Справа №949/952/24
Провадження №1-кс/949/234/24
18 травня 2024 року слідчий суддя Дубровицького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , прокурора ОСОБА_3 , слідчого ОСОБА_4 , підозрюваного ОСОБА_5 , захисника підозрюваного - адвоката ОСОБА_6 , розглянувши матеріали клопотання заступника начальника СВ ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, за участі потерпілих ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , по матеріалах досудового розслідування №12024181110000198, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 травня 2024 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України відносно:
ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , із середньою спеціальною освітою, пенсіонера, раніше не судимого, громадянина України,
Заступник начальника СВ ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_4 , за погодженням із прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 , звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 .
В обґрунтування клопотання посилається на те, що досудовим розслідуванням встановлено, що 16 травня 2024 року приблизно о 22 годині, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_5 , перебуваючи в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де проживав він разом із дружиною ОСОБА_7 та який належить ОСОБА_8 , переслідуючи прямий умисел, направлений на знищення чужого майна, а саме будинку, з мотивів помсти та залякування, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, за допомогою запальнички підпалив папір, який лежав в ящику біля пічки та кинув його на диван, після чого пішов з будинку. В результаті цього сталася пожежа та була завдана матеріальна шкода потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , знищені домашні та побутові речі, грошові кошти та пошкоджено стіни та стелю житлового будинку.
Протиправні, умисні дії ОСОБА_5 , які виразились у умисному знищенні або пошкодженні чужого майна, вчинене шляхом підпалу, органом досудового розслідування кваліфіковано за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Так, на думку заступника начальника СВ ОСОБА_4 , причетність ОСОБА_5 до вчинення кримінального правопорушення підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами та доказами.
17 травня 2024 року о 18 годині 50 хвилин, в порядку статті 208 КПК України ОСОБА_5 було затримано та повідомлено йому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України.
Отже, за таких умов, з точки зору достатності та взаємозв'язку обставин справи заступник начальника СВ ОСОБА_4 у клопотанні зазначає, що наявні у провадженні докази, передбачені параграфами 3-5 Глави 4 КПК України, свідчать про обґрунтованість підозри підозрюваного у вчиненні кримінального правопорушення, оскільки об'єктивно зв'язують його з ними, тобто підтверджують існування фактів та інформації, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що підозрюваний, міг вчинити дане правопорушення.
Крім того, під час досудового розслідування встановлено наявність ризиків, визначених ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: необхідність запобігання спробам підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
З огляду на вказані обставини, застосування інших більш м'яких запобіжних заходів до підозрюваного ОСОБА_5 , які зможуть забезпечити виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігти виникненню ризиків, передбачених у ст. 177 КПК України, окрім як тримання під вартою, неможливе.
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_3 та слідчий підтримали доводи клопотання, просили про його задоволення з тих самих мотивів, на які вказує заступник начальника СВ ОСОБА_4 та посилаються на те, що із врахуванням всіх встановлених у кримінальному провадженні обставин, є підстави стверджувати, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, зазначеним у клопотанні.
Підозрюваний ОСОБА_5 в судовому засіданні підтвердив викладені в клопотанні обставини вчиненого кримінального правопорушення та вказав, що він не мав умислу на знищення будинку. Все це сталось в пориві гніву, оскільки не міг знайти документи, а знаючи що дружина скоро повернеться легковажно віднісся до кинутого запаленого паперу і залишив будинок, навіть не думаючи, що можуть настати такі наслідки. Вказав, що щиро кається у вчиненому та неодноразово просив у потерпілих вибачення. Просив застосувати більш м'який запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки його мама є одинокою особою похилого віку і потребує стороннього догляду, а крім нього поруч нікого немає, хто б це зміг робити. Запевнив суд, що буде дотримуватись всіх необхідних обмежень.
