Справа № 240/571/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович
Суддя-доповідач - Мацький Є.М.
20 травня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Мацького Є.М.
суддів: Залімського І. Г. Сушка О.О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
І. ІСТОРІЯ СПРАВИ
1. ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
1.1. Визнати незаконною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у відмові звільнити ОСОБА_1 з військової служби за пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України « Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років;
1.2. Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 прийняти рішення про звільнення ОСОБА_1 з військової служби за пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом під час мобілізації у воєнний час, за сімейними обставинами у зв'язку з перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
2. В обґрунтування позову зазначив, що утримує дітей добровільно та приймає участь у вихованні, позов про розірвання шлюбу був поданий через сварку та емоції; діти, колишня дружина та я проживають на спільній території.
3. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 29 квітня 2024 року позов задоволено.
3.1. Визнано протиправною відмову Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови у звільненні ОСОБА_1 з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".
3.2. Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 розглянути повторно розглянути питання про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти за наслідками розгляду відповідне рішення, з урахуванням висновків наведених у мотивувальній частині рішення суду.
4. Апелянт Військова частина НОМЕР_1 , не погодившись з рішенням суду першої інстанції, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просив його скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
5. В обґрунтування апеляційної скарги вказує, що судом першої інстанції не досліджено письмове повідомлення Служби у справах дітей Коростенської міської ради Житомирської області, яким підтверджено, що діти позивача не проживають разом з ним, більше того діти та колишня дружина позивача з початку війни перебувають в Королівстві Данії.
ІІ. ВИКЛАД ОБСТАВИН, ВСТАНОВЛЕНИХ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ
6. Судом першої інстанції встановлено, що старший солдат ОСОБА_1 є мобілізованим військовослужбовцем Збройних Сил України та з 14.07.2022 проходить службу в Військовій частині НОМЕР_1 та подав рапорт до командування Військової частини НОМЕР_1 про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", за результатами розгляду якого командуванням було відмовлено у звільненні, оскільки за поданими документами факт утримання трьох і більше дітей віком до 18 років саме ОСОБА_1 не підтверджується.
7. Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду.
ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА ТА АКТИ ЇХ ЗАСТОСУВАННЯ
8. Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
9. Відповідно до абз. 13 пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ (із змінами, внесеними Законом України "Про внесення зміни до статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" щодо додаткової підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану" від 20.09.2022 2599-ІХ) військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років.
10. Відповідно до частини 2 та 4 статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
11. Подружжя вважається сім'єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв'язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно.
12. Дитина належить до сім'ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає.
13. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
14. Згідно статей 133-134 Сімейного кодексу України якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір'ю, а чоловік - батьком дитини.
15. Відповідно до статті 180 Сімейного кодексу України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
ІV. ПОЗИЦІЯ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ
16. Вирішуючи питання обґрунтованості апеляційної скарги колегія суддів виходить з такого.
17. З матеріалів справи встановлено, що відповідно до відмітки у паспорті позивача (серії НОМЕР_2 ) між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , було укладено шлюб.
18. В шлюбі народилося троє дітей батьком і матір'ю яких є ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ( ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_3 ), ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 ), ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_3 (свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 ).
19. На підставі рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 20.05.2021 у справі № 279/706/21 розірвано шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
20. Відповідно до довідки про склад сім'ї, виданої спілки голів окружних будинкових, вуличних комітетів № 1036 від 26.12.2023 (а.с.25) ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 зареєстровані та проживають за адресою:
АДРЕСА_1 . Згідно технічного паспорту на житловий будинок за адресою: АДРЕСА_2 є власницею 39/100 частки будинку.
22. Відповідно до відмітки у паспорті позивача (серії НОМЕР_2) ОСОБА_1 з 26.03.2010 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
23. Щодо виконавчого листа від 27.01.2014 по справі № 279/9462/13-ц (а.с.30), яким стягнуто з позивача аліменти на утримання трьох неповнолітніх дітей, то відповідно до п. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження" 09.07.2021 виконавчий лист повернуто стягувачу за його заявою. Станом на 09.07.2021 заборгованість відсутня.
