Справа № 420/2661/24
20 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Попова В.Ф., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2017 року по 21.12.2023 року включно;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2017 року по 21.12.2023 року у сумі 114 447 гривень 92 копійки включно відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати” від 08 лютого 1995 року №100.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 і відповідно до наказу від 27.01.2017 року №5 позивача з 27.01.2017 року виключено зі списків особового складу. Однак не було нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення за період 01.12.2015 р. по 27.01.2017, яку в подальшому було виплачено 22.12.2023 року на виконання рішення суду у справі №420/6562/22. Таким чином, позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Відповідачем наданий відзив на позовну заяву, в якому позовні вимоги не визнали та зазначили, що стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати індексації грошового забезпечення чи заробітної плати. Така правова позиція узгоджується з судовою практикою Європейського Суду з прав людини. У справі «Меньшакова проти України» від 08.04.2010 зазначено, що компенсація за затримку виплати заробітної плати відповідно до статті 117 КЗпП України може вимагатись лише за період до присудження заборгованості із заробітної плати. З прийняттям судових рішень статей 116, 117 КЗпП України більше не застосовуються, а зобов'язання колишніх роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права. Таким чином, немає обґрунтованих підстав стверджувати, що ці положення передбачають право на отримання компенсації за затримку виплати заробітної плати, що мала місце після того, як її сума була встановлена судом. За умови наявності спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_4 середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
Судом встановлені такі обставини по справі.
Позивач з 18.03.2014 року по 27.01.2017 року проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_3 та був зарахований на грошове забезпечення до ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 30.12.2020 року у справі №420/6562/20 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_5 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 27.01.2017 року включно.
24.02.2021 року на виконання рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 30.12.2020 року у справі №420/6562/20 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 27.01.2017 року включно із застосуванням базового місяця - січень 2016 року у сумі 710,64 грн.
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_6 від 15.05.2023 року у справі №420/9857/22 зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_7 здійснити перерахунок та виплату позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 27.01.2017 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення - січень 2008 року.
22.12.2023 року на виконання рішення ІНФОРМАЦІЯ_6 від 15.05.2023 року у справі №420/9857/22 відповідачем виплачено на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 27.01.2017 року із застосуванням базового місяця січень 2008 року у сумі 35 166,45 грн, що підтверджується банківською випискою.
Дослідивши позиції сторін викладені у їх заявах по суті, оцінивши надані докази та приписи діючого законодавства, суд приходить до висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Спір у цій справі виник у зв'язку із бездіяльністю відповідача щодо виплати на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, внаслідок несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення.
Позивач зазначає, що оскільки його було виключено зі списків особового складу 27.01.2017 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 22.12.2023 року, то відповідачем затримано розрахунок з 28.01.2017 року по 21.12.2023 року на 2519 днів, що є протиправною бездіяльністю.
Посилаючись на правову позицію викладену у Постанові Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та Постанові Верховного Суду від 09 березня 2023 року у справі №520/899/21, позивач здійснив розрахунок середнього заробітку за час затримки розрахунку який на його думку становить 114 447,92 грн.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Статтями 116, 117 КЗпП України, в редакції на момент звільнення позивача з військової служби та виключення зі списків прикордонного загону, було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
В разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
В свою чергу, статтею 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент виплати позивачу індексації грошового забезпечення та на момент звернення позивача до суду, за затримку виплати якої позивач і просить нарахувати середній заробіток, передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Вирішуючи питання щодо періоду, за який підлягає виплаті позивачу середній заробіток за час затримки виплати індексації, розміру середнього заробітку, суд виходить з наступного.
Оскільки період затримки розрахунку з позивачем розпочався при попередній редакції ст. 117 КЗпП України та припинився вже за нової редакції, то суд вважає за необхідне застосувати до спірних правовідносин положення статті 117 КЗпП України, як в попередній редакції, так і в редакції Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, яка діяла на момент звернення позивача до суду та на момент виплати позивачу індексації грошового забезпечення та якою визначено право на отримання середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні, проте, не більш, як за шість місяців.
Суд зазначає, що в постановах від 28 червня 2023 року у справі № 560/11489/22 та від 21 лютого 2024 року у справі № 160/15380/22, у правовідносинах з аналогічним предметом спору та періодом виникнення спірних правовідносин, Верховним Судом викладено висновок про необхідність застосування статті 117 КЗпП України в редакції згідно із Законом № 2352-ІХ, яка діяла на дату звернення позивача з позовом про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Водночас, за висновком Верховного Суду у постановах від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 29 лютого 2024 року у справі № 460/42448/22, у разі коли спірний період стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні одночасно охоплюється дією редакцій статті 117 КЗпП України, як до змін, внесених Законом № 2352-ІХ та і після їх внесення, то за такого правового врегулювання спірний період варто умовно поділяти на 2 частини: до набрання змінами чинності 19.07.2022 року і після цього.