В судовому засіданні захисник ОСОБА_6 заперечив проти задоволення клопотання, вважаючи його необгрунтованим. Посилання слідчого та прокурора на ризики, які зазначені у клопотанні є лише припущенням. Підозрюваний має постійне місце проживання, раніше не судимий. Вказав, що він не буде переховуватися від органів досудового розслідування та суду. Вважає за необхідне застосувати відносно нього запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Потерпіла ОСОБА_7 підтримала клопотання прокурора про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, пояснивши обставини вчинення даного злочину ОСОБА_5 , розповівши про події, що цьому передували, та вказала, що неодноразово з його боку були в її адресу погрози, а тому вона хвилюється за особисту безпеку.
Потерпіла ОСОБА_8 також просила задоволити клопотання прокурора, пояснивши відомі їй обставини, вважає, що є ризик повторного вчинення неправомірних дій ОСОБА_9 .
Заслухавши учасників справи та дослідивши матеріали клопотання, якими слідчий, прокурор обґрунтовують доводи клопотання, слідчий суддя дійшов до наступних висновків.
Згідно із ст.ст. 131-132 КПК України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
Відповідно ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Згідно з ч. 2 ст. 177 КПК України підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Із змісту наведених норм випливає, що завданням застосування будь-якого запобіжного заходу є забезпечення належної процесуальної поведінки особи, яка піддана кримінальному переслідуванню, а при обранні того чи іншого запобіжного заходу, достатнього і необхідного у кожному конкретному випадку, крім тяжкості звинувачення необхідно враховувати сукупність перелічених в законі обставин.
Відповідно до ч. 1 ст. 194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення;
2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
При цьому, слід зважати на те, що метою застосування запобіжного заходу є не карна функція, а забезпечувальна, тобто до обвинуваченого може бути застосований такий вид запобіжного заходу, який би в повній мірі забезпечив запобіганню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також відповідав засадам гарантування основоположних прав людини на свободу та особисту недоторканність, що передбачає недопущення ув'язнення особи до засудження її компетентним судом (пп. «а» п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Слідчим суддею встановлено, що 16 травня 2024 року приблизно о 22 годині, точний час досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_5 , перебуваючи в житловому будинку за адресою: АДРЕСА_2 , де проживав він разом із дружиною ОСОБА_7 та який належить ОСОБА_8 , переслідуючи прямий умисел, направлений на знищення чужого майна, а саме будинку, з мотивів помсти та залякування, усвідомлюючи суспільно-небезпечний характер своїх діянь, передбачаючи суспільно-небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, за допомогою запальнички підпалив папір, який лежав в ящику біля пічки та кинув його на диван, після чого пішов з будинку. В результаті цього сталася пожежа та була завдана матеріальна шкода потерпілим ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , знищені домашні та побутові речі, грошові кошти та пошкоджено стіни та стелю житлового будинку. По даному факту, 17 травня 2024 року внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань №12024181110000198, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.194 КК України (а.с.7).
Причетність ОСОБА_5 до вчинення злочину підтверджується зібраними під час досудового розслідування матеріалами та доказами, а саме:
- протоколами огляду місця події від 17 травня 2024 року, під час яких виявлено сліди та речі, що вказують на ознаки кримінального правопорушення (а.с.8-10);
-допитом потерпілої ОСОБА_7 від 18 травня 2024 року, яка повідомила, що 16 травня 2024 року у неї з чоловіком виник конфлікт. Також ОСОБА_5 того дня погрожував їй, що до ранку будинку не буде. Крім того, протягом спільного проживання чоловік погрожував спалити чи підірвати будинок (а.с.20-21);
-допитом потерпілої ОСОБА_8 від 18 травня 2024 року(а.с.22);
-допитом свідка ОСОБА_10 від 17 травня 2024 року(а.с.17);
-допитом свідка ОСОБА_11 від 18 травня 2024 року (а.с.18);
- іншими доказами, зібраними у ході досудового розслідування (а.с.11).
17 травня 2024 року о 18 годині 50 хвилин, ОСОБА_5 було затримано в порядку статті 208 КПК України та повідомлено останньому про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України (а.с.12-13, 23-24).
