ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
08.05.2024Справа № 910/17281/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Пукшин Л.Г., за участі секретаря судового засідання Зайченко О.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (04108, м. Київ, пр. Свободи, 2Г, літ А)
до Головного управління ДПС у Київській області (03151, м.Київ, вул. Свята Хороброго, буд. 5-А)
про стягнення 1 282 911,72 грн,
за участю представників сторін:
від позивача: Василевська О.В.
від відповідач: Цатурян Е.В.
У судовому засіданні 08.05.2024, в порядку ст. 240 ГПК України, було проголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Головного управління ДПС у Київській області про стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов'язань за договором №41FB417-767-20 на постачання природного газу від 29.10.2020 (далі - договір) та додаткових угод 1-3 до нього у розмірі 1 282 911, 72 грн, яка складається з 1 116 497,11 грн - суми основного боргу, 102 158,39 грн - пені, 20 049,87 грн - 3% річних, 44 206,36 грн - інфляційних витрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 15.11.2021 (суддя Зеленіна Н.І.) прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання.
09.12.2021 через відділ діловодства суду від Головного управління ДПС у Київській області надійшов відзив на позовну заяву, у якому відповідач заперечує проти позовних вимог з огляду на їх необґрунтованість та безпідставність, оскільки внесення змін до договору ним не погоджувалось; додаткові угоди №1-3 до договору відповідачем не було отримано, у зв'язку з чим такі додаткові угоди між сторонами не укладались; наявні у матеріалах справи копії додаткових угод №1-3 до договору та актів приймання-передачі природного газу за спірний період не містять відбитків гербової печатки на підписі особи зі сторони відповідача, окрім того, у відзиві на позовну заяву викладене клопотання про заміну відповідача у справі.
08.02.2021 до відділу діловодства суду представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" подано відповідь на відзив, у якій позивач зазначає, що у відповідності до положень договору позивач звернувся до АТ "Київоблгаз" за отриманням інформації щодо обсягів використання (споживання) природного газу відповідачем у період з листопада 2020 по березень 2021, в результаті чого була отримана довідка, яка підтверджує об'єми, зазначені у актах приймання-передачі природного газу.
Ухвалою суду від 08.02.2022 замінено відповідача у справі Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ - 43141377) на його правонаступника - Головне управління ДПС у Київській області (код ЄДРПОУ - 44096797), відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про виключення документів із числа доказів, частково задоволено клопотання про витребування доказів.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" було задоволено частково, вирішено стягнути з Головного управління ДПС у Київській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" 1 116 497,11 грн - суми основного боргу, 101 699, 45 грн - пені, 19 958,10 грн - 3% річних, 44 206,35 грн - інфляційних втрат та 19 235,42 грн - витрат по сплаті судового збору, у задоволенні іншої частини позову - відмовлено.
Постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Київській області залишено без задоволення, рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 у справі №910/17281/21 залишено без змін.
На виконання рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022, залишеного без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023, було видано наказ від 17.04.2023.
Постановою Верховного Суду від 03.08.2023 касаційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області задоволено частково, рішення Господарського суду міста Києва від 30.11.2022 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.03.2023 у справі № 910/17281/21 скасовано, справу №910/17281/21 направлено на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.
При цьому, Верховний Суд у своїй постанові зазначив, що під час нового розгляду суду, для визначення обставин, чи були погоджені та укладені сторонами додаткові угоди №1-3 до договору, суд повинен встановити факт отримання відповідачем проектів додаткових угод до договору від АТ "Київоблгаз", факт підписання/погодження цих додаткових угод уповноваженими представниками відповідача та відповідність таких додаткових угод імперативним приписам статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
За результатами проведення автоматизованого розподілу справи №910/17281/21, остання була передана на розгляд судді Пукшин Л.Г., що відображено у витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 04.09.2023.
Ухвалою Господарського суду від 07.09.2023 прийнято справу № 910/17281/21 до свого провадження, вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 04.10.2023.
04.10.2023 Головним управлінням ДПС у Київській області через загальний відділ діловодства суду подано клопотання про призначення експертизи, в якому відповідач зазначив, що предметом доказування у даній справі є обставина щодо укладання додаткових угод № 1-3 з ТОВ "Київоблгаз". Оскільки, за переконанням відповідача, такі угоди не укладалися останнім, сума перевищення зобов'язань не була прийнята Головним управлінням ДПС у Київській області, а відтак є необхідність у проведені експертизи та дослідження вказаних додаткових угод.
У судовому засіданні 04.10.2023 проголошено протокольну ухвалу про доручення клопотання відповідача до матеріалів справи та відкладення підготовчого засідання на 18.10.2023.
16.10.2023 відповідачем через загальний відділ діловодства суду подано доповнення до клопотання про призначення експертизи, в якому фактично відповідачем викладено заперечення на позовну заяву, заявлено клопотання про витребування у позивача оригіналів додаткових угод № 1-3 до договору №41FB417-767-20 на постачання природного газу від 29.10.2020, актів приймання-передачі природного газу за грудень 2020, січень-березень 2021 та зазначено про проведення почеркознавчої експертизи додаткових угод №1-3 та актів приймання-передачі.
У судовому засіданні 18.10.2023 проголошено протокольну ухвалу відкладення підготовчого засідання на 01.11.2023.