При цьому, ВС зазначено, що період до 19.07.2022 року (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) регулюється редакцією статті 117 КЗпП України, до внесення у неї змін Законом № 2352-ІХ, тобто без обмеження строком виплати у шість місяців, проте, період з 19.07.2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Таким чином, період затримки виплати індексації розраховується з наступного дня після звільнення позивача, тобто з 28.01.2017 р. по 19.07.2022 р. (дата набрання чинності Закону № 2352-ІХ), що становить 1998 календарних днів та шість місяців після 19.07.2022 року відповідно до редакції ст. 117 КЗпП України в редакції Закону № 2352-ІХ, тобто по 19.01.2023 року, що становить 184 календарних дні.
При цьому, суд не приймає до уваги посилання позивача на те, що відповідач повинен нарахувати та виплати середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 28.01.2017 р. по 22.12.2023 р у сумі 114 447,92 грн. за 2519 дні затримки повного розрахунку при звільненні, оскільки з 19.07.2022 року набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" №2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців. Підстав для застовування іншого порядку обрахування строків та застосування закону, що втратив силу - суд не вбачає.
Суд зазначає, що посилання позивача на Постанову ВС КАС від 30 листопада 2023 року по справі №380/19103/22 як обґрунтування того, що і після внесення змін до ст. 117 КЗпП України тобто після 19.07.2022 року позивач має право на отримання компенсації без обмеження шестимісячним строком є помилковим, оскільки такий висновок у цій справі Верховний Суд не робив, а лише вказав, що з 19 липня 2022 року стаття 117 КЗпП України діє та підлягає застосуванню у редакції, викладеній згідно із Законом № 2352-ІХ.
Згідно наданої довідки від 12.04.2024 року №943191644 грошове забезпечення ОСОБА_2 становить 249,40 грн.
При звільненні позивачу було нараховано та виплачено 14 232,11 грн. На виконання рішення Одеського ОАС від 30.12.2020 року у справі №420/6562/20 виплачено 24.02.2021 р -710,64 грн, 22.12.2023 р. виплачено на виконання рішення суду 35 166,45 грн.
Таким чином, сума яка підлягала виплаті на момент звільнення становить (35 166,45 + 710,64 + 14 232,11 = 50 109,20), що суд бере за 100%, з яких індексація одноразової грошової допомоги при звільненні, яка не була виплачена та додатково нарахована та виплачена за рішенням суду становить 71,59% ((35 166,45 + 710,64) х100%) : 50 109,20).
З урахуванням розміру середньоденного заробітку 249,40 грн, за період з 28.01.2017 р. по 18.07.2022 року за 1998 к.д. середній заробіток становить 498 301,20 грн., з 19.07.2022 року по 19.01.2023 року за шість місяців (184 к.д.) складає 45 889,6 грн, а всього за весь період 544 190,80 грн. При застосуванні визначених судом 71,59 %, така сума становить 389 586,19 грн.
На думку суду зазначена сума підлягає зменшенню до розумних, пропорційних та справедливих розмірів виходячи з наступного.
При цьому, суд відхиляє посилання позивача на Постанову ВП ВС від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц, як на таку, що в неї зроблено висновок про те, що сума середнього заробітку не може бути меншою за суму незаконно невиплаченої заробітної плати працівнику при звільненні. Суд зазначає, що такі висновки Верховного Суду у зазначеній постанові відсутні.
В той же час, визначаючи розмір середнього заробітку, що підлягає стягненню за вказаний період, суд застосовує вищезазначену Постанову ВП ВС від 26.06.2019 р. у справі №761/9584/15-ц і зазначає наступне.
Згідно правової позиції ВП Верховного Суду, яка викладена у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Велика Палата Верховного Суду у наведених справах дійшла висновку, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення та, зокрема, визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Також, згідно висновків Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19 щодо застосування ст. 117 КЗпП України, який неодноразово застосовувався ВС і в інших справах наведеної категорії, в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум зменшується відповідно розмір відповідальності, і цей розмір відповідальності повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.
Для вірогідного розрахунку розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який був би прямо пропорційний розміру невиплачених працівникові, який звільняється (в цій справі - з військової служби), сум, які належало виплатити при звільненні, важливо з'ясувати розмір усіх сум (складових грошового забезпечення), які особа, яка звільняється, мала отримати при звільненні.
На цьому акцентується увага у згаданій постанові Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19.
Водночас, згідно висновків Верховного Суду у постановах від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а та від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, запропонований у справі № 480/3105/19 спосіб зменшення середнього заробітку, який підлягає стягненню на підставі статті 117 КЗпП України, не потрібно інтерпретувати, як єдино правильний, чи обов'язковий.
ВС зазначив, що критерії, які запропонувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, містять широкий спектр умов, які можуть вплинути на суму середнього заробітку, та обставини кожної конкретної справи можуть бути різними, тож вимагатимуть індивідуального підходу і пояснення щодо застосування цих критеріїв.
Суд враховує, що постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, та Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20 прийняті під час дії редакції ст.ст. 116, 117 КЗпП України до внесення змін Законом № 2352-IX від 01.07.2022 року.
