Справа № 191/2174/24
Провадження № 2-о/191/71/24
17 травня 2024 року м. Синельникове
Синельниківський міськрайонний суд Дніпропетровської області в складі:
головуючої судді Окладнікової О.І.,
за участі секретаря судового засідання Заламай О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карамян Едуард Фрунзикович, заінтересована особа: Добропільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті,
16.05.2023 року до суду надійшла заява ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карамян Е.Ф., про встановлення факту смерті його батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Владивосток, який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у Жовтневому районі м.Луганська, Україна, з метою подальшої реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного свідоцтва про смерть для подальшого оформлення спадщини.
Заяву обґрунтовує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 в Жовтневому районі м. Луганська у віці 83 років, помер батько заявника - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . ОСОБА_2 похований в місті Луганськ. У даний час заявник є внутрішньо переміщеною особою і проживає в м. Добропілля. Отримати медичний документ про смерть ОСОБА_2 у закладі охорони здоров'я та свідоцтво про смерть у Добропільському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного Міжрегіонального Управління Міністерства Юстиції, встановленого законодавством України зразка, було неможливим, оскільки ОСОБА_2 помер на тимчасово окупованій території України в м. Луганськ. Тому, заявником ОСОБА_1 були отримані медичні документи, які підтверджують смерть батька в установах окупованого м. Луганськ. Разом із тим, вказані документи не приймаються установами України. Відсутність свідоцтва про смерть, виданого на підконтрольованій території України, унеможливлює оформлення спадщини.
Заявник та його представник у судове засідання не з'явилися, просили розглядати справу за їхньої відсутності.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялися належним чином, про причини неявки суду не повідомили.
Дослідивши письмові докази, суд вважає заяву такою, що підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як передбачено ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав. Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Відповідно до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Абзацом 2 ч.1 ст.317 ЦПК України передбачено, що заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Згідно із п. 18 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення, не замінює собою документів, що видають зазначені органи, а є лише підставою для їх одержання.
Так, законодавством України визначено, що державній реєстрації підлягають народження фізичної особи та її походження, шлюб, розірвання шлюбу у випадках, встановлених законом, зміна імені, смерть, відповідно до Сімейного кодексу України та Цивільного кодексу України, Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» та інших актів законодавства.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 № 1064.
Згідно із ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до п.1 глави 5 Розділу 3 Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України №52/5 від 18 жовтня 2000 року, підставою для державної реєстрації смерті є: - лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024; - фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08.08.2006 р. №545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25.10.2006 р. за №1150/13024; -лікарське свідоцтво про перинатальну смерть; - рішення суду про оголошення особи померлою; - рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час, та інші.
Згідно з наказом Міністерства юстиції України від 17 червня 2014 року № 953/5 «Про невідкладні заходи щодо захисту прав громадян на території проведення антитерористичної операції», було тимчасово призупинено проведення державної реєстрації актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання, повторну видачу свідоцтв про державну реєстрацію актів цивільного стану та видачу витягів з Державного реєстру актів цивільного стану громадян відділами державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходяться на території Автономної Республіки Крим, зокрема м. Севастополь. Проведення зазначених дій здійснюється будь-яким відділом державної реєстрації актів цивільного стану, що знаходиться за межами вказаної території.
У судовому засіданні встановлено, що батьками ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 уродженця м.Луганськ, являються ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Це підтверджується копією повторного свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , виданого 23.04.2024 року Добропільським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції.
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець м.Владивосток який був документований паспортом громадянина України серії НОМЕР_2 04.03.1997 року Жовтневим РВ УМВС України в Луганській області, мав зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_5 в м.Луганськ. Зазначений факт підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_3 від 05.07.2023 року та довідкою про причину смерті №341 від 30.06.2023 року, виданою Луганською міською поліклінікою №10, де вказано, що ОСОБА_2 у віці 83 років помер ІНФОРМАЦІЯ_5 , причина смерті: ракова інтоксикація; злоякісне новоутворення простати.
Оцінюючи свідоцтво про смерть, суд виходить з того, що смерть особи є юридичним фактом, що має наслідком припинення, зміну та виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації різними особами своїх прав.
Відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туреччини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) Європейський суд з прав людини обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому Європейський суд з прав людини констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, Європейський суд з прав людини у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
Відповідно до п. 13 Постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
За таких обставин, аналізуючи надані докази у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для встановлення факту смерті ОСОБА_2 саме 30.06.2023 року, а не 05.07.2023 року, як просить представник заявника.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.258, 259, 263, 264, 265, 293, 294, 315, 317, 319 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Задовольнити заяву ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Карамян Едуард Фрунзикович, заінтересована особа: Добропільський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у Покровському районі Донецької області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м.Владивосток, громадянина України, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , місце смерті - Жовтневий район м.Луганськ, Україна, причина смерті: ракова інтоксикація; злоякісне новоутворення простати.
Допустити негайне виконання рішення.
Копію рішення негайно направити до Синельниківського міськрайонного відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Синельниківському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для державної реєстрації смерті ОСОБА_2 .
Рішення може бути оскаржене до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Суддя О.І. Окладнікова