Справа № 541/1827/24
Провадження № 2-о/541/108/2024
20 травня 2024 року м.Миргород
Суддя Миргородського міськрайонного суду Полтавської області Дністрян О.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Миргородська міська рада Полтавської області, про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком, -
16 травня 2024 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Миргородська міська рада Полтавської області, про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком, а саме, заявник просив суд встановити факт, що він самостійно виховує та здійснює догляд за донькою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без будь-якої сторонньої допомоги та участі матері - ОСОБА_2 .
Заява обґрунтована тим, що заявник перебував у шлюбі з ОСОБА_2 , від якого вони мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 19.08.2021 року рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області шлюб між ними розірваний. Після розірвання шлюбу донька залишилася проживати з ним та згідно акта підтвердження фактичного місця проживання особи (осіб) від 21.02.2024 року, складеного організаційним відділом Миргородської міської ради Полтавської області, встановлено, що, за адресою: АДРЕСА_1 , проживає батько ОСОБА_1 , разом з малолітньою донькою ОСОБА_3 . Матір дитини 07.04.2022 року виїхала в Катар і взагалі зникла з життя дитини. Встановлення юридичного факту необхідно заявнику з метою захисту прав та інтересів його дитини, а також з метою захисту власних інтересів як батька, який займається самостійним вихованням та утриманням дитини.
Вирішуючи питання про відкриття провадженні у справі за цією заявою, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно до положення статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження /загального або спрощеного; 3) окремого провадження.
Так, згідно з ч. 1 ст. 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статей 3, 18 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Батьки несуть основну відповідальність за виховання дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
На рівні внутрішнього законодавства України принцип урахування найкращих інтересів дитини викладений у пункті 8 статті 7 Сімейного кодексу України та у статті 11 Закону України «Про охорону дитинства», згідно з положеннями яких регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини; предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів дитини.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Так, рішенням у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13) Європейський суд з прав людини, установивши порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, консолідував ті підходи і принципи, що вже публікувались у попередніх його рішеннях, які зводяться до визначення насамперед найкращих інтересів дитини, а не батьків, що потребує детального вивчення ситуації, урахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, дотримання справедливої процедури у вирішенні спірного питання для всіх сторін.
Статтею 141 Сімейного кодексу України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про охорону дитинства» дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у постанові № 5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів у порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Як зазначає Верховний Суд у постанові від 22 квітня 2020 року у справі №200/14136/17 (провадження № 61-15965св19), суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, якщо: згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; чинне законодавство не передбачає іншого порядку їх встановлення; встановлення такого факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право.
Аналізуючи дані положення, Верховний Суд зазначив, що юридичні факти можуть бути встановлені лише для захисту, виникнення, зміни або припинення особистих чи майнових прав самого заявника, а також вказав, що у разі, коли буде виявлено, що встановлення підвідомчого судові факту пов'язане з вирішенням спору про право, суд відмовляє в прийнятті заяви до розгляду в окремому провадженні, а якщо це буде виявлено під час розгляду справи, залишає
заяву без розгляду і роз'яснює заінтересованим особам, що вони мають право подати позов на загальних підставах.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Згідно зі ст. 318 ЦПК України у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Зі змісту поданої заяви вбачається, що встановлення факту самостійного виховання та утримання малолітньої доньки батьком без участі матері необхідне заявникові для забезпечення можливості захисту не тільки прав та інтересів батька, а й прав та інтересів дитини.
Як встановлено судом у своїй заяві ОСОБА_1 просить встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої доньки без участі матері. Вказані обставини безпосередньо пов'язані з проживанням дитини з одним з батьків. Таке питання може бути спірним і повинно вирішуватись між батьками відповідно до вимог чинного законодавства та з урахуванням думки дитини.
Положеннями ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України встановлено, що місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд вважає, що саме по собі встановлення судом факту виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто, від встановлення вказаних фактів не буде залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього, проте, може вплинути на права дитини, яка має власну думку та має бути почута при визначенні місця її проживання батьками.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав. Крім того, судом під час вирішення спору у позовному провадженні щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення при вирішенні такого спору.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними. Закон України «Про охорону дитинства» передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. Згідно з ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Таким чином, відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітньою донькою є рівним для обох з них.
Відповідно до ч. 7 ст. 19 ЦПК України окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів заявника або створення умов для здійснення ним особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з
батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
При цьому одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з тим, що один із батьків не приймає участі у вихованні дітей, тобто самоусунувся від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Згідно ч. 3 ст. 294 ЦПК України, справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановленні цим розділом.
Таким чином, вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання батьком малолітньої доньки без участі матері не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.
Відповідно до ч. 4 ст. 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду.
За таких підстав суд доходить висновку про те, що у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Миргородська міська рада Полтавської області, про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком необхідно відмовити.
Роз'яснити заявнику його право вирішити питання щодо ухилення від виконання батьківських обов'язків шляхом подачі позову на загальних підставах.
Відповідно до частини другої статті 186 ЦПК України, про відмову у відкритті провадження у справі постановляється ухвала не пізніше п'яти днів з дня надходження заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст.186 ЦПК, суддя -
Відмовити у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи - ОСОБА_2 , Миргородська міська рада Полтавської області, про встановлення факту самостійного виховання та здійснення догляду за малолітньою дитиною батьком.
Роз'яснити заявнику право звернення до суду з позовом на загальних підставах.
Ухвала може бути оскаржена до Полтавського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Суддя: О. М. Дністрян