Номер провадження 22-ц/821/824/24Головуючий по 1 інстанції
Справа №711/4067/18 Категорія: 304090000 Смоляра А.О.
Доповідач в апеляційній інстанції
Новіков О. М.
14 травня 2024 року м. Черкаси
Черкаський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Новікова О.М.,
Гончар Н.І., Фетісової Т.Л.,
за участю секретаряШирокової Г.К.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу, -
16.02.2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути із відповідача на свою користь борг в сумі 104975,00 грн. та судові витрати у справі, що складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу. В обґрунтування вказав, що 20.02.2015 він надав ОСОБА_1 позику в сумі 95000,00 грн. Вказане підтверджується розпискою від 20.02.2015. Відповідач зобов'язався повернути всю суму позики до 20.03.2015, проте станом на 16.02.2018 не виконав свого обов'язку, чим порушим умови договору. Враховуючи індекс інфляції та 3% річних від простроченої заборгованості, загальний борг відповідача перед позивачем становить 104975,00 грн.
12.03.2018 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути із відповідача на свою користь борг в сумі 172000,00 грн. та судові витрати у справі, що складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу. В обґрунтування вказав, що 10.11.2015 він надав ОСОБА_1 позику в сумі 160000,00 грн. Вказане підтверджується розпискою від 10.11.2015. Відповідач зобов'язався повернути всю суму позики до 20.12.2015, проте станом на 26.02.2018 не виконав свого обов'язку, чим порушим умови договору. Враховуючи індекс інфляції та 3% річних від простроченої заборгованості, загальний борг відповідача перед позивачем становить 172000,00 грн.
Ухвалою Придніпровського районного суду м. Черкаси від 01.06.2018 об'єднано в одне провадження цивільні справи №712/1681/18 та №711/1822/18.
21.05.2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути із відповідача на свою користь борг в сумі 326808,00 грн. та судові витрати у справі, що складаються із судового збору та витрат на правничу допомогу. В обґрунтування вказав, що 19.04.2016 він надав ОСОБА_1 позику в сумі 306000,00 грн. Вказане підтверджується розпискою від 19.04.2016 року. Відповідач зобов'язався повернути всю суму позики до 01.06.2016 року, проте станом на 21.05.2018 року не виконав свого обов'язку, чим порушив умови договору. Враховуючи індекс інфляції та 3% річних від простроченої заборгованості, загальний борг відповідача перед позивачем становить 326808,00 грн.
Ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 20.05.2019 до участі у справі №711/1822/18 залучено правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 , об'єднано справу №711/1822/18 зі справою №711/4067/18 та передано судді Смоляру О.А.
Рішенням Черкаського районного суду Черкаської області від 04 березня 2024 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 борг в загальній сумі 603783,00 грн. та судовий збір у розмірі 6037,83 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що відповідачем по справі не надано суду жодного належного та допустимого в розумінні ст. 76-81 ЦПК України доказу на спростування обставин, викладених в позові.
Подані відповідачем відзиви судом не взято до уваги, оскільки аргумент щодо підробки та фальсифікації боргових розписок спростований заочним рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 04.09.2023, яким у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними розписок відмовлено.
Аналізуючи викладене, дослідивши та оцінивши зібрані у справі докази, які свідчать про наявність у відповідача боргу перед позивачем на час розгляду справи, суд дійшов висновку, що позов обґрунтований та підлягає задоволенню, тому з відповідача слід стягнути заборгованість за борговими розписками в загальному розмірі, з урахуванням встановленого індексу інфляції за час прострочення заборгованості та 3% річних від простроченої суми, що становить 603783 грн.
ОСОБА_1 , не погоджуючись з вказаним рішенням, вважаючи, що судом неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи, а висновки суду не відповідають обставинам справи, оскаржив його в апеляційному порядку, просив рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.
Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що відповідач звертався до Городищенського районного суду Черкаської області з позовом про визнання правочину недійсним, де заявляв вимогу про визнання недійсним правочину щодо отримання ним у борг у ОСОБА_3 грошейза розписками від 20.02.2015 року та 10.11.2015 року.
