20 травня 2024 року № 320/48089/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Парненко В.С., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії,
19.12.2023 до Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини (далі - відповідач), у якому просить суд:
- визнати відмову Уповноваженого ВР з прав людини притягти до відповідальності осіб Кабінету Міністрів України, винних в порушенні законодавства про звернення громадян, а саме ст.40 Конституції України, ст.ст.7 та 20 Закону України “ Про звернення громадян” - протиправною;
- зобов'язати Уповноваженого ВР з прав людини вжити заходи по притягненню осіб Кабінету Міністрів України, винних в порушенні законодавства про звернення громадян до відповідальності.
В обґрунтування вимог позову позивач зазначає про наявність підстав для притягнення до відповідальності винних осіб Кабінету Міністрів України.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями справу №320/48089/23 передано 25.12.2023 на розгляд судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С.
У зв'язку з перебуванням судді Парненко В.С. у відпустці, у період з 27.12.2023 по 05.01.2024 (включно), питання про відкриття провадження у справі вирішено, після виходу з відпустки.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 позовну заяву - залишено без руху та зобов'язано надати позивачу до суду: належним чином оформленої позовної заяви та примірник для всіх сторін із зазначенням офіційної електронної адреси або адреса електронної пошти позивача, відповідача; відомості про вжиття заходів досудового врегулювання спору - у випадку, якщо законом встановлений обов'язковий досудовий порядок урегулювання спору; відомості про вжиття заходів забезпечення доказів або позову до подання позовної заяви, якщо такі здійснювалися; власне письмове підтвердження позивача про те, що ним не подано іншого позову (позовів) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з тих самих підстав.
Позивачем подано до суду заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду та виконано вимоги суду.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 29.02.2024 р. адміністративну справу №320/48089/23 прийнято до провадження судді Київського окружного адміністративного суду Парненко В.С., розгляд справи ухвалено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін.
В матеріалах справи наявний відзив на позовну заяву, поданий 05.04.2024 р., згідно якого відповідач заперечує проти позовних вимог у повному обсязі, оскільки під час опрацювання усіх звернень позивача діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про звернення громадян».
Враховуючи приписи частини 5 статті 262 КАС України справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
Датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складання повного судового рішення (частина 5 статті 250 КАС України).
Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини а відповідні їм правовідносини.
20.03.2023 позивач звернувся до Кабінету Міністрів України зі скаргою на бездіяльність керівництва Державної служби з надзвичайних ситуацій.
В прийомі звернення було відмовлено.
Після чого, 30.04.2023 звернувся до Уповноваженого ВР України з прав людини з проханням притягти до відповідальності винних осіб Кабінету Міністрів України за відмову в прийнятті в розгляді його звернення від 20.03.2023 та ненаданні своєчасної і обґрунтованої відповіді.
02.08.2023 після особистого прийому представником Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини було направлено повторне звернення з цього ж приводу.
Листом Уповноваженого ВР України з прав людини від 21.08.2023 позивача проінформовано, що його звернення від 20.03.2023 до Секретаріату КМУ було зареєстровано та надано відповідь лисом від 15.08.2023, яким в свою чергу повідомлено про пересилання електронного звернення за належністю до Міністерства внутрішніх справ України та Державної служби з надзвичайних ситуацій.
Згідно позиції позивача, на своє звернення до Кабінету Міністрів України від 20.03.2023 у відповідності до Закону України «Про звернення громадян» (ст.20) він повинен був отримати відповідь не пізніше 05.05.2023 року, чого зроблено не було.
Позивач вважає, що Уповноважений ВР з прав людини безпідставно відмовився від притягнення до відповідальності осіб Кабінету Міністрів України за порушення законодавства про звернення громадян, що на його думку, є протиправною бездіяльністю Уповноваженого ВР з прав людини, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
Вирішуючи спір по суті заявлених позовних вимог, суд виходить з наступного.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов?язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У статті 101 Конституції України передбачено, що парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» сферою застосування Закону є відносини, що виникають при реалізації прав і свобод людини і громадянина між громадянином України, незалежно від місця його перебування, іноземцем чи особою без громадянства, які перебувають на території України, та органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх посадовими і службовими особами.
Відповідно до статті 4 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини, не відміняє їх і не тягне перегляду компетенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.
Згідно пункту 12 частини 1 статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» уповноважений має право перевіряти стан додержання встановлених прав і свобод людини і громадянина відповідними державними органами.
Згідно зі статтею 16 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений здійснює свою діяльність на підставі відомостей про порушення прав і свобод людини і громадянина, які отримує за зверненнями громадян У країни.
