Справа № 420/9215/24
20 травня 2024 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Завальнюка І.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
Позивач звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просить суд визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання та періоду роботи згідно архівної довідки № 278-3-11.1-21 від 06.02.2024, виданої Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради; ???скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 156050022042 від 26.02.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області зарахувати до страхового стажу позивача період навчання та період роботи згідно архівної довідки № 278-3-11.1-21 від 06.02.2024, виданої Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради з моменту звернення до органів пенсійного фонду тобто з 19.02.2024.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області № 156050022042 від 26.02.2024 їй відмовлено у призначенні пенсії за віком з підстав недостатності страхового стажу для призначення пенсії - 28 років. Згідно наданих документів страховий стаж Позивача, що дає право на призначення пенсії становить 19 років 10 місяців 1 день. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано період навчання та період роботи згідно архівної довідки № 278-З-11.1-21 від 06.02.2024, оскільки дані ПІБ про заявницю не відповідають паспортним даним. Позивач не погоджується з даним рішенням, зважаючи на те, що записи у трудовій книжці читабельні, підписані уповноваженою особою та скріплені печаткою підприємства. При цьому недоліки у веденні трудової книжки є виною адміністрації підприємств, що не може бути підставою для невраховування відповідного періоду навчання або роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії за віком.
Ухвалою судді від 29.03.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено справу розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
12.04.2024 до суду від ГУ ПФУ в Одеській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що на підстави заяви та наданих документів Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 26.02.2024 винесено Рішення № 156050022042 про відмову у призначенні пенсії Позивачу, в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи - 28 років. Згідно наданих документів страховий стаж Позивача, що дає право на призначення пенсії становить 19 років 10 місяців 1 день. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано період навчання та період роботи згідно архівної довідки № 278-З-11.1-21 від 06.02.2024, оскільки дані ПІБ про заявницю не відповідають паспортним даним. Згідно з п. 26 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, встановлюється постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, якщо ім'я, по батькові та прізвище, які зазначені в документі, що підтверджує трудовий стаж, не збігаються з ім'ям, по батькові або прізвищем особи за паспортом або свідоцтвом про народження, факт приналежності цього документа даній особі може бути встановлено у судовому порядку. З наведеного вбачається, що чинним законодавством України передбачено можливість підтвердження трудового стажу у разі відсутності відповідних записів або неправильних чи неточних записів у трудовій книжці, проте, жодних допустимих доказів, передбачених п. 3, 8, 26 Порядку № 637 Позивачем до Головного управління надано не було. З урахуванням наведеного, відсутні законні підстави для зарахування спірних періодів роботи до страхового стажу Позивача. Позовна вимога в частинні зобов'язання Головне управління призначити та виплатити Позивачу пенсію починаючи з 19.02.2024, є такою, що не підлягає задоволенню з підстав, що судом не може прийматись відповідне рішення, оскільки це є втручання в дискреційні повноваження суб'єкта влади та буде виходити за межі завдань адміністративного судочинства. Згідно із пенсійним законодавством України прийняття рішень про поновлення виплати пенсії, про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії відноситься виключно до компетенції Пенсійного фонду. Відтак, вважає, що позовна вимога є безпідставною та не підлягає задоволенню
22.04.2024 до суду від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого відповідач позовні вимоги не визнав у повному обсязі, в задоволенні позову просив відмовити, зазначивши, що На підстави заяви та наданих документів, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області 26.02.2024 винесено Рішення № 156050022042 про відмову у призначенні пенсії Позивачу, в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу роботи - 28 років. Згідно наданих документів страховий стаж Позивача, що дає право на призначення пенсії становить 19 років 10 місяців 1 день. За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано період навчання та період роботи згідно архівної довідки № 278-З-11.1-21 від 06.02.2024, оскільки дані ПІБ про заявницю не відповідають паспортним даним.
Розгляд справи здійснюється без проведення судового засідання та по суті розпочатий через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі відповідно до ч. 2 ст. 262 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість адміністративного позову та наявність підстав для його часткового задоволення, з огляду на наступне.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 19.02.2024 звернулася до Головного управління в Одеській області із заявою про призначення пенсії за віком згідно Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” від 09.07.2003 № 1058-IV.
