Справа № 606/2201/23
09 травня 2024 року м.Теребовля
Теребовлянський районний суд Тернопільської області
в складі: головуючої судді Ромазан Л.С., з участю секретаря судового засідання Будз М.В.,
представника позивача ОСОБА_1 ОСОБА_2 ,
представника відповідачів ОСОБА_3 , приватного агропромислового підприємства "КРОК" Притули О.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Теребовлі цивільну справу за позовом ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шиманська Наталія Станіславівна, до приватного агропромислового підприємства "КРОК", ОСОБА_3 про виділ частки у статутному капіталі підприємства,-
Позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Шиманську Н.С. звернулась до суду із позовом до відповідачів приватного агропромислового підприємства «КРОК», ОСОБА_3 про виділ частки в статутному капіталі ПАП «КРОК» в порядку поділу майна подружжя. Зокрема, у позові позивач просить в порядку поділу майна подружжя виділити їй у приватну власність частку в статутному капіталі ПАП «КРОК».
Обгрунтовуючи позовні вимоги, представник позивача зазначила, що між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 08 жовтня 1983 року укладено шлюб. 07 лютого 2000 року позивач та відповідач ОСОБА_3 заснували приватне агропромислове підприємство «КРОК» і з цього часу вони спільно здійснювали управління зазначеним підприємством. Заснування і функціонування ПАП «КРОК» здійснювалось за рахунок їх спільних трудових, грошових, часових та інших затрат. Так, ОСОБА_3 працював директором підприємства, а ОСОБА_1 - спочатку бухгалтером, пізніше, тобто з 03 січня 2017 року - заступником директора. Вважає, що ОСОБА_1 є співвласником підприємства, а саме підприємство є спільною сумісною власністю подружжя. Зазначила, що відповідно до п.1 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 (справа №1-8/2012) статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, а тому, поки не спростована презумпція спільності права власності подружжя на майно, яке набуте в період шлюбу, статутний капітал ПАП «КРОК» є спільною сумісною власністю подружжя. За таких обставин в порядку поділу майна подружжя вона просить виділити їй у приватну власність частку в статутному капіталі цього підприємства.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 адвокат Шиманська Н.С. позовні вимоги підтримала із мотивів, викладених у позові, просить їх задовольнити, виділивши у приватну власність позивача частку в статутному капіталі ПАП «КРОК». Також додатково пояснила, що при укладенні договорів поруки № 30343667-ДП-1/1 від 06 травня 2022 року між поручителем ОСОБА_3 та АТ КБ «ПРИВАТБАНК», від 20 жовтня 2022 року № SR 22-540/600 між поручителем ОСОБА_3 та АТ «ОТП Банк», відповідно до яких ОСОБА_3 поручився відповідати перед установами банків за виконання зобов'язань ПАП «КРОК» за кредитними договорами, вона, як дружина поручителя, надавала свою згоду співвласника майна подружжя на укладення таких договорів поручителем її чоловіком ОСОБА_3 . На її думку, наведені обставини свідчать про те, що вона була одним із співвласників ПАП «КРОК», статутний капітал ПАП «КРОК» є спільною сумісною власністю подружжя, який підлягає поділу у рівних частках.
Представником відповідача ПАП «КРОК» адвокатом Притулою О.Б. 08 грудня 2023 року подано відзив на позовну заяву, з якого вбачається, що відповідач позову не визнає, оскільки ОСОБА_1 не була ні засновником, ні учасником ПАП «КРОК», а тому вона не набула корпоративних прав у ПАП «КРОК» і не може претендувати на виділ частки у статутному капіталі підприємства. Не заслуговують на увагу і твердження представника позивача, якими вона обґрунтовує свої позовні вимоги про те, що заснування та функціонування підприємства відбувалось за рахунок спільних із чоловіком трудових, грошових, часових та інших затрат, оскільки вони не підтверджені жодними доказами. Також зазначила, що правові висновки Верховного Суду, які зазначено представником позивача у позові і які викладені у справі № 916/2813/18, не є релевантними у справі про поділ майна подружжя, оскільки стосуються акцій, часток, паїв, інших корпоративних прав у юридичній особі та відносно тих фізичних осіб, які є чи були носіями корпоративних прав, а позивач таким носієм корпоративних прав ПАП «КРОК» не була. У задоволенні позову просить відмовити.
