20 травня 2024 року ЛуцькСправа № 140/35312/23
Волинський окружний адміністративний суд у складі судді Валюха В.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , Військової частини НОМЕР_2 про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - ВЧ НОМЕР_1 ), Військової частини НОМЕР_2 (далі - ВЧ НОМЕР_2 ) про зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що з березня 2022 року до 09.09.2023 позивач проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 окремий батальйон територіальної оборони), яка знаходиться на фінансовому забезпеченні ВЧ НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 окрема бригада Сил територіальної оборони Збройних Сил України), та на момент звільнення перебував на посаді водія відділення снайперів роти вогневої підтримки.
10.05.2023 наказом командира ВЧ НОМЕР_2 (по особовому складу) № 48-РС ОСОБА_1 було звільнено з військової служби у відставку відповідно до підпункту «б» пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ - за станом здоров'я, на підставі висновку (постанови) ВЛК про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку. 09.09.2023 наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 252 позивача було виключено із списків особового складу військової частини.
Позивач вказує, що 17.07.2022 отримав поранення під час виконання бойового завдання, після чого перебував на стаціонарному лікуванні та у відпустці за станом здоров'я.
На момент звільнення з військової служби ВЧ НОМЕР_2 не в повному розмірі виплатила додаткову винагороду відповідно до постанови Кабінету Міністрів України «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 № 168 (далі - Постанова № 168), зокрема, за період часу перебування на лікуванні та у відпустці через отримання поранення.
В подальшому, після звільнення з військової служби, 02.12.2023 ВЧ НОМЕР_2 здійснила виплату позивачу додаткової винагороди у сумі 110298,81 грн, а відтак у позивача виникло право на отримання середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні (невиплата додаткової винагороди), відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України).
Позивач просить зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2023 по 02.12.2023 з урахуванням положень статті 117 КЗпП України.
Ухвалою Волинського окружного адміністративного суду від 11.12.2023 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, судовий розгляд справи ухвалено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (а. с. 22).
В поданих до суду відзивах на позовну заяву (а. с. 28-30, 43-44) відповідачі позов не визнали та просять відмовити у його задоволенні у зв'язку з тим, що на момент звільнення з позивачем було проведено повний розрахунок за наявними документами. Після звільнення позивач подав через ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - ІНФОРМАЦІЯ_2 ) у листопаді 2023 року довідки про проходження лікування (від 08.02.2023 № 271, від 13.10.2022 № 1338, від 22.12.2022 № 2033), та відразу фінансова служба провела належні нарахування та виплати додаткової винагороди. Тобто, на час звільнення позивача були відсутні документальні підстави для відповідних виплат та затримка виникла не з вини відповідачів.
Інших заяв по суті справи чи клопотань про розгляд справи в судовому засіданні від учасників справи до суду не надходило.
Дослідивши письмові докази та письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи, суд дійшов висновку, що у задоволенні позову необхідно відмовити з таких мотивів та підстав.
Судом встановлено, що позивач ОСОБА_1 по 09.09.2023 проходив військову службу у ВЧ НОМЕР_1 ( НОМЕР_3 окремий батальйон територіальної оборони), яка знаходиться в підпорядкуванні та на фінансовому забезпеченні ВЧ НОМЕР_2 ( НОМЕР_4 окрема бригада Сил територіальної оборони Збройних Сил України), 17.07.2022 отримав поранення при виконанні бойового завдання під час захисту Батьківщини (довідка про обставини поранення № 1285 від 18.08.2022), та 09.09.2023 наказом командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 252 позивача було виключено із списків особового складу військової частини, що підтверджується листом ВЧ НОМЕР_1 від 22.11.2023 № 1657/3823 (а. с. 17) та про вказані обставини зазначено у заявах по суті справи.
Листом від 17.11.2023 № 6561 ІНФОРМАЦІЯ_2 направив командиру ВЧ НОМЕР_1 заяву представника позивача щодо надсилання пакету документів, в т. ч. виписку з медичної карти стаціонарного хворого від 08.02.2023 № 271, довідки ВЛК від 13.10.2022 № 1338, від 22.12.2022 № 2033 (а. с. 32-35).
ВЧ НОМЕР_1 , у відповідь на вказаний лист ІНФОРМАЦІЯ_3 , листом від 22.11.2023 № 1657/3823 повідомила, що згідно із наданими до заяви представника позивача документами, які підтверджують факт стаціонарного лікування по пораненню та висновків ВЛК про надання відпусток по стану здоров'я, фінансовою службою ВЧ НОМЕР_1 проведено перерахунок належних виплат, донарахована сума 111978,49 грн буде перерахована на особистий рахунок ОСОБА_1 після утримання податків протягом листопада 2023 року (а. с. 17, 17 зворот).