Рішенням ГУ ПФУ в Івано-Франківській області № 156050022042 від 26.02.2024 ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії.
З містом вищезазначеного рішення, з наданими документами страховий стаж становить 19 років 10 місяців 1 день.
Відповідно статті 26 Закону у 2021 році право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мали особи за наявності страхового стажу не менше 28 років, у 2024 році будуть мати відповідно до п. 2 цієї ж статті, - у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 21 року, а у віці 65 років, за наявності страхового стажу від 15 років.
Згідно із частиною 2 статті 24 Закону страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом (01.01.2004).
За результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не враховано період навчання та період роботи згідно архівної довідки № 278-З-11.1-21 від 06.02.2024, так як дані ПІБ про заявницю не відповідають паспортним даним.
Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку із відсутністю необхідного страхового стажу.
Зважаючи на неправомірність відмови в зарахуванні періодів навчання та роботи до страхового стражу згідно трудової книжки, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих сторонами доказів, а також достатність та взаємний зв'язок у їх сукупності, суд вважає позовні вимоги підлягаючими частковому задоволенню у зв'язку з наступним.
Позивач документована паспортом громадянина України НОМЕР_1 , виданим 30 червня 1999 року Юднеенським МВ УМВС України в Одеській області, у графах якого зазначено: «Прізвище» - « ОСОБА_2 »; «Ім'я» - « ОСОБА_3 »; «По батькові» - « ОСОБА_4 ».
В трудовій книжці НОМЕР_2 , дата заповнення 14.07.1977, у графах зазначено: « ОСОБА_5 » - « ОСОБА_2 »; « ОСОБА_6 » - « ОСОБА_3 »; «Отчество» - « ОСОБА_7 ».
Трудова книжка містить наступні записи:
запис №1;2 До вступу на фабрику технічних тканин стажу роботи не має, навчалась в ПУТП з 15.08.1976 р. до 11.07.1977 р. (атестат);
запис №3 з 11.11.1977 р. зарахована на дільницю перемотки мотальницею 3 - r * 0 розряду (наказ №133-ок від 11.07.1977 р.);
запис №4 з 01.11.1977 р. переведена в цех ставальщицей 2 розряду (наказ № 214 від 01.11.1977 р.);
запис №5 з 27.03.1979 переведена сновальщицей 3 розряду (наказ № 60 - oF від 27.03.1979 р.);
запис №6 з 26.07.1979 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР (наказ №144 - ок від 26.07.1979); запис №7 з 03.09.1979 р. зарахована в дитячі яслі №55 нянею-санітаркою (наказ № 171-ок від 03.09.1979);
запис №8 з 01.08.1980 звільнена за власним бажанням ст. 38 КЗпП УРСР (наказ №150-ок від 01.08. 1980);
До заяви про призначення пенсії також було додано архівну довідку № 278-3-11.1-21 від 06.02.2024, виданої Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради, в якій вказано навчання в ПУТП з 15.08.1976 до 11.07.1988 (згідно з записом в картці Т-2). Під час навчання з 08.1976 по 07.1977 нараховувалась заробітна плата (згідно з особовими картками).
В наказі про переведення з ПУТП на фабрику та по особових картках по заробітній платі значиться « ОСОБА_1 »; в інших наказах та картках Т-2 « ОСОБА_1 , 16.02.1961».
Також до заяви додано атестат № 2334 від 07.07.1977, виданий на ім'я « ОСОБА_1 », згідно з яким остання з 01.07.1976 по 07.06.1977 навчалася в школі фабрично-заводського учнівства при «Одесской фабрике технических тканей».
Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел врегульовано Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (далі Закон № 1058-IV).
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону №1058-IV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону № 1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Частина 1 статті 24 Закону № 1058-IV визначає, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування (ч. 2 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV).
Приписами ч. 1 ст. 26 Закону № 1058-IV передбачено, що право на призначення пенсії за віком після досягнення 60 років мали особи за наявності страхового стажу не менше 28 років, у 2024 році будуть мати відповідно до п. 2 цієї ж статті, - у віці 63 роки, за наявності страхового стажу від 21 року, а у віці 65 років, за наявності страхового стажу від 15 років.
