20 травня 2024 року м. Житомир справа № 240/3/24
категорія 112010200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Лавренчук О.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, у якому просить:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01.08.2023 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.10.2023, яким ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) відмовлено у призначенні пенсії по інвалідності;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ) про призначення пенсії по інвалідності з 25.07.2023.
В обґрунтування позову вказує, що 25.07.2023 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-2) із заявою про призначення пенсії по інвалідності, додавши до заяви необхідні документи, зокрема: паспорт; виписку з акту огляду МСЕК; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи. Рішенням від 01.08.2023 № 262440019713 Головне управління ПФУ в Житомирській області (відповідач-1) відмовило позивачу у призначенні пенсії по інвалідності, оскільки не встановлено факт проживання. Відповідач-1 у своєму рішенні зазначив, що особа, яка звертається за пенсією, повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік) і до заяви про призначення пенсії надати документи про проживання (реєстрацію). При цьому відповідач-1 вважав, що документом, який засвідчує місце проживання особи, є паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, - довідка про реєстрацію місця проживання особи), тимчасове посвідчення громадянина України. При повторному розгляді заяви позивача про призначення пенсії Головне управління ПФУ в м. Києві (відповідач-2) рішенням від 13.10.2023р. № 262440019713 також відмовило позивачу у призначенні пенсії з тих самих мотивів. Будь-яких інших підстав для відмови у призначенні пенсії відповідачі не зазначили. Позивач не погоджується із зазначеними рішеннями відповідачів про відмову у призначенні пенсії. Просить позов задовольнити.
Суддя своєю ухвалою від 08.01.2024 прийняла позовну заяву до розгляду та відкрила спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надати до суду у термін, протягом п'ятнадцяти днів, з дня отримання даної ухвали, належним чином завірені копії матеріалів відмовної пенсійної справи ОСОБА_1 .
Відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області надійшов до суду 05.02.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що після реєстрації заяви Позивача та сканування копій документів засобами програмного забезпечення Управлінням за принципом екстериторіальності розглянуто заяву Позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 01.08.2023 №262440019713 про відмову у призначенні пенсії у зв'язку з відсутністю документа, що засвідчує місце реєстрації. Відповідач зауважує, що особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсій), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до п4.п.2.1 Порядку №22-1, до заяви про призначення пенсії надаються документи про проживання (реєстрацію) особи. Як передбачено п. 2.22 розділу ІІ цього Порядку, за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, - довідка про реєстрацію місця проживання особи), передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру"), тимчасове посвідчення громадянина України. Інформація про реєстрацію місця проживання Позивача відсутня. Враховуючи принцип екстериторіальності, розгляд заяви та наданих документів щодо призначення пенсії за віком здійснено структурним підрозділом Управління - 01.08.2023, винесено рішення про відмову у призначенні пенсії через відсутність документа, що засвідчує місце реєстрації. Отже, дії Управління є правомірними та вмотивованими. До відзиву додано копії матеріалів відмовної пенсійної справи позивача.
Відзив Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві надійшов до суду 19.02.2024. Заперечуючи позовні вимоги відповідач вказує, що відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, дані персоніфікованого обліку) загальний страховий стаж враховано повністю та складає 10 років 3 місяці 20 днів. Як передбачено п2.22 розділу II цього порядку, за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються паспорт громадянина для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій-довідка про реєстрацію місця проживання особи), передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 «Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру» ) тимчасове посвідчення громадянина України. Реєстрація місця проживання заявника відсутня. Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Отже, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснює свої дії в межах повноважень та у спосіб, передбачений Конституцією України, Законами України, указами Президента України, постановами Верховної Ради України, актами Кабінету Міністрів України, які прийняті відповідно до Конституції та Законів України.
У період із 23.03.2024 по 29.03.2024 головуюча у справі суддя перебувала у відпустці.
Розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні), з особливостями, визначеними статтями 257-263 Кодексу адміністративного судочинства України, позовну заяву та відзив, повно і всебічно з'ясувавши всі обставини справи в їх сукупності, перевіривши їх наявними в матеріалах справи і дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Встановлено, що при первинному огляді 23.05.2023 ОСОБА_1 з 02.05.2023 встановлено третю групу інвалідності. Вказана обставина підтверджується Довідкою до акта МСЕК серії 12 ААВ №542267 (а.с. 11).