У судовому засіданні представник відповідачів ПАП «КРОК» та ОСОБА_3 адвокат Притула О.Б. просить відмовити у задоволенні позову із підстав, викладених у відзиві.
Суд, дослідивши та оцінивши докази у справі, встановив
08 жовтня 1983 року позивач ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_3 уклали шлюб, який в подальшому судом розірвано.
Під час шлюбу 07 лютого 2000 року відповідач ОСОБА_3 заснував приватне агропромислове підприємство «КРОК», ідентифікаційний код юридичної особи 30343667, що підтверджується статутом приватного агропромислового підприємства «КРОК», свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 555520, виданим Теребовлянською районною державною адміністрацією, витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.
Згідно із п.1.1 статуту ПАП «КРОК» підприємство створене громадянином України ОСОБА_3 на засадах приватної власності на майно та засоби виробництва.
Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань станом на 22 лютого 2023 року засновником (учасником) ПАП «КРОК» є ОСОБА_3 , розмір частки засновника (учасника) складає 500,00, відсоток частки статутного капіталу або відсоток права голосу ОСОБА_3 складає 100, розмір статутного (складеного) капіталу (пайового фонду) становить 500 грн.
Зі змісту установчих документів ПАП «КРОК» вбачається, що єдиним його учасником є лише відповідач ОСОБА_3 .
Судом з'ясовано, що ОСОБА_1 не була ні засновником, ні учасником ПАП «КРОК».
Так, ч.1,2, 3 статтею ст.96-1 ЦК України передбачено, що права учасників юридичних осіб (корпоративні права) - це сукупність правомочностей, що належать особі як учаснику (засновнику, акціонеру, пайовику) юридичної особи відповідно до закону та статуту товариства. Корпоративні права набуваються особою з моменту набуття права власності на частку (акцію, пай або інший об'єкт цивільних прав, що засвідчує участь особи в юридичній особі) у статутному капіталі юридичної особи. Учасники (засновники, акціонери, пайовики) юридичної особи мають право у порядку, встановленому установчим документом та законом:
1) брати участь в управлінні юридичною особою у порядку, визначеному установчим документом, крім випадків, встановлених законом;
2) брати участь у розподілі прибутку юридичної особи і одержувати його частину (дивіденди), якщо така юридична особа має на меті одержання прибутку;
3) у випадках, передбачених законом та установчим документом, вийти з юридичної особи;
4) здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, паїв та інших об'єктів цивільних прав, що засвідчують участь у юридичній особі, у порядку, встановленому законом;
5) одержувати інформацію про діяльність юридичної особи у порядку, встановленому установчим документом;
6) одержати частину майна юридичної особи у разі її ліквідації в порядку та у випадках, передбачених законом, установчим документом (право на ліквідаційну квоту).
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про підприємства», чинного на час здійснення реєстрації статуту ПАП «КРОК», підприємство - основна організаційна ланка народного господарства України. Підприємство - самостійний господарюючий статутний суб'єкт, який має права юридичної особи та здійснює виробничу, науково-дослідницьку і комерційну діяльність з метою одержання відповідного прибутку (доходу). Підприємство має самостійний баланс, поточні та вкладні (депозитні) рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням, а також знак для товарів і послуг.
Відповідно до частини другої статті 10 вказаного Закону, майно підприємства відповідно до законів України, статуту підприємства та укладених угод належить йому на праві власності, повного господарського відання або оперативного управління.
Таким чином, з часу здійснення державної реєстрації статуту ПАП «КРОК» 07 лютого 2000 року відповідач - фізична особа ОСОБА_3 , як одноособовий засновник став власником указаного приватного підприємства, як унітарного приватного підприємства зі статутним фондом у розмірі 100 % частки.
За пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України (далі - СК України) особистою приватною власністю дружини, чоловіка є, зокрема, майно, набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
Відповідно до частини першої статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Стаття 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Аналогічні правові висновки викладені у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17, постановах Верховного Суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Одним із способів розпорядження власністю є право власника використовувати своє майно для здійснення господарської діяльності.
Під час оцінки доводів учасників справи суд застосовує правові висновки, викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20).
Відповідно до частини першої статті 62 Господарського кодексу України (далі - ГК України) підприємство - самостійний суб'єкт господарювання, створений компетентним органом державної влади або органом місцевого самоврядування, або іншими суб'єктами для задоволення суспільних та особистих потреб шляхом систематичного здійснення виробничої, науково-дослідної, торговельної, іншої господарської діяльності в порядку, передбаченому цим Кодексом та іншими законами.
Приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (їх) праці чи з використанням найманої праці, а також підприємство, що діє на основі приватної власності суб'єкта господарювання - юридичної особи (частина перша статті 113 цього ж Кодексу).
Частиною першою статті 63 ГК України передбачена класифікація підприємств за ознакою форми власності. Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11 червня 2019 року у справі № 917/1338/18 (провадження № 12-23гс19) погодилась із висновком, сформульованим у постанові Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 917/1887/17, що характеристика юридичної особи як приватного підприємства - це характеристика того, на підставі якої власності його створено.
Отже, приватне підприємство - це не окрема організаційно-правова форма юридичної особи, а класифікуюча ознака юридичних осіб залежно від форми власності.
Разом із цим, за ознакою наявності чи відсутності учасників юридичні особи поділяються на товариства та установи, у зв'язку із чим приватне підприємство є товариством, оскільки воно має хоча б одного учасника.
Відповідно до частини першої статті 84 ЦК України товариства, які здійснюють підприємницьку діяльність з метою одержання прибутку та наступного його розподілу між учасниками (підприємницькі товариства), можуть бути створені лише як господарські товариства (повне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерне товариство) або виробничі кооперативи чи сільськогосподарські кооперативи, сільськогосподарські кооперативні об'єднання, що діють з метою одержання прибутку. Отже, якщо приватне підприємство створене для ведення підприємницької діяльності й розподілу прибутку між учасниками (засновниками), то таке приватне підприємство є підприємницьким товариством.
Відповідно до частини першої статті 91 ЦК України юридична особа здатна мати такі ж цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність), як і фізична особа, крім тих, які за своєю природою можуть належати лише людині. Отже, юридичній особі може належати майно на праві власності.
Згідно із частинами першою та другою статті 96 ЦК України юридична особа самостійно відповідає за своїми зобов'язаннями; юридична особа відповідає за своїми зобов'язаннями усім належним їй майном. Тому засновники (учасники) наділяють юридичну особу майном, на яке вона набуває право власності.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 115 ЦК України господарське товариство є власником, зокрема майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу. Відповідно до частини другої статті 19 Закону України «Про кооперацію» джерелами формування майна кооперативу є, зокрема, вступні, членські та цільові внески його членів, паї та додаткові паї. Відповідно до частини першої статті 20 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» джерелами формування майна сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського кооперативного об'єднання є, зокрема, вступні внески та вклади (у тому числі додаткові вклади), членські та цільові внески його членів.
Здійснивши аналіз наведених положень законодавства, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що право власності на майно, передане учасниками господарського товариства як вклад, належить товариству, а не його учасникам (засновникам). Право власності на майно, передане кооперативу як вступні, членські, цільові внески, вклади його членів тощо належить кооперативу, а не його членам. Тому майно господарського товариства, кооперативу належить їм на праві власності і не може належати на праві власності іншим особам. Зокрема, таке майно не може належати на праві спільної власності учаснику (засновнику, члену) приватного підприємства та його подружжю (колишньому подружжю).
Часткою в статутному капіталі товариства є сукупність корпоративних прав та обов'язків, пов'язаних з участю особи в товаристві, серед яких право на управління товариством, право на отримання частини прибутку від діяльності товариства, а також право на отримання частини майна товариства у разі виходу з нього учасника або у випадку розподілу майна товариства в процесі його ліквідації.
