20 травня 2024 року
м. Київ
справа № 227/3574/20
провадження № 61-823св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Гулька Б. І., Луспеника Д. Д.,
учасники справи:
позивачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Молодняк Людмила Петрівна,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2023 року, ухвалене у складі судді Корнєєвої В. В., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року, прийняту у складі колегії суддів: Тимченко О. О., Зубакової В. П., Остапенко В. О.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2020 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Молодняк Л. П., про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири та витребування майна з чужого незаконного володіння.
Уточнена позовна заява ОСОБА_1 та ОСОБА_2 мотивована тим, що на початку 2016 року між ними погіршилися сімейні відносини, у зв'язку з чим вирішувалося питання про розірвання шлюбу та поділ майна подружжя. ОСОБА_1 з метою приховати від своєї дружини ОСОБА_2 та в майбутньому від розподілу майна подружжя своє майбутнє житло і побутове домашнє знаряддя в придбану квартиру, домовився зі своєю знайомою ОСОБА_3 тимчасово, на час вирішення питання про розірвання шлюбу, оформити на неї договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 .
Потім ОСОБА_3 повинна була надати ОСОБА_1 довіреність на відчуження зазначеної квартири на його розсуд, на що вона погодилась.
Грошові кошти за спірну квартиру сплачував він ( ОСОБА_1 ) представнику продавця ОСОБА_4 , який діяв в інтересах продавця ОСОБА_5 на підставі довіреності. На підтвердження чого 24 квітня 2016 року представник продавця ОСОБА_4 написав йому відповідну розписку про те, що він отримав від нього грошові кошти у розмірі 110 000,00 грн у рахунок оплати за продану квартиру. Оформлення договору купівлі-продажу квартири у нотаріуса між представником продавця ОСОБА_4 та покупцем ОСОБА_3 відбулося 26 квітня 2016 року.
Після цього 03 листопада 2016 року ОСОБА_3 з дозволу ОСОБА_1 тимчасово перереєструвала своє місце перебування з м. Волновахи Донецької області, де їй належить 1/3 частки квартири АДРЕСА_2 на адресу тимчасово оформленої на неї зазначеної квартири в м. Добропілля у зв'язку з тим, що реєстрація в м. Волноваха, яка відноситься до «сірої зони», «зони розмежування», є тимчасово окупованою територією так званої «ДНР», негативно впливає на її працевлаштування, оформлення позики (кредитів) та інше. Окрім того, в якості компенсації за її реєстрацію в квартирі ОСОБА_3 погодилась сплачувати комунальні послуги, що ОСОБА_3 і робила в подальшому.
З 10 листопада 2017 року до жовтня 2018 року ОСОБА_1 почав за власні грошові кошти робити ремонт в спірній квартирі, тому що квартира була в занедбаному стані, без меблів.
З часу придбання зазначеної спірної квартири і до закінчення ремонту в квартирі ніхто не проживав.
16 березня 2018 року за раніше обумовленою домовленістю ОСОБА_3 оформила на ОСОБА_1 довіреність, засвідчивши її у приватного нотаріуса Добропільського міського нотаріального округу Донецької області І. Шиманського на продаж ним зазначеної квартири, за ціну та на умовах на свій розсуд, строк дії довіреності 10 років.
ОСОБА_3 почала користуватися спірною квартирою з грудня 2018 року.
У період з квітня 2018 року до лютого 2020 року ОСОБА_1 придбав в спірну квартиру побутову техніку та меблі, що підтверджується відповідними квитанціями.
Для розрахунку за придбану побутову техніку в ТОВ «Комфі Трейд», 20 липня 2018 року ОСОБА_1 оформив кредитний договір № 2019688953 в Акціонерному товаристві «ОТП БАНК».
Навесні 2020 року стосунки між ОСОБА_1 та його дружиною ОСОБА_2 налагодились і вони вирішили не розлучатися, зберегти свою сім'ю.
Після чого він став вимагати від ОСОБА_3 переоформити спірну квартиру на нього, але вона відмовилася. ОСОБА_3 забрала в нього оригінал довіреності на право розпорядження спірною квартирою та відмовилась повертати побутову техніку і меблі, які ним були придбані і знаходяться в цій квартирі.
16 жовтня 2020 року ОСОБА_3 скасувала довіреність на право розпорядження спірною квартирою, яку надавала йому 18 березня 2018 року.
