Окрема думка
суддів Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду
Краснощокова Є. В., Крата В. І.
14 травня 2024 року
м. Київ
справа № 352/2324/17
провадження № 61-1021св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Крата В. І., суддів: Гудими Д. А., Дундар І. О., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В. (суддя-доповідач), постановою від 14 травня 2024 року касаційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення. Рішення Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області від 25 вересня 2023 року та постанову Івано-Франківського апеляційного суду від 11 грудня 2023 року залишив без змін.
Суд касаційної інстанції вказав, зокрема, що:
«встановивши, що обоє з батьків здатні забезпечити належні умови для проживання та виховання дитини, проте дитина з народження в основному проживала за місцем проживання батька - ОСОБА_2 , втрату зв'язку матері з дитиною, який не може бути відновлений одномоментно, суди зробили обґрунтований висновок, що задоволення вимог позивача на цей час не матиме позитивного впливу на дитину, її психоемоційний стан, може призвести до негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини, що не відповідає найкращому забезпеченню інтересів дитини.
Суд касаційної інстанції погоджується з доводами касаційної скарги, що відчуження дитини від матері є наслідком протиправної поведінки відповідача, який чинив перешкоди позивачу у вихованні та спілкуванні з дитиною. Проте за обставин цієї справи та на момент її розгляду судами зазначене не може бути достатньою підставою для задоволення позовних вимог, оскільки інтереси дитини при вирішення спорів про визначення місця її проживання та її відібрання переважають над інтересами та бажаннями батьків. Колегія суддів враховує, що спір стосовно вчинення перешкод позивачу у вихованні та спілкуванні з дитиною вирішений у справі №352/506/20 та рішенням Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 27 жовтня 2021 року визначено спосіб участі матері ОСОБА_1 у вихованні та спілкування з дочкою ОСОБА_3 . Тому при оцінці таких доводів позивача суди зробили правильний висновок, що мати дитини безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов'язок піклуватися про здоров'я дитини, стан її розвитку, незалежно від того, з ким дитина буде проживати, однак за обставин, що склалися, матері потрібно поступово входити в життя дитини і обом батькам дитини необхідно вчиняти активні дії на відновлення зв'язку матері з дочкою задля повноцінного психологічного розвитку дитини.
За таких обставин суди зробили правильний висновок, що позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю слід залишити без задоволення.
Оскільки позовні вимоги в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю не підлягають задоволенню, відсутність інших обставин, які згідно з частиною першою статті 170 СК України є підставами для негайного відібрання дитини, не можуть бути задоволені і вимоги про відібрання малолітньої Мілани у батька та повернення матері».
З результатами касаційного розгляду справи та мотивами прийнятої постанови касаційного суду не можемо погодитись з таких міркувань.
1. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї (частина восьма статті 7 СК України).
1.1 Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства (частина дев'ята статті 7 СК України).
2. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін (частина четверта статті 15 СК України).
2.1. Учасники сімейних правовідносин можуть мати особисті та майнові суб'єктивні сімейні обов'язки. Свої обов'язки учасники сімейних відносин здійснюють різними способами: здійснення активних дій; утримання від здійснення активних дій. Якщо невиконання особистих обов'язків учасників сімейних відносин у випадках, передбачених в законі, може припинятися або не зумовлювати відповідних наслідків, то невиконання сімейного обов'язку майнового характеру не допускається. Оскільки на відміну від особистих, майнові обов'язки можуть виконуватися незалежно від самого носія такого обов'язку за допомогою інших суб'єктів. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування відповідних правових наслідків, що можуть визначатися в: нормах СК України; домовленості (договорі) сторін. Наслідки невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку можуть мати: особистий характер, коли негативний вплив відбувається на особисту сферу зобов'язаної особи; майновий характер, якщо такий вплив здійснюється на майнову сферу зобов'язаної особи (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 січня 2022 року в справі № 711/679/21 (провадження № 61-18434св21)).
2.2. Суд застосовує способи захисту, які встановлені законом або домовленістю (договором) сторін. Способами захисту сімейних прав та інтересів зокрема є: припинення правовідношення, а також його анулювання (частина друга статті 18 СК України).
3. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини (стаття 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року).
3.1. Європейський суд з прав людини зауважує, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).
4. Під час розгляду судом та/або органом опіки та піклування спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду, обов'язково беруться до уваги факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини або за її присутності (частина четверта статті 22 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»).
