судді Великої Палати Верховного Суду Мартєва С. Ю.
24 квітня 2024 року
м. Київ
Справа № 991/366/22
Провадження № 14-52цс24
за касаційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на рішення Вищого антикорупційного суду від 13 липня 2022 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 грудня 2022 року у справі за позовом держави Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про визнання необґрунтованими активів та стягнення в дохід держави грошових коштів,
Відповідно до змісту частини третьої статті 35 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) суддя, не згодний з рішенням, може письмово викласти свою окрему думку; про наявність окремої думки повідомляються учасники справи без оголошення її змісту в судовому засіданні.
І. Обставини справи
1. У січні 2022 року держава Україна в особі Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Офісу Генерального прокурора звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третьої особи - ОСОБА_3 , про визнання необґрунтованими активів та стягнення в дохід держави грошових коштів.
2. Позов мотивовано тим, що Указом Президента України від 15 червня 2012 року № 394/2012 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Васильківського міськрайонного суду Київської області строком на п'ять років, а Указом Президента України від 19 грудня 2018 року № 429/2018 - на посаду судді цього ж суду безстроково.
3. Відповідно до положень підпункту «ґ» пункту 1 частини першої статті 3 Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 є особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
4. Під час вжиття заходів щодо виявлення необґрунтованих активів Спеціалізована антикорупційна прокуратура (далі - САП) з'ясувала, що теща ОСОБА_1 - ОСОБА_2 набула у власність квартиру АДРЕСА_1 , а його батько ОСОБА_4 - автомобіль марки «TOYOTA» моделі «LAND CRUISER 200», 2018 року випуску, VIN: НОМЕР_1 .
5. Стверджує, що вказані активи були набуті за дорученням ОСОБА_1 з метою їх подальшого фактичного використання та розпорядження ним самим.
6. В обґрунтування цих аргументів посилається на те, що договір купівлі-продажу квартири від імені ОСОБА_2 на підставі довіреності укладала дружина ОСОБА_1 - ОСОБА_3 , яка займалася оформленням правовстановлюючих документів на об'єкт нерухомості та вчиненням інших супутніх дій. Електронні перепустки для доступу на територію двору та житлового будинку, в якому розташована спірна квартира, оформлені на ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , ОСОБА_3 та ОСОБА_5 . При цьому ОСОБА_3 також оформила на своє ім'я та ім'я її чоловіка перепустки для доступу до паркомісць. Виписки з банківських установ підтверджують факт використання ОСОБА_1 своїх банківських карток у терміналах та банкоматах, розташованих неподалік спірної квартири, а також оплату ним комунальних послуг та сплату оренди машиномісця за адресою вказаного об'єкта нерухомості. ОСОБА_1 отримує послуги доступу до мережі «Інтернет» за адресою розташування квартири від провайдера Товариства з обмеженою відповідальністю «Стрім Юкрейн». Автомобіль з реєстраційним номером НОМЕР_2 , що належав ОСОБА_1 у період з 04 квітня до 20 листопада 2020 року, та автомобіль «TOYOTA LAND CRUISER 200», який є предметом позову, в період з 24 листопада 2020 року до 30 вересня 2021 року майже щоденно зранку або в першій половині дня та ввечері або вночі проїжджав повз камери, розташовані на перетині
АДРЕСА_2 . Можливість придбання ОСОБА_2 спірної квартири за ціною 4 629 163,00 грн за рахунок власних грошових коштів викликає обґрунтовані сумніви, оскільки сукупний дохід від проданого нею нерухомого майна (дві квартири у місті Тернополі та одна квартира у місті Києві) за період з 2006 до 2019 роки становив 2 153 480,00 грн, а згідно з інформацією Державної фіскальної служби України за 1998 - 2020 роки ОСОБА_2 отримала дохід на загальну суму 1 095 455,00 грн, після утримання податків - 920 182,20 грн.
8. Також позивач ставить під сумнів спроможність ОСОБА_4 придбати за рахунок власних грошових коштів автомобіль «TOYOTA LAND CRUISER 200» вартістю 2 100 000,00 грн з огляду на те, що за відомостями податкової звітності за період з 1998 року до 2020 року ОСОБА_4 отримав сукупний дохід у розмірі 1 821 315,00 грн без врахування витрат на проживання.
9. Водночас згідно з даними щорічних декларацій особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, активи ОСОБА_1 та його дружини за 2018 рік складалися з внесків до Корпоративного недержавного пенсійного фонду Національного банку України (далі - КНПФ НБУ) у розмірі 273 431,00 грн та готівкових коштів у сумі 480 000,00 грн, а за 2019 рік - доходи названого відповідача становили 904 359,00 грн, а його дружини ОСОБА_3 - 1 197 265,00 грн. При цьому станом на 31 грудня 2019 року грошові активи подружжя складалися з готівкових коштів та коштів на банківських рахунках у розмірі 1 664 142,00 грн, а також внесків у КНПФ НБУ у сумі 318 209,00 грн.