Водночас, суд вважає, що конструкції норм ст.ст. 116, 117 КЗпП України в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року не дають підстав для висновку про неможливість застосування висновків Великої Палати Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, від 27 квітня 2023 року у справі № 200/5415/20-а, від 08 червня 2023 року у справі № 340/681/20, згідно яких, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Суд зазначає, що ч. 2 ст. 117 КЗпП України, як в редакції до 19.07.2022 року, так і в редакції згідно Закону № 2352-IX від 01.07.2022 року, містить однакові приписи, згідно яких, при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника.
Зміни, що внесені до цієї статі Законом №2352-IX від 01.07.2022 року стосуються лише періоду за який може бути виплачений середній заробіток за час затримки. В іншій частині вказана стаття залишена без змін.
При цьому, ВС КАС у Постанові від 30 листопада 2023 р. у справі 380/19103/22 та у Постанові від 10.04.2024 р. у справі 360/380/23 зазначаючи про те, що застосування практики ВП ВС у справах №761/9584/15-ц , № 480/3105/19 є недоречним, жодним чином не наводить обґрунтувань такої правової позиції.
Відсутність такого обґрунтування, дає суду підстави застосовувати саме ці постанови Великої Палати Верховного суду як такі що виснують правову позицію існуючу станом на день розгляду цієї справи.
Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи наведені положення, зокрема, ч. 2 ст. 117 КЗпП України, які не зазнали змін у цій частині, дійшла висновку, що суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач, та враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності ВП ВС вказано на те, що виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Щодо абз. 2 ч. 2 ст. 117 КЗпП України в частині визначення розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні органом, який виносить рішення по суті спору, у разі, якщо спір вирішено на користь працівника частково, ВП ВС вказувала на те, що таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
При цьому, ВП ВС наголошувалось, що суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
У вказаних справах Верховним Судом також зазначено, що відповідно до принципу співмірності, розмір середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні не може в рази перевищувати розмір виплат, які не сплатив роботодавець працівнику при звільненні.
З огляду на наведені мотиви суд вважає, що відшкодування за час затримки, передбачене ч. 2 ст.117 КЗпП, необхідно розраховувати із принципів розумності, справедливості та пропорційності.
Суд застосовує принцип пропорційності враховуючи розмір простроченої заборгованості, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд зазначає, що тривалість строків не виплати індексації позивачу стала його пасивна поведінка, оскільки будучи звільненим 27.01.2017, позивач тільки 08.05.2020 року, тобто через три роки та чотири місяці звернувся до відповідача із заявою про її нарахування та виплату. Рішення суду з цього приводу винесено 30.12.2020 року.
Не ставлячи під сумнів відсутність обмеження строку звернення до суду з такими вимогами, та не применшуючи обов'язок відповідача щодо своєчасності розрахунку і його відповідальності за вчинене, суд зазначає, що за наявності активної поведінки позивача, втрат які суттєво вплинули на майновий стан позивача, такі строки мали б бути значно меншими і не обліковуватись роками, як це допустив позивач. Зазначене дає підстави суду для врахування вказаних обставин та зменшення сум стягнення.
З огляду на викладене, застосовуючи критерії зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні наведені ВП ВС в Постановах від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц та від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, виходячи з принципів розумності та справедливості, пропорційності, враховуючи співмірність, справедливий та розумний баланс інтересів між інтересами працівника і роботодавця, розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із середнім заробітком працівника, обставини за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати, те, що відповідач є державним органом, відсутність спору на день звільнення, тривалості періоду з моменту порушення прав працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум, а також зважаючи на введення воєнного стану в Україні та загальновідомі обставини значного дефіциту Державного бюджету України і переорієнтування спрямованості основного масиву бюджетних асигнувань на забезпечення ефективного покриття потреб Сил Оборони України, суд дійшов висновків, що у межах чинного правового регулювання та стану суспільних відносин належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача є стягнення на його користь за затримку розрахунку суми, що не була виплачена при звільненні, а саме - 35 877,09 грн яка є співмірною, справедливою та такою, що відповідатиме обставинам цієї справи.
Стягнення на користь позивача вказаної суми за затримку розрахунку при звільненні, суд фактично компенсує позивачу втрату його доходів. Стягнення ще додатково іншої компенсації не є розумним та справедливим, порушує баланс інтересів сторін.
Суд вважає, що належним способом захисту порушеного права позивача буде не зобов'язання нарахувати та виплатити суму за затримку розрахунку, а її стягнення з відповідача, оскільки вона визначена вищенаведеними розрахунками суду. Зазначене не свідчить про вихід суду за межі заявлених позовних вимог, а є одним із способів ефективного захисту порушеного права.
Виходячи з вищенаведених обставин, суд відхиляє всі заперечення відповідача які стосуються відмови у задоволенні позовних вимог, оскільки вони спростовані встановленими за результатами розгляду справи обставинами, приписами вищенаведених нормативно-правових актів та практикою ВП Верховного Суду.
Судові витрати по справі відсутні.
Керуючись ст. 241-246 КАС України, суд
вирішив:
Позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо ненарахувания та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 , місце реєстрації (перебування): АДРЕСА_2 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 28.01.2017 року по 19.01.2023 року у сумі 35 877,09 грн.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя Попов В.Ф.