Не вирішуючи питання про доведеність вини та правильність кваліфікації дій ОСОБА_7 , а виходячи лише з фактичних обставин, які містяться в клопотанні, на даному етапі досудового розслідування даного кримінального провадження, слідчий суддя приходить до висновку про наявність обґрунтованої підозри про причетність ОСОБА_7 до кримінального правопорушення за викладених у клопотанні обставин.
Окрім того, відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини, а відтак слідчий суддя бере до уваги, що згідно з рішенням ЄСПЛ у справі «Фокс, Кемпбел і Гартлі проти Сполученого Королівства» «обґрунтована підозра» передбачає наявність фактів або інформації, які б могли переконати об'єктивного спостерігача у тому, що відповідна особа могла вчинити злочин.
Крім того, Європейський Суд у своїй практиці неодноразово зазначав, що факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як ті, що є необхідними для обґрунтування обвинувального вироку чи висунення обвинувачення.
Отже, на початковій стадії розслідування суд, оцінюючи обґрунтованість підозри, не повинен пред'являти до наданих доказів таких же високих вимог, як при формулюванні остаточного обвинувачення при направлені справи до суду.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, вимога розумної підозри передбачає наявність доказів, які об'єктивно зв'язують підозрюваного з певним злочином і вони не повинні бути достатніми, щоб забезпечити засудження, але мають бути достатніми, щоб виправдати подальше розслідування або висунення звинувачення.
Разом з тим, обставиною, яка враховується слідчим суддею під час обрання запобіжного заходу, є наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, коли підозрюваний намагається вчинити дії, передбачені вимогами ч. 1 ст.177 КПК України.
Слід зауважити, що ризиком, у контексті кримінального провадження, є певний ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Відповідно до рішення ЄСПЛ у справі «Клішин проти України» у справі від 23 січня 2012 року №30671/04 наявність кожного ризику повинна носити не абстрактний, а конкретний характер та доводитися відповідними доказами.
Заступником начальника СВ ОСОБА_4 у клопотанні вказується на наявність існування ризиків, передбачених у п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: можливість підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на потерпілих та свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином.
Так, в обґрунтування наявності вказаного ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України у клопотанні зазначено те, що санкцією ч. 2 ст. 194 КК України передбачене покарання у вигляді позбавлення волі строком від 3 до 10 років, враховуючи тяжкість покарання, яке загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим у вчиненні цього злочину, останній може переховуватися від органів досудового розслідування, слідчого та прокурора. Відповідно до практики ЄСПЛ («Сулаоя проти Естонії», «Панченко проти Росії»), тяжкість вказаного покарання, якому може бути підданий підозрюваний, чи обвинувачений можна законно розглядати, як підставу, що може спонукати до втечі.
На підтвердження наявності ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України у клопотанні зазначено, що потерпілою у кримінальному провадженні є дружина ОСОБА_5 - ОСОБА_7 та її дочка ОСОБА_8 , а свідком - його матір ОСОБА_12 . Перебуваючи на волі, ОСОБА_5 може незаконно на них впливати із метою зміни ними показів та покращення свого становища, у зв'язку з чим лише перебування останнього в слідчому ізоляторі унеможливить їх спілкування.
Між тим, чинний КПК України не вимагає надання відповідних доказів того, що підозрюваний обов'язково здійснить дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема й у випадку застосування відносно нього більш м'якого запобіжного заходу, однак перед слідчим суддею повинна бути доведена наявність реальної можливості здійснити підозрюваним такі дії в майбутньому, в зв'язку з чим, слідчим суддею повинно бути обрано такий запобіжний захід, який в повній мірі буде здатним запобігти можливому прояву означених дій з боку підозрюваного.
Тому, аналізуючи вказані у клопотанні слідчим та підтримані у судовому засіданні прокурором ризики, слідчим суддею при розгляді клопотання не встановлено наявність всіх тих ризиків, про які йдеться у клопотанні.
