
суддів- Курильця А. Р., Пліша М. А.,
розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №500/166/24 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, -
суддя в 1-й інстанції - Дерех Н. В.,
дата ухвалення судового рішення - 09 лютого 2024 року,
місце ухвалення судового рішення - м. Тернопіль,
дата складання повного тексту судового рішення - 09 лютого 2024 року,
Позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті йому за період з січня 2016 року по 31 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення у повному розмірі відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населенню затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладі військовослужбовців, січень 2008 року та березень 2018 року та зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 рок по 31 грудня 2018 року, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року визнано неповажними причини пропуску строку звернення до суду з цим позовом. Відмовлено у задоволенні заяв позивача від 31 січня 2024 року та від 05 лютого 2024 року про поновлення строку звернення до адміністративного суду. Позов ОСОБА_1 залишено без розгляду.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду, позивач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що оскаржувана ухвала прийнята з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає про те, що відповідач при звільненні позивача зі служби не проінформував та не надав позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені при звільненні, лише ознайомив з наказом Головного управління ДСНС України у Тернопільської області від 30 червня 2021 року №109/64 про звільнення. Зазначений наказ про звільнення не містить сум про нараховане та виплачене грошове забезпечення і тому не може вважатися повідомленням про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Вказує, що про нараховані та виплачені суми при звільненні він дізнався лише 08 січня 2024 року з довідок про виплачене грошове забезпечення. Звертає увагу, що строк звернення в суд у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні з 19 липня 2022 року становить три місяці, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні. Таким чином, на думку позивача, тримісячний строк звернення до суду з дня отримання повідомлення про виплачене грошове забезпечення не минув. З врахуванням наведеного вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про залишення позовної заяви без розгляду та просить скасувати оскаржувану ухвалу, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає про те, що, незважаючи на звільнення зі служби у червні 2021 року, позивач почав вчиняти дії лише у грудні 2023 року. Вказує, що позивач двічі подавав у суд заяву про поновлення строку із зазначенням одних і тих самих причин, при цьому, не довівши поважності причин пропуску такого строку. Таким чином, вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, який ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Відповідно до ч.2 ст.312 КАС України суд апеляційної інстанції розглядає справу без виклику учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзив на апеляційну скаргу в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін з таких підстав.
Матеріалами справи стверджується, що 10 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до відповідача - Головного управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області, в якому просив визнати протиправною бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті йому за період з січня 2016 року по 31 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення у повному розмірі відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населенню затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з визначенням місяців, в яких відбулося підвищення посадових окладі військовослужбовців, січень 2008 року та березень 2018 року та зобов'язати Головне управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 рок по 31 грудня 2018 року, із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закон України «Про індексацію грошових доходів населення», Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінет Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 15 січня 2024 року відкрито спрощене позовне провадження у цій адміністративній справі.
19 січня 2024 року відповідачем подано відзив на позовну заяву та клопотання про залишення позовної заяви без розгляду з підстав пропуску позивачем строку звернення до суду. В обґрунтування вимог клопотання відповідач, зокрема, зазначив, що строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину, однак з припиненням дії карантину (30 червня 2023 року), якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був "прив'язаний" до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Таким чином, позивач, звернувшись у суд з позовом 10 січня 2024 року щодо оскарження бездіяльності відповідача, яка полягає у не нарахуванні та невиплаті останньому індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року, пропустив строк звернення з таким.
Ухвалою Тернопільського окружного адміністративного суду від 24 січня 2024 року позовну заяву залишено без руху, оскільки така подана з пропуском строку звернення в суд та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, шляхом подання заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують поважність причин пропуску.
На виконання вимог цієї ухвали позивачем подано заяву про поновлення пропущеного строку звернення до суду, та в обґрунтування вимог заяви зазначає про те, що про порушення своїх прав він дізнався 08 січня 2024 року, з дня отримання довідок про виплачене грошове забезпечення, а тому ним не допущено пропуску строку звернення в суд.
Приймаючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що поважних причин пропуску позивачем строку звернення у суду з цим позовом не встановлено, оскільки останній проходив службу у Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області та відповідно до витягу з наказу №Нк-109/64 від 30 червня 2021 року знятий з усіх видів грошового забезпечення з 30 червня 2021 року, при цьому активні дії щодо відновлення свого порушеного права почав вчиняти лише в грудні 2023 року, разом з тим, позивачем не наведено непереборних та об'єктивних перешкод, труднощів, які не залежали від його волі, що заважали йому звернутися у суд із позовом у встановлений законом строк, тому наявні підстави для залишення позовної заяви без розгляду відповідно до п.8 ч.1 ст.240 КАС України.
Даючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції, колегія суддів виходить з наступного.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють при вирішенні питання їх застосування до спірних правовідносин необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Відповідно до ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Ст.5 КАС України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Право звернення до суду є невід'ємним особистим правом, яке реалізовується особою в порядку, встановленому КАС України. Способом реалізації цього права є звернення зацікавленої особи з позовом до суду.
У свою чергу, звернення до суду з позовом є підставою для виникнення процесуальних відносин, пов'язаних з вирішенням спору по суті. Звернення до суду і судове провадження повинно здійснюватися відповідно до вимог чинного законодавства, зокрема, процесуальних норм щодо порядку провадження в адміністративних справах.
За змістом ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами. Зловживання процесуальними правами не допускається.
Законодавець встановлює певні обмеження такого права, зокрема, шляхом встановлення строку звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (абзац перший).
Приписами частини третьої статті 122 КАС України визначено, що для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
У силу норм частини п'ятої статті 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду для захисту прав, свобод та інтересів особи.
