17 травня 2024року м. Київ
Справа № 760/22725/21
Провадження: № 22-ц/824/5068/2024
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т.О.,
суддів Мережко М. В., Нежури В. А.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу адвоката Кужими Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1
на рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 10 травня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Зуєвич Л.Л.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості
У серпні 2021 року ТОВ «Кей Колект» звернулось до суду із вказаним позовом, мотивуючи свої вимоги тим, що 28.08.2007 року між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір про надання споживчого кредиту № 11204709000, відповідно до умов якого банк зобов'язався надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті в сумі 75 000 доларів США зі сплатою 12,4% річних та кінцевим строком повернення 28.08.2017, а позичальник зобов'язувався в порядку та на умовах, визначених договором, повернути кредитні кошти, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені договором та додатками до нього. З метою забезпечення зобов'язань за вказаним договором, в той же день, 28.08.2007 року, між ОСОБА_2 та ПАТ «УкрСиббанк» було укладено договір поруки № 136635, відповідно до умов якого, поручитель взяв на себе зобов'язання відповідати перед кредитором у тому ж обсязі, що і позичальник ОСОБА_1 .Додатковою угодою від 20.02.2009 року до договору про надання споживчого кредиту № 11204709000 від 28.08.2007 року, яка була укладена між ОСОБА_1 та ПАТ «УкрСиббанк», було продовжено кінцевий термін повернення кредиту до 28.08.2026року. В подальшому, рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 29.06.2011 року стягнуто в солідарному порядку з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» 728 619,76 грн заборгованості за кредитним договором та 1 820,00 грн понесених судових витрат. 11.06.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей-Колект» укладено договір факторингу № 4, відповідно до умов якого, ТОВ «Кей-Колект» набуло статусу нового кредитора та отримало право вимоги по відношенню до осіб, які були боржниками ПАТ «УкрСиббанк», в тому числі, за договором про надання споживчого кредиту № 11204709000 від 28.08.2007 року. Рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29.06.2011року на дату звернення з позовом, залишається невиконаним, що, в свою чергу, порушує права та майнові інтереси нового кредитора - ТОВ «Кей Колект».
У зв'язку з викладеним, позивач просить захистити порушені права та майнові інтереси шляхом ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості в загальній сумі 234 596,07 грн, яка складає: 65 575,78 грн - 3 % річних; 169 020,29 грн - сума нарахованих інфляційних втрат; 3 518,94 грн - судового збору.
Рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 10 травня 2023 року позов ТО «Кей-Колект» задоволено частково.
Солідарно стягнуто з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП: НОМЕР_1 ; адреса: АДРЕСА_1 ) та ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса: АДРЕСА_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ: 37825968; адреса: 01042, м. Київ, вул. Іоанна Павла ІІ, буд. 4/6, корпус «В», пов. 4, каб. 402):
- 232 740,97 грн (двісті тридцять дві тисячі сімсот сорок гривень дев'яносто сім копійок) з яких: 167 225,08 грн - інфляційних втрат та 65 515,89 грн - 3% річних;
- 3 483,76 грн (три тисячі чотириста вісімдесят три гривні сімдесят шість копійок) судового збору.
В задоволенні інших вимог позову відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, адвокат Кужима А. М. в інтересах ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалите нове про відмову у позові.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що суд першої інстанції не встановив факт прийняття права вимоги з боку ТОВ «Кей-Колект» за кредитним договором та взяв до уваги невірні розрахунки боргу. Повідомив, що з моменту ухвалення оскаржуваного рішення і до моменту подачі апеляційної скарги відповідачці, ОСОБА_1 , стали відомі нові факти та отримано нові докази, що мають істотне значення для повноти та об'єктивності розгляду, а саме, факт повного виконання судового рішення ОСОБА_2 , як поручителем. Вважає вірним застосування положень ч. 4 ст. 543 ЦК України.
Ухвалами Київського апеляційного від 31 липня 2023 року відкрито апеляційне провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Як убачається із матеріалів справи та встановлено судом, 28.08.2007 року між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту № 11204709000. Положеннями п. 1.1 якого передбачено, зокрема, що банк зобов'язується надати позичальнику кредитні кошти (кредит) в іноземній валюті долар США (USD) в сумі 75 000 (сімдесят п'ять тисяч) доларів США, що дорівнює еквіваленту 378 750 (триста сімдесят вісім тисяч сімсот п'ятдесят) грн за курсом НБУ на день укладення договору, а позичальник зобов'язується прийняти, належним чином використовувати і повернути Банку кредитні кошти (кредит) та сплатити плату за кредит у порядку та на умовах, зазначених у даному договорі (а.с. 13-17).
Зі змісту договору поруки № 136635 від 28.08.2007 року, укладеного між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 , вбачається, що п. 1.1 такого договору, зокрема, передбачено, що поручитель зобов'язується перед кредитором відповідати за невиконання ОСОБА_1 усіх її зобов'язань перед кредитором, що виникли з договору про надання споживчого кредиту № 11204709000 від 28.08.2007, укладеного між кредитором та боржником, в повному обсязі як існуючих на теперішній час, так і тих, що можуть виникнути в майбутньому.