Враховуючи, що договір було укладено тільки для виду з метою приховання квартири від розподілу в майбутньому, він вважає свої права порушеними.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 просили суд:
- визнати частково недійсним у частині покупця ОСОБА_3 , укладений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений 26 квітня 2019 року приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Молодняк Л. Д., реєстровий номер № 582 та вважати покупцем за цим договором ОСОБА_1 ;
- витребувати від ОСОБА_3 побутову техніку та меблі, зокрема: два кондиціонери марки «Panasonik»; холодильник марки «Bosch KGN39XI306»; вбудовану посудомийну машину, розміром 60 см, марки «Hotpoint-Aris»; пральну машину марки «LG F2J7HS8S»; електричну варильну поверхню марки «Hotpoint-Ariston KID»; електричну духову шафу марки «Hotpoint-Ariston F14 854 С»; декоративну витяжку марки «Vetоlux TREVI 60 ВК(1000)», електричний чайник марки «Hotpoint-Ariston WK24E UPO», меблеві гарнітури (кухня і прихожа).
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції оцінив надані позивачами докази з точки зору їх достовірності і допустимості щодо підстав фіктивності договору, а також врахував показання приватного нотаріуса Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Молодняк Л. П., яка зазначила в судовому засіданні, що при укладенні договору купівлі-продажу квартири жодних заперечень чи зауважень з приводу укладеного договору з боку сторін договору не було, а інформації, що договір укладається фіктивно, їй ніхто не повідомляв.
Щодо позовних вимог позивачів про витребування від ОСОБА_3 побутової техніки та меблів, суд вважав, що ні позивачами, ні їх представником не було надано жодного доказу на підтвердження того, що побутова техніка та меблі, які просять витребувати у відповідача позивачі, знаходяться саме у відповідача ОСОБА_3 та вона ними користується, не містять такої інформації і матеріали справи. Допитані в суді свідок ОСОБА_6 , позивачка ОСОБА_2 не змогли підтвердити, якої марки було встановлено побутову техніку в квартирі відповідача.
Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2023 року змінено, викладено його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Змінюючи мотиви рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції виходив із того, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору, тому позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу в частині зазначеного в договорі покупця - ОСОБА_3 та вважати покупцем за цим договором - ОСОБА_1 не підлягають задоволенню, оскільки позивачі обрали неефективний спосіб захисту своїх в цій частині вимог.
Щодо позовних вимог в частині витребування від ОСОБА_3 побутової техніки та меблів, то позивачами не надано жодного доказу, що побутова техніка і меблі вибули з їх володіння у володіння ОСОБА_3 та знаходяться саме у неї, тому суд першої інстанції в цій частині дійшов правильних висновків про відсутність підстав для їх задоволення.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову, проте помилилися з мотивами такої відмови, не врахувавши, що положеннями ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У січні 2024 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права, просив суд скасувати рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2023 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що судом апеляційної інстанції невірно застосовані норми статей 202-204, 216 ЦК України до спірних правовідносин, що призвело до невірного вирішення справи, оскільки сторони, укладаючи договір купівлі-продажу, не мали наміру щодо настання реальних правових наслідків для такого роду правочинів, у зв'язку з тим, що реальним власником квартири мав стати ОСОБА_1 .
Також судами першої та апеляційної інстанцій не було досліджено всіх наявних в справі доказів, які підтверджують знаходження побутової техніки та меблів у спірній квартирі та підтверджують ту обставину, що їх придбав саме ОСОБА_1 .
Підставою касаційного оскарження рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2023 року та постанови Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального й процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (провадження № 14-473цс18), від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц (провадження № 14-104цс19) та у постанові Верховного Суду від 20 січня 2020 року у справі № 917/1739/17.
Відзиви на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходили.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 18 січня 2024 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали цивільної справи із суду першої інстанції.
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 26 квітня 2016 року ОСОБА_5 , від імені якого на підставі довіреності діяв ОСОБА_4 , продав ОСОБА_3 в особисту приватну власність квартиру АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 24, 25).
Згідно з пунктом 2 цього договору продаж квартири вчинено за 55 000,00 грн.
З розписки від 24 квітня 2016 року вбачається, що ОСОБА_4 отримав від ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 110 000,00 грн у рахунок оплати за продану квартиру за адресою: АДРЕСА_3 (т. 1, а. с. 23).
Відповідно до довіреності від 16 березня 2018 року, посвідченої приватним нотаріусом Добропільського міського нотаріального округу Донецької області Шиманським І. Ю., зареєстрованої в реєстрі за № 286, ОСОБА_3 уповноважила ОСОБА_1 продати належну їй на праві приватної власності квартиру АДРЕСА_1 за ціну та на умовах на свій розсуд (т. 1, а. с. 26).
Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 05 вересня 2020 року, власником квартири АДРЕСА_4 є ОСОБА_3 (т. 1, а. с. 40-42).
Відповідно до довідки про заробітну плату (грошове забезпечення, винагороду за цивільно-правовим договором) для розрахунку виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням від 05 листопада 2015 року № 464, видану Товариством з обмеженою відповідальністю «Спортмастер-Україна», ОСОБА_3 за період з жовтня 2014 року до вересня 2015 року отримала дохід у розмірі 51 392, 65 грн (т. 1, а. с. 111).