Так, ризик переховування від органу досудового розслідування або/та суду обумовлюється, серед іншого, можливістю притягнення до кримінальної відповідальності та пов'язаними із цим можливими негативними для особи наслідками (обмеженнями) і, зокрема, суворістю передбаченого покарання. Наявність даного ризику, у відповідності до КПК України, не означає, що підозрюваний обов'язково здійснюватиме переховування, однак достатньо встановити, що він має реальну можливість здійснити такі дії у цьому кримінальному провадженні в майбутньому.
На думку слідчого судді, тяжкість інкримінованого підозрюваному кримінального правопорушення, зокрема, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України, та суворість покарання за його вчинення може свідчити про наявність ризику переховування від органів досудового розслідування чи суду.
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ілійков проти Болгарії» від 26 червня 2001 року, за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні ЄСПЛ по справі «Пунцельт проти Чехії» від 25 квітня 2000 року, відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Водночас, слідчий суддя враховує, що з подальшим досудовим розслідуванням обсяг зібраних доказів може збільшиться, що у сукупності з вагомістю таких доказів та наближенням судового розгляду, може посилювати бажання підозрюваного до переховування.
Наведені вище обставини є передумовами та можливістю для втечі підозрюваного з метою ухилення від кримінальної відповідальності та переховування від органів досудового розслідування та суду, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Виходячи із порівняльного аналізу норм права національного законодавства та правових позицій ЄСПЛ, при розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою слідчий суддя, суд у кожному випадку повинен принципово та критично ставитися до доводів прокурора, якими він обґрунтовує необхідність застосування саме цього запобіжного заходу, об'єктивно оцінюючи їх переконливість. При цьому для застосування тримання під вартою, як запобіжного заходу, прокурор повинен довести, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК.
На думку слідчого судді, стороною обвинувачення доведено лише обставини встановлені в п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України, однак не доведено необхідність застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
У той же час, при врахуванні тяжкості злочину потрібно враховувати раціональний зміст та ступінь суспільної небезпечності цієї особи, який дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний (обвинувачений) може ухилитися від слідства й суду. Проте сам по собі факт тяжкості злочину, який інкримінується особі, не може бути підставою для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, оскільки це суперечило 6 презумпції невинуватості.
Зазначене також стверджується і рішенням Конституційного суду України від 08 липня 2003 року, зі змісту якого вбачається, що сам по собі факт здійснення, навіть, тяжкого злочину не є беззастережною підставою для обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту.
У цьому ключі послідовною та логічною є позиція ЄСПЛ, зокрема у справі «Калашников проти росії», яка зводиться до наступного: наявність сильної підозри в тому, що особа вчинила тяжкий злочин, є, звичайно, таким чинником, що відноситься до суті питання, однак сама по собі тяжкість покарання не може бути виправданням утриманню під вартою.
Отже, застосування суворого запобіжного заходу повинно оцінюватись не лише у світлі тяжкості покарання, але й виходячи з усіх інших обставин, які можуть або підтвердити наявність такої небезпеки, або звести її до такого мінімуму, аби попереднє ув'язнення не виявилось невиправданим.
Підстави, які наведені в клопотанні заступником начальника СВ ОСОБА_4 , якими обґрунтовується необхідність обрання міри запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_5 носять імовірний характер, та не всі ризики були обґрунтовані в судовому засіданні.
Відповідно до приписів ч. 1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Прокурором в судовому засіданні не надано жодних доказів, які б підтверджували, що, перебуваючи на волі ОСОБА_5 буде порушувати покладені на нього процесуальні обов'язки, як і не надано підтвердження того, що підозрюваний будь-яким чином буде перешкоджати слідству, незаконно впливати на свідків та потерпілих або ж переховуватися.
Судом встановлено, що підозрюваний ОСОБА_5 , 1966 року народження, раніше не судимий. У судовому засіданні також встановлено, що він має постійне зареєстроване місце проживання, вказав, що є необхідність догляду за матір'ю, яка є особою похилого віку. Підозрюваний співпрацює зі слідством, повністю визнає свою вину, щиро кається та просив у потерпілих вибачення.