У позові було відмовлено лише з тих підстав, що суд не зміг витребувати оригінали розписок у ОСОБА_3 , у зв'язку з чим неможливо було провести почеркознавчу експертизу.
Вказує, що позивачем в даній справі не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження справжності боргових розписок, з метою спростування доводів відповідача.
Крім того, в оскаржуваному рішенні відсутня інформація про дослідження такого письмового доказу, як договір відступлення прав вимоги від 04.09.2018 року, укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача адвокат Кушнір А.С. не погодилась з доводами скарги. Рішення районного суду вважає законним та обгрунтованим. Просить його залишити без змін.
Заслухавши доводи представника позивача, дослідивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Згідно ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до положень ч.ч.1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване судове рішення відповідає даним вимогам закону.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, згідно розписки ОСОБА_1 від 19.04.2016, він отримав позику від ОСОБА_2 в сумі 306000,00 грн., яку зобов'язується повернути до 01.06.2016 року.
Відповідно до розписок ОСОБА_1 від 10.11.2015 року, він отримав позику від ОСОБА_3 в сумі 160000,00 грн., яку зобов'язався повернути до 20.12.2015 року, та 20.02.2015 року, він отримав позику від ОСОБА_3 в сумі 95000,00 грн., яку зобов'язався повернути до 20.03.2015 року.
Згідно з договором про відступлення права вимоги від 04 вересня 2018 року укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , первісний кредитор ( ОСОБА_3 ) передає новому кредитору ( ОСОБА_2 ) право вимоги, що належить первісному кредитору, і стає кредитором за зобов'язаннями, які випливають з боргових розписок від 10.11.2015 та від 20.02.2015, відповідно до яких ОСОБА_1 отримав у борг кошти в сумі 160000,00 грн. та 95 000,00 грн.
Відповідно до акту прийому-передачі, що є додатком до договору про відступлення права вимоги від 04.09.2018, ОСОБА_3 (первісний кредитор) та ОСОБА_2 (новий кредитор) посвідчили, що первісним кредитором передано новому кредитору право вимоги до боржника у вигляді таких документів: оригінал розписки від 10.11.2015 на суму 160000,00 грн. та оригінал розписки від 20.02.2015 на суму 95000,00 грн.
Заочним рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 04.09.2023 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання недійсними розписок від 20.02.2015 року та 10.11.2015 року відмовлено.
Відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною другою статті 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальною, односторонньою, оплатною або безоплатною угодою, на підтвердження якої може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. У разі пред'явлення позову про стягнення боргу позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. З метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України суд повинен встановити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі № 6-63цс13, від 02 липня 2014 року у справі № 6-79цс14 та від 13 грудня 2017 року у справі № 6-996цс17. Підстав відступити від таких правових висновків Верховний Суд не встановив.
Цивільний кодекс України не встановлює обмежень щодо використання розписки в цивільних відносинах, передбачаючи лише випадки, коли розписці надається правопідтверджувальне значення в окремих видах цивільних відносин. У разі якщо складається боргова розписка, це вже є доказом факту отримання грошових коштів, тому аргументація, що договір позики не є укладеним через відсутність факту передання грошових коштів за умови недоведеності протилежного, не відповідає нормам законодавства України. В цивільному праві при аналізі правової природи розписки у позикових відносинах йдеться про сурогати або замінники письмової форми правочину, які свідчать про додержання вимоги закону про письмову форму правочину.
Якщо наявний факт існування розписки, у якій позичальник чітко зазначає отримання коштів, скріплює її своїм підписом, це свідчить про реальний характер договору позики. У назві боргової розписки не обов'язково зазначати слово «позика», адже ключовим є зміст цього документа. Отже, письмове застереження, яке складено окремо чи міститься в тексті договору, про завершену дію щодо передання коштів позичальнику не тільки засвідчує факт такого передання, а і є моментом виникнення зобов'язання за реальним договором позики. Розписка є підтвердженням укладення договору позики, якщо засвідчує факт отримання позики у борг і містить умови щодо її повернення.
Такий висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах висловлений Верховним Судом у постанові від 05 вересня 2018 року у справі № 756/8630/14-ц, провадження № 61-8792св18.
Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України за договором позики позичальник зобов'язаний повернути суму позики у строк та в порядку, що передбачені договором.