З акта Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «КАРАТ» від 21 жовтня 2020 року випливає, що ОСОБА_3 з січня 2017 року до даного часу проживає за адресою: АДРЕСА_3 . Проживає сама без чоловіка та дітей (т. 1, а. с. 112).
10 жовтня 2017 року ОСОБА_1 уклав з ОСОБА_6 договір на ремонт квартири АДРЕСА_1 (т. 1, а. с. 157-160).
Згідно з кредитним договором від 20 липня 2018 року № 2019688953, укладеним між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_1 , останній отримав для придбання товару в ТОВ «Комфі Трейд» грошові кошти у розмірі 50 270,00 грн (т. 1, а. с. 27-33).
Відповідно до видаткової накладної від 20 липня 2018 року № ЧКМТЗ-0068 ОСОБА_1 було придбано в ТОВ «Комфі Трейд» товар, зокрема: холодильник марки «Bosch KGN39XI306»; вбудовану посудомийну машину, розміром 60 см, марки «Hotpoint-Aris»; пральну машину марки «LG F2J7HS8S»; електричну варильну поверхню марки «Hotpoint-Ariston KID»; електричну духову шафу марки «Hotpoint-Ariston F14 854 С»; декоративну витяжку марки «Vetоlux TREVI 60 ВК(1000)»; електричний чайник марки «Hotpoint-Ariston WK24E UPO», що також підтверджують фіскальні чеки (т. 1, а. с. 34-36).
Згідно з видатковою накладною від 11 квітня 2018 року № 90 ОСОБА_1 придбав два кондиціонери марки «Panasonik» (т. 1, а. с. 37).
Придбання меблів ОСОБА_1 , а саме: кухні та прихожої, підтверджують квитанції до прибуткових касових ордерів від 21 серпня 2019 року № 5011, від 24 січня 2020 року (т. 1, а. с. 33).
Відповідно до повідомлень з Головного управління Державної податкової служби України у Донецькій області загальна сума доходу за звітній період 2015 року ОСОБА_1 становить 997 000,00 грн, за 2016 рік - 985 000,00 грн, за 2017 рік - 997 000,00 грн, за 2018 рік - 998 360,00 грн, за 2019 рік - 998 640,00 грн, за 2020 рік - 717 525,00 грн (т. 1, а. с. 213-218).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Розглянувши матеріали справи, перевіривши правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права в межах вимог, заявлених в суді першої інстанції, перевіривши доводи касаційної скарги у межах, які стали підставами для відкриття касаційного провадження, колегія суддів вважає, що змінене рішення суду першої інстанції та постанова суду апеляційної інстанції відповідають зазначеним вимогам цивільного процесуального законодавства України.
Щодо позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині покупця
За змістом статей 15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до частини другої статті 16 цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини перша та друга статті 5 ЦПК України).
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (провадження № 14-144цс18), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (провадження № 12-187гс18), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).
За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов'язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов'язок передати предмет договору наступному власнику.
Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.
Відповідно до статті 657 ЦК України обов'язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.
Статтею 204 ЦК України передбачено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені статтею 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п'ятої даної статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частиною першою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції як позов про визнання недійсним договору у частині сторони договору.
До подібних висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної Палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 14 лютого 2022 року у справі № 346/2238/15 (провадження № 61-14680сво20) та Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від07 червня 2022 року у справі № 756/15583/17 (провадження № 61-20565св21), Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 січня 2023 року у справі № 461/56/20 (провадження № 61-16130св21).
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновками суду апеляційної інстанції про те, що позовні вимоги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири в частині зазначеного в договорі покупця ОСОБА_3 та вважати покупцем за цим договором ОСОБА_1 , не підлягають задоволенню, оскільки позивачі обрали неефективний спосіб захисту своїх прав в цій частині вимог.
Щодо позовних вимог про витребування від ОСОБА_3 побутової техніки та меблів
Відповідно до статті 387 ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.
Згідно з частиною третьою статті 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (частини перша та друга статті 77 ЦПК України).
За змістом частин першої, третьої статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Ураховуючи викладене, колегія суддів Верховного Суду погоджується із висновком суду апеляційної інстанції про те, що позивачі не надали суду належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження знаходження спірних речей, зокрема побутової техніки і меблів у квартирі ОСОБА_3 , тому відсутні підстави для їх витребування.
Висновки суду апеляційної інстанції, з урахуванням встановлених у цій справі обставин, не суперечить висновкам Великої Палати Верховного Суту та Верховного Суду, на які містяться посилання в касаційній скарзі.
Інші доводи касаційної скарги зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18)).
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає, що оскаржувані судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстави для задоволення касаційної скарги відсутні.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Добропільського міськрайонного суду Донецької області від 22 серпня 2023 року, з урахуванням зміни його мотивувальної частини, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 13 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць
Б. І. Гулько
Д. Д. Луспеник