17 травня 2024 року м. ЧернівціСправа № 926/1354/24
Суддя Господарського суду Чернівецької області Бутирський А.А., розглянувши заяву стягувача Чернівецької обласної ради (58002, м.Чернівці, вул. М. Грушевського 1, код 25081241)
До боржника Фізичної особа ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
Про видачу судового наказу про стягнення заборгованості в розмірі 2841,11 грн
Чернівецька обласна рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області із заявою про видачу судового наказу за вимогою про стягнення з Фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 2841,11 грн.
17.05.2024 року відділом документального та інформаційного забезпечення зареєстровано заяву про видачу судового наказу за вх.№1354.
Відповідно до витягу з протоколу заяву про видачу судового наказу за вх.№1354 передано на розгляд судді Бутирському А.А.
Розглянувши заяву про видачу судового наказу, судом не виявлено підстав передбачених статтею 152 Господарського процесуального кодексу України для видачі судового наказу, враховуючи наступне.
Частиною першою статті 147 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 148 цього Кодексу.
Положеннями статті 148 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судовий наказ може бути видано тільки за вимогами про стягнення грошової заборгованості за договором, укладеним у письмовій (в тому числі електронній) формі, та в разі, якщо сума вимоги не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Із заявою про видачу судового наказу може звернутися особа, якій належить право вимоги. Заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути юридичні особи та фізичні особи-підприємці (ч.ч. 2, 3 ст. 147 ГПК України).
Відповідно до пункту 16 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи за заявами про видачу судового наказу, якщо заявником та боржником є юридична особа або фізична особа-підприємець.
За частиною 9 статті 4 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань" фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань підприємницька діяльність фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 припинена 26.01.2024 року, про що внесено запис за № 2000380060005002581.
Як вбачається із заяви про видачу судового наказу, заявник звернувся до боржника фізичної особи ОСОБА_1 , яка на час подання заяви про видачу судового наказу вже не мала статусу фізичної особи-підприємця.
У поданій заяві про видачу судового наказу заявник, зазначає, що правовідносини заявника та боржника виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у боржника з втратою його статусу як фізичної особи-підприємця не припинились.
З 15.12.2017 року господарські суди мають юрисдикцію щодо розгляду за пунктом 1 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України спорів, в яких стороною є фізична особа, яка на дату подання позову втратила статус суб'єкта підприємницької діяльності, якщо ці спори пов'язані, зокрема, з підприємницькою діяльністю, що раніше здійснювалася зазначеною фізичною особою, зареєстрованою підприємцем.
Такий висновок відповідає висновку Великої Палати Верховного Суду в її постанові від 05.06.2018 року пор справі № 338/180/17 (провадження № 14-144 цс 18) (п.п. 72, 38).
Проте, частиною другою статті 12 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що наказне провадження призначене для розгляду справ за заявами про стягнення грошових сум незначного розміру, щодо яких відсутній спір або про його наявність заявнику невідомо. При цьому, як зазначалося, заявником та боржником в наказному провадженні можуть бути лише юридичні особи та фізичні особи-підприємці (ч. 3 ст. 147 ГПК України). Ці законодавчі норми є спеціальними.
Під час розгляду вимог в порядку наказного провадження та видачі судового наказу суд не розглядає обґрунтованість заявлених вимог по суті, а процесуальний механізм наказного провадження не передбачає встановлення обставин щодо правонаступництва, яке виникає у зв'язку із втратою нею статусу підприємця.
Отже, при зверненні із заявою про видачу судового наказу в порядку наказного провадження, визначаючи боржником фізичну особу без статусу підприємця, заявником не взято до уваги, що процедура наказного провадження застосовується виключно по відношенню до юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, та що наказне провадження має чіткі формальні межі, а припинення статусу підприємця унеможливлює застосування до даних правовідносин процедури наказного провадження.
Визначаючись із подальшими заходами для захисту своїх прав, заявнику варто врахувати викладену правову позицію Великої Палати Верховного Суду у справі №127/23144/18 у взаємозв'язку із сутністю правовідносин, що існували як під час здійснення боржником підприємницької діяльності, так і після припинення у боржника статусу підприємця, та звернутися до суду в межах відповідної форми позовного провадження.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про судовий збір" судовий збір - збір, що справляється на всій території України за подання заяв, скарг до суду, за видачу судами документів, а також у разі ухвалення окремих судових рішень, передбачених цим Законом. Судовий збір включається до складу судових витрат.
Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2024 рік" установлено з 01.01.2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3028,00 грн.
За змістом пп. 1 п. 2 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру розмір судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до п. 2-1 ч. 2 ст. 4 Закону України "Про судовий збір" за подання до господарського суду заяви про видачу судового наказу сплачуються 0,1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Отже, за подання до суду цієї заяви заявник повинен оплатити судовий збір у розмірі 302,80 грн.
На підтвердження сплати судового збору заявником додано до заяви платіжну інструкцію № 338 від 29.06.2023 року.
З доданої до заяви платіжну інструкцію № 338 від 29.06.2023 року вбачається, що за подання заяви заявником сплачено судовий збір у розмірі 268,40 грн., тобто у розмірі меншому, аніж встановленому законодавством, а саме Законом України «Про судовий збір».
Таким чином, заявником за подання заяви про видачу судового наказу недоплачено судовий збір у розмірі 34,08 грн.
Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 152 Господарського процесуального кодексу України, суддя відмовляє у видачі судового наказу, якщо наявні обставини, зазначені у частині першій статті 175 цього Кодексу.
За таких обставин, заявлені вимоги про стягнення з Фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 2841,11 грн не підлягають розгляду в порядку наказного провадження, що є підставою для відмови у видачі судового наказу.
За частиною 2 статті 153 Господарського процесуального кодексу України відмова у видачі судового наказу з підстав, передбачених пунктами 3 - 6 частини 1 статті 152 цього Кодексу, унеможливлює повторне звернення з такою самою заявою. Заявник у цьому випадку має право звернутися з тими самими вимогами у позовному порядку.
У разі відмови у видачі судового наказу або в разі скасування судового наказу внесена сума судового збору стягувачу не повертається. У разі пред'явлення стягувачем позову до боржника у порядку позовного провадження сума судового збору, сплаченого за подання заяви про видачу судового наказу, зараховується до суми судового збору, встановленої за подання позовної заяви. (ч. 2 ст. 151 ГПК України).
За приписами частини 2 статті 152 Господарського процесуального кодексу України про відмову у видачі судового наказу суддя постановляє ухвалу не пізніше десяти днів з дня надходження до суду заяви про видачу судового наказу.
Керуючись статтями 150, 152 - 154, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
Відмовити Чернівецькій обласній раді у видачі судового наказу з вимогою про стягнення з Фізичної особи ОСОБА_1 заборгованості в розмірі 2841,11 грн.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду відповідно до ст.255 ГПК України в строк та порядку, встановленому ст. ст. 256, 257 ГПК України.
Суддя Бутирський А.А.