Справа № 320/32014/23 Головуючий у 1 інстанції - Лиска І.Г.
Суддя-доповідач - Василенко Я.М.
17 травня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Василенка Я.М.,
суддів Ганечко О.М., Кузьменка В.В.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернулась до суду першої інстанції з позовом, в якому просила:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо незарахування ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04.06.1991 № 1142-XII «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення її на посаду судді вперше;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'ять років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04.06.1991 № 1142-XII «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення її на посаду судді вперше, а також здійснити перерахунок її щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці з 08.07.2023 з виплатою недоотриманих сум.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду 27.12.2023 позов задоволено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві звернулося до Шостого апеляційного адміністративного суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 . Указом Президента України від 30.09.1999 № 1246/99 призначена на посаду судді арбітражного суду Івано-Франківської області строком на п'ять років.
Постановою Верховної Ради України від 17.06.2004 № 1814-IV обрана на посаду судді Господарського суду Івано-Франківської області безстроково.
Постановою Верховної Ради України від 18.09.2008 № 532-VI обрана на посаду судді Окружного адміністративного суду міста Києва.
Постановою Верховної Ради України від 23.12.2010 № 2869-VI обрана на посаду судді Київського апеляційного адміністративного суду.
Указом Президента України від 28.09.2018 № 296/2018 переведена на роботу на посаду судді до Шостого апеляційного адміністративного суду.
Рішенням Вищої ради правосуддя (далі також - ВРП) від 06.07.2023 № 689/0/15-23 ОСОБА_1 була звільнена з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку.
Згідно з рішенням ВРП від 06.07.2023 № 689/0/15-23 суддівський стаж ОСОБА_1 , що дає їй право на відставку, складає 28 років 9 місяців 6 днів, з яких 23 роки 9 місяців 6 днів - робота на посаді судді; 5 років - стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді.
10.07.2023 позивачем до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві подані заява про призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, а також документи, передбачені пунктом 2 розділу ІІ Порядку подання документів для призначення (перерахунку) і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям у відставці територіальними органами Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.01.2008 № 3-1.
Рішенням ГУ ПФУ в м. Києві від 19.07.2023 № 262640005839 ОСОБА_1 з 08.07.2023 призначене щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці.
Як вбачається з протоколу призначення щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці для розрахунку розміру останнього відповідачем врахований стаж роботи на посаді судді 23 роки 4 місяці 23 дні. Відповідно, розмір довічного грошового утримання позивача визначений як 56% її суддівської винагороди.
15.08.2023 ОСОБА_1 звернулась до відповідача із заявою про здійснення перерахунку призначеного щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці із врахуванням стажу роботи на посаді судді - 28 років 9 місяців 6 днів.
Листом від 14.09.2023 № 31296-30401/Ш-02/8-2600/23 ГУ ПФУ в м. Києві повідомило, що при розрахунку щомісячного грошового утримання судді у відставці органом Пенсійного фонду врахований стаж роботи позивача на посаді судді у розмірі 23 роки 7 місяців 23 дні, а також зазначено про відсутність підстав для застосування положень статті 137 Закону № 1402-VIII для обчислення її щомісячного грошового утримання судді у відставці.
Вважаючи вказану відмову відповідача протиправною, позивач звернулась до суду першої інстанції з даним адміністративним позовом для захисту своїх прав та законних інтересів.
Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, виходив з протиправності відмови органу Пенсійного фонду у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді, що враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04.06.1991 № 1142-XII «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення ОСОБА_1 на посаду судді вперше.
Апелянт у своїй скарзі зазначає, що оскаржуване рішення прийнято судом першої інстанції з ненаданням належної оцінки нормам чинного законодавства, що призвело до прийняття невірного рішення. Зокрема, апелянт зазначає, ГУ ПФУ в м. Києві призначено щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці виходячи з норм чинного законодавства.
Колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції та вважає доводи апелянта безпідставними, враховуючи наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною третьою статті 142 Закону № 1402-VIII щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді.
Частиною першою статті 137 Закону № 1402-VIII установлено, що до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу.
Згідно з абзацом четвертим пункту 34 розділу ХІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання).
Відповідно до частини другої статті 137 Закону № 1402-VIII в редакції Закону України від 12.07.2018 № 2509-VIII «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» у зв'язку з прийняттям Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» (далі - Закон № 2509-VIII), до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді.