Отже, страховий стаж, набутий до впровадження системи персоніфікованого обліку, обчислюється на підставі документів згідно із законодавством, що діяло до набрання чинності Законом № 1058-IV.
Відповідно до статті 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 № 1788-XII (далі Закон № 1788-ХІІ) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до пункту «д» частини 3 статті 56 Закону № 1788-ХІІ до стажу роботи зараховується також навчання у вищих і середніх спеціальних навчальних закладах, в училищах і на курсах по підготовці кадрів, підвищенню кваліфікації та перекваліфікації, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі.
Пунктом 8 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, встановлено, що період навчання за денною формою здобуття освіти у закладах вищої освіти (крім періоду навчання за денною формою здобуття освіти на підготовчих відділеннях у закладах вищої освіти), професійних навчально-виховних закладах, навчальних закладах підвищення кваліфікації та перепідготовки кадрів, в аспірантурі, докторантурі і клінічній ординатурі підтверджується дипломами, посвідченнями, свідоцтвами, а також довідками та іншими документами, що видані на підставі архівних даних і містять відомості про періоди навчання.
За відсутності в документах таких відомостей для підтвердження періоду навчання за денною формою здобуття освіти приймаються довідки про тривалість навчання в навчальному закладі у відповідні роки за умови, що в документах є дані про закінчення повного навчального періоду або окремих його етапів.
Згідно із Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України та Міністерства соціального захисту населення України від 29 липня 1993 року № 58 (зареєстровано у Міністерстві юстиції України 17 серпня 1993 року за № 110; далі - Інструкція), до трудових книжок за місцем роботи вносяться окремим рядком з посиланням на дату, номер та найменування відповідних документів, зокрема, запис про час навчання у вищих навчальних закладах.
Для студентів, слухачів курсів, учнів, аспірантів та клінічних ординаторів, які мають трудові книжки, навчальний заклад (наукова установа) вносить записи про час навчання на денних відділеннях (у тому числі підготовчих) вищих навчальних закладів. Підставою для таких записів є накази навчального закладу (наукової установи) про зарахування на навчання та про відрахування з числа студентів, учнів, аспірантів, клінічних ординаторів (пункт 2.16 Інструкції).
Статтею 53 Закону України "Про вищу освіту" передбачено, що студент (слухач) - особа, яка в установленому порядку зарахована до вищого навчального закладу і навчається з метою здобуття певних освітнього та освітньо-кваліфікаційного рівнів.
Згідно з Положенням про організацію навчального процесу у вищих навчальних закладах, затвердженого наказом Міністерства освіти України від 02.06.1993 № 161 та зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 23 листопада 1993 року за № 173, студенту, який захистив дипломний проект (роботу), склав державні екзамени відповідно до вимог освітньо-професійної програми підготовки, рішенням державної комісії присвоюється відповідно освітній рівень (кваліфікація) та видається державний документ про освіту (кваліфікацію).
Із змісту наведених норм випливає, що навчанням у вищому навчальному закладі є період з дня зарахування особи до вищого навчального закладу на денну, вечірню або заочну форму навчання до дня її відрахування у зв'язку із завершенням навчання та отриманням відповідного документа про вищу освіту державного зразка.
Згідно зі статтею 38 Закону України від 10.02.1998 № 103/98-ВР «Про професійну (професійно-технічну) освіту» час навчання у закладі професійної (професійно-технічної) освіти зараховується до трудового стажу здобувача освіти, у тому числі в безперервний і в стаж роботи за спеціальністю, що дає право на пільги, встановлені для відповідної категорії працівників, якщо перерва між днем закінчення навчання і днем зарахування на роботу за набутою професією не перевищує трьох місяців.
На підставі частин першої та другої статті 3 Закону України Про професійну (професійно-технічну) освіту професійна (професійно-технічна) освіта є складовою системи освіти України. Професійна (професійно-технічна) освіта є комплексом педагогічних та організаційно-управлінських заходів, спрямованих на забезпечення оволодіння громадянами знаннями, уміннями і навичками в обраній ними галузі професійної діяльності, розвиток компетентності та професіоналізму, виховання загальної і професійної культури. Професійна (професійно-технічна) освіта здобувається у закладах професійної (професійно-технічної) освіти.
