Іменем України
20 травня 2024 року м. Чернігівсправа № 927/247/24
Господарський суд Чернігівської області, в складі судді Романенко А.В., за правилами спрощеного позовного провадження розглянув справу
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика”,
б. Лесі Українки, 26, офіс 411, м. Київ, 01133,
до відповідача: ОСОБА_1 ,
АДРЕСА_1 ,
предмет спору: про стягнення 43691,26 грн
без виклику (повідомлення) сторін
14.03.2024, Товариством з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика” (далі - ТОВ “Бізнес Позика”) поданий позов до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) про стягнення 43691,26 грн заборгованості по кредиту, виданого на підставі договору № 097963-КС-002 про надання кредиту від 07.09.2021 (далі - Договір), з них 24633,08 грн прострочених платежів по тілу кредиту, 18838,86 грн прострочених платежів по процентах та 219,32 грн прострочених платежів за комісією.
Позов мотивований порушенням відповідачем взятих на себе зобов'язань щодо своєчасного повернення кредитних коштів та сплати відсотків за користування ними.
Спір між сторонами виник з виконання господарського договору, укладеного між ТОВ “Бізнес Позика” та ФОП Нечитайловим В.В., який наразі припинив здійснення підприємницької діяльності за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань.
Позивач у прохальній частині позовної заяви заявив клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
18.03.2024, судом здійснено витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань щодо державної реєстрації та місцезнаходження відповідача (код 3258514337), за яким місцезнаходження фізичної особи-підприємця: АДРЕСА_1 . Витяг містить відмітку про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням 14.11.2022, номер запису 2000640060003040389.
Згідно з частиною 3 статті 11 Закону України “Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус” суддя при здійсненні судочинства має доступ до інформації Реєстру в обсязі, необхідному для ідентифікації учасників судового процесу.
Відповідно до відповіді № 496566 від 18.03.2024 з Єдиного державного демографічного реєстру, на запит суду, ОСОБА_1 , 18.09.2020 зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Ухвалою від 18.03.2024, на підставі статті 174 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), вказану позовну заяву залишено без руху, позивачу наданий строк у 10 календарних днів з дня її вручення для усунення зазначених в ухвалі недоліків.
21.03.2024, у межах строку, встановленого ухвалою від 18.03.2024, від позивача надійшла заява від 20.03.2024 б/н про усунення недоліків.
Суд прийняв позовну заяву до розгляду; відкрив провадження в справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та без повідомлення (виклику) сторін, про що постановив ухвалу від 25.03.2024.
При відкритті провадження в справі суд установив сторонам строки для подачі письмових заяв по суті позовних вимог, зокрема відповідачу - 15 календарних днів з дня отримання ухвали від 25.03.2024 для подачі до суду мотивованого відзиву на позов, у порядку статей 165, 178 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
Також, за клопотанням позивача, суд витребував у Акціонерного товариства "Універсал Банк" (далі - АТ "Універсал Банк", ЄДРПОУ 21133352, вул. Автозаводська, будинок 54/19, м. Київ, 04082) інформацію, що містить банківську таємницю, а саме:
- чи випускалася банківська картка № НОМЕР_1 на ім'я ОСОБА_1 (РНОКПП - НОМЕР_2 );
- інформацію про рух коштів (виписку) по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 07.09.2021 по 14.08.2023 включно.
Запитувані документи надійшли від АТ "Універсал Банк", залучені до матеріалів справи.
Ухвала про відкриття провадження в справі від 25.03.2024 доставлена позивачу та його представнику до їх електронних кабінетів в ЄСІТС 25.03.2024 о 14:07, що підтверджується довідками про доставку електронного листа; відповідачу направлена засобами поштового зв'язку за адресою його реєстрації згідно з відомостями з Єдиного державного демографічного реєстру, а саме: АДРЕСА_2 , проте під час доставки адресату не вручена, повернута за зворотною адресою, з відміткою "за закінченням терміну зберігання" (поштове відправлення 0600902781657).