02.12.2023 на картковий рахунок позивача відбулося зарахування коштів від ВЧ НОМЕР_2 в сумі 110298,81 грн (а. с. 18).
При вирішенні спору суд застосовує такі нормативно-правові акти.
Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон № 2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону № 2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять:
посадовий оклад, оклад за військовим званням;
щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія);
одноразові додаткові види грошового забезпечення.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності. Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Пунктом 2 постанови Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 № 704 (далі - Постанова № 704) установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно із пунктом 8 Постанови № 704 умови грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються цією постановою та іншими актами Кабінету Міністрів України.
Відповідно до пункту 1 Постанови № 168 (з урахуванням змін, внесених постановою Кабінету Міністрів України від 01.04.2022 № 400 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка застосовується з 24.02.2022) установити, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським, а також особам рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, які несуть службу в органах і установах зазначеної Служби, що розташовані в межах адміністративно-територіальних одиниць, на території яких надається допомога в рамках Програми «єПідтримка», виплачується додаткова винагорода в розмірі 30 000 гривень щомісячно, а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100 000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах.
Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди, збільшеної до 100000 гривень, включати осіб, зазначених у цьому пункті, у тому числі тих, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Постановою Кабінету Міністрів України від 09.08.2023 № 836 «Про внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 р. № 168», яка застосовується у частині виплати додаткової винагороди з 01.06.2023, пункт 1 Постанови № 168 викладено у новій редакції, та Постанову № 168 доповнено пунктом 1-2 такого змісту:
«Виплата додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Нарахування та сплата податків, зборів, внесків до відповідних бюджетів здійснюється у порядку, визначеному законодавством як для грошового забезпечення.
Відповідно до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які:
у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії;
захоплені в полон (крім тих, які добровільно здалися в полон) або є заручниками, а також інтерновані в нейтральні держави або безвісно відсутні (у разі, коли зазначені події сталися як до введення воєнного стану, так і після його введення);
загинули (померли) внаслідок отриманого після введення воєнного стану поранення (контузії, травми або каліцтва), пов'язаного із захистом Батьківщини (виплата здійснюється за весь місяць, у якому особа загинула (померла).».
Наказом Міністра оборони України «Про внесення Змін до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» від 25.01.2023 № 44, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.01.2023 за № 177/39233, затверджено Зміни до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 року № 260, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26.06.2018 за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), та доповнено Порядок новим розділом такого змісту: «XXXIV. Виплата додаткової винагороди на період дії воєнного стану».
Згідно із пунктом 10 розділу XXXIV Порядку № 260 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) у період дії воєнного стану до наказів про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень також включаються військовослужбовці, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних),- з дня отримання такого поранення, включаючи час переміщення до лікарняного закладу (в тому числі з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної) комісії.
Пунктом 11 розділу XXXIV Порядку № 260 передбачено, що підставою для видання наказу про виплату додаткової винагороди в розмірі 100 000 гривень у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, є довідка про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва), форму якої визначено додатком 5 до Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14 серпня 2008 року № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17 листопада 2008 року за № 1109/15800, видана командиром військової частини, де проходить службу або перебуває у відрядженні військовослужбовець, яка містить інформацію про обставини отримання військовослужбовцем поранення (травми, контузії, каліцтва) під час захисту Батьківщини. Така довідка видається відповідно до наказу командира військової частини про отримання поранення (травми, контузії, каліцтва) військовослужбовцем.
Відповідно до пункту 12 розділу XXXIV Порядку № 260 керівниками військово-лікарських (лікарсько-експертних) комісій закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України під час надання рекомендацій про потребу у відпустці за станом здоров'я військовослужбовцям, які одержали поранення (травму, контузію, каліцтво) під час захисту Батьківщини, після закінчення стаціонарного лікування у військовому (цивільному) лікарняному закладі (у тому числі закордонному) одночасно надаються медичні висновки про ступінь важкості поранення для прийняття рішення командирами військових частин цих військовослужбовців щодо надання їм відпустки для лікування після тяжкого поранення та виплати винагороди у розмірі 100 000 гривень за час цієї відпустки.