Відповідно до статті 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян».
Згідно частини 1 статті 1 Закону України «Про звернення громадян» громадяни України мають право звернутися до органів державної влади, місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, засобів масової інформації, посадових осіб відповідно до їх функціональних обов'язків із зауваженнями, скаргами та пропозиціями, що стосуються їх статутної діяльності, заявою або клопотанням щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скаргою про їх порушення.
Згідно частини 3 статті 3 Закону України «Про звернення громадян» заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про звернення громадян» звернення адресуються органам державної влади і органам місцевого самоврядування, підприємствам, установам, організаціям незалежно від форми власності, об'єднанням громадян або посадовим особам, до повноважень яких належить вирішення порушених у зверненнях питань.
Згідно частини 1 статті 5 Закону України «Про звернення громадян» органи державної влади, місцевого самоврядування та їх посадові особи, керівники та посадові особи підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, до повноважень яких належить розгляд заяв (клопотань), зобов'язані об'єктивно і вчасно розглядати їх, перевіряти викладені в них факти, приймати рішення відповідно до чинного законодавства і забезпечувати їх виконання, повідомляти громадян про наслідки розгляду заяв (клопотань).
Відповідно до частини третьої статті 15 Закону України «Про звернення громадян» відповідь за результатами розгляду заяв (клопотань) в обов?язковому порядку надається тим органом, який отримав ці заяви і до компетенції якого входить вирішення порушених у заявах (клопотаннях) питань, за підписом керівника або особи, яка виконує його обов?язки.
Статтею 19 Закону України «Про звернення громадян» визначено, що органи державної влади і місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації незалежно від форм власності, об'єднання громадян, засоби масової інформації, їх керівники та інші посадові особи в межах своїх повноважень зобов'язані письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Відповідно до статті 20 Закону України «Про звернення громадян» звернення розглядаються і вирішуються у термін не більше одного місяця від дня їх надходження, а ті, які не потребують додаткового вивчення, - невідкладно, але не пізніше п?ятнадцяти днів від дня їх отримання.
Якщо в місячний термін вирішити порушені у зверненні питання неможливо, керівник відповідного органу, підприємства, установи, організації або його заступник встановлюють необхідний термін для його розгляду, про що повідомляється особі, яка подала звернення. При цьому загальний термін вирішення питань, порушених у зверненні, не може перевищувати сорока п?яти днів.
Згідно статті 28 Закону України «Про звернення громадян» №393/96-ВР від 02.10.1996 контроль за дотриманням законодавства про звернення громадян відповідно до своїх повноважень здійснюють Верховна Рада України, народні депутати України, Президент України, Кабінет Міністрів України, Уповноважений з прав людини Верховної Ради України, Верховна Рада Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські, районні, районні в містах Києві та Севастополі державні адміністрації, сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі комітети, депутати місцевих рад, а також міністерства, інші центральні органи виконавчої влади щодо підпорядкованих їм підприємств, установ та організацій.
Судом встановлено, що до Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини надійшло звернення ОСОБА_1 від 22.03.2023 (зареєстровано за вхідним №В-9622.3/23 від 23.03.2023) щодо порушення Кабінетом Міністрів України права позивача на інформацію.
Відповідачем у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» розглянуто звернення позивача від 22.03.2023 та листом від 06.04.2023 №19121.4/В-9622.3/23/45.3 надано наступну відповідь: «межі повноважень та спосіб, у який має право діяти Уповноважений, визначені, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Статтею 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» встановлено, що Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян» (далі - Закон). Відповідно до статті 5 Закону у зверненні має бути зазначено прізвище, ім?я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати. Згідно зі статтею 16 Закону до скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину. Таким чином, звернення до Уповноваженого повинне містити інформацію щодо порушених прав, достатню для прийняття рішення про вжиття заходів реагування з порушених питань у відповідному зверненні. Зокрема, не вбачається в чому саме полягає порушення Ваших інформаційних прав. Відтак, відомостей зазначених у матеріалах Вашого звернення недостатньо, щоб констатувати факт порушення Вашого права на інформацію. Вжиття певних заходів реагування з боку Уповноваженого має бути вмотивованим та ґрунтуватись на певних доказових відомостях. При цьому за результатом перевірки розділу «Контактна інформація» офіційного вебсайту KM (https://www.kmu.gov.ua/gromadskosti/kontakti) встановлено, що на виконання статті 15 Закону України «Про доступ до публічної інформації» на сторінці оприлюднено інформацію про адресу електронної пошти КМУ. Додатково повідомляємо, що у разі порушення Ваших інформаційних прав Ви маєте право звернутись до Уповноваженого зі зверненням, оформленим відповідно до вимог Закону, у тому числі через розділ «Заявнику», що розміщений на офіційному веб-сайті».