10. Сукупний розмір законних доходів подружжя ОСОБА_1 на дату набуття спірної квартири, які могли бути використані, становив 2 581 624,00 грн, отже, різниця між вартістю активу - об'єкта нерухомості (4 646 863,00 грн) та максимально можливими законними доходами без врахування витрат на проживання (2 581 624,00 грн) становить 2 065 239,00 грн.
11. Згідно з відомостями щорічних декларацій сукупний розмір законних доходів подружжя ОСОБА_1 на 20 листопада 2020 року (дату набуття другого активу - автомобіля) становив 2 785 265,00 грн, а загальна сума витрат, з огляду на відомості з банківських рахунків подружжя за період з 01 січня до 20 листопада 2020 року, - 1 759 728,00 грн. Отже, станом на 20 листопада 2020 року максимальний розмір законних доходів подружжя ОСОБА_6 становив 1 025 537,00 грн.
12. Таким чином, різниця між вартістю спірних активів (квартири та транспортного засобу) та максимально можливими законними доходами становить 5 721 326,00 грн, що свідчить про їх необґрунтованість.
13. Посилаючись на наведене, САП просила суд:
- визнати необґрунтованими активи вартістю 6 746 863,00 грн, а саме квартиру АДРЕСА_3 та автомобіль марки «TOYOTA» моделі «LAND CRUISER 200», 2018 року випуску, VIN: НОМЕР_1 ;
- стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави грошові кошти, використані для придбання необґрунтованих активів, які не могли бути набуті за рахунок його законних доходів, у сумі 5 721 326,00 грн.
14. Вищий антикорупційний суд рішеннямвід 13 липня 2022 року позов задовольнив частково.
15. Визнав необґрунтованим актив у вигляді квартири АДРЕСА_3 .
16. Стягнув з ОСОБА_1 у дохід держави частину вартості активу, визнаного необґрунтованим, у сумі 3 621 326,00 грн.
17. У решті позову відмовив.
18. Стягнув із САП на користь ОСОБА_1 4 557,00 грн витрат, понесених на професійну правничу допомогу.
19. Рішення суд першої інстанції мотивував тим, що зв'язок активів, про необґрунтованість яких стверджує позивач, з відповідачем (особою, уповноваженою на виконання функцій держави) є очевидним.
20. Суд першої інстанцій дійшов висновку про те, що набуття квартири за дорученням ОСОБА_1 , а також про те, що він може прямо чи опосередковано вчиняти щодо цього активу дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження з мотивів, викладених ним в пункті 5.10.11 рішення.
21. Задовольняючи частково позовні вимоги та визнаючи необґрунтованим актив ОСОБА_1 у вигляді спірної квартири, суд першої інстанції керувався тим, що в умовах визнання цілого активу необґрунтованим правильним є стягнення не вартості активу, а самого активу, однак з урахуванням вимог позивача про стягнення використаних для придбання необґрунтованих активів коштів, а не самого активу, суд позбавлений можливості вийти за межі позовних вимог та стягнути сам актив.
22. Позивач просив стягнути з ОСОБА_1 5 721 326,00 грн, тобто меншу суму, ніж сукупна вартість спірних активів (квартири та автомобіля), яка становить 6 729 163,00 грн.
23. Офіційний сукупний дохід батька ОСОБА_1 - ОСОБА_4 за 23 роки, що передували купівлі автомобіля марки «TOYOTA» моделі «LAND CRUISER 200», становив 2 483 459,84 грн, тоді як вартість цього транспортного засобу становить 2 100 000,00 грн, що свідчить про його спроможність придбати вказаний актив за рахунок власних офіційних доходів.
24. У зв'язку з цим сума активу, що підлягає стягненню, становить 3 621 326,00 грн (5 721 326,00 грн - 2 100 000,00 грн) і є не співмірною із вартістю квартири (4 629 163,00 грн).
25. Визначити та виділити відповідну частину квартири пропорційно сумі, яка підлягає стягненню, є неможливим.
26. Враховуючи принцип диспозитивності цивільного судочинства, стягненню в дохід держави підлягає саме частина вартості активу (квартири), визнаного необґрунтованим, у сумі 3 621 326,00 грн.
27. Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду постановою від 14 грудня 2022 року апеляційні скарги прокурора САП та представника ОСОБА_1 - адвоката Лошакова Д. С. залишила без задоволення, а рішення Вищого антикорупційного суду від 13 липня 2022 року залишила без змін.