30.10.2023 відповідачем через загальний відділ діловодства суду подано уточнення до наданого доповнення до клопотання про призначення експертизи, відповідно до якого Головне управління ДПС у Київській області просило суд призначити у справі судову почеркознавчу експертизу, на розгляд якої поставити відповідні питання.
30.10.2023 відповідачем через загальний відділ діловодства суду також подано клопотання про витребування у позивача: доказів отримання відповідачем додаткових угод № 1-3 до договору №41FB417-767-20 на постачання природного газу від 29.10.2020 та актів приймання-передачі природного газу грудень 2020, січень-березень 2021.
01.11.2023 відповідачем через загальний відділ діловодства суду подано клопотання про долучення до матеріалів справи доказів, а саме: листа Білоцерківської окружної прокуратури від 05.10.2023 № 50-10177 вих-23 та витягу з Єдиного державного реєстру досудових розслідувань за №420231120300000403 за ознаками кримінального правопорушення.
У судовому засіданні 01.11.2023 судом було проголошено протокольні ухвали про відмову у задоволенні клопотання відповідача про витребування доказів та про задоволення клопотання позивача про долучення доказів та про відкладання підготовчого засідання на 22.11.2023, з урахуванням принципу розумності строків у відповідності до ст. 6 Конвенції про захист прав людини.
У судовому засіданні 22.11.2023 судом було проголошено протокольну ухвалу про витребування у позивача оригіналів додаткових угод № 1-3 до договору №41FB417-767-20 на постачання природного газу від 29.10.2020 та актів приймання-передачі природного газу грудень 2020, січень-березень 2021, у зв'язку з чим відкладено підготовче засідання на 06.12.2023.
У судовому засіданні 06.12.2023 представник позивача повідомив суд про неможливість виконання вимог суду, через відсутність вказаних оригіналів документів у позивача та неможливість їх знаходження станом на грудень 2023 року.
Також судом за результатами розгляду клопотання відповідача про призначення почеркознавчої експертизи, враховуючи відсутність оригіналів об'єктів дослідження та неможливість відповідача забезпечити явку особи, оригінальність підпису якого, підлягав експертному дослідженню, суд оголосив протокольну увалу про відмову у його задоволенні.
У судовому засіданні 06.12.2023 судом оголошено протокольну ухвалу про закриття підготовчого засідання та призначення справи до розгляду по суті у судовому засіданні 20.12.2023.
У судовому засіданні 20.12.2023 судом заслухано пояснення представників сторін, на стадії запитання-відповіді оголошено перерву до 17.01.2024.
У судовому засіданні 17.01.2024 представник відповідача зазначив, що на запитання суду щодо обсягу спожитого газу за спірний період просив долучити до матеріалів справи письмові пояснення та додаткові докази, зокрема договір, який був укладений у 2021 році з іншим постачальником.
У судовому засіданні 06.12.2023 судом оголошено ухвалу про перехід зі стадії розгляду справи №910/17281/21 по суті на стадію підготовчого провадження, підготовче засідання призначено на 07.02.2024, разом з цим суд дійшов висновку про задоволення клопотання відповідача та долучення до матеріалів пояснення з доказами, що були подані у судовому засіданні 17.01.2024.
У судовому засіданні 07.02.2024 судом було проголошено протокольну ухвалу про відкладення підготовчого засідання на 21.02.2024.
21.02.2024 до відділу діловодства суду представником Головного управління ДПС у Київській області подано пояснення, у яких відповідачем зазначено, що визначений в актах приймання-передачі газу тариф не відповідає умовам договору, таким чином ГУ ДПС у Київській області повністю виконала свої обов'язки щодо сплати коштів за спожитий газ.
Разом з поясненнями представником відповідача подано також клопотання, в якому Головне управління ДПС у Київській області просило суд: залучити в якості свідка для участі у судовому засіданні особу, яка займала посаду заступника начальника - заступника начальника ГУ ДПС у Київської області та якою було підписано договір від 29.10.2020 №41FB417-767-20; залучити в якості свідка для участі у судовому засіданні начальника управління інфраструктури та господарського забезпечення ГУ ДПС у Київській області як відокремленого підрозділу ДПС; витребувати від ГУ ДПС у м. Києві копії податкових накладних, зареєстрованих позивачем за період з 01.10.2020 по 31.03.2021.
21.02.2024 через підсистему "Електронний суд" представником Головного управління ДПС у Київській області подано письмові пояснення, у яких позивач просив суд долучити до матеріалів справи відомості з Інформаційної платформи щодо дати виключення з Реєстру постачальника - ТОВ «Київоблгаз Збут» споживача - Головне управління ДПС у Київській області, та дані з Інформаційної платформи за період з листопада 2020 року по березень 2021 року щодо обсягів споживання природного газу Головним управлінням ДПС у Київській області, що були зареєстровані за Постачальником - ТОВ «Київоблгаз Збут».
У судовому засіданні 07.02.2024 судом було проголошено протокольну ухвалу про залишення без розгляду клопотання відповідача про залучення свідків.