24. Відповідно до довідки Коростенського ВДВС у Коростенському районі Житомирської області (а.с.24), станом на 07.08.2023 виконавчих документів про стягнення аліментів з ОСОБА_1 на користі ОСОБА_3 на виконанні не перебуває.
25. Отже, суд констатує, що позивач є батьком 3 (трьох) дітей, які не досягли 18 років, запис щодо чого наявний в свідоцтвах про народження усіх трьох дітей.
26. В силу вимог частини 1 статті 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
27. Згідно з частинами 1-3 статті 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними.
28. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
29. З аналізу норм Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» вбачається наступне, під членом сім'ї військовослужбовця слід розуміти особу, яка визначається кровними (родинними) зв'язками або шлюбними відносинами, постійним проживанням з військовослужбовцем, веденням з ним спільного господарства.
30. До членів сім'ї військовослужбовця належать його (її) дружина (чоловік), їхні діти і батьки. Діти є членами сім'ї незалежно від того, чи є це діти будь-кого з подружжя, спільні або усиновлені, народжені в шлюбі або позашлюбні.
31. Членами сім'ї військовослужбовця може бути визнано й інших осіб за умов постійного проживання разом, тобто не лише його (її) близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід, баба), але й інші родичі або особи, які не перебувають з військовослужбовцем у безпосередніх родинних зв'язках (неповнорідні брати, сестри; зять, невістка; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки тощо). Членом сім'ї, котрий перебуває на утриманні військовослужбовця, є та особа, яка перебуває на повному утриманні військовослужбовця або одержує від нього допомогу, що є для неї постійним і основним джерелом засобів до існування. Це особи, які не мають власних доходів, або особи, пенсія, стипендія чи інший сукупний середньомісячний дохід яких не перевищує офіційно встановленої межі малозабезпеченості (до законодавчого визначення прожиткового мінімуму). До них належать: а) неповнолітні; б) непрацездатні; в) інші особи, яких військовослужбовець зобов'язаний утримувати за законом; г) вихованці, учні, студенти, курсанти, слухачі (крім курсантів і слухачів військово-навчальних закладів та навчальних закладів органів внутрішніх справ), стажисти до закінчення навчальних закладів, але не довше ніж до досягнення ними віку, встановленого для таких членів сім'ї військовослужбовця, які мають право на пенсію у разі втрати годувальника; д) працездатні члени сім'ї військовослужбовця, котрі зайняті доглядом за дітьми, братами, сестрами чи онуками військовослужбовця, які не досягли восьмирічного віку, за інвалідом першої групи, дитиною-інвалідом віком до 16 років, за пенсіонером, який за висновком медичного закладу потребує постійного стороннього догляду, та визначеними законом іншими видами трудової діяльності, що зараховується до стажу роботи, який дає члену сім'ї військовослужбовця право на трудову пенсію; е) інші особи, визнані утриманцями у встановленому порядку.
32. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що на утриманні позивача перебувають троє дітей, які не досягли 18 років, що відповідно до абзацу 13 підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» є підставою для звільнення його з військової служби, як військовослужбовця, який проходить військову службу за призовом за мобілізацією під час воєнного стану, через сімейні обставини.
33. Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
34. В силу вимог пункту 233 розділу ХІІ Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
35. Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 №170, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 за №438/16454, затверджено Інструкцію про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі Інструкція №170), яка визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153.