З матеріалів справи вбачається, що 25.07.2023 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення пенсії по інвалідності (а.с. 30). До заяви додав: довідку про присвоєння ідентифікаційного номеру; ID-картку; виписку з акта огляду МСЕК №542267; довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи; документ про місце проживання (реєстрації) особи №96063170 (а.с. 38).
Як вбачається з матеріалів адміністративної справи, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області за принципом екстериторіальності розглянуто заяву позивача та за результатами розгляду такої заяви прийнято рішення від 01.08.2023 №262440019713 (а. с. 39) про відмову в призначенні пенсії ОСОБА_1 . У рішенні вказано: "Результати розгляду документів, доданих до заяви: За доданими документами до страхового стажу зараховано весь період трудової діяльності. Трудова книжка заявника відсутня. Згідно реєстру застрахованих осіб враховано весь період трудової діяльності, зокрема з 01.01.2010 року. Особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсій), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно до п4.п.2.1 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року "22-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 27.12.2005 року за №1566/11846, до заяви про призначення пенсії надаються документи про проживання (реєстрацію) особи. Як передбачено п.2.22 розділу II цього Порядку, за документ, що засвідчує місце проживання особи, приймаються: паспорт громадянина України (для громадян, які мають паспорт громадянина України у формі картки, що містить безконтактний електронний носій, - довідка про реєстрацію місця проживання особи), передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2016 року №207 "Про затвердження Правил реєстрації місця проживання та Порядку передачі органами реєстрації інформації до Єдиного державного демографічного реєстру"), тимчасове посвідчення громадянина України. Реєстрація місця проживання заявника відсутня. Заявник не працює. Враховуючи вище викладене гр. ОСОБА_1 відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування," оскільки не встановлено факт проживання" (37).
Як вбачається з матеріалів справи та визнається сторонами, 05.10.2023 ОСОБА_1 звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України у м. Києві із заявою про призначення пенсії по інвалідності.
Рішенням №262440019713 від 13.10.2023 "Про пенсійне забезпечення гр. ОСОБА_1 " (а.с. 15) Головне управління Пенсійного фонду України у м. Києві відмовило у призначенні пенсії по інвалідності. У рішенні вказано: "Відповідно до Постанови №22-1 від 25.11.2005р. (зі змінами) “Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення пенсій відповідно до Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", згідно п.2.9 особа, яка звертається за пенсією (незалежно від виду пенсії), повинна пред'явити паспорт (або інший документ, що засвідчує цю особу, місце її проживання (реєстрації) та вік). Відповідно наданих до заяви документів про стаж (ідентифікаційний номер, дані персоніфікованого обліку) загальний страховий стаж враховано повністю та складає 10 років З місяці 20 днів. Враховуючи вищевикладене, гр. ОСОБА_1 , відмовлено в призначенні пенсії по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» в зв'язку з відсутністю документа, що засвідчує місце реєстрації"
Звертаючись до суду з позовом, позивач вважає оскаржувані рішення протиправними та такими, що порушують його права та інтереси.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09 липня 2003 № 1058-IV (далі - Закон №1058-IV), Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні", Законом України "Про пенсійне забезпечення", Законом України "Про громадянство України" та Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій, затвердженого Постановою правління Пенсійного фонду України від 25 листопада 2005 року №22-1 (далі - Порядок №22-1).
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, особливості призначення, перерахунку і виплати пенсій врегульовано Законом №1058-IV.
Частиною 1 ст. 9 Закону №1058-IV передбачено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Частиною 1 ст. 10 Закону №1058-IV передбачено, що особі, яка має одночасно право на різні види пенсії (за віком, по інвалідності, у зв'язку з втратою годувальника), призначається один із цих видів пенсії за її вибором.
Відповідно до ч. 1, ч. 2 ст. 30 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається в разі настання інвалідності, що спричинила повну або часткову втрату працездатності за наявності страхового стажу, передбаченого статтею 32 цього Закону.
Пенсія по інвалідності призначається незалежно від того, коли настала інвалідність: у період роботи, до влаштування на роботу чи після припинення роботи.
Згідно ч. 1 ст. 32 Закону №1058-IV особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією.