Статтею 73 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За приписами статті 88 Господарського процесуального кодексу України показання свідка викладаються ним письмово у заяві свідка. У заяві свідка зазначаються ім'я (прізвище, ім'я та по батькові), місце проживання (перебування) та місце роботи свідка, поштовий індекс, реєстраційний номер облікової картки платника податків свідка за його наявності або номер і серія паспорта, номери засобів зв'язку та адреси електронної пошти (за наявності), обставини, про які відомо свідку, джерела обізнаності свідка щодо цих обставин, а також підтвердження свідка про обізнаність із змістом закону щодо кримінальної відповідальності за надання неправдивих показань та про готовність з'явитися до суду за його викликом для підтвердження своїх свідчень. Підпис свідка на заяві посвідчується нотаріусом. Не вимагається нотаріальне посвідчення підпису сторін, третіх осіб, їх представників, які дали згоду на допит їх як свідків. Заява свідка має бути подана до суду у строк, встановлений для подання доказів.
В той же час, матеріали справи не містять письмових заяв свідків, складених у порядку, передбаченому ст. 88 ГПК України особами, яких відповідач просив залучити у якості свідків, у зв'язку з чим підстави для виклику зазначених осіб для допиту відсутні.
У судовому засіданні 07.02.2024 судом оголошено перерву до 11.03.2024.
11.03.2024 через підсистему "Електронний суд" представником Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" подано клопотання про прийняття до розгляду та доручення до матеріалів справи податкових накладних за період з 24.12.2020 по 23.12.2023, а також платіжних інструкцій за період з 23.12.2020 по 23.12.2023.
У підготовчому засіданні 11.03.2024 судом оголошено перерву до 03.04.2024.
01.04.2024 представником Головного управління ДПС у Київській області подано пояснення, у яких відповідач зазначає, що пред'явлена сума перевищення зобов'язань не була прийнята Головним управлінням ДПС у Київській області до обліку, а додаткові угоди № 1-3 до договору не укладались між позивачем та відповідачем.
Цією ж датою, через підсистему "Електронний суд" представником позивача подано клопотання про зупинення провадження по справі, у якому Товариство з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" просило зупинити провадження по справі №910/17281/21 до отримання рішення суду у справі за кримінальним провадженням №42023112030000403.
У судовому засіданні 03.04.2024 судом було проголошено протокольну ухвалу про доручення до матеріалів справи пояснень відповідача та відмову у задоволенні клопотання позивача про зупинення провадження по справі.
Відповідно до приписів п. 5 ч. 1 ст. 227 Господарського процесуального кодексу України суд зобов'язаний зупинити провадження у справі у випадку об'єктивної неможливості розгляду цієї справи до вирішення іншої справи, що розглядається в порядку конституційного провадження, адміністративного, цивільного, господарського чи кримінального судочинства, - до набрання законної сили судовим рішенням в іншій справі; суд не може посилатися на об'єктивну неможливість розгляду справи у випадку, коли зібрані докази дозволяють встановити та оцінити обставини (факти), які є предметом судового розгляду.
Зупинення провадження у справі - це тимчасове й повне припинення всіх процесуальних дій у справі, що викликане настанням зазначених у законі причин, що перешкоджають подальшому руху процесу і щодо яких невідомо, коли вони можуть бути усунені.
Під неможливістю розгляду даної справи слід розуміти неможливість для даного господарського суду самостійно встановити обставини, які встановлюються іншим судом в іншій справі, у зв'язку з непідвідомчістю або непідсудністю іншої справи даному господарському суду, одночасністю розгляду двох пов'язаних між собою справ різними судами або з інших причин.
Метою зупинення провадження у справі до розгляду іншої справи є виявлення обставин, підстав, фактів тощо, що не можуть бути з'ясовані та встановлені у даному процесі, проте які мають значення для справи, провадження у якій зупинено.
Для вирішення питання про зупинення провадження у справі господарський суд у кожному випадку повинен з'ясовувати чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
Виходячи зі змісту вказаної норми, для вирішення питання про зупинення провадження у справі, господарський суд у кожному випадку повинен з'ясувати, як справа, що розглядається даним судом, є пов'язаною із справою, що розглядається іншим судом, а також чим обумовлюється неможливість розгляду даної справи.
В обґрунтування щодо необхідності зупинення провадження справи позивач зазначає, що у порядку кримінального судочинства сектором дізнання Білоцерківського районного управляння Головного управління Національної поліції в Київській області з 04.10.2023 ведеться розслідування (кримінальне провадження №420231120300000403) кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 384 КК України, яке скоєне посадовими особами ТОВ "Київоблгаз" при укладенні угоди про постачання газу ГУ ДПС у Київській області.
Як зазначено вище, підставою для зупинення провадження у справі на підставі ч.5 ст. 227 ГПК України є не лише пов'язаність справ, а і об'єктивна неможливість розгляду даної справи до вирішення справи іншим судом яка полягає в тому, що обставини, які розглядаються іншим судом, не можуть бути встановлені господарським судом самостійно у даній справі через обмеженість своєї юрисдикції щодо конкретної справи внаслідок: непідвідомчості; обмеженості предметом позову; неможливості розгляду тотожної справи; певної черговості розгляду вимог.
Сама по собі взаємопов'язаність справ ще не свідчить про неможливість розгляду даної справи до прийняття рішення у іншій справі, оскільки незалежно від результату розгляду справи (провадження №420231120300000403) господарський суд має достатньо правових підстав для розгляду та вирішення по суті справи № 910/17281/23.