Відповідно до частини 5 статті 176 ГПК України ухвала про відкриття провадження в справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини 4 статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до п. 5 частини 6 статті 242 ГПК України днем вручення судового рішення, зокрема є день проставлення в поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
В разі якщо ухвала про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлені судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, за відсутності відомостей в суду про наявність у такої сторони інших засобів зв'язку та / або адреси електронної пошти, необхідність зазначення яких у процесуальних документах, передбачена статтями 162, 165, 258, 263, 290, 295 ГПК України, і судовий акт повернутий підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення в справі (близький за змістом висновок викладений в постановах Верховного Суду від 12.04.2021 у справі № 910/8197/19, від 09.12.2021 у справі № 911/3113/20).
З наведеного слідує, що відповідач належним чином повідомлений про відкриття провадження в справі № 927/247/24, проте правом на подання відзиву на позов в установлений строк не скористався, проти заявлених вимог не заперечив.
За частиною 2 статті 178 ГПК України в разі ненадання відповідачем відзиву в установлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах диспозитивності та змагальності сторін (статті 13, 14 ГПК України).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, установлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, установлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 248 ГПК України суд розглядає справи в порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження в справі.
Суд також врахував, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Суд констатує, що сторонами не заявлені клопотання щодо розгляду даної справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи, в порядку визначеному статтею 252 ГПК України. Право сторін на подачу до суду клопотань наведеного змісту роз'яснене при відкритті провадження в справі в ухвалі суду від 25.03.2024.
Господарський суд розглянув подані документи і матеріали, з'ясував фактичні обставини справи, дослідив докази, які мають юридичне значення для вирішення спору, та
14.11.2022, до Єдиного державного реєстру фізичних осіб, юридичних осіб-підприємців, громадських формувань внесений запис про припинення підприємницької діяльності ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ).
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом. Поняття “суд, установлений законом” містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності. Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Відповідно до статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Предметна та суб'єкта юрисдикція господарських судів, тобто сукупність повноважень господарських судів щодо розгляду справ, віднесених до їх компетенції, визначена статтею 20 ГПК України. За частиною 1 цієї статті господарські суди розглядають справи в спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною 2 цієї статті), та інші справи в визначених законом випадках, зокрема: справи в спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
За частиною 2 статті 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
За статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в статті 4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду в господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, пункти 5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що з дати набрання чинності ГПК України в редакції Закону України від 03.10.2017 № 2147-VIII “Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів” одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначена наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджений підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін. Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Аналогічна позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18.
З огляду на положення частини 1 статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу, для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад саме сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності.
Суд установив, що Договір № 097963-КС-002 про надання кредиту від 07.09.2021, умовами якого обґрунтований заявлений позов, укладений сторонами як суб'єктами господарювання (відповідач втратив статус суб'єкта підприємницької діяльності - 14.11.2022). Виходячи з аналізу змісту та підстав цього позову, суд установив, що спір між сторонами виник щодо неналежного виконання відповідачем господарського договору, в частині обов'язку по своєчасному поверненню кредиту, сплати відсотків за користування кредитними коштами та платежів за комісією. Кредит наданий для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої незабороненої законом діяльності; цей кредит не є споживчим кредитом.
Господарська діяльність, що здійснюється з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями (частина 2 статті 3 Господарського кодексу України (далі - ГК України)). Згідно з частинами 1, 2 статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання в разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернене стягнення.
За частиною 1 статті 173 ГК України зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або відмовитися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку, є господарським зобов'язанням.
За положеннями статей 51, 52 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлене законом або не випливає із суті відносин. Фізична особа-підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернене стягнення.
За змістом статей 51, 52, 598 - 609 ЦК України, статей 202 - 208 ГК України, частини 9 статті 4 Закону України від 15.05.2003 №755-IV “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань” у випадку припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу правочину та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою ним статусу ФОП не припинились.
07.09.2021, ТОВ “Бізнес Позика” направило ФОП Нечитайлову В.В. пропозицію укласти Договір (оферту) № 097963-КС-002 про надання кредиту.
07.09.2021, ФОП Нечитайлов В.В. прийняв (акцепт) пропозицію (оферту) щодо укладення Договору № 097963-КС-002 про надання кредиту, на умовах визначених офертою.
07.09.2021, між ТОВ “Бізнес Позика” (далі - позивач, кредитодавець) та ФОП Нечитайловим В.В. (далі - позичальник), шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному статтею 12 Законом України “Про електронну комерцію”, договір № 097963-КС-002 про надання кредиту.