Тяжкість вчиненого кримінального правопорушення у даному випадку не може бути достатною підставою для застосування до підозрюваного найсуворішого запобіжного заходу при наявності інших обставин, перелічених вище.
Відтак, слідчий суддя вважає, що цілодобовий домашній арешт за місцем проживання підозрюваного буде достатнім заходом для запобігання вищевказаним ризикам, які на даний час існують.
За вказаних обставин, слідчий суддя не може констатувати доведення наявності обставин, які виправдовуватимуть перебування підозрюваного під вартою, що в силу ч. 4 ст. 194 КПК України є підставою для залишення клопотання без задоволення та застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки застосування найбільш суворого запобіжного заходу не може бути обумовлене лише міркуваннями тяжкості діяння та суворістю припустимого покарання.
Відповідно до практики ЄСПЛ, при розгляді клопотання про обрання запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обов'язково має бути розглянуто можливість застосування інших (альтернативних) запобіжних заходів, передбачених законом (правова позиція, викладена у рішенні ЄСПЛ від 10 лютого 2011 року у справі «Харченко проти України»).
Крім того, слідчий суддя враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. В кожному випадку, як підкреслює Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів.
Згідно правової позиції ЄСПЛ у справі «Манчіні проти Італії», за наслідками та способами застосування як тримання під вартою, так і цілодобовий домашній арешт прирівнюються до позбавлення волі для цілей статті 5 Конвенції.
Отже, вищезазначені обставини в сукупності узгоджуються з європейськими стандартами та свідчать про можливість застосування відносно підозрюваного ОСОБА_5 більш м'якого запобіжного заходу, який, на думку слідчого судді, забезпечить належну подальшу його процесуальну поведінку.
Тому, слідчий суддя вважає, що достатнім для забезпечення належної поведінки підозрюваного є більш м'який запобіжний захід, а саме у вигляді домашнього арешту, який полягатиме у забороні підозрюваному залишати житло цілодобово та виконання умов якого зможе запобігти ризикам, на які посилається сторона обвинувачення у клопотанні.
Відповідно до приписів ст. 181 КПК України домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби. Домашній арешт може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Отже, викладені в клопотанні обставини не дають підстав для застосування до підозрюваного ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, проте, свідчать про наявність підстав для застосування до нього запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, який полягатиме у забороні підозрюваному залишати житло цілодобово з покладенням обов'язків, передбачених ч. 5 ст. 194 КПК України, що відповідатиме меті та завданням кримінального провадження, та в повній мірі узгоджуватиметься з нормами національного законодавства.
Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 176, 177, 178, 179, 183, 193, 194, 196, 309, 376, 395 КПК України, слідчий суддя -
У задоволенні клопотання заступника начальника СВ ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_4 , погоджене прокурором Дубровицького відділу Сарненської окружної прокуратури ОСОБА_3 , про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою по матеріалах досудового розслідування №12024181110000198, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 17 травня 2024 року, відносно підозрюваного ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 194 КК України- відмовити.
Застосувати до підозрюваного ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за зареєстрованим місцем проживання, а саме, за адресою: АДРЕСА_1 .
Покласти на підозрюваного ОСОБА_5 на два місяці (до 16 липня 2024 року), наступні обов'язки:
- прибувати до заступника начальника СВ ВП №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області ОСОБА_4 із встановленою ним періодичністю;
- не відлучатися із населеного пункту, в якому зареєстрований та проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду;
- повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та місця роботи;
- утриматись від спілкування з потерпілою, свідками в даному кримінальному провадженні.
Строк дії ухвали - два місяці.
Ухвалу про обрання відносно ОСОБА_5 запобіжного заходу у вигляді цілодобового домашнього арешту передати для виконання Відділенню поліції №1 Сарненського РВП ГУНП в Рівненській області.
Ухвала слідчого судді може бути оскаржена до Рівненського апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення.
Слідчий суддя: підпис
Виготовлено з автоматизованої системи документообігу суду
Суддя Дубровицького
районного суду Рівненської області ОСОБА_1