Окрім того, у матеріалах справи відсутні докази передання до суду справи, до якої відповідач просить зупинити провадження у даній справі.
За таких обставин суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання відповідача про зупинення провадження у справі №910/17281/23 до отримання рішення суду у справі за кримінальним провадженням №42023112030000403.
У судовому засіданні 17.04.2024 суд на місці ухвалив закрити підготовче провадження та призначити справу №910/17281/21 до розгляду по суті на 08.05.2024.
У судовому засіданні 08.05.2024 представник позивача позовні вимоги підтримав, просив задовольнити, в свою чергу представник відповідача проти задоволення позову заперечив, просив відмовити.
На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників учасників справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд
29.10.2020 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (далі -постачальник) та Головним управління ДПС у Київській області (далі - споживач) було укладено договір №41FB417-767-20 на постачання природного газу (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1. якого постачальник зобов'язується з 01.11.2020 до 31.12.2020 поставити споживачеві у власність товар за визначеним предметом закупівлі - газове паливо код 09120000-6 за ДК 021:2015 (природний газ) відповідно до специфікації (додаток №1 до цього договору), яка є невід'ємною частиною цього договору, а споживач - зобов'язується прийняти цей товар у власність та оплатити його на умовах, визначених цим договором.
У преамбулі договору зазначено, що при його укладенні сторони керувались положеннями Закону України "Про ринок природного газу", Кодексом газотранспортної системи, Кодексом газорозподільної системи, Правилами постачання природного газу, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України з урахуванням особливостей, визначених Законом України "Про публічні закупівлі" від 25.12.2015 №922-VIII, іншими нормативно-правовими актами.
Відповідно до пункту 2.1 договору, постачальник передає споживачу газ у 2020 році (листопад-грудень) в обсязі 43 998 метрів куб.
Згідно п. 2.2 договору, річні та місячні планові обсяги (об'єми) постачання/споживання природного газу для підпорядкованих об'єктів наведено в додатку №2 до цього договору, що є невід'ємною частиною договору. Споживач та постачальник мають право на коригування підтверджених обсягів (об'ємів) природного газу, в тому числі протягом розрахункового періоду, в порядку, встановленому Кодексом газотранспортної системи. За розрахункову одиницю поставленого природного газу приймається метр кубічний природного газу, приведений до стандартних умов і виражений в енергетичних одиницях.
Приймання-передача газу, поставленого постачальником споживачеві у відповідному місяці, оформляється щомісячним актом приймання-передачі природного газу із обов'язковим зазначенням обсягу спожитого газу в розрізі об'єктів (далі - акт приймання-передачі газу) (п. 3.4 договору).
Пунктом 3.5 договору передбачено, що визначення (звіряння) фактичного обсягу поставленого (спожитого) природного газу між сторонами здійснюється в наступному порядку: за підсумками розрахункового періоду споживач до 05 числа місяця, наступного за розрахунковим, зобов'язаний надати постачальнику копію відповідного акта про фактичний обсяг розподіленого (протранспортованого) природного газу споживачу за розрахунковий період, що складений між оператором ГРМ та споживачем, відповідно до вимог Кодексу ГРМ (п.п. 3.5.1.); На підставі отриманих від споживача даних та/або даних оператора ГРМ постачальник протягом трьох робочих днів готує два примірники акта приймання-передачі природного газу за розрахунковий період, підписаних уповноваженим представником постачальника (п.п. 3.5.2.); Споживач протягом двох днів з дати одержання акта приймання-передачі газу зобов'язується повернути постачальнику один примірник оригіналу акта приймання-передачі газу, підписаний уповноваженим представником споживача та скріплений печаткою споживача, або надати в письмовій формі мотивовану та обґрунтовану відмову від підписання акта приймання-передачі газу (п.п. 3.5.3.); У випадку відмови споживача від підписання акта приймання-передачі природного газу розбіжності підлягають врегулюванню відповідно до умов договору або в порядку, передбаченому чинним законодавством України. До врегулювання сторонами розбіжностей, обсяги використання встановлюються відповідно до даних оператора ГРМ/ГТС (п.п. 3.5.4.); У випадку не повернення споживачем підписаного оригіналу акту приймання-передачі газу, або ненадання письмової обґрунтованої відмови від його підписання до 10 числа місяця, наступного за звітним, такий акт вважається підписаним споживачем, а обсяг спожитого газу встановлюється відповідно до даних Оператора ГРМ (п.п. 3.5.5.).
Відповідно до п. 4.1 договору, кількість газу, яка постачається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу.
Згідно п. 5.1 договору, ціна за 1000 метрів куб. газу за цим договором на природний газ є договірною і становить 7 863,89 грн.
Відповідно до п. 5.3 договору, загальна вартість цього договору становить 345 995,45 грн, у т.ч. ПДВ 20% - 57 665,91 грн.
Згідно пункту 6.2 договору, розрахунки за реалізований споживачеві газ здійснюються за цінами та тарифами, що визначені на день підписання договору.
Пунктом 6.6 договору передбачено, що оплата вартості природного газу здійснюється споживачем в безготівковій формі, у національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника за фактично спожитий природний газ до 25 числа місяця наступного за місяцем постачання на підставі акту приймання-передачі підписаного представниками сторін.