За умовами Договору (пункти 1, 2) кредитодавець надає позичальнику кошти в розмірі 48000,00 грн на засадах строковості, поворотності, платності (далі - кредит), а позичальник зобов'язався повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим Договором, та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям.
Строк кредиту 24 тижні. Процентна ставка фіксована - в день 1,09879886. Комісія за надання кредиту - 7200,00 грн. Загальний розмір наданого кредиту - 48000,00 грн. Термін дії Договору - до 22.02.2022. Орієнтовна загальна вартість наданого кредиту - 120000,00 грн.
Ціль (мета) кредиту - для придбання товарів (робіт, послуг) для здійснення підприємницької, господарської діяльності, незалежної професійної діяльності або будь-якої іншої незабороненої законом діяльності; цей кредит не є споживчим кредитом.
Протягом строку кредитування процента ставка за кредитом (далі - проценти за користування кредитом) нараховуються на залишок заборгованості по кредиту, наявну на початок календарного дня, за період фактичного користування кредитом, із урахуванням дня видачі кредиту та дня повернення кредиту згідно з графіком платежів.
Сторони в п. 3 Договору узгодили графік платежів за користування кредитом.
Позичальник у п. 5 підтвердив, що він ознайомлений з Договором та Правилами про надання грошових коштів у кредит фізичним особам-підприємцям, текст яких розміщений на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх.
Договір № 097963-КС-002 про надання кредиту від 07.09.2021 містить відмітку про його підписання позичальником електронним підписом з використанням одноразового ідентифікатора.
З матеріалів справи вбачається, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, 07.09.2021 перерахував ФОП Нечитайлову В.В. кошти в сумі 48000,00 грн на банківську картку № НОМЕР_1 , відкриту АТ "Універсал Банк" на ім'я відповідача, про що свідчать: довідка АТ "Універсал Банк" від 09.04.2024 №БТ/2556; виписки про рух коштів по банківській картці № НОМЕР_1 за період з 07.09.2021 по 31.08.2022, з 01.09.2022 по 14.08.2023, надані емітентом банківської картки - АТ "Універсал Банк" та довідками від 18.08.2023 про проведення 07.09.2021 платежів на суму 25000,00 грн та 23000,00 грн, наданими позивачем.
Після закінчення терміну дії Договору (22.02.2022) відповідач своїх зобов'язань не виконав, отриманий кредит не повернув, проценти за користування кредитом, розмір яких узгоджений сторонами на момент підписання Договору, та комісію не сплатив. За ним обліковується прострочена заборгованість, станом 14.08.2023, у розмірі 43691,26 грн заборгованості, з них: 24633,08 грн прострочених платежів по тілу кредиту, 18838,86 грн прострочених платежів по процентах за період з 07.09.2021 по 22.02.2022 (за фіксованою ставкою 1,09879886% в день, розрахованих на останній день строку дії Договору) та 219,32 грн прострочених платежів за комісією.
Суд перевірив правомірність нарахування процентів за користування кредитом в межах терміну кредитування за фіксованою ставкою та встановив, що наявний в матеріалах справи розрахунок є арифметично вірний.
Відповідно до статті 174 ГК України однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом наведеної норми кореспондуються приписи частини 2 статті 11 ЦК України, за якою підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
За приписами статті 193 ГК України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що в певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
За змістом положень статей 626 - 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 629 ЦК України встановлено обов'язковість виконання договору сторонами.
Господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом (стаття 181 ГК України).
За частиною 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлене законом.
Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Правочин вважається таким, що вчинений в письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається в випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, в якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Статтею 638 ЦК України унормовано, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнута згода. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до частин 1, 2 статті 639 ЦК України договір може бути укладений в будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції (частина 1 статті 640 ЦК України).
За змістом п. 5 частини 1 статті 3 Закону України “Про електронну комерцію” електронний договір - домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з частиною 7 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію” електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому ЦК України та ГК України, а також іншими актами законодавства.
Відповідно до частин 3 - 6 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію” електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною 6 цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) в мережі Інтернет або інших інформаційно-комунікаційних системах.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснений в інформаційній системі, в якій розміщена така пропозиція, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За частиною 12 статті 11 Закону України “Про електронну комерцію” електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний в порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі.