28. Постанова суд апеляційної інстанції мотивував тим, що під час вирішення питання про визнання активів необґрунтованими для задоволення позовних вимог достатньою є підтверджена доказами сукупність фактичних обставин, з якими закон пов'язує набуття активів особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, та відповідна різниця між їх вартістю та законними доходами.
29. Апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції про доведеність позивачем відповідності набутого ОСОБА_1 майна у вигляді квартири поняттю активів згідно зі статтею 290 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) є правильними, підтверджуються наявними у справі доказами, яким суд дав належну правову оцінку. Доводи апеляційних скарг не спростовують цих висновків і не свідчать про порушення судом норм матеріального та процесуального права.
30. У грудні 2022 року адвокат Горгіладзе М. С. в інтересах ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якійпросить скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 13 липня 2022 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 грудня 2022 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
31. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник вказав пункти 1, 3 частини другої статті 389 ЦПК України та послався на те, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14, від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16, від 02 лютого 2021 року у справі № 925/642/19(пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 290-292 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).
32. Касаційну скаргу адвокат Горгіладзе М. С. в інтересах ОСОБА_1 мотивував тим, що прокурор обрав неналежний спосіб захисту, адже частиною другою статті 290 ЦПК України не передбачена можливість стягнення різниці між вартістю набутих активів, що визнані судом необґрунтованими, та максимально можливими законними доходами.
33. Висновок судів попередніх інстанцій про доведеність придбання спірної квартири «за дорученням» не відповідає дійсним обставинам справи.
34. Крім того, розширювальне тлумачення судами звороту «дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження» не відповідає його справжньому та дійсному визначенню, спотворює принцип правової визначеності щодо однозначності та передбачуваності правозастосування.
35. Суди не встановили та в матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження того, що він мав намір чи погоджував (координував) поведінку ОСОБА_2 під час придбання нею спірної квартири, навпаки, саме дочка останньої - ОСОБА_3 вчиняла на підставі довіреності усі необхідні дії щодо вказаної нерухомості.
36. Сторона відповідачів довела наявність у членів сім'ї ОСОБА_2 значних, порівняно із вартістю спірної квартири, доходів та заощаджень.
37. Зазначає, що він не може здійснювати будь-які розпорядчі дії стосовно квартири, оскільки її власником є ОСОБА_2 .
38. У січні 2023 року ОСОБА_2 , через представника ОСОБА_7 , також подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Вищого антикорупційного суду від 13 липня 2022 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 грудня 2022 року в частині задоволених позовних вимог і ухвалити у цій частині нове рішення про відмову у задоволенні позову.
39. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявник послалась на пункти 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України та зазначила, що наразі відсутні висновки Верховного Суду щодо питання застосування положень статей 290-292 ЦПК України у подібних правовідносинах (пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України). Крім того, суди попередніх інстанцій встановили обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 4 частини третьої статті 411 ЦПК України).
40. В обґрунтування касаційної скарги ОСОБА_2 вказала на те, що у цій справі суди застосували щодо неї завідомо недосяжний стандарт доказування, за якого вона заздалегідь не мала перспективи отримати рішення суду на свою користь, що не узгоджується зі статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та має для неї серйозні наслідки. Вважає, що оскаржувані судові рішення ґрунтуються на припущеннях, що є порушенням частини шостої статті 81 ЦПК України.
41. У цьому випадку вона нічого не порушила, оскільки добросовісно і відповідно до законодавства на власний розсуд без будь-яких вказівок чи доручень з боку інших осіб придбала, володіє та розпоряджається майном (квартирою), тоді як право власності є непорушним і має конституційні гарантії. Само по собі користування її дочкою ОСОБА_3 разом із чоловіком ОСОБА_1 спірною квартирою не свідчить про наявність у них права, яке тотожне розпорядженню об'єктом нерухомості, або придбання такого майна «за дорученням». Вважає, що спірна квартира не відповідає ознакам активу у розумінні частини четвертої статті 290 ЦПК України.
42. Суди безпідставно не врахували, що, збираючи докази у цій справі, позивач фактично провів моніторинг способу життя судді та членів його сім'ї, а також її життя як особи, що не уповноважена на виконання функцій держави, що свідчить про надмірне втручання у право на недоторканність особистого і сімейного життя особи без відповідних на те повноважень (такими повноваженнями наділене виключно Національне агентство з питань запобігання корупції (далі - НАЗК)), тому докази позивача з цих мотивів є недопустимими.
43. У січні 2023 року ОСОБА_3 та ОСОБА_2 подали відзиви на касаційну скаргу ОСОБА_1 , у яких просили задовольнити цю скаргу, посилаючись на те, що оскаржувані судові рішення є незаконними та не відповідають фактичним обставинам справи.
44. У квітні 2023 року ОСОБА_3 також подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_2 , у якому просила задовольнити цю скаргу, а оскаржувані судові рішення в частині задоволених позовних вимог скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення про відмову в задоволенні позову.
45. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду Бурлакова С. Ю. (суддя-доповідач), Коротенка Є. В. , Коротуна В. М. від 23 грудня 2022 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , витребувано матеріали цієї справи з Вищого антикорупційного суду та зупинено дію оскаржуваного рішення суду першої інстанції до закінчення його перегляду в касаційному порядку.
46. 03 січня 2023 року справа № 991/366/22надійшла до Верховного Суду.
47. Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду від 26 січня 2023 року у зв'язку з відрядженням судді ОСОБА_9 до Вищої ради правосуддя призначений повторний автоматизований розподіл цієї справи.
48. Згідно з протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 січня 2023 року матеріали справи № 991/366/22 передано судді-доповідачу Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду Петрову Є. В.
49. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 квітня 2023 року відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вищого антикорупційного суду від 13 липня 2022 року та постанову Апеляційної палати Вищого антикорупційного суду від 14 грудня 2022 року у цій справі з огляду на усунення названим заявником недоліків її касаційної скарги.
50. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 грудня 2023 року справу призначено до судового розгляду.
51. 24 січня 2024 року колегією суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду постановлено ухвалу про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного суду з посиланням на частину п'яту статті 403 ЦПК України, зокрема з тих підстав, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практикищодо розгляду справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
52. Обґрунтовуючи наявність виключної правової проблеми, яка за усталеним підходом має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного показників, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду зазначила, що Законом України від 31 жовтня 2019 року № 263-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», який набрав чинності 28 листопада 2019 року (далі - Закон № 263-IX) запроваджено інститут визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави.
53. На сьогодні на розгляді у судах першої та апеляційної інстанцій перебуває шість справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави: № 991/2175/23, № 991/4164/23, № 991/5169/23, № 991/6770/23, № 991/9734/23, № 991/9779/23. У майбутньому ці справи потенційно будуть перебувати на розгляді у суді касаційної інстанції.
54. З метою забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду просила Велику Палату Верховного Суду відповісти на такі ключові питання, які вирішуються судами у справах зазначеної вище категорії: чи може бути заявлено вимогу про стягнення не самого активу, який визнано необґрунтованим, а грошових коштів, використаних для придбання необґрунтованих активів, які не могли бути набуті за рахунок законних доходів; чи можливе стягнення різниці між вартістю набутих активів, визнаних судом необґрунтованими, та максимально можливими законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування; чи може бути пред'явлено позов про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави до публічної особи та/або іншої фізичної чи юридичної особи у випадку, якщо позивач не заявляє вимог про стягнення безпосередньо самих необґрунтованих активів, які належать таким іншим особам, а просить стягнути в дохід держави грошові кошти (вартість активу або його частини) лише з публічної особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.
55. Крім того, колегія суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передаючи справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, наголошувала на тому, що зпроблематики цієї справи постає низка питань щодо розгляду справ з визнання необґрунтованими активів, відсутність відповіді на які суттєво впливає на ефективність цивільного процесу та однозначне розуміння як судом, так і учасниками цивільного процесу обраних способів захисту та процесуальної співучасті учасників процесу, що свідчить про виключність цієї правової проблеми.
56. Ухвалою від 24 квітня 2024 року Велика Палата Верховного Суду справу повернула на розгляд колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду.
57. Зазначену ухвалу Велика Палата Верховного Суду обґрунтувала тим, що мотиви, зазначені в ухвалі від 24 січня 2024 року, не свідчать про наявність виключної правової проблеми, а правові питання, які виникли у цій справі Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду може розтлумачити самостійно.
58. ІІ. Зміст окремої думки
59. З висновками, викладеними в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 24 квітня 2024 року у цій справі, не погоджуюсь.
60. Вважаю, що Третя судова палата Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду передаючи цю справу на розгляд до Великої Палати Верховного Суду правильно зазначила, що є підстави для вирішення виключної правової проблеми для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики під час розгляду справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави, враховуючи Закон № 263-IX.
61. Оскільки судова практика щодо розгляду справ про визнання необґрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави відсутня, тому існує очевидна необхідність у формуванні єдиної правозастосовчої практики щодо розгляду справ цієї категорії і вирішення таких питань належить до компетенції Великої Палати Верховного Суду з метою забезпечення однакового застосування судами норм матеріального та процесуального права.
62. Вважаю мотиви, викладені в ухвалі колегії суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 січня 2024 року, такими, що містили обґрунтування прийняття справи до провадження Великої Палати Верховного Суду.
63. Отже, вважаю, що справа підлягала прийняттю до розгляду Великою Палатою Верховного Суду з підстав викладених в окремій думці.
Суддя С. Ю. Мартєв