Також з матеріалів справи вбачається, що до Секретарату Уповноваженого ВР України з прав людини надійшло звернення ОСОБА_1 від 30.04.2023 (зареєстровано за вхідним №B-13399.3/23 від 01.05.2023) щодо порушення КМУ права позивача на звернення та отримання відповіді.
Відповідачем у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» розглянуто звернення позивача від 30.04.2023 та листом від 08.05.2023 №25267.4/B-13399.3/23/45.3 надано наступну відповідь: «межі повноважень та спосіб, у який має право діяти Уповноважений, визначені, зокрема, Конституцією України та Законом України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини». Статтею 17 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» встановлено, що Уповноважений приймає та розглядає звернення громадян України, іноземців, осіб без громадянства або осіб, які діють в їхніх інтересах, відповідно до Закону України «Про звернення громадян. Відповідно до статті 5 Закону у зверненні має бути зазначено прізвище, ім?я, по батькові, місце проживання громадянина, викладено суть порушеного питання, зауваження, пропозиції, заяви чи скарги, прохання чи вимоги. Письмове звернення повинно бути підписано заявником із зазначенням дати. Згідно зі статтею 16 Закону до скарги додаються наявні у громадянина рішення або копії рішень, які приймалися за його зверненням раніше, а також інші документи, необхідні для розгляду скарги, які після її розгляду повертаються громадянину. Таким чином, звернення до Уповноваженого повинне містити інформацію щодо порушених прав, достатню для прийняття рішення про вжиття заходів реагування з порушених питань у відповідному зверненні. Ваше звернення від 30.04.2023 не містить підпису, що, в свою чергу, не дозволяє верифікувати Вашу особу належним чином та не відповідає вимогам Закону. Також повідомлених у Вашому зверненні відомостей недостатньо, щоб констатувати факт порушення Вашого права на звернення, оскільки Вами не додано копії надісланого до КМУ звернення, а також підтвердження направлення такого звернення. При цьому зі змісту звернення вбачається, що Ви володієте відповідним документом, але не додаєте його. Вжиття певних заходів реагування з боку Уповноваженого має бути вмотивованим та ґрунтуватись на певних доказових відомостях. Додатково повідомляємо, що у разі порушення Ваших інформаційних прав Ви маєте право звернутись до Уповноваженого зі зверненням, оформленим відповідно до вимог Закону, у тому числі через розділ «Заявнику», що розміщений на офіційному веб-сайті».
Надалі позивач знову звернувся до Секретаріату Уповноваженого ВР України з прав людини листом від 02.08.2023 (зареєстровано за вхідним №B-23043.3/23 від 02.08.2023).
З метою з'ясування обставин, викладених позивачем у зазначеному вище листі, відповідачем на адресу Секретаріату Кабінету Міністрів України надіслано лист від 11.08.2023 №44260.4/В-23043.3/23/45.3.
Відповідач просив Секретаріат Кабінету Міністрів України зареєструвати звернення позивача від 20.03.2023, направити йому письмову відповідь по суті порушених питань, надати Секретаріату Уповноваженого ВР з прав людини підтверджуючі документи (копію відповіді заявнику, копії реєстраційно-контрольних карток, документів з поштовою відміткою або інших поштових документів, скриншот), а також вжити заходів щодо недопущення аналогічних порушень вимог Закону України «Про звернення громадян» у майбутньому.
Листом від 11.08.2023 №44011.4/B-23043.3/23/45.3 відповідач повідомив позивача, що за результатами розгляду його звернення від 02.08.2023 прийнято рішення про відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина.
Відкриття провадження у справі про порушення прав і свобод людини і громадянина підтверджується Службовою запискою від 11.08.2023 №45.3/15976-23, яка наявна в матеріалах справи.
Секретаріат КМУ листом, що зареєстрований в Секретаріаті Уповноваженого ВР України з прав людини за № В-23043.3/23/16722.9 від 18.08.2023 повідомив про виконання вимог відповідача, викладених у листі від 11.08.2023 №44260.4/B-23043.3/23/45.3.