Колегією суддів встановлено, що на момент прийняття Вищою радою правосуддя рішення від 06.07.2023 № 689/0/15-23 про звільнення позивача з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку частина друга статті 137 Закону № 1402-VIII діяла в редакції Закону № 2509-VIII.
Таким чином, позивачу до стажу роботи на посаді судді, що враховується при призначенні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, додатково зараховується стаж роботи, вимога щодо якого визначалась законом та надавала право на призначення на посаду судді.
Зазначена позиція суду відповідає правовому висновку Великої Палати Верховного Суду, сформованому у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19. У вказаній справі Велика Палата Верховного Суду, досліджуючи питання обґрунтованості зарахування/не зарахування судді, призначеному (обраному) до набрання чинності Законом № 2509-VIII, до стажу його роботи на посаді судді стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, зазначила наступне: «виражене й закріплене в частині другій статті 137 Закону № 1402-VIII положення (припис) про те, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, означає, що до стажу роботи на посаді судді і прирівняних до нього стажів роботи (абзац четвертий пункту 34 розділу XII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1402-VIII) додається (може додаватися) ще один вид (чи види) роботи (професійної діяльності), який раніше не охоплювався поняттям стажу роботи на посаді судді. Під цим стажем у вимірі чинного законодавчого визначення поняття «стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді» треба розуміти за якісними властивостями вид (види) певної роботи (професійної діяльності) в галузі права, який відрізняється від суддівської і прирівняної до неї роботи та має часові (кількісні) межі (строк роботи)».
Необхідність зарахування до суддівського стажу, що дає право на отримання щомісячного довічного грошового утримання, стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді, підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2020 у справі № 9901/537/19, від 30.05.2019 у справі № 9901/805/18, від 17.09.2020 у справі № 9901/302/19 та постановою Верховного Суду від 21.01.2021 у справі № 560/499/19.
Відповідно до статті 22 Закону № 1142-XII у редакції, чинній на час призначення позивача на посаду судді арбітражного суду Івано-Франківської області право на зайняття посади судді апеляційного господарського суду, а також господарського суду Автономної Республіки Крим, господарських судів областей, міст Києва та Севастополя мав громадянин України, який досяг на день призначення 25 років, мав вищу юридичну освіту і стаж роботи за спеціальністю не менше п'яти років.
Стаж позивача за юридичною спеціальністю, наявність якого була необхідна для призначення її на посаду судді арбітражного суду Івано-Франківської області, підтверджується записами у трудовій книжці, копія якої наявна у матеріалах справи.
Так, судом першої інстанції встановлено та записами трудової книжки позивача підтверджено, що ОСОБА_1 у період до прийняття Президентом України Указу від 30.09.1999 № 1246/99 «Про призначення судді» працювала: з 18.12.1991 по 02.03.1992 - на посаді архіваріуса Івано-Франківського обласного суду; з 03.03.1992 по 16.03.1992 - на посаді секретаря Івано-Франківського обласного суду; з 17.03.1992 по 21.12.1992 - на посаді секретаря судових засідань Івано-Франківського обласного суду; з 22.12.1992 по 29.10.1999 - на посаді старшого консультанта Івано-Франківського обласного суду; 29.10.1999 була звільнена з посади старшого консультанта Івано-Франківського обласного суду у зв'язку з призначенням її на посаду судді арбітражного суду Івано-Франківської області.
Відповідно до рішення ВРП від 06.07.2023 № 689/0/15-23 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади судді Шостого апеляційного адміністративного суду у зв'язку з поданням заяви про відставку» загальний стаж роботи судді ОСОБА_1 , який дає право на відставку, становить 28 років 9 місяців 6 днів, з яких: 23 роки 9 місяців 6 днів - робота на посаді судді, 5 років - стаж роботи за юридичною спеціальністю, вимога щодо якого визначалася законом та який надавав право для призначення на посаду судді.
Згідно з правовою позицією, яка неодноразово висловлювалась Верховним Судом (постанови від 06.03.2018 у справі № 308/6953/17, від 31.10.2019 у справі № 766/17221/16-а), стаж роботи на посаді судді, який дає право на відставку та призначення щомісячного довічного грошового утримання, є єдиним, обраховується та встановлюється (з'ясовується) Вищою радою правосуддя при розгляді заяви про відставку і застосовується як для прийняття рішення про відставку, так і для встановлення щомісячного довічного грошового утримання та визначення його розміру.