Професійне (професійно-технічне) навчання - складова професійної (професійно-технічної) освіти. Професійне (професійно-технічне) навчання передбачає формування і розвиток професійних компетентностей особи, необхідних для професійної діяльності за певною професією у відповідній галузі, забезпечення її конкурентоздатності на ринку праці та мобільності, перспектив її кар'єрного зростання впродовж життя.
Як визначено частиною другою статті 5 Закону України «Про професійну (професійно-технічну) освіту», професійна (професійно-технічна) освіта здобувається громадянами України в державних і комунальних закладах професійної (професійно-технічної) освіти безоплатно, за рахунок держави, а у державних та комунальних акредитованих вищих професійно-технічних навчальних училищах та центрах професійної освіти - у межах державного та/або регіонального замовлення безоплатно, на конкурсній основі.
За змістом частини першої статті 17 Закону України «Про професійно-технічну освіту» заклад професійної (професійно-технічної) освіти - це заклад освіти, що забезпечує реалізацію потреб громадян у професійній (професійно-технічній) освіті, оволодінні робітничими професіями, спеціальностями, кваліфікацією відповідно до їх інтересів, здібностей, стану здоров'я.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про професійно-технічну освіту» до закладів професійної (професійно-технічної) освіти належать: професійно-технічне училище відповідного профілю, професійне училище соціальної реабілітації, вище професійне училище, професійний ліцей, професійний ліцей відповідного профілю, професійно-художнє училище, художнє професійно-технічне училище, вище художнє професійно-технічне училище, училище-агрофірма, вище училище-агрофірма, училище-завод, центр професійної (професійно-технічної) освіти, центр професійної освіти, навчально-виробничий центр, центр підготовки і перепідготовки робітничих кадрів, навчально-курсовий комбінат, навчальний центр, інші типи закладів освіти, що надають професійну (професійно-технічну) освіту або здійснюють професійне (професійно-технічне) навчання.
Отже, до професійно-технічних навчальних закладів належать інші типи навчальних закладів, що надають професійно-технічну освіту або здійснюють професійно-технічне навчання.
Зі змісту трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 вбачається, що згідно записів 1, 2 до вступу на фабрику технічних тканин стажу роботи не має, навчалась в ПУТП з 15.08.1976 по 11.07.1977 (атестат).
Також до позову додано копію атестату № 2334 від 07.07.1977, виданий на ім'я « ОСОБА_1 », згідно з яким остання з 01.07.1976 по 07.06.1977 навчалася в школі фабрично-заводського учнівства при «Одесской фабрике технических тканей».
В наказі про переведення з ПУТП на фабрику та облікових картках по заробітній платі значиться « ОСОБА_1 »; в інших наказах та картках Т-2 « ОСОБА_1 , 16.02.1961».
В архівній довідці № 278-3-11.1-21 від 06.02.2024, виданій Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради, зазначено, що навчання в ПУТП підтверджено на підставі записів в особовій картці Т-2, наказу про переведення на роботу на фабрику та нарахування заробітної плати на фабриці під час навчання згідно облікових карток.
Відповідно до ч. 4 ст. 24 Закону № 1058-IV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Зі змісту частини 3 статті 23 Загальної Декларації прав людини та пункту 4 частини 1 Європейської Соціальної хартії випливає, що кожна особа похилого віку має право на справедливу і задовільну винагороду, соціальний захист, за роки важкої праці та шкідливих робіт, - яка є основним джерелом існування для них самих та їхніх сімей.
Згідно з положеннями статті 1 Закону №1058-IV страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягала державному соціальному страхуванню, якою або за яку сплачувався збір на обов'язкове державне пенсійне страхування згідно із законодавством, що діяло раніше, та/або підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню згідно із цим Законом і за який сплачено страхові внески
Згідно з частиною 2 статті 24 Закону №1058-IV страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Суд зауважує, що страховий стаж, який безпосередньо пов'язаний зі сплатою страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, зараховується починаючи з 1 січня 2004 року.