Акт приймання-передачі готує постачальник, підписує та передає уповноваженому представнику споживача до 10 числа місяця наступного за місяцем постачання (п. 6.7 договору).
За невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених чинним законодавством України, а також цим договором (8.1. договору).
Пунктом 8.5. договору сторони погодили, що за прострочення платежу з вини споживача останній сплачує постачальнику пеню в розмірі однієї облікової ставки Національного банку України від суми заборгованості (затримка платежу з обставин, за які відповідає Державна казначейська служба України, не вважаються виною споживача).
Договір набуває чинності з дати його підписання уповноваженими представниками сторін і діє в частині реалізації газу з 01 листопада 2020 року до 31 грудня 2020 року, а в частині грошових зобов'язань при наявності фінансування - до повного розрахунку. Дія цього договору може продовжуватися на строк, достатній для проведення процедури закупівлі на початку наступного року, в обсязі, що не перевищує 20 відсотків суми, визначеної в договорі, укладеному в попередньому році, якщо видатки на цю мету затверджено в установленому порядку (п. 12.1 - 12.2 договору).
Специфікацією (Додаток №1) до договору сторонами узгоджено поставку товару: природній газ у кількості 43 998, 00 м.куб. за ціною 6,553242 на суму 345 995, 45 грн з ПДВ.
Як зазначає позивач, в подальшому між сторонами укладено додаткові угоди, а саме:
додатковою угодою №1 від 30.10.2020 (далі - додаткова угода №1) сторонами було внесено зміни до договору, а саме викладено пункт 5.1. договору в наступній редакції: "З 01 листопада 2020 року ціна за 1 куб. м. природного газу становить 7,374909 грн, крім того ПДВ - 1,474982 грн, а всього з ПДВ - 8,849891 грн";
додатковою угодою №2 від 31.12.2020 (далі - додаткова угода №2) сторонами викладено пункт 5.1. договору в наступній редакції: "З 01 січня 2021 року ціна за 1 куб. м. природного газу становить 8,250001 грн, крім того ПДВ - 1,650000 грн, а всього з ПДВ - 9,900001 грн";
додатковою угодою №3 від 31.12.2020 (далі - додаткова угода №3) сторонами погоджено збільшити суму договору на суму 69 199,09 грн з ПДВ (на суму, що не перевищує 20% від суми, визначеної у договорі, та продовжити термін дії договору на строк, достатній для проведення процедури закупівлі, до 28.02.2021.
Позивачем також надані акти приймання-передачі природного газу: №КОЗ80025578 від 30.11.2020 на суму 178 248,84 грн (переданий обсяг - 20 141,36 м.куб.), № КОЗ80028236 від 31.12.2020 на суму 295 483,08 грн (переданий обсяг - 33 388,33 м.куб.), №КОЗ81001813 від 31.01.2021 на суму 349 080,48 грн (переданий обсяг - 35 260,65 м.куб.), №КОЗ81004628 від 28.02.2021 на суму 350 921,09 грн (переданий обсяг - 35 446,57 м.куб.), №КОЗ81007140 від 31.03.2021 на суму 288 759,07 грн (переданий обсяг - 29 167,58 м.куб.), підписані як з боку споживача, так і постачальника.
Так позивач вказує про те, що на виконання умов договору (з урахуванням змін, внесених до договору додатковими угодами №1-3) він поставив, а відповідач прийняв природний газ на загальну суму 1 462 492,56 грн у загальному об'ємі 153 404,49 м.куб.
Неповна оплата відповідачем вартості поставленого природного газу у період з листопада 2020 року по березень 2021 року на суму 1 116 497,11 грн і стала підставою для звернення позивача до суду з позовом у даній справі.
Крім того, позивачем заявлені вимоги про стягнення з відповідача 102 158,39 грн пені, 20 049,87 грн 3% річних та 44 206, 36 грн інфляційних витрат.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач вказує на те, що додаткові угоди №1-3 до договору Головному управлінню ДПС у Київській області не надходили, а отже, і не укладались. За твердженням відповідача, ним повністю виконано свої зобов'язання за договором та сплачено на користь позивача вартість спожитого природного газу за договором у розмірі 345 995,45 грн; подані позивачем на обґрунтування позовних вимог додаткові угоди №1-3 до договору та акти приймання-передачі природного газу від 31.12.2020 №КОЗ80028236, від 31.01.2021 №КОЗ81001813, від 28.02.2021 №КОЗ81004628, від 31.03.2021 №КОЗ81007140 не містять відтиску гербової печатки відповідача та не надходили на адресу відповідача, отже додаткові угоди між сторонами укладено не було; заявлена позивачем вартість природного газу за ціною, визначеною у додаткових угодах до договору суперечить умовам договору та перевищує законодавчо-визначені обмеження збільшення ціни договору.
Відповідач вважає, що у такому разі не має обов'язку оплачувати визначену позивачем вартість природного газу.
При цьому, Верховний Суд у своїй постанові від 03.08.2023 зазначив, що під час нового розгляду суду, для визначення обставин, чи були погоджені та укладені сторонами додаткові угоди №1-3 до договору, суд повинен встановити факт отримання відповідачем проектів додаткових угод до Договору від АТ "Київоблгаз", факт підписання/погодження цих додаткових угод уповноваженими представниками відповідача та відповідність таких додаткових угод імперативним приписам статті 41 Закону України "Про публічні закупівлі".