Отже, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов'язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов'язанням їх повернення та дати отримання коштів.
Згідно зі статтею 545 ЦК України, прийнявши виконання зобов'язання, кредитор повинен на вимогу боржника видати йому розписку про одержання виконання частково або в повному обсязі. Якщо боржник видав кредиторові борговий документ, кредитор, приймаючи виконання зобов'язання, повинен повернути його боржникові. У разі неможливості повернення боргового документа кредитор повинен вказати про це у розписці, яку він видає. Наявність боргового документа у боржника підтверджує виконання ним свого обов'язку. У разі відмови кредитора повернути борговий документ або видати розписку боржник має право затримати виконання зобов'язання. У цьому разі настає прострочення кредитора.
За положеннями частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох відсотків річних входять до складу грошового зобов'язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
В матеріалах справи наявні копії трьох боргових розписок написаних ОСОБА_1 від 20.02.2015 року, від 10.11.2015 року та від 19.04.2016 року.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що позивачем у даній справі не було надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження справжності боргових розписок.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Колегія суддів враховує, що ОСОБА_1 звертався до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання недійсними розписок від 20.02.2015 року та 10.11.2015 року.
За результатами розгляду справи заочним рішенням Городищенського районного суду Черкаської області від 04 вересня 2023 року, яке набрало законної сили, у задоволенні позову відмовлено.
Мотивами відмови суд вказав неможливість проведення почеркознавчої експертизи за копіями розписок, яка в даній категорії справ, є обов'язковою, та те, що інших належних та достовірних доказів, які б були достатніми та у своїй сукупності дали змогу суду дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування в даній справі, позивач суду не надав.
Дане судове рішення ОСОБА_1 в апеляційному порядку не оскаржувалось.
Підставою для відмови судом першої інстанції у задоволенні клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи стало те, що для вирішення питання стосовно можливості призначення проведення судово-почеркознавчої експертизи підпису в розписках обов'язковою є наявність почеркового матеріалу, в якому відображені ознаки підпису ОСОБА_1 та у зв'язку з їх ненаданням стороною відповідача, який в підготовче судове засідання неодноразово не з'являвся, враховуючи те, що ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 28.01.2021 року, його явку до суду визнано обов'язковою, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні клопотання.
Повторних клопотань від сторони відповідача не надходило.
Клопотань про призначення судово-почеркознавчої експертизи у суді апеляційної інстанції відповідачем не заявлено.
Тому, колегія суддів на підставі наявних доказів у справі не вбачає підстав вважати, що боргові розписки написані не відповідачем, а іншою особою.
Щодо доводів апеляційної скарги в частині того, що в оскаржуваному рішенні відсутня інформація про дослідження такого письмового доказу, як договір про відступлення прав вимоги від 04.09.2018 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , то колегія суддів зауважує наступне.
Як видно із матеріалів справи, зважаючи на зміст договору від 04 вересня 2018 року, який укладено між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , а також приймаючи до уваги відсутність доказів його нікчемності та визнання недійсним у встановленому законом порядку, ухвалою Черкаського районного суду Черкаської області від 20 травня 2019 року залучено до участі в справі правонаступника позивача ОСОБА_2 .
Вказана ухвала була предметом перегляду у суді апеляційної інстанції та постановою суду від 01 червня 2021 року залишена без змін.
Колегія суддів не вбачає підстав вважати, що вказаний договір є недійсним, а тому оскільки у справі залучено правонаступника ОСОБА_3 - ОСОБА_2 за договорами позики, тому суд першої інстанції правомірно стягнув суму боргу на користь позивача.
З огляду на викладене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами, дійшов правильного висновку про наявність між сторонами правовідносин, які випливають із договору позики, оскільки наявні у позивача розписки підтверджують як факт укладення договорів позики, так і факт отримання боржником від кредитора певної грошової суми. При цьому відповідач не надав належних та допустимих доказів на спростування даних обставин.
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скарги без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, тому колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення - залишенню без змін.
Керуючись ст. ст. 35, 258, 374, 375, 381 - 384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського районного суду Черкаської області від 04 березня 2024 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 20 травня 2024 року.
Судді