Статтею 12 Закону України “Про електронну комерцію” врегульоване використання підпису в сфері електронної комерції, зокрема, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання:
- електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України “Про електронний цифровий підпис”, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;
- електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;
- аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, в якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з пунктами 6, 12 частини 1 статті 3 Закону України “Про електронну комерцію” електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі в вигляді алфавітно - цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Водночас, одноразовим ідентифікатором є алфавітно - цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно - комунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв'язку, вказаним під час реєстрації в його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір.
Отже, підписання договору (електронного правочину) за допомогою одноразового пароля - ідентифікатора є належним та допустимим доказом на підтвердження укладення сторонами такого договору.
Аналогічна правова позиція наведена Верховним Судом у постанові від 12.01.2021 у справі № 524/5556/19, в якій суд, серед іншого, зауважив, що без отримання листа на адресу електронної пошти та / або смс-повідомлення, без здійснення входу на сайт Товариства за допомогою логіна і пароля особистого кабінету, кредитний договір між позивачем та відповідачем не був би укладений.
Суд установив, що договір № 097963-КС-002 про надання кредиту від 07.09.2021 містить відмітку про підписання його відповідачем одноразовим ідентифікатором: “Підписано електронним підписом одноразовим ідентифікатором G-9111 07.09.2021 10:58:44”.
При цьому, до матеріалів справи позивачем долучено довідку щодо візуальної форми послідовності дій клієнта ФОП Нечитайлова В.В. щодо укладення електронного договору № 097963-КС-002 про надання кредиту від 07.09.2021.
Одноразові ідентифікатори, якими підписаний договір складаються з комбінації цифр і літер, що відповідає нормам Закону України “Про електронну комерцію”, а тому належними й допустимими доказами підтверджений факт укладення договору про надання кредиту між ФОП Нечитайловим В.В. та ТОВ “Бізнес позика”.
Відповідач вчинив дії з виконання умов Договору, перерахував позивачу, за підсумком: 23366,92 грн у рахунок погашення тіла кредиту, 39309,42 грн у рахунок погашення відсотків за користування кредитом та 6980,68 грн у рахунок погашення комісії за надання кредиту, що свідчить про визнання ним факту укладення цього правочину.
Стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010).
Відповідач, у п. 5 підтвердив, що він ознайомлений з Договором про надання кредиту та Правилами, текст яких розміщений на сайті кредитодавця, повністю розуміє всі умови, їх зміст, суть, об'єм зобов'язань та погоджується неухильно дотримуватись їх та відповідно, укладає Договір.
З урахуванням принципів добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) мають тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (постанова Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17).
Суд здійснив аналіз умов укладеного правочину та дійшов висновку, що між сторонами склались відносини з кредитування, врегульовані §1, §2 Глави 71 ЦК України. ТОВ “Бізнес Позика” є фінансовою установою (свідоцтво від 06.04.2017 ФК № 880, видане Національною комісією, що здійснює державне регулювання в сфері ринків фінансових послуг).
На момент вирішення спору договір № 097963-КС-002 про надання кредиту від 07.09.2021 припинив свою дію (22.02.2022), в зв'язку з закінченням строку на який був укладений.
За частиною 1 статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові в розмірі та на умовах, установлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
До відносин за кредитним договором застосовуються положення врегульовані §1 “Позика” глави 71 “Позика. Кредит. Банківський вклад” ЦК України, якщо інше не встановлене цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору (частина 2 статті 1054 ЦК України).
За приписами статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти в такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, в такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку встановленими договором. Позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок (частини 1, 3 статті 1049 ЦК України).
Відповідно до частини 1 статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлене договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів установлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частин 1, 2 статті 1056-1 ЦК України процентна ставка за кредитом може бути фіксованою або змінюваною. Тип процентної ставки визначається кредитним договором. Розмір процентів, тип процентної ставки (фіксована або змінювана) та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів на дату укладення договору.
Отже, за умовами договору позики та кредитного договору обов'язку позикодавця (кредитодавця) надати позичальнику грошові кошти відповідає обов'язок позичальника повернути позикодавцю (кредитодавцю) грошові кошти або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплатити проценти та комісію за надання кредиту, якщо це передбачене договором.
