Справа № 620/9769/23 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Наталія БАРГАМІНА
Іменем України
20 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Чаку Є.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Міністерства у справах ветеранів України на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства у справах ветеранів України про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправною відмову міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» при Міністерстві у справах ветеранів України у наданні ОСОБА_1 статусу учасника бойових дій;
- зобов'язати міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» при Міністерстві у справах ветеранів України надати ОСОБА_1 на підставі поданих ним документів статус учасника бойових дій;
- зобов'язати міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» при Міністерстві у справах ветеранів України видати ОСОБА_1 посвідчення учасника бойових дій встановленого законодавством зразка.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 позов задоволено частково:
- визнано протиправними дії Міністерства у справах ветеранів України щодо не передачі заяви ОСОБА_1 від 31.03.2023 на розгляд міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту»;
- зобов'язано Міністерство у справах ветеранів України передати заяву ОСОБА_1 від 31.03.2023 на розгляд міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». У задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що відповідач не допустив протиправної бездіяльності.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів дійшла таких висновків.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивачем поштовим зв'язком на адресу міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб, відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - міжвідомча комісія) надіслано заяву від 31.03.2023 з відповідними документами, у якій він просив на підставі пункту 25 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» визнати його учасником бойових дій.
Міністерством у справах ветеранів України було розглянуто заяву позивача від 31.03.2023 та листом від 04.05.2023 № 3919/1.2/4.1-23 повідомило, що Мінветеранів розробило та надіслало на розгляд Уряду проєкт акта, яким визначатиметься, зокрема, порядок встановлення статусу учасника бойових дій категорії осіб, визначеній пунктом 25 статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», перелік документів та орган, уповноважений встановлювати цей статус. Станом на 04.05.2023 вказаний проєкт акта не прийнято.
Вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що Міністерство у справах ветеранів України не наділено повноваженнями приймати рішення про надання статусу учасника бойових дій або відмову в надані такого статусу, зокрема, здійснювати оцінку законодавчим підставам надання особам такого статусу. До повноважень Міністерства у справах ветеранів України відноситься організація та координація роботи з питань, зокрема, надання, позбавлення статусу учасника бойових дій однак, рішення про надання статусу учасника бойових дій або відмову в надані такого статусу приймається саме міжвідомчою комісією.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Оскільки доводи та вимоги апеляційної скарги не стосуються рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог, у задоволенні яких було відмовлено, то колегія суддів рішення суду у цій частині не переглядає.
Правовий статус ветеранів війни визначає Закон України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22.10.1993 № 3551-XII (далі - Закон № 3551-XII)
Стаття 6 Закону № 3551-XII визначає перелік осіб, які належать до учасників бойових дій.
Законом України від 12.01.2023 № 2864-IX (набрав законної сили 05.02.2023) частину першу статті 6 Закону № 3551-XII доповнено пунктом 25, у відповідності до якого учасниками бойових дій визнаються особи, які з 24 лютого по 25 березня 2022 року відповідно до Закону України "Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України" або у складі добровольчих формувань у взаємодії із Збройними Силами України, Міністерством внутрішніх справ України, Державною прикордонною службою України, Національною поліцією, Національною гвардією України, Службою безпеки України та іншими утвореними відповідно до закону військовими формуваннями та правоохоронними органами брали участь у здійсненні заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи безпосередньо в районах та у період здійснення зазначених заходів .
Рішення про надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, приймається міжвідомчою комісією, утвореною центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері соціального захисту ветеранів війни, осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною, постраждалих учасників Революції Гідності, членів сімей таких осіб і членів сімей загиблих (померлих) ветеранів війни, членів сімей загиблих (померлих) Захисників та Захисниць України.
Порядок надання статусу учасника бойових дій особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, категорії таких осіб, а також райони проведення заходів, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, визначаються Кабінетом Міністрів України. Порядок позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, зазначених в абзаці першому цього пункту, визначає Кабінет Міністрів України.
Відтак, з 05.02.2023 особи, які вказані в абзаці першому пункту 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII набули право на отримання статуса учасника бойових дій, який може бути наданий міжвідомчою комісією Міністерства у справах ветеранів України.
Положення про міжвідомчу комісію з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» затверджене наказом Міністерства у справах ветеранів України від 26.02.2021 № 43 (далі - Положення № 43).
Згідно пункту 1 розділу І вказаного Положення № 43, воно визначає порядок створення, організації та роботи, основні функції та завдання міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - міжвідомча комісія).
Пунктом 3 розділу І Положення № 43 визначено, що у своїй діяльності міжвідомча комісія керується Конституцією України, законами України, указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України, актами Кабінету Міністрів України, іншими актами законодавства України та цим Положенням.