Приписами частин першої та другої статті 233 КЗпП України у редакції, чинній до 19 липня 2022 року, передбачалося, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом №2352-IX, який набрав чинності 19 липня 2022 року, внесено зміни до деяких законодавчих актів України, у тому числі до КЗпП України, і відповідно до частин першої та другої статті 233 КЗпП України (у редакції зі змінами, внесеними згідно із Законом №2352-IX) працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
За змістом статті 234 КЗпП України (у редакції, викладеній згідно із Законом №2352-IX) у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Як вбачається з матеріалів справи, позовні вимоги ОСОБА_1 полягають у невиплаті позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року із застосуванням місяців для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базових місяців) - січень 2008 року та березень 2018 року відповідно до вимог Закону України "Про індексацію грошових доходів населення", Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлені позовні вимоги необхідно оцінювати, як вимоги про стягнення заборгованості з виплати грошового забезпечення, яке охоплюється поняттями «заробітна плата» і «оплата праці» у тому сенсі, яким їх наповнив Конституційний Суд України у Рішенні від 15 жовтня 2013 року №8-рп/2013, а тому спір про грошове забезпечення набуває ознак трудового спору і, враховуючи те, що КАС України не містить норм, які передбачали б строк звернення до адміністративного суду з позовом про стягнення недоотриманої /заборгованої заробітної плати/ грошового забезпечення, то застосуванню до спірних правовідносин підлягає стаття 233 КЗпП України, яка містить спеціальні для окреслених правовідносин норми, які встановлюють строк звернення до суду за захистом порушеного в матеріальному аспекті права на оплату праці.
Як зазначено вище, ОСОБА_1 звільнений зі служби та виключений з усіх видів грошового забезпечення 30 червня 2021 року, а в суд з позовом звернувся лише 10 січня 2024 року.
За змістом ч.1 ст.233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Таким чином, відлік тримісячного строку для звернення з цим позовом до адміністративного суду почався 19 липня 2022 року і мав би закінчитися 19 жовтня 2022 року, однак відповідно до приписів пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України цей строк був продовжений до 30 червня 2023 року.
Колегія суддів зазначає, що у пункті 1 глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України йдеться про продовження строків, які визначені статтею 233 КЗпП України. У вимірі обставин цієї справи це має означати, що строки для звернення до суду, які передбачені у статті 233 КЗпП України, були продовжені на строк дії карантину. Тобто якщо під час дії карантину на всій території України існували чи виникли підстави (з якими пов'язується відлік строку) для звернення до суду за вирішенням трудового спору, то строк на це звернення не обмежувався строками, які визначені у статті 233 КЗпП України, а продовжувався на строк дії карантину. З припиненням дії карантину - якщо строк, встановлений у статті 233 КЗпП України, був «прив'язаний» до нього - закінчується і строк для звернення до суду за вирішенням трудового спору. Для його поновлення - як умову для відкриття провадження у справі - заявник має пояснити тривале невчинення будь- яких дій.
Таким чином, протягом усього цього періоду (з 19 липня 2022 року до 30 червня 2023 року) позивач мав право - у межах строку - оскаржити бездіяльність відповідача, яка виразилась у не нарахуванні та не виплаті за період з 01 січня 2016 року по 31 грудня 2018 року індексації грошового забезпечення, у розмірі який просить позивач.
Крім того, за загальним правилом поважними причинами визнаються ті обставини, існування яких є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані з дійсними істотними перешкодами та труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, однак на підтвердження вищевказаних обставин позивачем не подано будь-яких доказів, та не наведено обставин важливості пропуску строку.
Таким чином, аналізуючи вищенаведені законодавчі приписи та фактичні обставини справи у їх сукупності, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що поважних причин пропуску позивачем строку звернення у суду з цим позовом не встановлено, оскільки останній проходив службу у Головному управління Державної служби України з надзвичайних ситуацій у Тернопільській області та відповідно до витягу з наказу №Нк-109/64 від 30 червня 2021 року знятий з усіх видів грошового забезпечення з 30 червня 2021 року, при цьому активні дії щодо відновлення свого порушеного права почав вчиняти лише в грудні 2023 року, разом з тим, позивачем не наведено непереборних та об'єктивних перешкод, труднощів, які не залежали від його волі, що заважали йому звернутися у суд із позовом у встановлений законом строк.
Відповідно до ст.123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку. Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву. Якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Отже, наведеними вище правовими нормами передбачено, що адміністративний суд зобов'язаний в кожному випадку з'ясувати чи дотримано особою (позивачем) строк звернення до адміністративного суду із відповідним позовом, чи є поважними підстави пропуску цього строку. Якщо ж вказані позивачем підстави пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними, суд зобов'язаний повернути позовну заяву позивачу (залишити таку без розгляду).
За встановлених фактичних обставин та враховуючи наведені вище правові норми у їх сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про залишення без розгляду позовної заяви, оскільки така подана з пропуском строку, а наведені причини не є поважними.
Колегія суддів також звертає увагу на те, що судом першої інстанції було надано можливість та час для подання заяви про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням причин пропуску строку та надання доказів на підтвердження цих обставин.
Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги позивача не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи.
Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (Ruiz Torijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду.
З врахуванням вищенаведеного колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для залишення позовної заяви без розгляду, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а ухвалу суду - без змін.
Керуючись ст.123, 242, 243, 246, 250, 308, 312, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а ухвалу Тернопільського окружного адміністративного суду від 09 лютого 2024 року про залишення позовної заяви без розгляду у справі №500/166/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Головуючий суддя О. І. Мікула
судді А. Р. Курилець
М. А. Пліш
Повне судове рішення складено 20 травня 2024 року.