При цьому, розмір відчужуваної частки визначає обсяг окремих корпоративних прав, які переходять до нового володільця частки. Зокрема, кількість голосів, яку має новий володілець частки при голосуванні на загальних зборах учасників товариства, частини прибутку товариства, яку він має право отримати у разі виплати дивідендів, частини майна товариства, яку він може вимагати у разі виходу з товариства, що пропорційні до розміру переданої йому частки.
Водночас з урахуванням положень статті 115 ЦК України, статті 85 Господарського кодексу України та статті 12 Закону України «Про господарські товариства», за якими власником майна, переданого господарському товариству у власність його учасниками як вклад до статутного (складеного) капіталу, є саме товариство, відчуження учасником товариства частки в статутному капіталі на користь іншої особи не припиняє права власності товариства на належне йому майно, у тому числі на внесені учасниками вклади.
Відповідно, з моменту внесення грошових коштів чи іншого майна як вкладу таке майно належить на праві власності самому товариству, і воно втрачає ознаки об'єкта права спільної сумісної власності подружжя. Схожі висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 03 липня 2013 року у справі № 6-61цс13, з якими погодилася Велика Палата Верховного Суду (пункт 8.40 постанови від 29 червня 2021 року, справа № 916/2813/18, провадження № 12-71гс20).
У постанові Верховного Суду від 13 березня 2019 року у справі № 756/10797/15-ц (провадження № 61-40676св18) міститься правовий висновок, згідно з яким грошові кошти, внесені одним з подружжя, який є учасником господарського товариства, у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, стають власністю цього товариства, а право іншого з подружжя на спільні кошти трансформується у право вимоги на виплату частини вартості такого внеску. При цьому одним із визначальних є факт набуття подружжям таких грошових коштів у шлюбі.
У пункті 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012 за конституційним зверненням приватного підприємства «ІКІО» щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 61 СК України зазначено, що в аспекті конституційного звернення положення частини першої статті 61 СК України треба розуміти так, що статутний капітал та майно приватного підприємства є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Водночас у пункті 2.1 мотивувальної частини цього Рішення зазначено, що власність у сім'ї існує у двох правових режимах: спільна сумісна власність подружжя та особиста приватна власність кожного з подружжя. Отже, передусім статутний капітал та майно приватного підприємства може бути об'єктом права спільної сумісної власності подружжя не в усіх випадках, а лише за умови, що це майно не є особистою приватною власністю дружини чи чоловіка (якщо воно отримане, наприклад, у спадок).
В абзаці п'ятому пункту 2.2 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України вказано, що вклад до статутного капіталу та виділене зі спільної сумісної власності подружжя майно (кошти) передаються у власність приватного підприємства. Це твердження узгоджуватиметься з резолютивною частиною цього Рішення, у якій вказано, що майно приватного підприємства - це об'єкт права спільної сумісної власності подружжя, якщо виходити з того, що в резолютивній частині мається на увазі приватне підприємство як єдиний майновий комплекс (про що також йдеться в зазначеному абзаці з посиланням на статтю 191 ЦК України), а не лише як юридична особа.
Вирішуючи спір, суд приходить до висновку, якщо один з подружжя є засновником приватного підприємства і вносить до його статутного капіталу майно, придбане за рахунок спільних коштів подружжя, то таке майно переходить у власність цього підприємства, а в іншого з подружжя право власності на майно (тобто речове право) трансформується в право вимоги (зобов'язальне право), сутність якого полягає у праві вимоги виплати половини вартості внесеного майна в разі поділу майна подружжя або право вимоги половини отриманого доходу від діяльності підприємства. Таким чином, частка у статутному капіталі підприємства як об'єкт корпоративних прав не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та не може були предметом поділу.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) викладено наступні висновки:
«8.45. Отже, проведений аналіз свідчить, що висновки, викладені в Рішенні Конституційного Суду України, слід розуміти так: статутний капітал приватного підприємства - юридичної особи або майно приватного підприємства - єдиного майнового комплексу можуть бути об'єктами права спільної сумісної власності подружжя (якщо вони не є об'єктами права особистої власності одного з подружжя).