Також судом встановлено, що листом від 21.08.2023 №45720.4/В-23043.3/23/45.3 відповідач повідомив позивача наступне: «у межах парламентського контролю та за сприяння Секретаріату Уповноваженого Ваше звернення від 20.03.2023 до Секретаріату КМУ було зареєстроване та надано відповідь листом від 15.08.2023, яким Вас було повідомлено про пересилання Вашого електронного звернення за належністю до Міністерства внутрішніх справ України та Державної служби з надзвичайних ситуацій. Таким чином, Ваше право на направлення звернення та отримання відповіді поновлене. Зважаючи на викладене, повідомляємо про відсутність підстав для вжиття додаткових заходів реагування за Вашим зверненням від 02.08.2023, у зв??язку з чим відповідно до пункту 4.1.7 Положення про порядок здійснення провадження Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах про порушення прав і свобод людини і громадянина, затвердженого наказом Уповноваженого №30.15/23 від 10.03.2023, провадження завершене».
Завершення провадження підтверджується Службовою запискою від 21.08.2023 №45.3/16539-23.
Не погоджуючись зі змістом відповіді, викладеної в листі відповідача від 21.08.2023 №45720.4/B-23043.3/23/45.3, позивач надіслав ще два звернення датовані 02.08.2023 та 27.08.2023 (зареєстровані в Секретаріаті Уповноваженого ВР України з прав людини 28.08.2023 за №B-25679.3/23 та №B-25687.3/23 відповідно).
Зазначені вище звернення позивача Секретаріатом Уповноваженого ВР України з прав людини у відповідності до вимог статті 20 Закону України «Про звернення громадян» розглянуті та листом від 01.09.2023 №48139.4/В-25687.3/23/45 надано наступну відповідь: «на Ваші дві скарги від 02.08.2023 та 27.08.2023 до Уповноваженого щодо неналежного, на Вашу думку, розгляду Вашої попередньої скарги стосовно стверджуваного порушення Секретаріатом КМУ вимог Закону України «Про звернення громадян» повідомляю. У межах парламентського контролю та за сприяння Секретаріату Уповноваженого Ваше звернення від 20.03.2023 до Секретаріату КМУ було зареєстроване та надано відповідь листом від 15.08.2023, яким Вас було повідомлено про пересилання Вашого електронного звернення за належністю до Міністерства внутрішніх справ України та Державної служби з надзвичайних ситуацій. Таким чином, Ваше право на направлення звернення та отримання відповіді поновлене. Водночас, попри отримання відповіді на Ваше звернення, у діях посадових осіб Секретаріату КМУ вбачаєте ознаки адміністративного правопорушення, передбаченого частиною сьомою статті 2123 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). У зв'язку з цим роз'яснюю, що парламентський контроль за дотриманням конституційного права на звернення має на меті його поновлення у разі порушення та забезпечення належної практики їх реалізації в державі загалом. При цьому необхідно враховувати положення статей 38, 254 КУпАП щодо існуючих строків накладення судом адміністративного стягнення та складення протоколу про адміністративне правопорушення, а також практику судів стосовно закриття справ, у тому числі на підставі статті 22 КУпАП, а також ураховуючи, що право заявників поновлено. Також повідомляю, що вирішення питання щодо порушення процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності, зокрема складання відповідного протоколу, належить до дискреційних повноважень Уповноваженого, що підтверджується правовою позицією, висловленою Шостим апеляційним адміністративним судом у рішенні від 17.03.2020 по справі №620/3056/19, Окружним адміністративним судом міста Києва У рішеннях від 27.06.2019 по справі №826/12387/18, від 23.08.2019 по справі №640/5681/19. Зокрема, Окружний адміністративний суд міста Києва у рішенні від 27.06.2019 зазначив, що питання в частині вимог про зобов?язання відповідача вжити заходів щодо складання протоколу про адміністративне правопорушення, збору інших матеріалів та направлення їх до суду для притягнення до адміністративної відповідальності відноситься до складу дискреційних повноважень Уповноваженого, та щодо яких суд не вправі приймати жодних рішень зобов?язального характеру. Вказане також підтверджується правовою позицією, висловленою Верховним Судом в постанові від 09.11.2020 у справі №640/5681/19. Так, у постанові від 09.11.2020 у справі №640/5681/19 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду дійшов таких висновків: «Зобов?язання Омбудсмена в межах повноважень вирішити питання щодо реалізації повноважень, передбачених пунктами 11, 12, 14 частини першої статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а також притягнення винних працівників НАБУ та секретаріату Омбудсмена до відповідальності буде втручанням у дискреційні повноваження Омбудсмена». Додатково інформую, що відповідно до статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов?язковими для всіх суб?єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Зважаючи на викладене, підстав для вжиття заходів реагування за Вашими двома скаргами від 02.08.2023 та 27.08.2023 не вбачається».