Відповідно до ст. 34 Закону №1058-IV пенсія по інвалідності призначається на весь строк встановлення інвалідності. Особам з інвалідністю, які досягли пенсійного віку, встановленого статтею 26 цього Закону, пенсії по інвалідності призначаються довічно.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
За приписами п. 2.2 Порядку №22-1, до заяви про призначання пенсії по інвалідності додаються документи, перелічені в підпунктах 1-4 пункту 2.1 цього розділу.
За приписами підпунктів 1-4 п. 2.1 Порядку №22-1, до заяви додаються:
1) документ, що засвідчує реєстрацію у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків (крім осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку у паспорті), надається у разі відсутності в паспорті громадянина України або свідоцтві про народження інформації про реєстраційний номер облікової картки платника податків;
2) документи про стаж, що визначені Порядком підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 року № 637;
3) для підтвердження заробітної плати за період страхового стажу з 01 липня 2000 року орган, що призначає пенсію, додає індивідуальні відомості про застраховану особу (додатки 3, 4 до Положення);
4) відомості про місце проживання особи.
Суд зауважує та відповідачами не заперечується, що до заяви про призначення пенсії по інвалідності позивачем було додано довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3004-5002870993 від 19.07.2023 у якій вказано, що фактичне місце проживання/перебування ОСОБА_1 : АДРЕСА_1 (а.с. 12).
Згідно з пунктом 2.9 Порядку №22-1, під час подання заяв, передбачених пунктом 1.1 розділу І, пунктом 3.1 розділу III та пунктом 5.1 розділу V цього Порядку, особою пред'являється паспорт громадянина України або тимчасове посвідчення громадянина України (для іноземців та осіб без громадянства - паспортний документ іноземця або документ, що посвідчує особу без громадянства, посвідка на постійне проживання, посвідчення біженця або інший документ, що підтверджує законність перебування іноземця чи особи без громадянства на території України), свідоцтво про народження дитини (за відсутності у дитини паспорта громадянина України). Особи, які тимчасово проживають за кордоном, надсилають копії вищезазначених документів, засвідчені в порядку, визначеному пунктом 2.23 цього розділу, та документ про посвідчення факту, що фізична особа є живою.
В заявах зазначається інформація про місце проживання, для підтвердження якої особа може надати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні.
Норма п. 2.22 Порядку №22-1 встановлює, що для підтвердження інформації про місце проживання особа може надавати відомості про місце проживання, що були внесені до документів, визначених Законом України «Про надання публічних (електронних публічних) послуг щодо декларування та реєстрації місця проживання в Україні».
Із аналізу вказаних вище приписів Порядку №22-1 вбачається, що норма п. 2.9 та п. 2.22 Порядку №22-1 визначено право "особа може надавати відомості про місце проживання", а не обов'язок особи надавати документи, що "засвідчує місце реєстрації" (рішення від 13.10.2023 №262440019713) та "факт проживання" (рішення від 01.08.2023 №262440019713)".
Відповідно до статті 64 Конституції України, конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України.
Разом з тим, суд зазначає, що в Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень пункту 2 частини 1 статті 49, другого речення статті 51 Закону 1058-IV зазначено, що виходячи із правової, соціальної природи пенсій право громадянина на одержання призначеної йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як постійне проживання в Україні; держава відповідно до конституційних принципів зобов'язана гарантувати це право незалежно від того, де проживає особа, якій призначена пенсія, - в Україні чи за її межами.
Так, виходячи із конституційних принципів і загальних засад права, до вказаної вище норми, слід застосовувати аналогію права (частина 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України), висловлену в Рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року № 25рп/2009, про що наголошував Пленум Верховного Суду України в Постанові №6 від 24 квітня 2015 року "Про відмову у зверненні до Конституційного Суду України з конституційним поданням щодо конституційності частини першої статті 92 Закону України від 05 листопада 1991 року № 1788-XII "Про пенсійне забезпечення".
За висновками, що викладені в рішенні Конституційного Суду України від 07 жовтня 2009 року №25-рп/2009 можливо встановити аналогію права щодо застосування положень пенсійного законодавства, а саме, що основоположною умовою у призначенні пенсії громадянину України є його економічна активність у країні, громадянство та ці соціальні права не можуть бути пов'язані із місцем проживання або реєстрації особи.
Суд наголошує, що починаючи з 07.10.2009 відсутні норми, які б унеможливлювали призначення та виплату пенсії громадянам України, які проживають за кордоном, а отже не повинні чинитись перешкоди громадянам, що проживають на території України.