За встановлених обставин та наведеного регулювання, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо протиправності відмови Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у зарахуванні ОСОБА_1 до стажу роботи на посаді судді, який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04.06.1991 № 1142-XII «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення її на посаду судді вперше.
Конституційний Суд України у своєму рішенні від 11.10.2005 № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов'язків судді. Надання судді матеріального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя.
До цього Конституційний Суд України неодноразово висловлював аналогічні правові позиції у відношенні гарантій незалежності суддів, їх матеріального та соціального забезпечення у рішеннях, а саме: від 24 червня 1999 року № 6-рп/99, від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 (справа про пільги, компенсації та гарантії), від 1 грудня 2004 року № 19-рп/2004 (справа про припинення дій чи обмеження пільг, компенсацій та гарантій), від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 (справа про пенсії та щомісячне довічне грошове утримання), від 18 червня 2007 року № 4-рп/2007 (справа про гарантії незалежності суддів); рішення № 10-рп/2008 від 22 травня 2008 року.
Також, в рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (у справі за конституційним поданням Верховного Суду України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень статті 2, абз. 2 розділу 11 «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи», статті 138 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо).
Відповідно до пункту 11 Основних принципів незалежності судових органів (схвалені резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї ООН від 29 листопада та 13 грудня 1985 року) термін повноважень суддів, їх незалежність, безпека, відповідна винагорода, умови служби, пенсії і вік виходу на пенсію повинні належним чином гарантуватися законом.
Вищенаведене узгоджується з положеннями Європейської хартії про закон «Про статус суддів» від 10 липня 1998 року, згідно яких рівень винагороди суддям за виконання ними своїх професійних обов'язків має бути таким, щоб захистити їх від тиску, що може спричинити вплив на їхні рішення або взагалі поведінку суддів і таким чином вплинути на їхню незалежність та неупередженість (пункт 6.1); статус забезпечує судді, який досяг передбаченого законом віку для виходу у відставку із посади судді і який здійснював повноваження судді протягом певного строку, право на отримання виплат, рівень яких має бути якомога ближчим до рівня його останньої заробітної плати на посаді судді (пункт 6.4).
Так, згідно із пунктом 54 Рекомендації CM/Rес (2010)12) від 17 листопада 2010 року Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо суддів: незалежність, ефективність та обов'язки «оплата праці суддів повинна відповідати їх професії та виконуваним обов'язкам, а також бути достатньою, щоб захистити їх від дії стимулів, через які можна впливати на їхні рішення. Мають існувати гарантії збереження належної оплати праці на випадок хвороби, відпустки по догляду за дитиною, а також гарантії виплат у зв'язку з виходом на пенсію, які мають відповідати попередньому рівню оплати їх праці».
Виходячи з наведеного, конституційний статус судді зумовлює обов'язок держави гарантувати достатнє матеріальне забезпечення судді як під час здійснення ним своїх повноважень (суддівська винагорода), так і в майбутньому у зв'язку з досягненням пенсійного віку чи внаслідок припинення повноважень і набуття статусу судді у відставці - щомісячне довічне грошове утримання. Статус судді та його елементи, зокрема, матеріальне забезпечення судді після припинення його повноважень, є не особистим привілеєм, а виступає засобом забезпечення незалежності працюючих суддів і надається для гарантування верховенства права та в інтересах осіб, які звертаються до суду та очікують неупередженого правосуддя.
Враховуючи викладене, зважаючи на протиправність відмови органу Пенсійного фонду у зарахуванні до стажу роботи на посаді судді ОСОБА_1 , який враховується при обчисленні щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, п'яти років стажу (досвіду) роботи (професійної діяльності) у сфері права, вимога щодо якого була визначена статтею 22 Закону України від 04.06.1991 № 1142-XII «Про арбітражний суд» в редакції, чинній на момент призначення її на посаду судді вперше, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову.
Доводи та аргументи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо наявності правових підстав для задоволення позову та вважає, що судом першої інстанції повно встановлено фактичні обставини справи, правильно визначено норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню.
Крім того, як зазначено у постанові Верховного Суду від 26.06.2018 у справі № 127/3429/16-ц, Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа «Серявін проти України», §58, рішення від 10.02.2010).
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції прийняв законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Відповідно до частини 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.
Таким чином, колегія суддів вирішила згідно ст. 316 КАС України залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, з урахуванням того, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 27.12.2023 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий: Василенко Я.М.
Судді: Ганечко О.М.
Кузьменко В.В.