Пунктом 1.4 такого договору встановлено, що відповідальність поручителя та боржника є солідарною.
За змістом п. 3.1 цей договір діє до повного припинення всіх зобов'язань боржника за основним договором (а.с. 18-19).
11.06.2012 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Кей Колект» укладено договір факторингу № 4, положеннями п. 1 якого передбачено, що за цим договором клієнт зобов'язується передати у власність фактору, а фактор прийняти права вимоги та в їх оплату надати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату та на умовах, визначених цим Договором. Обсяг (сума) прав вимоги станом на дату укладення цього договору визначена у додатку до цього договору (а.с. 20-24).
Зі змісту долученої виписки з додатку № 1 до договору факторингу № 4 від 11.06.2012 вбачається, що ТОВ «Кей Колект» набуло права вимоги до ОСОБА_1 за договором про надання споживчого кредиту № 11204709000 від 28.08.2007 (а.с. 25).
Рішенням Солом'янського районного суду від 29.06.2011року у справі № 2-902/11 вирішено: стягнути солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту № 11204709000 від 28.08.2007 заборгованість по кредиту у розмірі 15 076,05 грн, заборгованість по процентам - 14 520,20 грн, пеню за прострочення сплати процентів - 555,85 грн та за додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 до договору про надання споживчого кредиту в розмірі 523 203,33 грн заборгованості по кредиту, заборгованість по процентам - 154 499,29 грн, пені за прострочення сплати процентів - 18 080,73 грн, пені за прострочення сплати кредиту - 2684,31 грн, судового збору в розмірі 1700грн та 120,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи (а.с. 26-30).
05.02.2016 року ТОВ «Кей-Колект» видано повідомлення про анулювання боргу з якого вбачається, що борг вважається анульованим, у зв'язку з реєстрацією ТОВ «Кей-Колект» права власності на нерухоме майно, яким було забезпечення виконання зобов'язання на підставі ст. 37 ЗУ «Про іпотеку» (а.с. 68).
Рішенням Солом'янського районного суду міста Києва від 10.01.2019 року у справі № 760/19922/16-ц, було вирішено, зокрема: визнати незаконним та скасувати рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу - Кобелєвої А.М. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, індексний номер: 27428473 від 23.12.2015 за ТОВ «Кей-Колект» (код ЄДРПОУ: 37825968) на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 . Скасувати державну реєстрацію права власності на нерухоме майно - квартиру за адресою: АДРЕСА_1 ., здійснену 23.12.2015, приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Кобелєвою А.М., індексний номер: 27428473 від 23.12.2015, номер запису про право власності: 12708119 (а.с. 69-76).
Задовольняючи частково позовні вимоги ТОВ «Кей-Колект», суд першої інстанції виходив із доведеності заявлених позовних вимог. Поряд з цим, суд не в повній мірі погодився із визначеним позивачем розміром суми інфляційних втрат та 3 % річних.
Перевіряючи такий висновок суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Частиною першою статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Виконання зобов'язання може забезпечуватися порукою (ч. 1 ст. 546 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
Частиною четвертою статті 559 ЦК України (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов'язання не пред'явить вимоги до поручителя. Якщо строк основного зобов'язання не встановлений або встановлений моментом пред'явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред'явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки.
Отже, аналіз змісту ч. 4 ст. 559 ЦК України свідчить, що закон не пов'язує припинення поруки з прийняттям судом рішення про стягнення з боржника або поручителя боргу за зобов'язанням, забезпеченим порукою. Відповідна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.05.2021 у справі № 910/3077/20.
Статтею 625 ЦК України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов'язання, які мають певні особливості. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Отже, за змістом наведеної норми закону нараховані на суму боргу інфляційні втрати і три проценти річних входять до складу грошового зобов'язання та вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
При цьому в статті 625 ЦК України визначено загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Норми цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Зазначений висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц (провадження№ 14-16цс18).
Оскільки відповідальність за статтею 625 ЦК України настає, зокрема, за невиконання судового рішення про стягнення грошових коштів у національній валюті, то до такої суми заборгованості підлягає застосуванню індекс інфляції.
Подібні висновки викладені Верховним Судом у постановах від 10 січня 2019 року у справі № 718/2081/17 (провадження № 61-11113св18) та від 25 листопада 2020 року у справі № 742/1001/16-ц (провадження № 61-2955св19).
Суд першої інстанції належним чином виконав вимоги статті 89 ЦПК України щодо оцінки доказів і дотримався вимог статті 263 ЦПК України щодо законності та обґрунтованості рішення суду, повно і всебічно встановив обставини справи та правильно вирішив спір.
Із розрахунку суми інфляційних втрат та 3% річних наведеному в судовому рішенні вбачається, що такі розрахунки здійснено за період з серпня 2018 по липень 2021 року з базовим значенням 728 619,76 грн.