Поряд із цим, суд зазначає, що частиною третьою статті 2 Протоколу № 4 Конвенції про захист прав і основних свобод людини визначено, що кожна людина має право на вільне пересування і свободу вибору місця проживання.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні" громадянам України, а також іноземцям та особам без громадянства, які на законних підставах перебувають в Україні, гарантуються свобода пересування та вільний вибір місця проживання на її території, за винятком обмежень, які встановлені цим Законом.
Таким чином, кожен громадянин України, включаючи пенсіонерів, має право на вибір свого місця проживання, зі збереженням усіх конституційних прав.
Виходячи з наведених законодавчих норм позивач, фактичне місце проживання/перебування якого підтверджено довідкою про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи №3004-5002870993 від 19.07.2023 (а.с. 12), як громадянин України, має такі ж самі конституційні права, як і інші громадяни України, так як Конституція України та пенсійне законодавство України не допускає обмеження права на соціальний захист, зокрема, права на отримання пенсії, за ознакою реєстрації місця проживання громадянина України.
Відповідно до статті 5 Закону України "Про громадянство України" від 18 січня 2001 року №2235-III документами, що підтверджують громадянство України є: паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, тимчасове посвідчення громадянина України, дипломатичний паспорт, службовий паспорт, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи на повернення в Україну.
Отже, виходячи із правової та соціальної природи пенсійного забезпечення, право громадянина на призначення йому пенсії не може пов'язуватися з такою умовою, як реєстрація місця проживання.
При цьому, як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Пічкур проти України", право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України. Дійсно, заявник, який був економічно активним в Україні з 1956 до 1996 року, мав право на отримання пенсії після закінчення трудової діяльності та, як це передбачалося національним законодавством на час події, він знову отримував би свою пенсію після повернення в Україну. Тому ЄСПЛ доходить висновку, що заявник перебував у відносно схожій ситуації із пенсіонерами, які проживали в Україні, щодо самого права на отримання пенсії (пункт 51 цього рішення).
У пункті 54 вказаного рішення ЄСПЛ зазначив, що наведених вище міркувань ЄСПЛ достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Отже, враховуючи те, що рішення ЄСПЛ є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі й у рішення у справі "Пічкур проти України", як джерело права відповідно до статті 17 Закону України №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".
Наведені вище обставини дозволяють дійти висновку щодо протиправності рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 1.08.2023 та рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.10.2023 про відмову у призначенні пенсії по інвалідності, з підстав відсутності документів, щодо підтвердження місця реєстрації, передбаченого п. 2.22 та п. 2.9 Порядку №22-1.
Належними доказами підтверджується, що позивачу із 02.05.2023 встановлено третю групу інвалідності.
Із заявою про призначення пенсії по інвалідності ОСОБА_2 звернувся 25.07.2023.
Відповідно до п. 2 ч. 1 Закону №1058 пенсія по інвалідності призначається з дня встановлення інвалідності, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня встановлення інвалідності.
Суд, на підставі належних та допустимих доказів дійшов висновку, що зверненню позивача із заявою від 05.10.2023 про призначення пенсії по інвалідності передувало прийняття Головним управлінням Пенсійного фонду України в Житомирській області рішення від 01.08.2023 №262440019713, яке суд вважає протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Отже, наявні підстави для задоволення позовних вимог шляхом зобов'язання повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 25.07.2023.
За приписами ч.2 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню в межах позовних вимог.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень та докази, надані позивачем, суд доходить висновку про наявність підстав для задоволення даного позову.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При зверненні до суду з адміністративним позовом позивачем сплачений судовий збір у розмірі 858,88 грн
У зв'язку із задоволенням позовних вимог суд дійшов висновку, що судові витрати, понесені позивачем, належать відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача у повному розмірі.
Керуючись статтями 9, 72-77, 90, 242-246, 255, 258 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Задовольнити позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, буд. 7,м. Житомир, 10003. ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, 16, м. Київ,04053,ЄДРПОУ: 42098368) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області від 01.08.2023 №262440019713.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві від 13.10.2023 №262440019713.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 25.07.2023 та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 429 ( чотириста двадцять дев'ять ) гривень 44 копійки.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 429 ( чотириста двадцять дев'ять ) гривень 44 копійки..
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О.В. Лавренчук