До 1 січня 2004 року стаж вимірювався періодом роботи (трудовий стаж). Таким чином до 1 січня 2004 року трудовий стаж (періоди офіційної роботи, які підтверджуються записами в трудовій книжці) автоматично зараховується як страховий стаж.
Відповідно до пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року №637, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, (далі - Порядок №637) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Таким чином, законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями у первинних документах. Лише за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
З огляду на зазначені законодавчі положення, позивачем належним чином підтверджено період навчання в навчальному закладі - Одеській морехідній школі в періоді з 07.09.1984 по 29.03.1985, а тому наявні підстави для зарахування періоду навчання позивача до страхового стажу позивача.
Крім того, станом на час внесення спірного запису діяла Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, яка затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162 (далі - Інструкція № 162)
Відповідно до пункту 1.1 Інструкції №162 трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робочих і службовців.
Трудові книжки ведуться на всіх робітників і службовців державних, кооперативних і громадських підприємств, установ і організацій, які працювали понад 5 днів, в тому числі на сезонних і тимчасових працівників, а також на позаштатних працівників за умови, якщо вони підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню.
Згідно з пунктом 2.2 Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше провадиться адміністрацією підприємства у присутності працівника не пізніше тижневого строку з дня прийняття па роботу.
У трудову книжку вносяться: відомості про працівника: прізвище, ім'я по батькові, дату народження, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення; відомості про нагородження і заохочення: нагородження орденами і медалями, присвоєння почесних звань; заохочення за успіхи в роботі, що застосовуються трудовим колективом, а також нагородження і заохочення, передбачені правилами внутрішнього трудового розпорядку і статутами про дисципліну; інші заохочення відповідно до чинного законодавства; відомості про відкриття, па які видані дипломи, про використані винаходи і раціоналізаторські пропозиції та про виплачені у зв'язку з цим винагороди. Стягнення до трудової книжки не заносяться.
Відповідно до пункту 2.3 Інструкції № 162 всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільненні - в день звільнення, повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).
Згідно із пунктом 2.5 Інструкції № 162 у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведенні на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення та інші виправлення здійснюються адміністрацією того підприємства, де був внесений відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу.
Пунктами 2.25 та 2.26 Інструкції № 162 визначено, що записи про причини звільнення у трудовій книжці повинні провадитись у точній відповідності з формулюванням чинного законодавства із посиланням на відповідну статтю, пункт закону.
Запис про звільнення у трудовій книжці працівника провадиться з додержанням таких правил: у графі 1 ставиться порядковий номер запису; у графі 2 - дата звільнення; у графі 3 - причина звільнення; у графі 4 зазначається на підставі чого внесено запис, наказ (розпорядження), його дата і номер. Днем звільнення вважається останній день роботи.
Відповідно до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Абзацами першим та другим пункту 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня1993 року № 637 (далі - Порядок № 637), визначено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до абзацу першого пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Суд зазначає, що позивач має відповідні записи у трудовій книжці щодо спірних періодів навчання та роботи і ці записи є належними та допустимими доказами підтвердження трудового (страхового) стажу, а така підстави як «ПІБ не відповідає паспортним даним позивача» не може бути підставою для виключення спірних періодів навчання / роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки, а також іншої документації з вини адміністрації підприємства, і як наслідок не може позбавляти його конституційного права на соціальний захист, а тому суд вважає, що вказаний вище періоди роботи протиправно не зараховано відповідачами до страхового стажу.
Верховним Судом в постанові від 06 лютого 2018 року в справі № 677/277/17 висловлено правову позицію, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, а тому власне недотримання правил ведення трудової книжки може мати негативні наслідки саме для особи, яка допустила такі порушення, а не для робітника, а отже, й не може впливати на його особисті права.
Слід також урахувати, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
Аналогічну позицію викладено в постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року в справі № 754/14898/15-а.