Згідно із пунктом 6.15 глави 6 розділу ІІ Положення про військово-лікарську експертизу в Збройних Силах України, затвердженого наказом Міністра оборони України від 14.08.2008 № 402, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 17.11.2008 за № 1109/15800 (далі - Положення № 402; в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин), відпустка для лікування у зв'язку з хворобою або відпустка для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) надається військовослужбовцю командиром військової частини (закладу, установи), де він проходить службу, на підставі постанови ВЛК. Під час вибуття військовослужбовця у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) довідка ВЛК видається йому на руки.
За правилами статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Частинами першою, другою статті 117 КЗпП України обумовлено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі №1-5/2012 за статтею 47 КЗпП України роботодавець зобов'язаний виплатити працівникові при звільненні всі суми, що належать йому від підприємства, установи, організації, у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України, а саме в день звільнення або не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі № 821/1083/17 зазначила, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником.
Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в частині першій статті 117 КЗпП України). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Отже, у разі невиплати з вини роботодавця власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації належних звільненому працівникові сум у терміни, зазначені у статті 116 КЗпП України, стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні до дня фактичного такого розрахунку включно є спеціальним заходом відповідальності роботодавця. Такий захід спрямований на захист прав звільнених працівників на отримання у передбачений законом строк усіх виплат, на отримання яких працівники мають право, зокрема згідно з умовами трудового договору, та відповідно до законодавчих гарантій (зазначену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 711/4010/13-ц).
З матеріалів справи вбачається, що після звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2023 № 252, позивачу ОСОБА_1 була нарахована та 02.12.2023 виплачена додаткова винагорода відповідно до Постанови № 168 в сумі 110298,81 грн.
Водночас, нарахування зазначеної додаткової винагороди було здійснено після звільнення позивача з військової служби на підставі додатково поданих його представником документів, які надійшли до ВЧ НОМЕР_1 згідно із листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.11.2023 № 6561 (а. с. 32), зокрема, на підставі виписки з медичної карти стаціонарного хворого від 08.02.2023 № 271, довідки ВЛК від 13.10.2022 № 1338, від 22.12.2022 № 2033 (а. с. 32-35).
При цьому, в матеріалах справи відсутні докази того, що до моменту звільнення з військової служби та виключення позивача зі списків особового складу відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2023 № 252 позивач надав відповідачам зазначені медичні документи (довідки ВЛК від 13.10.2022 № 1338, від 22.12.2022 № 2033), на підставі яких відповідно до пунктів 10 - 12 розділу XXXIV Порядку № 260 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) видаються накази про виплату додаткової винагороди військовослужбовцям, які у зв'язку з пораненням, пов'язаним із захистом Батьківщини, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), або перебувають у відпустці для лікування після тяжкого поранення.
Суд враховує, що згідно із пунктом 6.15 глави 6 розділу ІІ Положення № 402 (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) під час вибуття військовослужбовця у відпустку для лікування у зв'язку з хворобою або у відпустку для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) довідка ВЛК видається йому на руки, та погоджується із доводами відповідачів про те, що саме на позивача було покладено обов'язок своєчасного подання довідок ВЛК до військової частини за місцем проходження служби для видання наказу про виплату додаткової винагороди.
На момент звільнення з військової служби та виключення зі списків особового складу відповідно до наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 09.09.2023 № 252 з позивачем був проведений повний розрахунок, спір про розмір таких виплат був відсутній, а нарахування та виплата 02.12.2023 позивачу додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168 в сумі 110298,81 грн було здійснено уже на підставі додатково поданих представником позивача документів, які надійшли до ВЧ НОМЕР_1 згідно із листом ІНФОРМАЦІЯ_3 від 17.11.2023 № 6561.
Тобто, на момент звільнення у відповідачів були відсутні правові та фактичні підстави для виплати позивачу зазначеної додаткової винагороди відповідно до Постанови № 168, та вина відповідачів щодо виплати позивачу цієї винагороди після звільнення його з військової служби відсутня.
З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку про відсутність необхідних умов для притягнення відповідачів до відповідальності за статтею 117 КЗпП України (з огляду на: -проведення на момент звільнення з військової служби повного розрахунку з позивачем та відсутність спору про розмір таких виплат; - відсутність правових та фактичних підстав на момент звільнення для виплати позивачу додаткової винагороди в сумі 110298,81 грн відповідно до Постанови № 168; - відсутність вини відповідачів щодо виплати позивачу цієї винагороди після звільнення його з військової служби через подання самим позивачем довідок ВЛК після звільнення з військової служби), у зв'язку із чим у задоволенні позовних вимог про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.09.2023 по 02.12.2023 необхідно відмовити.
Керуючись статтями 243 - 246, 262 КАС України, суд
В задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку у спосіб подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.М. Валюх