15 травня 2024 року
м. Київ
справа № 151/743/23
провадження № 61-6340ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В.,
розглянувши касаційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Чичельницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної казначейської служби України про стягнення компенсації у розмірі 3 % річних та індексу інфляційних втрат, в якому просив стягнути з Державного бюджету України за несвоєчасне виконання рішення суду на свою користь за період з 19 квітня 2023 року по 30 жовтня 2023 року 31 695,45 грн, з них: 23 878,15 грн - 3 % річних; 7 817,30 грн - інфляційні витрати.
Чечельницький районний суд Вінницької області рішенням від 17 січня 2024 року позов задовольнив. Стягнув із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 три відсотки річних, що становить 24 662,88 грн та інфляційні втрати у розмірі 7 817,45 грн, що в загальному становить 32 480,33 грн.
Постановою від 12 квітня 2024 року Вінницький апеляційний суд змінив рішення Чичельницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2024 року, зменшивши суму стягнення до 29 378,10 грн.
У квітні 2024 року Державна казначейська служба України подала касаційну скаргу на рішення Чичельницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2024 року.
Вивчивши касаційну скаргу та додані до неї матеріали, Верховний Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на такі обставини.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення (пункт 8).
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
22 листопада 2023 року Конституційний Суд України у рішенні у справі № 10-р(II)/2023 визнав пункт 2 частини третьої статті 389 ЦПК України таким, що відповідає Конституції України (є конституційним).
Конституційний Суд України керувався тим, що у касаційному порядку може бути здійснений перегляд судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, проте лише у випадках, визначених ЦПК України (абзац четвертий пункту 7.5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Верховний Суд як суд касаційної інстанції у цивільних справах із перегляду в касаційному порядку судових рішень, ухвалених судами першої та апеляційної інстанцій, має виконувати повноваження щодо усунення порушень норм матеріального та/або процесуального права, виправлення судових помилок і недоліків, а не нового розгляду справи та нівелювання ролі судів першої та апеляційної інстанцій у чиненні правосуддя та розв'язанні цивільних спорів (абзац п'ятий пункту 7.7 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 22 листопада 2023 року № 10-р(II)/2023).
Ціна позову у цій справі заявлена у розмірі 31 695,45 грн, тобто не перевищує суму двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який станом на 01 січня 2024 року був встановлений у розмірі 3 028,00 грн (3 028,00 х 250 = 757 000,00).
Відповідно до переліку, визначеного в частині першій статті 258 ЦПК України, ухвала суду є різновидом судового рішення.
Отже, зазначене судове рішення у цій справі відповідно до пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України не підлягає касаційному оскарженню.
Заявник зауважує, що касаційна скарга стосується питання, яке має значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки суди попередніх інстанцій неоднаково застосовують норми права в аналогічних правовідносинах
Проте, такі доводи суд не бере до уваги, оскільки заявник не довів суперечність у правових висновках Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, яка була застосована судами у спірних правовідносинах, водночас узагальнене посилання на неоднакове застосування судами попередніх інстанцій норм права не доводить наявність питання права, яке має значення для формування єдиної правозастосовної практики.
Учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами «а», «б», «в», «г» пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі потребує належних, фундаментальних обґрунтувань.
З врахуванням наведених доводів, Верховний Суд визнає, що винятки, зазначені у пункті 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, заявником недоведені, а колегія суддів наявність таких винятків не встановила.
При цьому, застосування передбаченого законодавством порогу rаtione valoris (ціна позову) для подання скарг до Верховного Суду є правомірною та обґрунтованою вимогою, враховуючи саму суть повноважень Верховного Суду щодо розгляду лише справ відповідного рівня значущості «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії) від 19 грудня 1997 року, § 36.
Наведене повністю узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини (далі - Суд) згідно з якою умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути суворішими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді касаційної інстанції можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» (Леваж Престасьон Сервіс проти Франції), «Brualla Gomez de la Torre v. Spain» (Бруалья Ґомес де ла Торре проти Іспанії)).
Суд вказує, що важко погодитись з тим, що Верховний Суд, у ситуації, коли відповідне національне законодавство дозволяло йому відфільтровувати справи, що надходять на розгляд до нього, зобов'язаний враховувати помилки, яких припустилися суди нижчої інстанції при визначенні того, чи надавати доступ до нього. Ухвалення іншого рішення могло б суттєво завадити роботі Верховного Суду і унеможливило б виконання Верховним Судом своєї особливої ролі. У практиці Суду вже підтверджувалося, що повноваження Верховного Суду визначати свою юрисдикцію не можуть обмежуватися у такий спосіб (п. 122 рішення у справі «Zubac v. Croatia» (Зубац проти Хорватії) від 05 квітня 2018 року.
З урахуванням того, що заявник подав касаційну скаргу на судове рішення, яке не підлягає касаційному оскарженню, то у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.
Керуючись статтями 19, 389, 394 ЦПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Чичельницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2024 року та постанову Вінницького апеляційного суду від 12 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України про стягнення трьох процентів річних та індексу інфляції.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: І. В. Литвиненко
А. І. Грушицький
Є. В. Петров