Таким чином, договір позики та кредитний договір вважаються виконаними в момент повернення позичальником грошових коштів, такої ж кількості речей того ж роду та такої ж якості (при наданні позики), а також сплати відсотків та комісії, якщо це передбачене договором.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач належним чином виконав свої зобов'язання за Договором, перерахував на банківську картку відповідача кредитні кошти, в той час як відповідач умови кредитного договору порушив, кредитні кошти в установлені Договором (зокрема графіком погашення) строки не повернув, у зв'язку з чим станом на 14.08.2023 за ним обліковується прострочена заборгованість у розмірі 43691,26 грн, з них: 24633,08 грн прострочених платежів по тілу кредиту, 18838,86 грн прострочених платежів по процентах за період з 07.09.2021 по 22.02.2022 (за фіксованою ставкою 1,09879886% в день) та 219,32 грн прострочених платежів за комісією.
За частиною 1 статті 530 ЦК України якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його в строк, установлений договором або законом (стаття 612 ЦК України).
За статтею 610 ЦК України невиконання зобов'язання або його виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання, є порушенням зобов'язання.
Докази погашення відповідачем заборгованості за користування кредитом за спірним кредитним договором у строки, погоджені сторонами графіком платежів, матеріали справи не містять. Відтак, відповідач своїх зобов'язань з повернення кредиту, сплати комісії та процентів за користування кредитом за Договором не виконав.
Вказані обставини відповідач під час вирішення цього спору не спростував.
За приписами частин 1, 2 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь установленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів в їх сукупності.
Виходячи зі змісту статей 13, 74 ГПК України кожна сторона на підставі належних, допустимих, достовірних та вірогідних доказів повинна довести правомірність заявлених нею вимог або заперечень.
Оскільки відповідач, у порушення статей 525 - 527, 1046, 1048, 1049, 1054 ЦК України та статті 193 ГК України, договірних зобов'язань не виконав та не повернув в установлений строк позивачу кредит, не сплатив комісію за надання кредиту та проценти за його користування, нараховані в межах терміну кредитування, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення заборгованості в розмірі 43691,26 грн, є обґрунтованими і підлягають задоволенню.
При ухваленні рішення в справі, суд у тому числі вирішує питання щодо розподілу судових витрат між сторонами, до яких зокрема, належать судовий збір та витрати на професійну правничу допомогу.
За статтею 129 ГПК України судові витрати по сплаті судового збору покладаються на сторони пропорційно задоволеним вимогам. Таким чином, з огляду на те, що позов підлягає задоволенню, за рахунок відповідача відшкодовуються судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2422,40 грн.
Керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76 - 79, 91, 123, 129, частиною 2 статті 178, статтями 233, 236, 238, 241, 247 - 252 ГПК України, господарський суд
1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика” (б. Лесі Українки, 26, офіс 411, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 41084239) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) про стягнення 43691,26 грн, задовольнити повністю.
2. Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Бізнес Позика” (б. Лесі Українки, 26, офіс 411, м. Київ, 01133; код ЄДРПОУ 41084239) 24633,08 грн прострочених платежів по тілу кредиту, 18838,86 грн прострочених платежів по процентах, 219,32 грн прострочених платежів за комісією та 2422,40 грн судового збору.
Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційна скарга не була подана.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо воно не скасоване, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови в відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду, відповідно до статті 256 Господарського процесуального кодексу України, подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні були оголошені лише вступна та резолютивна частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Північного апеляційного господарського суду, в порядку визначеному статтею 257 Господарського процесуального кодексу України.
Суд звертає увагу учасників справи, що відповідно до приписів частин 5-8 статті 6 та частин 5, 6 статті 242 ГПК України, пунктів 5.6, 5.8, 10, 16, 17, 29, 37 Положення про порядок функціонування окремих підсистем (модулів) Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, учасникам справи (їх представникам), які є користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, судові рішення в паперовій формі не надсилаються і не вручаються. Суд надсилає такі рішення в електронній формі до електронного кабінету таких осіб, і вони вважаються врученими в день отримання повідомлення про доставку копії судового рішення на офіційну електронну адресу учасника справи (його представника), з якого і починається перебіг процесуального строку, встановленого законом або судом. Обмін процесуальними документами в електронній формі між судом та/або особами, що є (повинні бути) користувачами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, мають здійснюватися виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи.
Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://court.gov.ua/ або у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.
Суддя А.В. Романенко