Отже, суд першої інстанції, визначаючи період за який підлягають нарахуванню та стягненню інфляційні втрати, дійшов правильного висновку про стягнення інфляційних втрат за три роки, що передували зверненню до суду з цим позовом, що узгоджується з висновками, викладеними Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 08 листопада 2019 року у справі № 127/15672/16-ц (провадження № 14-254цс19).
Доводів щодо неправильності розрахунку судом суми інфляційних втрат, яка підлягає стягненню, або надання контррозрахунку апеляційна скарга ОСОБА_1 не містить.
Як встановлено судом, рішенням Солом'янського районного суду від 29.06.2011 у справі № 2-902/11 стягнуто солідарно з ОСОБА_1 , ОСОБА_2 на користь ПАТ «УкрСиббанк» за договором про надання споживчого кредиту № 11204709000 від 28.08.2007 заборгованість по кредиту у розмірі 15076,05 грн, заборгованість по процентам - 14 520,20 грн, пеню за прострочення сплати процентів - 555,85 грн та за додатковою угодою № 1 від 20.02.2009 до договору про надання споживчого кредиту в розмірі 523 203,33 грн заборгованості по кредиту, заборгованість по процентам - 154 499,29 грн, пені за прострочення сплати процентів - 18 080,73 грн, пені за прострочення сплати кредиту - 2684,31 грн, судового збору в розмірі 1700 грн та 120 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення розгляду цивільної справи.
Вказана обставина не підлягає доказуванню з огляду на ч. 4 ст. 82 ЦПК, якою встановлено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Відповідачкою в ході судового розгляду не заперечувався сам факт невиконання рішення Солом'янського районного суду від 29.06.2011 року, а відтак позивач має право на отримання сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
Доводи відповідача про те, що позивач здійснив реєстрацію права власності на предмет іпотеки, яка згодом була скасована, не впливає на наявність права позивача на нарахування сум, передбачених ст. 625 ЦК України.
Доводи відповідачки про те, що їй було невідомо про відступлення ПАТ «Укрсиббанк» права вимоги ТОВ «Кей-Колект» є неприйнятними з огляду на те, що особа, право вимоги до якої відступається, не є суб'єктом у договорі відступлення права вимоги (факторингу).
Частиною 1 статті 516 ЦК України визначено, що заміна кредитора в зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник лише повідомляється про факт вже укладеного договору відступлення права вимоги. При цьому обов'язковість такого повідомлення передбачена лише у випадках відступлення прав за іпотечним договором (ст. 24 Закону України «Про іпотеку»). У решті ж випадків законодавство не містить обов'язку повідомляти боржника про заміну кредитора.
Так, ОСОБА_1 в апеляційній скарзі зазначила, що відсутній факт прострочення грошового зобов'язання, у зв'язку з тим, що виконавче провадження з примусового виконання рішення Солом'янського районного суду міста Києва від 29.06.2011 року у справі № 2-902/11 відсутнє. Проте, такі доводи є необґрунтованими, оскільки обов'язок виконання судового рішення не пов'язується з наявністю або відсутністю виконавчого провадження, відкритого на його виконання.
Як на підставу для скасування судового рішення ОСОБА_1 посилається, зокрема, на повне виконання судового рішення ОСОБА_2 , як поручителем, вважає вірним застосування положень ч. 4 ст. 543 ЦК України.
На підтвердження виконання судового рішення скаржник долучив довідку №79-6-31/720 від 27.11.2017 року ПАТ «Укрсиббанк» про відсутність будь-якої заборгованості ОСОБА_2 .
Положення ст. 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Наведені положення передбачають наявність таких критеріїв для вирішення питання про прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів, як «винятковість випадку» та «причини, що об'єктивно не залежать від особи», і тягар доведення покладений на учасника справи, який звертається з відповідним клопотанням (заявою).
Близька за змістом правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 13.04.2021 у справі № 909/722/14.
На підставі викладеного, колегія суддів позбавлена можливості входити в обговорення питання належності таких доказів, оскільки вони не були предметом розгляду в суді першої інстанції, окрім того, враховуючи той факт, що відповідачка приймала участь в судовому розгляді, в суді першої інстанції, скористалась своїм правом на подачу відзиву, проте докази неможливості подання таких доказів до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від неї, не зазначила.
Прийняття судом апеляційної інстанції нових доказів без урахування наведених вище критеріїв у вирішенні питання про прийняття судом апеляційної інстанції таких доказів матиме наслідком порушення приписів ст. 367 ЦПК України, а також принципу правової визначеності, ключовим елементом якого є однозначність та передбачуваність.
Інші доводи апеляційної скарги на правильність висновків суду першої інстанції не впливають, та їх не спростовують, а зводяться лише до незгоди з рішенням суду першої інстанції.
Положеннями пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 09 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29).
Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
За наведених підстав, апеляційна скарга адвоката адвоката Кужими Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 підлягає залишенню без задоволення, а заочне рішення Дарницького районного суду міста Києва від 12 лютого 2015 року в частині вирішення позовних вимог до ОСОБА_3 залишенню без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Кужими Андрія Миколайовича в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Солом'янськогорайонного суду міста Києва від 10 травня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді М. В. Мережко
В. А. Нежура