36. Підпунктом 1 пункту 1.5 Інструкції №170 визначено, що для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються:
1) Подання (додаток 1), рішення колегіальних органів, утворених і діючих відповідно до законодавчих актів і актів Міністерства оборони України, Резерв кандидатів для просування по службі (додаток 2), План переміщення військовослужбовців на посади номенклатури посад (далі - План переміщення на посади) (додаток 16): на військовослужбовців крім тих, які проходять строкову військову службу щодо: призначення на посади; переміщення; звільнення з військової служби; залишення на військовій службі понад граничний вік; прикомандирування до Верховної Ради України, Верховної Ради Автономної Республіки Крим чи місцевих рад у разі обрання їх на виборні посади, на яких вони працюватимуть на постійній основі, із залишенням на військовій службі; направлення до інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, розвідувальних органів та державних органів спеціального призначення з правоохоронними функціями, а також Державної спеціальної служби зв'язку та захисту інформації України (далі - інших військових формувань) для дальшого проходження військової служби з виключенням зі списків особового складу Збройних Сил України; на військовослужбовців військової служби за контрактом щодо: направлення у складі військових підрозділів для участі у міжнародних операціях з підтримання миру і безпеки як національний контингент, як національний персонал, що не входить до складу національного контингенту, до багатонаціональних органів військового управління, до закордонних дипломатичних установ України й інших міжнародних організацій; відрядження до державних органів, підприємств, установ, організацій, державних та комунальних навчальних закладів.
37. Пунктом 14.10 розділу ХІV Інструкції №170, серед іншого регламентовано, що звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
38. Звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
39. Необхідно врахувати, що свідоцтво про народження видається в одному екземплярі і є документом, що засвідчує факт реєстрації народження дитини та підтверджує громадянство України особи віком до 16 років. У разі необхідності пред'явлення його оригіналу такий надається виключно для огляду, а не вилучається шляхом подання його до заяви (клопотання).
40. Згідно із пунктом 12.1 розділу ХІІ Інструкції №170 звільнення військовослужбовців з військової служби (крім військовослужбовців строкової військової служби) здійснюється посадовими особами, визначеними пунктом 225 Положення.
41. В силу вимог підпункту 2 пункту 225 Положення №1153/2008 звільнення військовослужбовців із військової служби здійснюється: під час дії особливого періоду (з моменту оголошення мобілізації - протягом строку її проведення, який визначається рішенням Президента України, та з моменту введення воєнного стану - до оголошення демобілізації) - на підставах, передбачених частиною третьою, пунктом 2 частини четвертої, пунктом 3 частини п'ятої та пунктом 3 частини шостої статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу": у військових званнях до майстер-сержанта (майстер-старшини) включно за всіма підставами - командирами бригад (полків, кораблів 1 рангу) і посадовими особами, які відповідно до Дисциплінарного статуту Збройних Сил України прирівняні до них.
42. Відповідно до пункту 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються:
підстави звільнення з військової служби;
думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю;
районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
43. Таким чином, встановленні обставини справи, свідчать про наявність підстав для звільнення позивача з військової служби у відповідності до пп. "г" п. 2 ч. 4 статті 26 Закону №2232-ХІІ.
44. Тому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовні вимоги про визнання протиправною відмови Військової частини НОМЕР_1 у звільненні позивача з військової служби на підставі абзацу 13 підпункту "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" такими, що підлягають задоволенню.
45. Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
46. Згідно з пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
47. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
48. Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
49. Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
50. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
51. Частиною четвертою статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
52. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
53. У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі Чахал проти Об'єднаного Королівства (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі Афанасьєв проти України від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.
54. Враховуючи вищевикладене, належним захистом порушеного права позивача є зобов'язання військову частину НОМЕР_1 розглянути питання про звільнення військовослужбовця ОСОБА_1 з військової служби в запас на підставі пп. "г" п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України № 2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти за наслідками розгляду відповідне рішення з урахуванням висновків наведених у мотивувальній частині рішення суду.
55. Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
56. Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
V. ВИСНОВКИ АПЕЛЯЦІЙНОГО СУДУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ РОЗГЛЯДУ АПЕЛЯЦІЙНОЇ СКАРГИ.
57. Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
58. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
59. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
60. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає.
61. Переглянувши судове рішення в межах апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку, що при ухваленні оскаржуваного судового рішення, суд першої інстанції не допустив неправильного застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права, які були б підставою для скасування судового рішення, а тому апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 11 березня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Мацький Є.М.
Судді Залімський І. Г. Сушко О.О.