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступних висновків.
Стаття 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до статей 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов'язань та є обов'язковим для виконання сторонами.
Зобов'язання, в силу вимог статей 526, 525 Цивільного кодексу України, має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься і у ст. 193 Господарського кодексу України.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж норми унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Згідно зі статтею 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Як зазначалося вище, підставою для звернення до суду з даним позовом стала нездійснена відповідачем у повному обсязі оплата поставленого газу за договором, з урахуванням внесених змін щодо ціни товару, суми договору та строку дії договору шляхом укладання додаткових угод №1 від 30.10.2020, №2 від 31.12.2020, №3 від 31.12.2020, копії яких наявні у матеріалах справи.
Натомість, відповідач заперечує проти факту укладення зазначених додаткових угод, зазначивши, що йому такі не надходили, а надані позивачем копії не містять відтиску гербової печатки відповідача.
Статтею 204 Цивільного кодексу України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Згідно ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 91 ГПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним цифровим підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Поряд з тим, в силу положень частини шостої статті 91 ГПК України, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу, якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Тлумачення статті 91 ГПК України свідчить, що наведеною нормою визначено загальні вимоги щодо письмових доказів у справі та врегульовано, що якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не поданий, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
Такий наслідок неподання для огляду оригіналу письмового доказу є імперативним, а отже, для підтвердження відповідності копії оригіналу документа сторона спору зобов'язана надати суду для огляду оригінал письмового документа або зазначити про наявність в іншої особи оригіналу цього письмового документа (постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі №906/1336/19).
Відтак, оскільки копії додаткових угод №1-3 до договору, що містяться в матеріалах справи та надані позивачем в обґрунтування підстав заявленого позову, були поставлені відповідачем під сумнів на їх відповідність оригіналу та існування взагалі, суд у відповідності до частини 4, 5 статті 233 Господарського процесуального кодексу України, постановив ухвалу, яка занесена до протоколу судового засідання від 22.11.2023 про витребування у позивача оригіналів додаткових угод № 1-3 до договору №41FB417-767-20 на постачання природного газу від 29.10.2020, а також актів приймання-передачі природного газу грудень 2020, січень-березень 2021, у зв'язку з чим відкладено підготовче засідання на 06.12.2023.
Втім, у судовому засіданні 06.12.2023 представник позивача повідомив суд про неможливість виконання вимог суду через відсутність вказаних оригіналів документів у позивача та неможливість їх знаходження станом на грудень 2023.
Таким чином, враховуючи імперативні наслідки неподання учасником справи витребуваних судом оригіналів письмових доказі, встановлені ст. 91 ГПК України, надані позивачем копії додаткових угод №1 від 30.10.2020, №2 від 31.12.2020, №3 від 31.12.2020, а також актів приймання-передачі природного газу №КОЗ80025578 від 30.11.2020, №КОЗ80028236 від 31.12.2020, №КОЗ81001813 від 31.01.2021, №КОЗ81004628 від 28.02.2021, №КОЗ81007140 від 31.03.2021 не беруться судом до уваги.
При цьому, у ст. 2, 13 Господарського процесуального кодексу України закріплений принцип змагальності господарського судочинства, відповідно до якого кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") наголошено, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". …Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №904/1103/20 та від 25.06.2020 у справі №924/266/18.
Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.
Відтак, з огляду на вищевикладене, за відсутності у матеріалах справи належних та допустимих доказів на підтвердження укладення сторонами додаткових угод №1 від 30.10.2020, №2 від 31.12.2020, №3 від 31.12.2020, суд дійшов висновку, що такі не були укладені між сторонами.
Окрім того, надаючи оцінку доводам позивача, суд враховує, що зміна ціни за одиницю товару більше ніж на 10 відсотків (у даному випадку, шляхом укладення додаткових угод №1 від 23.03.2020, №2 від 07.04.2020) не відповідає умовам пункту 2 частини четвертої статті 36 Закону України "Про публічні закупівлі".
Особливості укладання договорів за державним замовленням (державних контрактів) визначаються Законом України "Про публічні закупівлі".
Відповідно до пункту 5 статті 1 Закону України "Про публічні закупівлі" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, договір про закупівлю - договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.
За приписами ст. 37 Закону України "Про публічні закупівлі" договір про закупівлю є нікчемним у разі: його укладення з порушенням вимог частини четвертої статті 36 цього Закону; його укладення в період оскарження процедури закупівлі відповідно до статті 18 цього Закону; його укладення з порушенням строків, передбачених частиною другою статті 32 та абзацом восьмим частини третьої статті 35 цього Закону, крім випадків зупинення перебігу строків у зв'язку з розглядом скарги органом оскарження відповідно до статті 18 цього Закону.
Статтею 36 Закону України "Про публічні закупівлі" визначені основні вимоги до договору про закупівлю та внесення змін до нього, зокрема ч 1, 2 вказаної статті визначено, що договір про закупівлю укладається відповідно до норм Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених цим Законом. Учасник - переможець процедури закупівлі під час укладення договору повинен надати дозвіл або ліцензію на провадження певного виду господарської діяльності, якщо отримання такого дозволу або ліцензії на провадження такого виду діяльності передбачено законодавством.