З вищенаведених мотивів щодо покладення відповідальності за неналежне ведення трудових книжок на особу, яка допустила такі порушення, а не на робітника, а також зважаючи, що вказані записи містять всю необхідну інформацію про період зайнятості позивача на вказаному підприємстві, характер виконуваної ним роботи, не може бути підставою для відмови в зарахуванні такого періоду роботи позивача до його страхового стажу.
Крім того, правом вимагати додаткові документи від підприємств, організацій і окремих осіб наділені лише органи, що призначають пенсії, а не особи, яким призначається пенсія. У разі сумніву або розбіжностей в документах, які враховуються при обчисленні пенсії, відповідач має вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі.
Під час розгляду справи по суті, відповідачами не надано до суду належних та допустимих доказів на підтвердження звернення до підприємств, в яких працював позивач, або архівні установи для отримання відомостей щодо спірних періодів.
Відповідачами також не надано до суду жодного доказу на підтвердження того, що записи у трудовій книжці позивача є недійсними та недостовірними.
Крім того, Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17 зазначено, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці чи інших офіційних документах.
Формальні неточності у документах, за загальним правилом, не можуть бути підставою для органів пенсійного фонду для обмеження особи у реалізації конституційного права на соціальний захист.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 30.09.2019 у справі №638/18467/15-а.
Верховним Судом у постанові від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а викладено правову позицію, відповідно до якої, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що ГУ ПФУ в Івано-Франківській області протиправно відмовило в зарахуванні до страхового стажу позивача періоду навчання та періоду роботи згідно архівної довідки № 278-З-11.1-21 від 06.02.2024.
Таким чином, за оспорюваним рішенням від 26.02.2024 № 156050022042 пенсійним управлінням безпідставно визнано загальний трудовий стаж позивача 19 років 10 місяців та 1 день та не враховано до стажу періоду навчання та період роботи згідно архівної довідки № 278-3-11.1-21 від 06.02.2024, виданої Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради.
При цьому, скасування судом оспорюваного рішення про відмову в призначенні пенсії за вищезазначених обставин у повному обсязі відповідає способу відновлення порушеного права позивача та не потребує окремого визнання протиправною бездіяльності щодо незарахування стажу відповідачем, як самостійного способу захисту порушеного права.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
З практики Європейського суду випливає, що в національному праві має бути передбачено засіб правового захисту від довільних втручань органів державної влади в права, гарантовані Конвенцією. Будь-яка законна підстава для здійснення дискреційних повноважень може створити юридичну невизначеність, що є несумісною з принципом верховенства права без чіткого визначення обставин, за яких компетентні органи здійснюють такі повноваження, або, навіть, спотворити саму суть права. Отже, законом повинно з достатньою чіткістю бути визначено межі дискреції та порядок її здійснення, з урахуванням легітимної мети певного заходу, аби убезпечити особі адекватний захист від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Конкретна норма закону повинна містити досить чіткі положення про рамки і характер здійснення відповідних дискреційних повноважень, наданих органам державної влади. У разі, якщо ж закон не має достатньої чіткості, повинен спрацьовувати принцип верховенства права.
Відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення", призначення, розрахунок, нарахування та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України, тобто, в даному випадку відповідач має виключну компетенцію щодо призначення позивачу пенсії.
Відтак, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду в даній справі.
Зважаючи на встановлені у справі обставини та з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про часткову обґрунтованість заявлених позовних вимог.
Судові витрати розподілити відповідно до ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 139, 242-246 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного Фонду в Івано-Франківській області (76018, м. Івано-Франківськ, вул. Січових Стрільців, 15; ЄДРПОУ 20551088), Головного управління Пенсійного Фонду в Одеській області (65107, м. Одеса, вул. Канатна, 83; ЄДРПОУ 20987385) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області № 156050022042 від 26.02.2024 про відмову в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 19.02.2024, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, а саме в частині врахування стажу позивача періоду навчання та періоду роботи згідно архівної довідки № 278-3-11.1-21 від 06.02.2024, виданої Департаментом архівної справи та діловодства Одеської міської ради, записів у трудовій книжці НОМЕР_2 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути з бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1211,20 грн (одну тисячу двісті одинадцять грн. 20 коп.).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, передбаченому ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги через суд першої інстанції протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Суддя І.В. Завальнюк