У свою чергу, Порядок надання та позбавлення статусу учасника бойових дій осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України і брали безпосередню участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення чи у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії Російської Федерації в Донецькій та Луганській областях, забезпеченні їх здійснення, у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 20.08.2014 № 413 (далі - Порядок № 413)
Станом на час виникнення спірних правовідносин, Порядок № 413 не мітив уточнень та будь-яких особливостей щодо отримання статусу учасника бойових дій особами, вказаними у пункті 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.07.2023 № 701 (далі - Постанова № 701) Порядок № 413 доповнено приписами, які унормували порядок отримання статуса учасника бойових дій особами, що вказані у абзаці першому пункту 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII.
Скаржник вказує, що у відповідності до пункту 3 розділу VII Положення № 43 документи підлягати поверненню протягом п'яти робочих днів з дати їх отримання.
Однак, що не заперечується самим відповідачем, заяву позивача було розглянуто в порядку Закону України «Про звернення громадян» (а не в порядку Закону № 3551-XII, Положення № 43 чи Порядку № 413) та поза межами вказаного п'ятиденного строку. Тому, посилання на вказану норму є цілком безпідставним.
Також у даному спорі відповідач апелює на те, що станом на час виникнення спірних правовідносин у Положенні № 43 не були закріплені повноваження міжвідомчої комісії із розгляду заяви позивача, а відповідна можливість з'явилася лише із внесенням Постановою № 701 змін у Порядок № 413.
Проте, колегія суддів наголошує на тому, що у даному випадку повноваження міжвідомчої комісії безальтернативно визначені законодавчим актом - Законом № 3551-XII. Невідображення у положенні про таку комісію вказаних повноважень, не звільняє її від обов'язку з їх виконання.
Станом на час виникнення спірних правовідносин, норми Порядку № 413, дійсно, не врегульовували особливостей отримання статуса учасника бойових дій особами, визначеними у пункті 25 частини першої статті 6 Закону № 3551-XII. Проте, наведене не перешкоджало застосувати загальні приписи вказаного порядку.
Окрім того, в силу частини четвертої статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини. Таким чином, посилання на неприведення у підзаконних нормативно-правових актах порядку реалізації прав громадян, які закріплені законом, не може бути підставою для відмови у захисті такого права.
Враховуючи викладене, не зважаючи на те, заява позивача була адресована саме міжвідомчій комісії, відповідач розглянув її самостійно з порушенням встановленого порядку, неправомірно не передавши її на розгляд адресату.
Зважаючи на викладене, колегія суддів підтримує висновок суду першої інстанції про визнання бездіяльності відповідача протиправною та зобов'язання його передати заяву позивача від 31.03.2023 на розгляд міжвідомчої комісії з питань розгляду матеріалів про визнання учасниками бойових дій та виплати одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або інвалідності волонтера і деяких інших категорій осіб відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Щодо доводів скаржника про неправомірність стягнення судових витрат, колегія суддів зазначає таке.
Відповідно до пункту 3 частини першої статті 252 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) суд, що ухвалив судове рішення, може за заявою учасника справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
За змістом статті 132 КАС судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини третьої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Як вбачається із матеріалів справи, позивачем за подання позовної заяви був сплачений судовий збір у розмірі 1073,6 грн.
Зважаючи на те, що суд першої інстанції задовольнив позов у межах однієї вимоги немайнового характеру, то стягнення вказаної суми судового збору в порядку розподілу є правомірним.
Посилання на те, що позивач не надав доказів сплати судового збору є безпідставним, оскільки матеріали справи містять відповідний платіжний документ (а.с. 7).
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05 липня 2012 року № 5076-VI (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Так, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем було надано: копію договору № 30/06/23-4 про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 30.06.2023, свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю, ордер.
Таким чином, надані позивачем документи виключно фіксують домовленість із адвокатом щодо надання послуг, а також підтверджують статус адвоката та його повноваження діяти від імені позивача у суді.
Будь-яких документів, які б підтверджували факт надання адвокатом будь-яких послуг (у тому числі і у суді) матеріали справи не містять. Відсутні також і докази того, що позивач поніс витрати з оплати таких послуг або ж має їх понести у майбутньому.
Зважаючи на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що позивачем не підтверджені документально понесені ним витрати на професійну правничу допомогу.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про в частині задоволених позовних вимог, проте помилково стягнув витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом порушено норми процесуального права, то оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині стягнутої суми судових витрат.
Керуючись статтями 34, 243, 311, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Міністерства у справах ветеранів України задовольнити частково.
Змінити рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 (з урахуванням змін, внесених ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.10.2023) в частині розподілу судових витрат, змінивши суму судових витрат, що стягуються за рахунок бюджетних асигнувань Міністерства у справах ветеранів України на користь ОСОБА_1 з 4073,60 грн на 1073,60 грн.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.08.2023 залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя Є.В. Чаку