Згідно з ч. 4 вказаної статті умови договору про закупівлю не повинні відрізнятися від змісту тендерної пропозиції за результатами аукціону (у тому числі ціни за одиницю товару) переможця процедури закупівлі або ціни пропозиції учасника у разі застосування переговорної процедури. Істотні умови договору про закупівлю не можуть змінюватися після його підписання до виконання зобов'язань сторонами в повному обсязі, крім випадків: зменшення обсягів закупівлі, зокрема з урахуванням фактичного обсягу видатків замовника (п.1); зміни ціни за одиницю товару не більше ніж на 10 відсотків у разі коливання ціни такого товару на ринку, за умови, що зазначена зміна не призведе до збільшення суми, визначеної в договорі (п.2) тощо.
Відповідно до п. 7 ч. 2 ст. 22 Закону "Про публічні закупівлі" тендерна документація має містити проект договору про закупівлю з обов'язковим зазначенням порядку змін його умов.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Закон "Про публічні закупівлі" не містить виключень з цього правила.
Отже, зміна істотних умов договору про закупівлю (збільшення ціни за одиницю товару) є правомірною виключно за таких умов: відбувається за згодою сторін; порядок зміни умов договору має бути визначений самим договором (відповідно до проекту, який входив до тендерної документації); підстава збільшення - коливання ціни такого товару на ринку (обґрунтоване і документально підтверджене постачальником); ціна за одиницю товару може збільшуватися не більше ніж на 10%; загальна сума (ціна) договору не повинна збільшуватися.
Суд вважає, що метою регулювання, передбаченого ст. 36 Закону "Про публічні закупівлі", а саме закріплення можливості сторін змінити умови укладеного договору шляхом збільшення ціни за одиницю товару до 10% є запобігання ситуаціям, коли внаслідок істотної зміни обставин укладений договір стає вочевидь невигідним для постачальника.
Так, ст. 652 Цивільного кодексу України передбачає, що у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору, договір може бути змінений або розірваний за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті зобов'язання. Зміна обставин є істотною, якщо вони змінилися настільки, що, якби сторони могли це передбачити, вони не уклали б договір або уклали б його на інших умовах. Через зміну істотних обставин договір може бути змінений за рішенням суду на вимогу заінтересованої сторони за наявності одночасно таких умов: 1) в момент укладення договору сторони виходили з того, що така зміна обставин не настане; 2) зміна обставин зумовлена причинами, які заінтересована сторона не могла усунути після їх виникнення при всій турботливості та обачності, які від неї вимагалися; 3) виконання договору порушило б співвідношення майнових інтересів сторін і позбавило б заінтересовану сторону того, на що вона розраховувала при укладенні договору; 4) із суті договору або звичаїв ділового обороту не випливає, що ризик зміни обставин несе заінтересована сторона.
Для того, щоб за таких обставин не був розірваний вже укладений договір і щоб не проводити новий тендер, закон дає можливість збільшити ціну, але не більше як на 10%. Інше тлумачення відповідної норми Закону "Про державні закупівлі" нівелює, знецінює, робить непрозорою процедуру відкритих торгів. Суд вважає, що обмеження 10% застосовується як максимальний ліміт щодо зміни ціни, визначену в договорі, незалежно від того, як часто відбуваються такі зміни (кількість підписаних додаткових угод).
Тендер проводиться не лише для того, щоб закупівля була проведена на максимально вигідних для держави умовах, але й для того, щоб забезпечити однакову можливість всім суб'єктам господарювання продавати свої товари, роботи чи послуги державі.
Відповідно до ст. 5 Закону "Про публічні закупівлі", закупівлі здійснюються за принципом відкритості та прозорості на всіх їх стадіях; метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.
Отже, перемога у тендері (закупівля за державні кошти) та укладення договору з однією ціною та її подальше підвищення на 25, 89% шляхом так званого "каскадного" укладення п'яти додаткових угод є нечесною і недобросовісною діловою практикою з боку постачальника.
Аналогічна правова позиція викладена у поставі Верховного Суду від 18.06.2021 у справі № 927/491/19.
Крім того, в матеріалах справи відсутні належні та допустимі докази в розумінні ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності обґрунтованих та документально підтверджених підстав для внесення змін до договору на постачання природного газу від 29.10.2020 №41FB417-767-20.
Відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Недійсність додаткових угод означає, що зобов'язання сторін регулюються договором. Відтак і поставка товару, і його оплата мала здійснюватися сторонами відповідно до умов укладеного договору.
У ст. 669 Цивільного кодексу України визначено, що кількість товару, що продається, встановлюється у договорі купівлі-продажу у відповідних одиницях виміру або грошовому вираженні.
Відповідно до п. 4.1 договору, кількість газу, яка постачається споживачу, визначається за показами комерційних вузлів обліку газу.
У матеріалах справи наявна довідка АТ "Київоблгаз" про об'єм розподіленого природного газу споживачем ГУ ДПС у Київській області згідно договору розподілу природного газу №42ВВ810-3310-20 від 28.02.2020 за період листопад 2020 року - березень 2021 року, відповідно до якого за листопад 2020 року розподілено 20 141,36 м.куб. газу, за грудень 2020 року - 33 388,33 м.куб., за січень 2021 року- 35 260,65 м.куб, за лютий 2021 року - 35 446,57 м.куб., за березень 2021 року - 29 167,58 м.куб.; всього розподілено 153 404,49 м.куб.
Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт поставки позивачем відповідачу природного газу у кількості 153 404, 49 м.куб. на підставі договору від 29.10.2020 №41FB417-767-20.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару (ст. 692 ЦК України).
Частинами 2, 3 ст. 670 Цивільного кодексу України визначено, що якщо продавець передав покупцеві більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, покупець зобов'язаний повідомити про це продавця. Якщо в розумний строк після одержання такого повідомлення продавець не розпорядиться товаром, покупець має право прийняти весь товар, якщо інше не встановлено договором. Якщо покупець прийняв більшу кількість товару, ніж це встановлено договором купівлі-продажу, він зобов'язаний оплатити додатково прийнятий товар за ціною, встановленою для товару, прийнятого відповідно до договору, якщо інша ціна не встановлена за домовленістю сторін.
Враховуючи викладене, факт споживання відповідачем природного газу у більшому обсязі, ніж визначений умовами договору на постачання природного газу від 29.10.2020 №41FB417-767-20, не звільняє останнього від обов'язку з оплати вартості таких обсягів за ціною, погодженою сторонами у договорі.
Так, за розрахунком суду, виходячи з обсягів поставленого природного газу протягом спірного періоду та ціни, визначеної сторонами у п. 5.1 договору, з урахуванням часткової оплати, здійсненої відповідачем у грудні 2020 року, належною до сплати сумою за отриманий природний газ є 880 220, 02 грн.
Втім, як встановлено судом, відповідач оплату природного газу в повному обсязі не здійснив.
З огляду на вищевикладене, враховуючи, що факт поставки позивачем природного газу, який не був оплачений відповідачем, підтверджений матеріалами справи та не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 880 220, 02 грн, у зв'язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню частково.
Разом з цим, оскільки оплата отриманого природного газу не здійснена у передбачені договором строки, позивачем нараховано пеню за період з 25.01.2021 по 21.10.2021 у загальному розмірі 102 158, 39 грн.
Статтею 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов'язання, настають наслідки, встановлені договором або законом, в тому числі, сплата неустойки. Приписами ст. 230 ГК України також встановлено, що у разі порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання, він зобов'язаний сплатити штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, пеня, штраф).
Згідно ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Порушенням зобов'язання, у відповідності до ст. 610 Цивільного кодексу України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності, зокрема, сплати пені, штрафу.
Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Пунктом 6.6 договору передбачено, що оплата вартості природного газу здійснюється споживачем в безготівковій формі, у національній валюті України на розрахунковий рахунок постачальника за фактично спожитий природний газ до 25 числа місяця наступного за місяцем постачання на підставі акту приймання-передачі підписаного представниками сторін.
Як встановлено судом, поставка товару, за прострочення оплати якого позивачем нарахована пеня, відбулась у період з січня по березень 2021 року.
Тоді як, договір в частині реалізації газу припинив свою дію 31.12.2020 (п. 12.1. договору).
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про відсутність порушеного відповідачем договірного зобов'язання у спірний період, у зв'язку з чим відсутні правові підстави для стягнення пені.
Окрім цього, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, позивачем нараховані 3% річних в сумі 20 049,87 грн та інфляційні втрати у розмірі 44 206, 36 грн за період з 25.01.2021 по 21.10.2021.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду №910/12604/18 від 01.10.2019 та у постанові Верховного Суду України у постанові №3-12г10 від 08.11.2010).
Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог в цій частині з огляду на невірно визначену суму основного боргу та оскільки позивачем помилково включено до розрахунку останній день строку виконання грошового зобов'язання, а відтак, за розрахунком суду, стягненню з відповідача підлягають інфляційні втрати у розмірі 43 000, 75 грн та 3% річних у розмірі 15 706, 34 грн, в іншій частині цих вимог позивачу належить відмовити.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Під час розгляду справи відповідачем не доведено суду належними та допустимими доказами факту оплати отриманого від позивача природного газу за договором №41FB417-767-20 на постачання природного газу від 29.10.2020 у повному обсязі або відстуності у нього обов'язку з оплати наявної заборгованості, в свою чергу позивачем не надано суду належних та допустимих доказів погодження сторонами внесення змін до договору щодо ціни та строку дії договору.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
На підставі викладеного, враховуючи положення ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати зі сплати судового збору покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись ст. 129, 236-238, 240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити частково.
2. Стягнути з Головного управління ДПС у Київській області (03151, м.Київ, вул. Свята Хороброго, буд. 5-А, код ЄДРПОУ - 44096797) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Київоблгаз Збут" (04108, м. Київ, пр. Свободи, 2Г, літ А, код ЄДРПОУ - 39592941) заборгованість у розмірі 880 220 грн 02 коп., 3% річних у розмірі 15 706 грн 34 коп.; інфляційні втрати у розмірі 43 000 грн 75 коп. та витрати по сплаті судового збору у розмірі 14 083 грн 90 коп.
3. В іншій частині позовних вимог відмовити.
4. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст складено 20.05.2024
Суддя Л.Г. Пукшин