Отже, матеріалами справи підтверджено, що усі звернення позивача були розглянуті відповідачем відповідно до вимог Законів України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», «Про звернення громадян».
Разом з тим, при вирішенні даної справи дослідженню підлягає спосіб відновлення порушеного права, який заявлений позивачем.
Згідно з частиною першою статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб?єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.
Відповідно до частини першої статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб?єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси. У випадках, установлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб.
Відтак необхідною умовою для визнання недійсним (нечинним) рішення, дії/бездіяльності, крім їх невідповідності вимогам чинного законодавства, є з огляду на наведені положення статті 5 КАС України порушення у зв?язку з його прийняттям прав та охоронюваних законом інтересів Позивача у справі.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 01.12.2004 №18-рп/2004 щодо «порушеного права», за захистом якого особа може звертатися до суду, це поняття, яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». Щодо останнього, то в цьому самому Рішенні Конституційний Суд України зазначив, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб?єктивного права; б) є самостійним об?єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (неюридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб?єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним».
Гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим.
Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Тобто обов?язковою умовою задоволення позову є доведеність позивачем порушення його прав та охоронюваних законом інтересів саме цим відповідачем, зокрема, наявність в особи, яка звернулася з позовом, суб?єктивного матеріального права або законного інтересу, на захист якого подано позов.
Встановлення факту наявності порушення права, свободи чи інтересу особи, яка звертається до суду за їх захистом, є обов'язковим під час судового розгляду. Таким чином, обов'язковою умовою для визнання протиправним рішення (дії, бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, є наявність факту порушення останнім прав, свобод чи охоронюваних законом інтересів особи, яка звернулась за їх судовим захистом. Відсутність порушеного права (свободи, охоронюваного законом інтересу) встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для ухвалення рішення про відмову в задоволенні позову.
Той факт, що зміст відповідей, на думку позивача, не забезпечив поновлення його порушених прав, не свідчить про порушення відповідачем норм законодавства (висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 25.09.2019 №814/2467/17).
Крім того, позивач у позовній заяві викладає обставини незгоди з відмовою Кабінету Міністрів України розглядати його звернення від 20.03.2023, що не можуть становити предмет дослідження у даній справі через межі повноважень суду, встановлені КАС України.
Разом з тим, Законом Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» відповідачу надано певні механізми для відновлення прав і свобод людини і громадянина. Застосування конкретного методу впливу на порушника є правом Уповноваженого, яке має бути спрямоване на досягнення мети і доцільність його реалізації та визначається у кожному окремому випадку.
Зі змісту Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої 11.03.1980 на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням варто розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанта рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанта вибору із будь-ким.
Дискреційні повноваження у більш вузькому розумінні - це можливість діяти на власний розсуд, у межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними) (постанова Верховного Суду від 20.03.2018 у справі №461/2579/17, від 09.11.2020 у справі №640/5681/19).
Тобто дискрецією є законодавчо закріплена можливість певного державного органу вибирати одне з альтернативних діянь, причому кожна з таких альтернатив є правомірною (постанова Верховного Суду від 27.02.2018 у справі №816/591/15-а).
З огляду на положення статті 2 КАС України щодо компетенції адміністративного суду останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Отже, завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади. Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень, оскільки ключовим його завданням є здійснення правосуддя.
Відтак зобов?язання відповідача в межах повноважень вирішити питання щодо реалізації повноважень, передбачених пунктами 11, 12, 14 частини першої статті 13 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини», а також притягнення винних працівників до відповідальності шляхом складання протоколу про адміністративне правопорушення буде втручанням в його дискреційні повноваження.
Як було встановлено під час судового розгляду справи, шляхом дотримання визначених законодавством дій відповідача при розгляді звернень ОСОБА_1 , право позивача на направлення та отримання відповіді було поновлене, а обраний позивачем спосіб захисту має наслідком втручання у дискреційні повноваження Уповноваженого ВР України з прав людини.
Відповідно до частини 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, у пункті 23 Рішення у справі «Проніна проти України» від 18 липня 2006 року, Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
Суд зазначає, що відповідно до частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною першою статті 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
За приписами статті 74 КАС України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з статтею 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
За наведених обставин у сукупності, адміністративний позов задоволенню не підлягає.
Решта доводів учасників справи висновків суду по суті справи не змінюють.
Розподіл судових витрат за наслідками розгляду даної справи не здійснюється.
Керуючись статтями 2-10, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до Уповноваженої Верховної Ради України з прав людини про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинити певні дії, - відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Парненко В.С.