8.46. Іншими словами, пункт 1 резолютивної частини Рішення Конституційного Суду України охоплює два різні випадки: перший - коли майно передано у власність юридичної особи, зареєстрованої як приватне підприємство. Тоді частка в статутному капіталі такої юридичної особи (але не її майно) може належати на праві приватної спільної сумісної власності подружжю; другий - коли йдеться про єдиний майновий комплекс, тобто про підприємство в розумінні статті 191 ЦК України, яке не передане як вклад юридичній особі, а використовується одним з подружжя без створення юридичної особи, зокрема, як фізичною особою - підприємцем. Тоді майно, яке входить до складу підприємства як єдиного майнового комплексу (але не частка в статутному капіталі майнового комплекса, бо майновий комплекс не може мати статутного капіталу), може належати на праві спільної сумісної власності подружжю».
Ураховуючи те, що частка у статутному капіталі підприємства як об'єкт корпоративних прав не є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя та не може були предметом поділу, суд вважає, що вимога про виділ частки в статутному капіталі ПАП «КРОК» в порядку поділу майна подружжя до задоволення не підлягає, оскільки суперечить вимогам чинного законодавства.
Зважаючи на необхідність урахування правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) про те, що у разі внесення одним із подружжя (колишнього подружжя), який є учасником господарського товариства, грошових коштів чи майна у статутний капітал цього товариства за рахунок спільних коштів подружжя, саме товариство стає їх власником, тоді як право іншого з подружжя на спільні кошти/майно трансформується в інший об'єкт - право вимоги на виплату частки у статутному капіталі товариства, що є відмінним від виділу у приватну власність ОСОБА_1 частки в статутному фонді ПАП «КРОК», тому позовні вимоги ОСОБА_1 до приватного агропромислового підприємства «КРОК», ОСОБА_3 про виділ частки в статутному капіталі ПАП «КРОК» в порядку поділу майна подружжя до задоволення не підлягають.
Не заслуговують на увагу твердження представника позивача про те, що позивач надавала свою згоду як один із подружжя своєму чоловікові ОСОБА_3 для укладення ним договорів поруки за кредитними зобов'язаннями ПАП «КРОК» і у зв'язку із цим має право на частку у статутному капіталі вказаного підприємства, оскільки вони не стосуються предмету спору, тобто виділу частки у статутному капіталі ПАП «КРОК» в порядку поділу майна подружжя, а свідчать лише про надання нею згоди на укладення поручителем договорів поруки, які випливають із кредитних зобов'язань.
Таким чином, суд, оцінюючи у сукупності докази у справі з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та достатності, вважає, що у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до відповідачів приватного агропромислового підприємства «КРОК», ОСОБА_3 про виділ частки в статутному капіталі ПАП «КРОК» в порядку поділу майна подружжя слід відмовити у повному обсязі.
Судові витрати у справі, які складаються із судового збору у розмірі 13420 грн., сплачених позивачем ОСОБА_1 при зверненні до суду із позовом, відповідно до п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України покласти на ОСОБА_1 .
Керуючись ст.76-80, 263-265 ЦПК України, ст.57, 60, 61 60 СК України, рішенням Рішенням Конституційного Суду України від 19 вересня 2012 року № 17-рп/2012 у справі № 1-8/2012, постановою Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), суд,-
У задоволенні позову ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шиманська Наталія Станіславівна, до приватного агропромислового підприємства "КРОК", ОСОБА_3 про виділ частки у статутному капіталі підприємства відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його оскарження.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги.
Учасники справи:
1. Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована: АДРЕСА_1 , фактично проживає: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 .
3. Відповідач: приватне агропромислове підприємство "КРОК", місцезнаходження: м.Теребовля, вул.Грушевського, 29 "А", Тернопільський район Тернопільська область, ідентифікаційний код юридичної особи 30343667.
4. Відповідач: ОСОБА_3 , зареєстрований: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 .
Повне судове рішення складено 17 травня 2024 року.
Суддя Л.С.Ромазан