4.1. Законодавець поклав на суд обов'язок при вирішенні спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, відібрання дитини, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька дитини, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на законних підставах або не на основі рішення суду враховувати як факти вчинення домашнього насильства стосовно дитини, так і за присутності дитини. Тобто, у разі посилання учасників сімейного спору на факти вчинення одним із учасників домашнього насильства обов'язково слід перевіряти чи відбувалося домашнє насильство щодо дитини або за її присутності (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 червня 2022 року в справі № 753/23626/17 (провадження
№ 61-15474св21)).
4.2. Очевидно, що сімейні відносини мають «складний» характер, і сім'я може переживати як найкращі, так й найгірші часи. Суду завжди складно зробити висновок про те, що сімейні стосунки неможливо врятувати, і тому суд має позбавляти батьків такого шансу тільки в тому разі, якщо вони становлять реальну загрозу для благополуччя дитини (див. постанову Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 квітня 2024 року в справі № 553/449/20 (провадження № 61-2701св24)).
5. У справі, що переглядається:
у грудні 2017 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи: Орган опіки та піклування Тисменицької районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Тисменицької міської ради, Служба у справах дітей Єзупільської селищної ради, про визначення місця проживання дитини з матір'ю, відібрання дитини від батька та повернення її матері;
суди в цій справі не звернули уваги, що у справі № 352/506/20 встановлено, що відповідач протягом тривалого часу не надає можливості позивачеві спілкуватися з дитиною, не виконував рішення служби у справах дітей щодо встановлення порядку спілкування матері з дитиною, не виконав рішенням комісії з питань захисту прав дитини про визначення місця проживання дитини з позивачем. Зазначене свідчить про обґрунтованість доводів позивача, що відчуження дитини від матері є наслідком протиправної поведінки відповідача, який без погодження з позивачем визначив місце проживання дитини;
суди не звернули увагу на те, що перешкоджаючи позивачу у спілкуванні із дочкою, відповідач позбавляє її як належної опіки і виховання з боку матері, так і порушує їх право на прямі контакти, створювані батьком протягом тривалого часу перешкоди для матері у вихованні та спілкуванні із донькою руйнують її зв'язки зі своєю сім'єю, до якої належить як батько, так і матір, а отже в даному конкретному випадку така поведінка відповідача суперечить сімейним цінностям та не відповідає якнайкращому забезпеченню інтересів малолітньої ОСОБА_4 , яка в силу вікових особливостей, рівня розумового розвитку та умов середовища, в якому вона перебуває, не спроможна надавати об'єктивну оцінку відношення кожного батьків щодо неї;
суди не врахували і протиправної поведінки ОСОБА_5 стосовно позивача, з якою проживає на цей час дитина, зокрема також встановлено, що згідно копій обвинувального акту у кримінальному провадженні, внесеному 12 січня 2018 року до ЄРДР за №12018090250000024, та ухвал Тисменицького районного суду, ОСОБА_1 приїхала в с. Побережжя Тисменицького району Івано-Франківської області провідати свою малолітню дочку ОСОБА_3 . Коли зайшла на подвір'я будинку, до неї вийшли її колишній співмешканець ОСОБА_2 та його матір ОСОБА_5 . В результаті конфлікту ОСОБА_5 висловлювалася на адресу ОСОБА_1 образливими словами та нанесла їй удари в ділянку голови та правої руки, які згідно висновку судово-медичної експертизи відносяться до легких тілесних ушкоджень. Кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_5 у вчиненні злочину, передбаченого частиною першою статті 125 КК України закрито та звільнено ОСОБА_5 від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строку давності;
суди не встановили обставин, які б свідчили про те, що повернення малолітньої дитини матері за місцем її проживання створює загрозу її життю та здоров'ю, або негативно впливатиме на розвиток чи суперечитиме її інтересам, а висновок, що задоволення вимог позивача на цей час може призвести до негативних та непередбачуваних психологічних травм для дитини ґрунтується на припущеннях. Відповідач не зазначав на наявність обставин, за яких згідно з законом дитину неможливо повернути матері.
5.1. За обставин цієї справи, а також необхідності врахування висновків щодо застосування норм права, викладених у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2024 року у справа № 183/1464/22 (провадження № 61-7478сво23), при задоволенні позовних вимог в частині визначення місця проживання дитини з матір'ю є підстави і для задоволення позову про відібрання малолітньої дитини, оскільки мати (батько) має право на пред'явлення позову про відібрання дитини у разі, коли один із батьків змінив без згоди іншого з батьків місце її проживання до ухвалення рішення про визначення місця проживання і після ухвалення судового рішення місце проживання сина не змінював, згідно зі статтею 162 СК України, яка підлягає застосуванню на підставі аналогії закону.
5.2. Тому оскаржені судові рішення судів належало скасувати і ухвалити нове рішення про задоволення позову.
Судді: Є. В. Краснощоков
В. І. Крат